Постанова

від 12.03.2018 по справі 11/384-06

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 11/384-06

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство Концерн Авек та Ко

відповідач - Харківська міська рада

за участю - комунального підприємства Харківський метрополітен

розглянувши заяву приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі Корнілової Ж.О. - головуючого, Нєсвєтової Н.М., Карабаня В.Я. від 23 жовтня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2006 року акціонерне товариство "Концерн Авек та Ко" звернулося до місцевого господарського суду з позовом, у якому просило визнати за ним право власності на самочинно побудовані торгівельні об'єкти торгівельної зони із місцями для зберігання товарів і автотранспорту (1 пусковий комплекс торгівельно-виставочного комплексу): літ.А-2, літ.Б-1, літ.В-1, літ.Г-1, літ.Д-1, літ.Е-1, літ.Ж-1, літ.З-1, які розташовані по вул. Академіка Павлова у м. Харкові.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2006 року позов задоволено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 червня 2017 року рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Приватне акціонерне товариство Концерн Авет та Ко 14 грудня 2017 року звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року у даній справі.

Вказану заяву на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою Суду від 24 січня 2018 року справу № 11/384-06 допущено до провадження Суду та відкрито провадження за заявою приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року, а матеріали справи № 11/3984-06 витребувано з Господарського суду Харківської області.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Суду від 13 лютого 2018 року ухвалено здійснити розгляд справи № 11/384-06 за заявою приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року без повідомлення та виклику учасників справи.

Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову касаційного суду з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заява приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Під час розгляду справи судами встановлено, що рішенням Харківської міської ради від 23 червня 2004 року № 105/04 позивачу було надано земельну ділянку по вул. Академіка Павлова, загальною площею 6,1121 га в оренду, для будівництва тимчасової торговельної зони із місцями для зберігання товарів та автотранспорту.

Між Акціонерним товариством "Концерн Авек та Ко" та Харківською міською радою Харківської області 14 вересня 2004 року укладено договір оренди землі № 66163/04, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 14 вересня 2004 року за № 66163/04.

Позивач за рахунок власних коштів на відведеній йому земельній ділянці самовільно побудував торгівельну зону із місцями для зберігання товарів і автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно - виставочного комплексу): літ. А-2 загальною площею 40,2 кв.м., літ. Б-1 загальною площею 22,2 кв.м., літ. В-1 загальною площею 1294,2 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 1266,9 кв.м., літ. Д-1 загальною площею 1502,3 кв.м., Літ. Е-1 загальною площею 1386,6 кв.м., літ. Ж-1 загальною площею 1187,7 кв.м., Літ. 3-1 загальною площею 1245,1 кв.м.

Загальна будівельна вартість будівель (без споруд інженерної інфраструктури) становить 3 104 759, 33 грн.

Відповідно до технічного висновку ПП "Приватагросервіс" (ліцензія АА № 485355) про стан будівельних конструкцій та можливості збереження і подальшої експлуатації самовільно збудованих торгівельних об'єктів збудовані павільйони та магазини торгівельної зони придатні для експлуатації за призначенням. Порушень екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших норм або правил не виявлено. Будівельні стандарти додержані.

Державним управлінням екології та природних ресурсів у Харківський області (лист від 31.01.2006 № 07-25-111), Харківською міською санітарно-епідеміологічна станцією (лист від 16.02.2006 № 3-1/1482), Головним управлінням МНС України у Харківський області (лист від 15.02.2006 № 030/142/1071) погоджено збереження та подальшу експлуатацію об'єктів торгівельної зони із місцями для зберігання товарів і автотранспорту (1 пусковий комплекс торгівельно-виставочного комплексу).

Відсутність заперечень на збереження та подальшу експлуатацію об'єктів торгівельної зони підтверджено наданим до позовної заяви повідомленням Харківського міського управління земельних ресурсів листом від 03 лютого 2006 року за № 314.

В подальшому, як вже зазначалося, позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на об'єкти самочинно побудованого нерухомого майна.

Вважаючи вказані обставини достатніми, а докази допустимими, керуючись при цьому статтями статтею 376 Цивільного кодексу України, статтями 4, 48 Закону України Про власність , статтею 41 Конституції України місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив.

Комунальне підприємство "Харківський метрополітен", як особа, яка не брала участі у справі проте вважала, що прийнятим рішенням порушено її права, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій зазначила, що з кінця жовтня 2016 і по час звернення до суду у тунелях метрополітену на перегоні "Академіка Барабашова - Академіка Павлова" з'явилися течі води із потраплянням її на поверхню колії та обладнання. Вжиті спеціалістами КП Харківський метрополітен заходи із посилення гідроізоляції тунелю не призвели до позитивних результатів, наявна на цій ділянці затунельна дренажна система не виконує свою функцію.

Судами встановлено, що дренажну систему побудовано одночасно із будівництвом Салтівської лінії метрополітену, з метою забезпечення організованого відведення ґрунтових вод від підземних споруд лінії. Довжина затунельної дренажної системи складає близько 600 метрів, систему розташовано на відстані від 20 до 75 метрів від тунелю для контролю за її роботою та технічного обслуговування на поверхню виведено 11 колодязів.

З метою огляду стану цієї системи, 29 грудня 2016 року проведено комісійне обстеження траси та колодязів, що знаходяться біля станції метро "Академіка Павлова" на території торгівельного центру.

В результаті обстеження виявлено, що п'ять із одинадцяти колодязів засипані ґрунтом і доступ до них неможливий, у зв'язку з чим на ділянці довжиною близько 300 метрів проаналізувати стан системи та відновити її працездатність неможливо. Подальше насичення притунельного ґрунту водою може призвести до порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену.

Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" звернулося до Харківської міської ради з листами від 30 грудня 2016 року № 16/2187/01-09, 20 січня 2017 року № 16/95/01-09 щодо проведення перевірки дотримання ПАТ "Концерн Авек та Ко" вимог земельного та містобудівного законодавства при використанні земельних ділянок відповідно до план-схеми розміщення затунельної дренажної системи із прив'язкою до місцевості.

Листом Харківської міської ради № 2830/0/226-17 комунальне підприємство "Харківський метрополітен", 17 березня 2017 року, проінформовано, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради відповідно до статті 189 Земельного кодексу України вжито заходи самоврядного контролю, за результатами яких встановлено наступне.

На земельну ділянку по вул. Академіка Павлова у м. Харкові обліковується договір від 14 вересня 2004 року № 66163/04 оренди землі, відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 6,1121 га надано в оренду АТ "Концерн Авек та Ко" для будівництва тимчасової торговельної зони із місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виробничого комплексу), (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та для подальшої експлуатації об'єкту, строком до 01 червня 2029 року.

У межах земельної ділянки знаходяться самовільно побудовані нежитлові будівлі, на які за АТ Концерн Авек та Ко рішенням Господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2006 року у справі № 11/384-06 визнано право власності.

Крім цього встановлено, що колодязі затунельної дренажної системи № 1 та № 5 розташовані у межах даної земельної ділянки, за якою обліковується договір від 14 вересня 2004 року № 66163/04.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 20 січня 2017 року земельна ділянка, яку надано ПАТ "Концерн Авек та Ко" площею 6,1121 га забудована та використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Вказаним актом обстеження на місцевості встановити фактичну наявність колодязів затунельної дренажної системи № 1 та № 5 не виявилося можливим, оскільки колодязі засипані ґрунтом, земляним насипом та перекриті залізобетонною плитою відповідно.

Згідно з пунктом 9.4. Інструкції з поточного утримання штучних споруд метрополітенів, затвердженої Міністерством шляхів та сполучень СРСР від 06 червня 1985 року, оглядові колодязі повинні постійно бути очищені та доступні для користування ними у будь-яку пору року. Забороняється захаращувати оглядові колодязі будь-якими предметами та проведення технічних робіт у технічних зонах та зонах, прилеглих до технічних зон метрополітену.

Оцінивши дані обставини суд апеляційної інстанції, із правовим застосуванням норм яким погодився Вищий господарський суд України, дійшов до висновку, що комунальне підприємство "Харківський метрополітен" хоча і не є учасником спірних правовідносин, але належним чином обґрунтувало існування правового зв'язку між ним і сторонами у справі, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2006 року про визнання права власності на самочинно збудоване майно порушує права метрополітену, оскільки доступ до колодязів затунельної дренажної системи № 1 та № 5 відсутній внаслідок самовільної забудови ПАТ "Концерн Авек та Ко" земельної ділянки за вказаною адресою, у зв'язку з чим порушуються інтереси КП Харківський метрополітен , шляхом ймовірних порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії внаслідок подальшого насичення притунельного ґрунту.

Крім цього, у разі виникнення аварій на тунельній дренажній системі, комунальне підприємство "Харківський метрополітен" позбавлене можливості вжити заходів для їх швидкого виявлення, локалізації та повної ліквідації, що може призвести до створення загрози розладу нормального режиму роботи комунального підприємства Харківський метрополітен і до виникнення непередбачуваних економіко-екологічних наслідків для територіальної громади міста Харкова.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського за наслідками перевірки правильності застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суду, Вищий господарський суд України виходив з того, що поняття самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною у регулюванні спірних правовідносин, унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, в окремих випадках норми статті 376 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на це будівництво за рішенням суду.

Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує щодо визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Але разом з цим касаційним судом зазначено, що відповідно до частин 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або на нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач у спорах про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинен довести обставини, що складають фактичну підставу такого позову: наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудоване спірне майно; наявність самочинно збудованого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво нерухомого майна (у випадку, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування).

У вирішенні питання про відповідність самочинно збудованого майна будівельним нормам і правилам господарським судам у кожній справі необхідно враховувати вид і призначення відповідного майна, наявність спеціальних вимог до нерухомого майна, що використовується у виробничій діяльності.

Для встановлення факту відповідності (невідповідності) збудованої, або реконструйованої будівлі проекту і вимогам будівельних норм і правил, придатності будівлі до експлуатації, для визначення вартості різного роду будівельних робіт господарський суд може призначити будівельно-технічну експертизу.

Задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинно ґрунтуватися на підтвердженій відповідними доказами сукупності обставин: позивач має право власності або право користування земельної ділянки; власник земельної ділянки надав позивачу дозвіл на будівництво спірного нерухомого майна і не заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване на його земельній ділянці нерухоме майно; самочинно збудоване майно, що є предметом спору, відповідає будівельним нормам і правилам та придатне для експлуатації за призначенням; визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не порушує прав інших осіб.

Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі, суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб.

Вищий господарський суд України зазначив, що позивачем не дотримано порядок набуття права власності та не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення об'єкта в експлуатацію, жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірних об'єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку ПАТ "Концерн Авек та Ко" суду не надано і матеріали даної справи таких документів не містять.

Таким чином розглядаючи спір у даній справі касаційний суд прийшов до висновку про те, що при дослідженні наявності підстав для визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна на підставі статті 376 Цивільного кодексу України в судовому порядку необхідно враховувати норми статей 331 та 392 цього ж Кодексу.

Однак у постановах, що додані заявником для порівняння, касаційний суд у подібних правовідносинах (справи №№ 32/112-09, 922/4371/15, Б-39/13-10, 916/3921/15, 916/2778/13, 922/4540/14, 904/2593/13, 39/278пн, 5023/6088/12, 918/222/13-г, 908/422/13-г) прийшов до висновку, що правова конструкція передбачена статтею 376 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений. То ж при застосуванні статті 376 Цивільного кодексу України, статті 331 та 392 цього Кодексу не застосовуються.

Усуваючи розбіжності у застосуванні правових норм, про які йдеться у заяві, Верховний Суд виходить з такого.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частиною 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з частиною 4 статті 41 Основного закону та частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Так, відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Суд зазначає, що посилання касаційного суду на положення статті 331 Цивільного кодексу України у даній справі є неправильним, оскільки зазначена норма визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, яке побудоване з дотриманням встановленого законодавством порядку, тобто при наявності всіх необхідних дозволів та актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені саме в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Так розглядаючи дану справу апеляційний господарський суд та суд касаційної інстанції неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України в сукупності із статтями 331 та 392 цього ж Кодексу, однак при цьому суди встановили, що позивач не дотримався усіх обов'язків, що давали би суду першої інстанції визнати право власності на самочинно збудовані позивачем об'єкти, оскільки відповідачем не надавався дозвіл на збереження спірного об'єкта нерухомості, і крім цього судами встановлено наявність порушень інтересів комунального підприємства Харківський метрополітен та територіальної громади міста Харкова, що відповідно унеможливлює у даному випадку застосування до спірних відносин положень статті 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 111-21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Оскільки апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України хоча і застосовували до спірних відносин норми матеріального права, що не підлягали застосуванню, однак спір вирішили правильно, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку про відмову у задоволенні заяви приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко та залишенню оскаржуваних судових рішень без змін за мотивів, що викладені у цій постанові.

Окрім вказаного, Верховний Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

При розгляді даного спору судами було дотримано всі три встановлені критерії щодо втручання держави у мирне володіння майном, а саме: (1) втручання в мирне володіння майном є законним, оскільки позивачем не було дотримано встановленого законом порядку, оскільки позивачем не було доведено наявність всіх правових підстав для набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва; (2) втручання має на меті суспільний , публічний інтерес, оскільки, як було встановлено судами, самочинно збудоване майно несе потенційну загрозу життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, та в разі виникнення аварійної ситуації комунальне підприємство Харківський метрополітен не буде мати доступу до всієї затунельної дренажної системи, а відповідно, не зможе відновити постійну та безпечну роботу метрополітену на відповідній лінії; (3) враховуючи всі факти та обставини, встановлені судами, втручання у право на мирне володіння майном є цілком пропорційним визначеним цілям - а саме - безпека життя та здоров'я громадян, захист інтересів територіальної громади міста Харкова та комунального підприємства Харківський метрополітен , особливо з огляду на специфіку роботи метрополітену.

За таких обставин, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства Концерн Авек та Ко про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року у справі № 11/384-06 - відмовити.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 року у справі № 11/384-06 залишити без змін.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.