Рішення

від 13.02.2018 по справі 911/3823/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3823/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Фермерського господарства Полісся , с. Ставки

до 1. Фастівської районної державної адміністрації Київської області, м. Фастів

2. Головного управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ

про визнання права власності

Суддя А.Ю.Кошик

За участю:

Представник позивача 1: ОСОБА_1, ОСОБА_2

Представник відповідача 1: (не з'явився)

Представник вiдповiдача 2: ОСОБА_3

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Фермерського господарства Полісся до Фастівської районної державної адміністрації Київської області та Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3823/17, підготовче засідання призначено на 11.01.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.01.2018 року відкладено підготовче засідання у справі № 911/3823/17 на 06.02.2018 року.

У підготовчому засіданні 06.02.2018 року представники позивача підтримали позовні вимоги. Представник відповідача2 проти позову заперечував, представник відповідача1 в підготовче судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявне клопотання відповідача1 про розгляд справи за відсутності його представника.

В судовому засіданні 06.02.2018 року оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.02.2018 року.

В судовому засіданні 13.02.2018 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, представник відповідача2 проти позову заперечував. Представник відповідача1 в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

За загальним правилом, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв'язку з чим, в судовому засіданні 13.02.2018 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що Фермерське господарство Полісся (позивач) відповідно до Статуту, є повним правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства Україна .

Позивач зазначає, що у 2008 році він викупив майнові сертифікати членів Колективного сільськогосподарського підприємства Україна шляхом укладення договорів купівлі-продажу частки майнового паю з усіма 100% власників таких паїв та оплати вартості таких майнових паїв у повному обсязі.

Факт придбання позивачем майнових паїв членів КСП Україна підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданим позивачу ОСОБА_4 сільською радою 11.03.2008 року серія КИ-ХХІV №006666, в Свідоцтві зазначено, що ФГ Полісся в особі голови ОСОБА_5 є власником 100 % всього майнового паю КСП Україна .

Вказаний майновий сертифікат був виданий позивачу після повного викупу ним майнових паїв у колишніх членів КСП Україна - фізичних осіб, що отримали їх у результаті паювання майна КСП Україна .

За наслідком викупу майнових паїв членів КСП Україна , право власності на все майно, що входило до складу майнових паїв перейшло від КСП Україна до позивача. Також до позивача, як повного правонаступника КСП Україна , перейшло право власності і на будь-яке інше майно, що належало КСП та яке не ввійшло до майнових паїв членів КСП.

Крім того, п. 2.6. Статуту Фермерського господарства Полісся (позивача), останнє є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства Україна .

Позивач зазначає, що здійснив оформлення права власності на все майно колишнього КСП Україна , в тому числі і на господарські будівлі.

Земельна ділянка №13, площею 26,80 га (згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995 року), перейшла у колективну власність КСП Україна на підставі ОСОБА_6 Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва №666/94від 10.11.1994 року.

ОСОБА_6 з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання на землі, вільного їх вибору громадянами України, посилення стимулювання праці та забезпечення на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та відповідно до пунктів 7-4 статті 114-5 Конституції України було рекомендовано місцевим Радам народних депутатів за участю Державного комітету України по земельних ресурсах вжити заходів щодо прискорення передачі відповідно до земельного законодавства безплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність.

Також, відповідно до Наказу міністерства агрополітики України від 25.10.2005 року №576 Про реалізацію компоненти 6 Поглиблення реструктуризації сільськогосподарських підприємств було передбачено закріплення за безпосередньою участю місцевих органів влади та земельних ресурсів всіх роздержавлених земель під господарськими будівлями, дворами і спорудами за власниками майна, розташованого на цих землях, і за місцевими органами влади під об'єктами соціального та культурного призначення, а також занесення відповідної інформації про такі ділянки в державну земельно-реєстраційну систему.

У відповідності до Земельного кодексу України, що діяв на момент отримання спірної земельної ділянки КСП Україна , згідно ст.ст.3, 5, 7, 9, 17, 19, 22, 23 (Земельного кодексу України 1990 року) КСП Україна отримало спірну земельну ділянку у колективну власність.

Землі, разом з іншим майном, є об'єктом права власності згідно з п.1 ст.7 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство .

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України 1990 року землі КСП поділялися на землі загального користування несільськогосподарського використання (господарські будівлі і двори, проїзди, дороги) і землі сільськогосподарського використання.

Відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України 1990 року під час обчислення розміру земельної частки (паю) враховувалися лише сільськогосподарські угіддя (рілля, пасовища, сіножаті).

Враховуючи, що землі під господарськими будівлями і дворами не є сільськогосподарськими угіддями, вони не підлягали паюванню між членами КСП як земельні паї.

Пунктом 7 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України встановлено, що юридичні особи, які одержали у власність земельні ділянки, у розмірах, передбачених раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Позивач зазначає, що у зв'язку з набуттям права власності на господарські будівлі, до нього перейшло право на земельну ділянку, на якій розташована відповідна нерухомість, яке належало попередньому власнику нерухомості.

Оскільки, земельна ділянка належала попередньому власнику нерухомості КСП Україна на праві колективної власності згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995 року, позивач з метою здійснення необхідних дій щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, 04.09.2015 року звернувся до відповідача1 із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо реєстрації права власності на земельну ділянку господарського двору, на якій розміщені належні позивачу господарські будівлі.

Однак, відповідач1 в листі від 30.09.2015 року зазначив, що у нього не має повноважень щодо розпорядження даною земельною ділянкою і що розпорядником щодо такої ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, тобто відповідач2.

25.03.2016 року позивач звернувся до відповідача2 із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 26,8 га, що розташована в адміністративних межах Фастівського району Київської області. Дана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а саме земель господарського двору колишнього КСП Україна . На даній земельній ділянці знаходяться господарські будівлі позивача, що перейшли йому у власність від колишнього КСП Україна внаслідок викупу майнових паїв.

У своїй відповіді відповідач2 зазначив, що у нього відсутні права розпорядження даною земельною ділянкою.

У зв'язку з чим, позивач стверджує в позові, що відповідачі чинять перешкоди позивачу у здійсненні свого права власності на спірну земельну ділянку, оскільки перешкоджають оформленню позивачем свого права власності в передбачений законодавством спосіб.

З метою захисту своїх порушених прав, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати за Фермерським господарством Полісся право власності на земельну ділянку №13, площею 26,80 га під господарськими дворами та будівлями, набутими позивачем внаслідок викупу паїв КСП Україна , якому земля належала на праві колективної власності. Відповідний позов подано у зв'язку з тим, що відповідачі, зволікаючи з наданням дозволу на розроблення землевпорядної документації, заперечують набуття позивачем відповідного права власності на земельну ділянку.

Відповідачем2 - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в ході розгляду спору подано відзив, в якому відповідач2 заперечував проти порву.

В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до статті 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

При цьому, відповідач2 зазначає, що він уповноважений розпоряджатись земельними ділянками, які перебувають в державній власності, тому для вирішення питання про надання позивачу земельної ділянки, яка рахується в колективній власності, необхідно її попереднє вилучення до державної власності.

Відповідач2 зазначає, що за нормами Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права власності земельною ділянкою, а не фактом припинення такого права, тому відповідний факт припинення права власності має бути попередньо оформлений у встановленому законодавством порядку з застосуванням ст. 140 Земельного кодексу України, що передбачає необхідність прийняття уповноваженими органами рішень про припинення права власності на земельну ділянку та вирішення питання про надання земельної ділянки у властість у відповідності до ст. 81 Земельного кодексу України з врахуванням визначених ст. 121 Земельного кодексу України норм безоплатної передачі.

Позивач в своїх запереченнях на відзив відповідача2 наголошував, що в даному випадку питання стосується оформлення прав на земельну ділянку новим власником, а не надання її у власність.

Статтею 30 Земельного кодексу України визначено порядок розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств.

Зокрема, ст. 30 Земельного кодексу України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу (ч. 2 ст. 30).

Таким чином, при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються між власниками земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, під час ліквідації КСП Україна було вирішено питання про паювання майна КСП, спір щодо розподілу несільськогосподарських угідь, що перебували у власності КСП, відсутній. Питання про розподіл та оформлення за власниками майнових паїв прав на належні їм частки несільськогосподарських угідь, що перебували у власності КСП, не вирішувалось.

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на наведені норми законодавства, позивач набув прав на земельну ділянку №13, площею 26,80 га під господарськими дворами та будівлями, набутими позивачем внаслідок викупу паїв КСП Україна , якому земля належала на праві колективної власності. Таким чином, позивач набув право власності на наведену земельну ділянку.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Як визначено абз.2 п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земель державної чи комунальної власності або які на час набрання чинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам на праві колективної власності чи перебували у постійному користуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизації або залишаються у державній чи комунальній власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 25 Земельного кодексу України визначено, що рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Частиною 5 ст. 25 Земельного кодексу України визначено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. 9 ст. 25 Земельного кодексу України внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Таким чином, враховуючи, що позивач викупив майнові сертифікати членів Колективного сільськогосподарського підприємства Україна , в той час, як розподіл і приватизації несільськогосподарських угідь, що перебували у власності КСП, не відбувались, позивач, як правонаступник відповідного колективного сільськогосподарського підприємства з огляду на абз.2 п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 25 Земельного кодексу України, має право на отримання земельної ділянки у власність, для чого необхідне відповідне рішення органу виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Тобто, для оформлення позивачем права на належну йому земельну ділянку № 13, позивачу необхідно пройти процедуру виділення відповідної земельної ділянки у приватну власність.

Як визначено ч.ч. 3, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належить відповідачу 2.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як визначено ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі до відповідача2. Оскільки, в діях відповідача1 відсутні ознаки порушення прав позивача, позовні вимоги щодо відповідача1 задоволенню не підлягають.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача2 в повному обсязі в сплаченій позивачем сумі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 202, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства Полісся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити.

2. Визнати за Фермерським господарством Полісся (08503, Київська область, Фастівський р-н. с.Ставки, вул. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 24217905) право власності на земельну ділянку №13, площею 26,80 га (згідно Державною акту на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995 року), що знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський район, с. Ставки, вул. Шевченка, 1 та відноситься до категорії земель - землі під господарськими дворами, будівлями, на якій розміщені належні Фермерському господарству Полісся на праві власності об'єкти нерухомості.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) на користь Фермерського господарства Полісся (08503, Київська область, Фастівський р-н. с.Ставки, вул. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 24217905) 2716,52 грн. судових витрат.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні позову Фермерського господарства Полісся до Фастівської районної державної адміністрації Київської області відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Ю. Кошик