Постанова

від 26.02.2018 по справі 823/400/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/400/16 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря с/з: Бордунової К.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, що прийнята у місті Черкаси о 16 год. 30 хв., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна інспекція сільського господарства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна інспекція сільського господарства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 грудня 2012 по 23 квітня 2013 у розмірі 9228 (дев'ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 58 коп.

Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за не використані 12 днів щорічної відпустки за 2012 рік у розмірі 345 (триста сорок п'ять) грн. 24 коп.

Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить змінити постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та викласти зазначене судове рішення в наступній редакції:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 заробітну плату з 04 грудня 2012 року по 23 квітня 2013 року за час вимушеного прогулу в сумі 9 228 грн. 58 коп.

Зобов'язати Державну інспекцію сільського господарства в Черкаській області відшкодувати ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 345 грн. 24 коп. та суму матеріальної допомоги за 2012 рік у розмірі 1991 грн. 08 коп.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що постановляючи оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позову, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення даної справи. Зокрема, позивач зазначає, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази на підтвердження факту порушення відповідачем його права на отримання матеріальної допомоги за 2012 рік в сумі 1991 грн. 08 коп. та моральної шкоди, яка за підрахунками позивача складає 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначену норму чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_3.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню , з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 у зв'язку із порушенням його трудових прав, а саме невиконання роботодавцем - відповідачем судового рішення про поновлення його на посаді, звертався до суду упродовж 2013 - 2015 років із 13-ма позовами за захистом порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Так, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі № 823/2/13-а (яка набрала законної сили 31.10.2013) задоволено позовні вимоги ОСОБА_3, скасовано наказ Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції № 68-К від 03 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

Додатковою постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року у справі № 823/2/13-а (яка набрала законної сили 16.06.2015) заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено та зазначено, що ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04 грудня 2012 року.

11 серпня 2015 року наказом Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області № 56-к ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012.

14 вересня 2015 року наказом Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області № 560-кв ОСОБА_3, головному спеціалісту відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти рослин управління контролю якості насіння та садивного матеріалу, надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.12.2012 по 03.12.2013, на 30 календарних днів, з 17.09.2015 по 16.10.2015 (а.с. 253).

В своєму позові позивач зазначив, що оскільки його було поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду про скасування наказу Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції № 68-К від 03 грудня 2012 року Про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України була винесена тільки 24 квітня 2013 року, тому у нього є всі підстави для стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 9228,28 грн., моральної шкоди у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень та компенсації за не використані 12 днів щорічної відпустки за 2012 рік у розмірі 345 грн. 24 коп. та матеріальної допомоги за 2012 рік в сумі 1991 грн. 08 коп.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Спірні правовідносини урегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Цивільним кодексом України, Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XІІ Про державну службу , Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці , постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів .

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статі 33 Закону України Про державну службу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини друга, дев'ята статті 33 Закону України Про державну службу ).

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частини друга, третя статті 22 Конституції України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що у грудні 2012 року позивачу при звільненні була нарахована компенсація за невикористану відпустку у розмірі 66 календарних днів у сумі 4383,78 грн.

Згідно припису управління Держпраці у Черкаській області № 23-01-19/159-148 від 05.12.2014 позивачу було донараховано 12 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за період роботи з 06.03.2007.

Оскільки, середньоденна заробітна плата позивача за 2012 рік складає 95,14 грн., то грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки становить 1141,68 грн. (95,14*12=1141,68).

Так, за даними бухгалтерської довідки Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (без дати та номеру) вбачається, що згідно наказу Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області № 23-к від 20.03.2015 про виплату коштів та платіжних доручень № 151 від 20.03.2015 та № 181 від 30.03.2015, позивачу у березні 2015 року була виплачена сума компенсації невикористаної відпустки у розмірі 797,04 грн., у зв'язку з чим недоплата становить 345, 24 грн.

Крім того, згідно довідки № 920 від 13.07.2016, середньоденна заробітна плата позивача за 2012 рік складає 95,14 грн., кількість робочих дні у грудні 2012 року складали 19, а у період з 01.01.2013 по 24.04.2013 - 78, разом - 97 робочих днів, у зв'язку з чим заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 9228,58 грн. (97*95,14=9228,58 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, обов'язковою умовою застосування вказаної правової норми є встановлення факту незаконного звільнення або переведення працівника та пов'язаного з цим факту вимушеного прогулу.

Як було зазначено вище, в апеляційній скарзі апелянт просить змінити постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та викласти зазначене судове рішення в іншій редакції, зокрема, стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на його користь заробітну плату з 04 грудня 2012 року по 23 квітня 2013 року за час вимушеного прогулу в сумі 9 228 грн. 58 коп. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 345 грн. 24 коп.

Однак, досліджуючи зміст постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у повній мірі дослідив наявні у справі докази та вирішив заявлені позивачем вимоги в частині стягнення заробітної плати з 04 грудня 2012 року по 23 квітня 2013 року за час вимушеного прогулу в сумі 9 228 грн. 58 коп. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 345 грн. 24 коп. При цьому, позов в цій частині вимог судом першої інстанції було задоволено у повному обсязі.

Що стосується позову в частині вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. та стягнути на користь позивача суму матеріальної допомоги за 2012 рік у розмірі 1991 грн. 08 коп., в задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, колегія суддів зважає на наступне.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів визначаються Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ Про державну службу (далі - Закон № 3723-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів (далі - постанова КМУ № 268).

Відповідно до положень, передбачених частинами шостою, сьомою статті 33 Закону № 3723-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 09.03.2006р. № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів , пунктом 3 частини 2 якої керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї Постанови, надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Пунктом 6 постанови КМУ від 09.03.2006р. № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів встановлено, що преміювання керівників органів виконавчої влади та інших органів, їх заступників, встановлення їм надбавок, передбачених цією постановою, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається органом вищого рівня.

Разом з тим, пунктом 8 постанови КМУ від 09.03.2006р. № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів визначено, що видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

Отже, з аналізу зазначених норм випливає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої допомоги шляхом подання заяви довільної форми.

Як уже зазначалося, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі № 823/2/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_3 до Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді. Скасовано наказ Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції № 68-К від 03 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

В свою чергу, додатковою постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року, яка набрала законної сили 16.06.2015, задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04 грудня 2012 року.

На підставі вищезазначених судових рішень, Державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області 11 серпня 2015 року було видано наказ № 56-к Про поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012 .

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про стягнення з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на користь ОСОБА_3 суми матеріальної допомоги за 2012 рік у розмірі 1991 грн. 08 коп., суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах даної справи відсутня заява позивача про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника за 2012-2013 роки, а тому вказав на відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Спростовуючи даний висновок суду першої інстанції, позивач в апеляційні скарзі зазначає, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі № 823/2/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, було встановлено факт його незаконного звільнення та визнано протиправною видачу наказу № 68-К від 03 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, апелянт посилається на наявність двох кримінальних справ № 120142500040002524 від 28 червня 2014 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України та № 42016251010000038 від 29.03.2016 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ст. 175 КК України, які на його думку, свідчать про порушення відповідачем вимог трудового законодавства в частині ненадання відпустки та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Проте, наведені апелянтом доводи жодним чином не спростовують факт відсутності у справі заяви ОСОБА_3 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника за 2012-2013 роки, оскільки, як було вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах даної справи міститься лише заява позивача від 11 вересня 2015 року про надання матеріальної допомоги та заява від 13 травня 2016 року про надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Зважаючи на обставини даної справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення матеріальної допомоги за 2012 рік у розмірі 1991 грн. 08 коп.

Що стосується позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 21 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається саме на особу, що звертається до суду з таким позовом.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки така шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Обгрунтовуючи свій позов в частині вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., позивач зауважив, що незаконні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, яка полягає в суттєвих моральних стражданнях та втраті нормальних життєвих зв'язків, оскільки, за твердженням позивача, він не мав змоги влаштуватися на нову роботу або стати на облік у центр зайнятості як безробітний, що позбавляло його можливості утримувати себе та свою сім'ю. На думку позивача, спричинення моральних та фізичних страждань призвели до негативних змін у його житті, а саме: наявність щоденних думок та спогадів про наслідки психотравмуючої події, страху можливого повторення подій, негативних переживання та спогадів, потреб в униканні аналогічних обставин; настороги, тривоги, емоційних та тілесних реакцій при згадуванні; фіксованості уваги на проблемі поновлення та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасової відірваності від активного соціального життя; зниження та нестійкості настрою; порушення сну; неприємних сновидінь, емоційної напруги, нервозності, дратівливості, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності за тривалий час не поновлення на посаді та невиплаті середньої заробітної плати за 46 місяці та відчуття страху опинитися на межі виживання.

Частково задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з принципу справедливості, а тому приймаючи до уваги суттєві моральні страждання та втрату нормальних життєвих зв'язків позивача, стягнув з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., апелянт в апеляційній скарзі посилається виключно на усталену практику Європейського Суду з прав людини, а також зауважує на тому, що факт завдання йому моральної шкоди підтверджується тими фізичними та моральними стражданнями, які він отримав внаслідок тривалого невиконання вищевказаних судових рішень, а тому вважає, що така досить тривала безрезультатна бюрократична тяганина в судових та державних органах викликає у нього постійну нервову напругу та фізичне виснаження.

Приймаючи до уваги доводи апелянта та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

У зв'язку з цим, зважаючи на позицію сторін та враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), Харук та інші проти України (заява № 703/05 та 115 інших заяв)) та наявність протиправної бездіяльності відповідача, що проявилася у нездійсненні належного контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказана бездіяльність відповідача є достатньою підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди, розмір якої, виходячи з принципу справедливості, був визначений в сумі 10 000 грн.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 07.03.2018р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Сорочко Є.О.