Постанова

від 06.03.2018 по справі 923/1283/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року Справа № 923/1283/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.

при секретарі - Клименко О.В.

за участю представників:

від ТОВ "Залізничник": Семенова І.К., Долбілов Ю.О.

від позивача: Мітрофанова Т.К.

від відповідача: Карамалікова І.В.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник"

на рішення господарського суду Херсонської області від 16.02.2017, суддя в І інстанції Задорожна Н.О., повний текст якого було складено 17.02.2017 в м. Херсоні

у справі № 923/1283/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок"

до Фізичної особи-підприємця Карамалікової Ірини Вікторівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Херсонської міської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Струмок (далі - ТОВ Струмок ) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Херсонської міської ради про визнання права власності на підвальні приміщення загальною площею 90 кв.м., які є невід'ємною частиною будівлі магазину продовольчих товарів літ. А, загальною площею 212,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що за договором купівлі - продажу від 16.07.2008р. він придбав магазин продовольчих товарів літ. А , загальною площею 212,2 кв.м., за вказаною адресою, розташований на земельній ділянці, якою він користується на підставі Державного акту на право постійного користування землею за № 447 з цільовим призначенням: під службові та складські приміщення. Будівля магазину має два рівні, перший рівень - підвальні приміщення, загальною площею 90 кв.м., призначені для обслуговування основного приміщення, та другий рівень - приміщення магазину, загальною площею 212,2 кв.м. Посилаючись на те, що спірне підвальне приміщення має єдиний конструктивний елемент з магазином і є його невід'ємною частиною, проте помилково не було включено у договорі купівлі-продажу, позивач на підставі ст. ст. 179, 181, 183, 186, 187, 188, 328 ЦК України просив задовольнити позов.

Відзив на позов від Херсонської міської ради не надходив.

У судовому засіданні від 03.01.2017 року після заслуховування пояснень представників сторін суд виключив ФОП Карамалікову І.В. із суб'єктного складу учасників господарського процесу як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача, і залучив до участі у справі в якості відповідача; виключив Херсонську міську раду як неналежного відповідача і залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача (протокол судового засідання господарського суду Херсонської області від 03.01.2017р. по справі №923/1283/16).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017р. у справі № 923/1283/16 за позовом ТОВ Струмок до відповідача - фізичної особи-підприємця Карамалікової І.В., за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Херсонської міської ради, позов задоволено, визнано за ТОВ Струмок право власності на підвальні приміщення загальною площею 84,1 м.кв., під "А", розташовані у м. Херсоні, Миколаївське шосе, буд. 13; стягнуто з ФОП Карамалікової І.В. на користь ТОВ Струмок 3 265,75 грн. витрат по оплаті судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничник" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в порядку ст. 91 ГПК України, як особа, яку не було залучено до участі у справі, з посиланням на те, що суд прийняв рішення, яке стосується його прав і обов'язків. В апеляційній скарзі скаржник просить зазначене рішення господарського суду Херсонської області скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідність викладених в оскаржуваному рішенні висновків місцевого суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що співставлення схеми підвалу згідно технічного паспорту від 25.07.2016р. будинку 15 по Миколаївському шосе у м. Херсон (що належить ТОВ Залізничник ) та технічного паспорту на підвальне приміщення за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, 13 (щодо якого визнано право власності за ТОВ Струмок ) однозначно вказує на те, що підвальне приміщення площею 84,1кв.м. є складовою частиною підвалу за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 15, що належить ТОВ Залізничник . До того ж, в якості єдиного входу до підвалу площею 84,1 кв.м. за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, 13 зазначені сходи (вхідна група), які спроектовані і збудовані ТОВ Залізничник та знаходяться на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні ТОВ Залізничник згідно з Державним актом від 13.08.1996р. на земельну ділянку площею 0,0781га, що розташована за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, 15;

- суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 16.07.2008р. ФОП Карамаліковою І.В. було продано магазин продовольчих товарів загальною площею 212,2 кв.м., який належав їй на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 10.06.2008р. у справі № 15/187-ПД-08. Будь-які приміщення підвалу ніколи не фігурували у численних операціях з купівлі-продажу та реконструкції магазину за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, 13, а предметом купівель-продажів завжди були саме приміщення, а не окрема будівля (як на це помилково посилається суд першої інстанції);

- згідно з мотивувальною частиною рішення у справі №15/187-ПД-08 при початковому відчуженні об'єкту з комунальної власності на користь ТОВ Струмок були продані приміщення площею 228,2 кв.м., що свідчить про те, що у переліку цих приміщень ніколи не було будь-якого підвалу або підвального приміщення;

- у суду першої інстанції не було будь-яких належних і допустимих доказів того, що підвальне приміщення площею 84,1кв.м. будь-коли перебувало у власності ФОП Карамалікової І.В. та (або) ТОВ Струмок і у цих сторін виникло право для його захисту у судовому порядку;

- судом першої інстанції також не досліджено та не взято до уваги той факт, що до підвального приміщення площею 84,1кв.м. відсутні будь-які входи з магазину за адресою м.Херсон, Миколаївське шосе, 13 або прилеглої території, що перебуває у користуванні ТОВ Струмок . В той же час, зображені на технічному паспорті БТІ сходи до підвалу є складовою частиною вхідної групи, що була спроектована та збудована ТОВ Залізничник в межах земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні останнього;

- упродовж останнього року ТОВ Залізничник відкрито використовує належний йому підвал та вхідну групу, здаючи його в оренду суб'єктам господарювання для проведення торгівлі непродовольчими товарами, а ТОВ Струмок достовірно знає про це, що підтверджується, зокрема, його скаргою від 13.10.2016р. №31 до управління архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради щодо будівництва ТОВ Залізничник вхідної групи та реконструкції підвалу під магазином ТОВ Струмок ;

- за наявності у матеріалах справи даних, які свідчать про те, що єдині вхідні сходи до підвального приміщення, на яке претендує позивач, знаходяться поза межами земельної ділянки, що перебуває у користуванні ТОВ Струмок , суд першої інстанції не вжив заходів до встановлення належного користувача земельної ділянки, яким є ТОВ Залізничник , та залучення його у участі у справі в якості третьої особи, тобто порушив вимоги ст. 27 ГПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2017р. відновлено скаржнику процесуальний строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

ТОВ Струмок подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі № 923/1283/16 припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник" на рішення господарського суду Херсонської області від 16.02.2017р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана ухвала мотивована тим, що судом у даній справі не вирішувалось питання про права та обов'язки заявника апеляційної скарги, оскільки останнім не доведено, що спірний підвал площею 84,1 м.кв. є частиною належного йому об'єкта нерухомості.

Постановою ВГСУ від 17.10.2017 року касаційну скаргу ТОВ "Залізничник" задоволено, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2017р. у справі скасовано, а справу № 923/1283/16 направлено на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Суд касаційної інстанції зазначив про те, що висновки апеляційного господарського суду є передчасними, оскільки судом в повній мірі не досліджено питання співвідношення спірного підвального приміщення із нерухомим майном, що належить на праві власності скаржнику, зокрема, не зроблено висновку щодо всіх наявних в матеріалах справи документів, якими апелянт підтверджує належність йому спірного майна, а, отже судом не встановлено наявності чи відсутності у ТОВ "Залізничник" речових прав на спірний об'єкт нерухомості.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте третя особа не скористалася наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв'язку з цим, враховуючи, що ТОВ Залізничник не брало участі у розгляді справи по суті судом першої інстанції та було об'єктивно позбавлено можливості подати місцевому суду докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, то подані скаржником до апеляційного суду документи і матеріали, у тому числі й висновок № 90/17 будівельно - технічного експертного дослідження від 20.12.2017р., складений судовим експертом Ларченко Г.І. на замовлення скаржника, з додатками до нього, відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України прийняті судом та залучені до матеріалів справи як додаткові докази з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та виконання вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції.

Також, до апеляційного суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення у справі повторної інженерно-технічної експертизи для вирішення визначених у клопотанні питань. Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не доведено необхідність призначення відповідної повторної інженерно-технічної експертизи для роз'яснення питань, які не входять до предмета доказування у даній справі за заявленими підставами та предметом позову, вирішення котрих віднесено законом до компетенції суду.

В судовому засіданні апеляційного суду від 06.03.2018р. представник позивача заявив усне клопотання про залучення до матеріалів справи як додаткових доказів листування між ТОВ Струмок та Мінюстом України стосовно призначення експертизи, надісланих до апеляційного суду поштою. Вказане клопотання як безпредметне відхилено судом, оскільки на адресу апеляційного суду станом на момент відкриття судового засідання у даній справі такі документи не надходили. Крім того, можливе листування між ТОВ Струмок та Мінюстом України стосовно призначення експертизи не може мати будь - яке значення для даної справи.

Також, в судовому засіданні апеляційного суду від 06.03.2018р. представник позивача подав суду письмову заяву про наявність підстав для відводу експерта Ларченко Г.І., у зв'язку з чим просив не приймати до розгляду висновок № 90/17 будівельно - технічного експертного дослідження від 20.12.2017р., складений судовим експертом Ларченко Г.І. на замовлення ТОВ Залізничник . На думку заявника, зазначений висновок зроблено експертом в порушення вимог закону з перевищенням компетенції, оскільки його предметом є питання права.

Вказану заяву визнано судом безпідставною та відхилено, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Згідно з положеннями ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Статтею 37 ГПК України унормовано, що секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у статті 35 цього Кодексу. Експерт, спеціаліст, перекладач не може брати участі у розгляді справи, якщо він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від учасників справи.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Проте, в даній правовій ситуації такі підстави відсутні, оскільки та обставина, що судовий експерт Ларченко Г.І. на замовлення ТОВ Залізничник виконав будівельно-технічне експертне дослідження щодо визначення до складу якого об'єкту включені підвальні приміщення, передбачені проектною документацією на будівництво Магазин по Миколаївському шосе в м. Херсоні , розробленою у 1965 році Архітектурно-планувальною майстернею № 1 Херсонської філії Діпромісто - до складу овочевого магазину по Миколаївському шосе, 13 (ТОВ Струмок ) чи до складу магазину Залізничник по Миколаївському шосе, 15 (ТОВ Залізничник ), на час проведення приватизації, для надання до Одеського апеляційного господарського суду по справі № 923/1283/16 за позовом ТОВ Струмок про визнання права власності, та за його результатами склав відповідний висновок № 90/17 від 20.12.2017 року, жодним чином не свідчить про те, що зазначений висновок зроблено судовим експертом з порушенням вимог закону та з перевищенням компетенції, оскільки його предметом не є питання права. У даному випадку предметом висновку судового експерта було дослідження обставин, які входять до предмета доказування у справі та встановлення яких потребує спеціальних знань, що відповідає приписам ст. 98 ГПК України.

Таким чином, викладені в заяві представника позивача доводи свідчать про відсутність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення ТОВ Залізничник , та відповідно для не прийняття цього висновку до розгляду судом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога ТОВ Струмок до відповідача Херсонської міської ради про визнання права власності на підвальні приміщення загальною площею 90 кв.м., які є невід'ємною частиною будівлі магазину продовольчих товарів літ. А, загальною площею 212,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13. Підставами для визнання за ним права власності на спірні підвальні приміщення позивач вказує наступні обставини: за договором купівлі - продажу від 16.07.2008р. він придбав магазин продовольчих товарів літ. А , загальною площею 212,2 кв.м., за вказаною адресою, розташований на земельній ділянці, якою він користується на підставі Державного акту на право постійного користування землею за № 447 з цільовим призначенням: під службові та складські приміщення. Будівля магазину має два рівні, перший рівень - підвальні приміщення, загальною площею 90 кв.м., призначені для обслуговування основного приміщення, та другий рівень - приміщення магазину, загальною площею 212,2 кв.м. Посилаючись на те, що спірне підвальне приміщення має єдиний конструктивний елемент з магазином і є його невід'ємною частиною, проте помилково не було включено у договорі купівлі-продажу, позивач на підставі ст. ст. 179, 181, 183, 186, 187, 188, 328 ЦК України просив задовольнити позов.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 181, 183, 186, 188, 392 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що наданими у справу належними доказами підтверджено, що приміщення магазину продовольчих товарів, розташоване по Миколаївському шосе, 13 у м. Херсоні, літ. А, загальною площею 212,2 м.кв. належить позивачу на праві приватної власності. Висновком експерта встановлено і підтверджено, що підвальні приміщення загальною площею 84,1 м.кв. є невід'ємною частиною будівлі магазину літера "А", загальною площею 212,2 м.кв., є єдиними конструктивними елементами, а підвальні приміщення є складовою частиною магазину, тобто утворюють єдине ціле, що дає змогу їх використання за призначенням. Право власності позивача на магазин продовольчих товарів набуто на законних підставах. Направлений власником лист щодо надання правовстановлюючих документів на підвальні приміщення під будівлею магазину продовольчих товарів, літ. "А", загальною площею 212,2 м.кв. по Миколаївському шосе, 13 у м. Херсоні, попереднім власником залишено без реагування. З урахуванням викладеного, господарський суд визнав позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015р. у справі № 6-318цс15.

Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України, в редакції чинній на момент ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Водночас судом не встановлено жодних з вище перелічених підстав набуття позивачем права власності на спірні підвальні приміщення.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судової о процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Разом з тим, належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне майно є власністю позивача, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2008 року між фізичною особою - підприємцем Карамаліковою І.В. (продавець) та ТОВ Струмок (покупець) було укладено договір купівлі - продажу, на підставі якого позивач придбав у власність магазин продовольчих товарів літ. "А", загальною площею 212,2 м. кв., розташований за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 13. Того ж дня, договір було посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 3086.

На підставі цього договору, Херсонське державне бюро технічної інвентаризації 05.08.2008 року зареєструвало за ТОВ Струмок право приватної власності на вищезазначене нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом №19783634.

В п. 1.3 вказаного договору купівлі - продажу зазначено, що майно, яке за цим договором продається ТОВ Струмок , належить продавцю Карамаліковій І.В. на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 10.06.2008р. по справі № 15/187-ПД-08, зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації за № 962 в книзі 3.

Стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004р. № 1952-ІV, в редакції чинній на час здійснення державної реєстрації права власності Карамалікової І.В. на нерухоме майно, передбачала підстави для державної реєстрації прав та їх обмежень. Згідно з цією статтею підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.06.2008р. у справі № 15/187-ПД-08 позов приватного підприємця Карамалікової І.В. до ТОВ Струмок задоволено у повному обсязі. Визнано договір купівлі-продажу від 12.06.06р. на приміщення магазину, що розташований у м. Херсоні, укладений між ТОВ Струмок та ПП Карамаліковою І.В. дійсним. Визнано ПП Карамалікову І.В. власником магазину продовольчих товарів, розташованого по Миколаївському шосе, 13 в м. Херсоні, загальною площею забудови 329,5 м.кв., у тому числі прибудови 33,7 кв.м., загальною площею 212,2 кв.м.

Вказаним рішенням суду встановлено наступні обставини: 30 грудня 1999 року між Фондом комунального майна м. Херсона (продавець) та ТОВ Струмок (покупець) був укладений договір АВІ № 231405 купівлі-продажу майна структурного підрозділу ДКП Торговельно-роздрібної фірми № 4, що знаходиться за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13, загальною площею 228,2 кв.м. Дане майно належало продавцю на підставі Реєстраційного посвідчення, виданого Херсонським бюро технічної інвентаризації 10.12.1999 року за № 962.

16 липня 2003 року між ТОВ Струмок (продавець) та приватним підприємцем Карамаліковою І.В. (покупець) був укладений договір ВАМ № 370280 купівлі-продажу 21/100 (двадцять одну соту) магазину № 4 площею 228,2 м.кв., який розташований за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13, в постійне користування покупцю були надані приміщення загальною площею 47,8 кв.м. Даний договір зареєстрований у реєстрі за № 3542.

12 червня 2006 року між ТОВ Струмок (продавець) та приватним підприємцем Карамаліковою І.В. (покупець) був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу на 79/100 (сімдесят дев'ять сотих) магазину № 4, який розташований за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13, у власність було передано приміщення загальною площею 180,4 кв.м.

Після придбання позивачкою Карамаліковою І.В. приміщень вона самовільно зробила реконструкцію і просила визнати її власником реконструйованого приміщення.

Згідно з висновками експертизи: об'ємно-планувальні рішення досліджених приміщень магазина продовольчих товарів, розташованого по Миколаївському шосе, 13 в м. Херсоні, загальною площею забудови 329,5м.кв., у тому числі прибудови 33,7 кв.м., загальною площею 212,2 кв.м. з урахуванням виконаної реконструкції, відповідають вимогам державних будівельних норм. Таким чином, господарський суд задовольняє вимоги позивача про визнання його власником реконструйованого приміщення.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Крім того, як вбачається з наявної у справі технічної документації, згідно з планом поверхів будівлі літ. А по Миколаївському шосе, 13 в м. Херсоні, знятому з натури техніком Херсонського державного бюро технічної інвентаризації 06.12.1999 року й викресленому 08.12.1999р., та експлікації внутрішні площі складаються:

№ 1 - торгівельний зал - 95,2 кв.м (основна),

№ 2 - підсобні приміщення - 20,6 кв.м (підсобна),

№ 3 - зал - 26,3 кв.м (основна),

№ 4 - кухня - 14,1 кв.м (підсобна),

№ 5 - підсобне приміщення - 4,1 кв.м (підсобна),

№ 6 - туалет - 4,6 кв.м (підсобна),

№ 7 - туалет - 1,2 кв.м (підсобна),

№ 8 - кладова - 2,6 кв.м (підсобна),

№ 9 - підсобні приміщення - 7,0 кв.м (підсобна),

№ 10 - підсобні приміщення - 9,8 кв.м. (підсобна),

№ 11 - кабінет - 8,3 кв.м (основна),

№ 12 - коридор - 34,3 (підсобна)

№ 13 - коридор - 2,4 кв.м. (підсобна),

всього-230,6 кв.м., з яких: основна - 129,8 кв.м,

підсобна - 100,8 кв.м.

Наявність у підвалі приміщень, що входять до складу майна, яке передавалось Фондом комунального майна м. Херсона за договором купівлі - продажу від 30.12.1999р. ТОВ Струмок , даним технічним паспортом не підтверджується.

Також, відповідно до листа Управління комунальної власності Херсонської міської ради № 2369-20 від 28.11.2017 року до складу майна структурного підрозділу ДКП Торгівельно-роздрібної фірми магазину № 4, приватизованого ТОВ Струмок , входило приміщення магазину, розташоване на першому поверсі будинку за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13. Згідно з технічним паспортом ХДБТІ від 06.12.1999 року площа магазину складала 230,6 м. Нежитлові приміщення підвалу ТОВ Струмок за вказаною адресою не відчужувались.

Разом з тим, наявні у справі матеріали свідчать про те, що у 1965 році Архітектурно - планувальною майстернею № 1 Херсонської філії Діпромісто Держбуду України було розроблено проектну документацію на об'єкт будівництва Магазин по Миколаївському шосе в м. Херсоні . Після введення в експлуатацію даний магазин було розподілено на три об'єкта та надано три адреси: 1) Миколаївське шосе, 13 - овочевий магазин; 2) Миколаївське шосе, 15 - магазин підприємства роздрібної торгівлі № 4 Залізничник (ПРТ № 4 Залізничник ); 3) Миколаївське шосе, 17 - магазин промислових товарів.

20 березня 1996 року Представництвом Фонду державного майна України у м. Херсоні видано Свідоцтво №5-88 про право власності на цілісний майновий комплекс підприємства роздрібної торгівлі № 4 Залізничник за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, 15, що належить товариству покупців членів трудового колективу підприємства роздрібної торгівлі Залізничник на підставі договору купівлі-продажу № 284 від 19.01.1996р. Майно цілісного майнового комплексу підприємства роздрібної торгівлі Залізничник передано актом передачі майна № 4-88 від 19 березня 1996 року, що є невід'ємною частиною даного свідоцтва.

Відповідно до Акту № 4-88 прийому-передачі підприємства роздрібної торгівлі Залізничник , складеного 19.03.1996р., Представництво Фонду державного майна України у м. Херсоні, як продавець, передало, а товариство покупців членів трудового колективу підприємства роздрібної торгівлі Залізничник , як покупець, прийняло продане 04.01.1996р. на комерційному конкурсі майно підприємства роздрібної торгівлі Залізничник згідно з інвентаризаційними описами та протоколом засідання конкурсної комісії, в тому числі основні засоби в кількості 24 шт. за додатком № 1, Передача здійснена на підставі договору купівлі-продажу за № 284, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Комаренко Т.М.

Згідно з додатком № 1 до вказаного Акту № 4-88 від 19.03.1996 р. у власність товариства покупців членів трудового колективу ПРТ Залізничник передано нежитлове приміщення магазину з підвалом загальною площею 823,4 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 437,5 кв.м., підвал -385,9 кв.м.

9 квітня 1996 року виконавчим комітетом Херсонської міської ради видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Залізничник (ідентифікаційний код 14133733) серії А00 № 702600.

Листом від 12.04.1996р. № 15 ТОВ Залізничник повідомило Херсонський міськвиконком про те, що на балансі підприємства знаходиться будівля магазину за адресою: м. Херсон, вул. Миколаївське шосе, 15, балансовою вартістю 1 652 164 000 крб.

Розглянувши клопотання ТОВ Залізничник , акт інвентаризації земель, виконавчий комітет Херсонської міської ради рішенням від 20.05.1996р. № 235 відвів останньому у постійне користування земельну ділянку 0,1020 га, що знаходиться у фактичному користуванні, по Миколаївському шосе, 15 під магазин продовольчих товарів.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ХС № 002212 виданий ТОВ Залізничник 13.08.1996 року виконавчим комітетом Херсонської міської ради народних депутатів, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 227.

У зв'язку з вилученням землі та у відповідності до Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28.04.2016р. до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ХС №002212 внесено відповідні зміни та зменшено площу земельної ділянки до 0,0781 га.

20 серпня 2002 року Херсонською міською радою ТОВ Залізничник видано Свідоцтво про право власності на магазин по Миколаївському шосе, 15, загальною площею 1209,3 м. ураховуючи, що збільшення площі відбулося в наслідок переобмірів приміщень техніками БТІ та добудови приміщень першого поверху.

Тобто, під час приватизації магазину ПРТ № 4 Залізничник до складу майна, що приватизувалося, було включено частину підвалу, що розташована під магазином (Миколаївське шосе, 13) та під магазином ПРТ № 4 Залізничник (Миколаївське шосе, 15). Отже, підвальне приміщення, яке входило до складу майна, приватизованого у 1996 році товариством покупців членів трудового колективу підприємства роздрібної торгівлі Залізничник , на даний час входить до складу майна ТОВ Залізничник .

Згідно з висновком № 90/17 будівельно-технічного експертного дослідження від 20.12.2017 року, складеного судовим експертом Ларченко Г.І. за зверненням ТОВ Залізничник , враховуючи матеріали приватизації, проектні та об'ємно-планувальні рішення, фактичне використання та дані технічної інвентаризації тощо, експерт дійшов висновку, що частина підвальних приміщень, розташованих під магазином по Миколаївському шосе, 13 (ТОВ Струмок ) та під магазином по Миколаївському шосе, 15 (ТОВ Залізничник ) були передбачені в проектній документації на будівництво Магазин по Миколаївському шосе в м. Херсоні , розробленою у 1965 році Архітектурно-планувальною майстернею № 1 Херсонської філії Діпромісто як єдине ціле приміщення для обслуговування магазинів, розташованих над ним.

На час проведення приватизації дане підвальне приміщення, що розташоване під магазином по Миколаївському шосе, 13 (ТОВ Струмок ) та під магазином по Миколаївському шосе, 15 (ТОВ Залізничник ) у 1996 році було включено до складу магазину підприємства роздрібної торгівлі № 4 Залізничник по Миколаївському шосе, 15 у м. Херсоні.

У суду не виникає сумнівів у достовірності висновків даної експертизи. Вона проведена з дотриманням встановленого процесуального порядку особою, яка володіє спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед нею питань та має тривалий стаж експертної роботи; експертному дослідженню були піддані необхідні і достатні матеріали, що містяться у додатках до висновку. Методи, використовувані при експертному дослідженні, і зроблені на його підставі висновки науково обґрунтовані.

Не суперечать висновки зазначеної експертизи й іншим зібраним по справі належним доказам, достовірність яких також встановлена судом.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі належних доказів, які входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням судового рішення у справі № 15/187-ПД-08 за участю тих же сторін з достовірністю установлено, що на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом належним власником спірних підвальних приміщень є ТОВ Залізничник , а ТОВ Струмок за результатами приватизації комунального майна - нежилих приміщень загальною площею 228,2 кв.м. на підставі договору купівлі - продажу від 30.12.1999р., укладеного з Фондом комунального майна м. Херсона, та у наступному ФОП Карамалікова І.В. на підставі укладених з ТОВ Струмок договорів купівлі - продажу від 16.07.2003 та від 12.06.2006р. зазначених нежилих приміщень, ніколи не набували право власності на підвальні приміщення, а тому остання, не будучи власником спірних підвальних приміщень, й не могла їх відчужувати позивачеві за договором купівлі - продажу від 16.07.2008 року.

З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 26.01.2017р. № 4, згідно з яким підвальні приміщення загальною площею 84,1 м.кв. є невід'ємною частиною будівлі магазину літера "А", загальною площею приміщень надземного поверху 212,2 м.кв., розташованого за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 13. Конструктивні елементи підвальних приміщень будівлі магазину та приміщень першого поверху будівлі магазину є єдиними конструктивними елементами. Відокремлення конструктивних елементів підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі магазину без їх пошкодження та істотного знецінення неможливе, оскільки зазначені обставини ніяким чином не підтверджують факт набуття позивачем права власності на спірні підвальні приміщення на законних підставах та, відповідно, не є достатніми підставами для визнання за останнім права власності на них.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірні підвальні приміщення відсутні.

Також, колегія суддів відзначає, що в силу приписів ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення чи заперечення прав позивача відповідачем в матеріалах справи - відсутні, оскільки останній право власності на спірні підвальні приміщення не оспорював та не заявляв претензій до позивача.

З наявних у матеріалах справи документів не вбачається порушення ФОП Карамаліковою І.В. прав позивача як власника майна, оскільки позивачем не було надано жодних доказів того, що вказане право власності на майно оспорюється або не визнається відповідачкою, а викладене у листі від 10.08.2008р. прохання надати йому правовстановлюючі документи на спірні підвальні приміщення, не свідчить про існування відповідного спору, що особисто підтвердила відповідачка Карамалікова І.В. в усних поясненнях в засіданні апеляційного суду.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на спірні підвальні приміщення, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні і місцевий господарський суд прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про задоволення позову.

Колегія суддів враховує те, що ТОВ "Залізничник" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 року в порядку ст. 91 ГПК України. Згідно з приписами ч. 1 ст. 91 ГПК України апеляційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав та обов'язків. Відповідно до ст. 254 ГПК України, у редакції від 03.10.2017р., учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

В п. 5-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, зазначено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Звертаючись із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду ТОВ "Залізничник" вказує те, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке стосується його прав та обов'язків, оскільки суд вирішив питання щодо майна, власником якого на момент винесення оскаржуваного рішення є скаржник.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

В силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи вбачається, що станом як на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом, так і на дату прийняття господарським судом Херсонської області рішення від 16.02.2017 року у даній справі, належним власником спірних підвальних приміщень є ТОВ Залізничник .

Разом з тим, через те, що ТОВ Залізничник не було залучено судом до участі у розгляді справи він був фактично позбавлений права захисту своїх законних прав та інтересів як власник спірного об'єкту нерухомості.

Водночас, визнання господарським судом Херсонської області права власності на спірні підвальні приміщення за ТОВ Струмок істотно впливає на реалізацію скаржником своїх прав як власника цього нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване ТОВ Залізничник судове рішення безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, оскільки судом вирішувався спір щодо майна, власником якого вона є, тобто судом вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких як на момент розгляду справи, так і винесення рішення господарським судом першої інстанції є скаржник. Отже, між скаржником і сторонами у справі існує правовий зв'язок.

Таким чином, місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки ТОВ Залізничник , яке не було залучено до участі у справі у відповідному процесуальному статусі, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України у попередній редакції та п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України у чинній редакції є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та істотно порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України ТОВ Залізничник за рахунок позивача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3592,33 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 254, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник" задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 року у справі № 923/1283/16 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок" (м. Херсон, вул. Сенявіна, 3, код ЄДРПОУ 14129080) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничник" (м. Херсон, Миколаївське шосе, 15, код 14133733) судові витрати в сумі 3592,33 грн. за подання та розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07.03.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Поліщук Л.В.