Рішення

від 05.03.2018 по справі 911/831/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2018 р. м. Київ Справа № 911/831/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО»

про стягнення заборгованості.

секретар судового засідання (пом судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 10.11.2016 р.);

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна» (далі - ТОВ «Феліцата Україна» , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» (далі - ТОВ «ФРАМ КО» , відповідач) про стягнення 268555,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.01.2015 р., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 231507,30 грн. основного боргу, 52713,07 грн. пені, 5129,72 грн. 3% річних, 19999,38 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.

24.03.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано заяву б/н від 24.03.2017 р. (вх. № 6328/17 від 24.03.2017 р.) про уточнення позовних вимог, мотивовану тим, що в прохальній частині позовної заяви було допущено помилку в частині зазначення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, тому позивач просить суд вважати правильними вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Феліцата Україна» 231507,30 грн. основного боргу, 24589,05 грн. пені, 2624,60 грн. 3% річних, 9834,15 грн. інфляційних втрат та судових витрат.

Таким чином, ціна позову у даній справі становить 268555,10 грн.

11.04.2017 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив б/н від 11.04.2017 р. (вх. № 7634/17 від 11.04.2017 р.) на позовну заяву, за змістом якого відповідач вважає позовні вимоги ТОВ «Феліцата Україна» необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, як первинні документи, не можуть підтверджувати заявлені позовні вимоги, оскільки їх оформлення відбулося, на думку відповідача, з порушенням встановленої законом процедури.

Враховуючи викладене, ТОВ ФРАМ КО вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача простроченої заборгованості за договором, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити ТОВ «Феліцата Україна» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.04.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 13.04.2017 р. (вх. № 7860/17 від 13.04.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії статуту.

Розгляд справи відкладався.

18.05.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 17.04.2017 р. (вх. № 9969/17 від 18.05.2017 р.), за змістом яких позивач заперечує стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві.

22.05.2017 р. до господарського суду Київської області представником відповідача було подане клопотання б/н від 18.05.2017 р. (вх. № 10226/17 від 22.05.2017 р.) про продовження строку вирішення справи на 15 днів, яке ухвалою суду від 22.05.2017 р. було задоволене судом.

22.05.2017 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява б/н від 21.05.2017 р. (вх. № 10175/17 від 22.05.2017 р.) про визнання договору недійсним.

У судових засіданнях 13.04.2017 р. та 22.05.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача проти позовних вимог заперечувала.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.05.2017 р. було відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» до ТОВ «Феліцата Україна» про визнання недійсним договору поставки № 01-01/15 від 01.10.2015 р. з підстав звернення останнього із зустрічним позовом після початку розгляду справи по суті.

До господарського суду Київської області 25.05.2017 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Київської області від 23.05.2017 р. про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

У зв'язку з направленням матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою господарського суду Київської області від 29.05.2017 р. було зупинено провадження у справі до повернення матеріалів даної справи до господарського суду Київської області із суду вищої інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 р., ухвалу господарського суду Київської області у справі № 911/831/17 від 23.05.2017 р. було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2017 р. зазначену вище ухвалу господарського суду Київської області у справі № 911/831/17 від 23.05.2017 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 р. було залишено без змін.

У зв'язку з поверненням матеріалів даної справи до господарського суду Київської області із судів вищих інстанцій, ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2017 р. було поновлено провадження у справі та призначено її розгляд на 18.12.2017 р.

Слід зазначити, що 15.12.2017 р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р. справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи думку присутнього у засіданні суду 18.12.2017 р. представника позивача, суд дійшов висновку, що справу № 911/831/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження та зі стадії підготовчого провадження.

18.12.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 15.12.2017 р. (вх. № 27030/17 від 18.12.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог, за змістом якої позивач зазначає, що між ТОВ ФРАМ КО та ТОВ Феліцата Україна було укладено договір постаки товару № 281117 від 28.11.2017 р., відповідно до якого ТОВ ФРАМ КО було здійснено поставку ТОВ Феліцата Україна конструкцій складських стелажів та стелажних систем на суму 96000,00 грн., у зв'язку з чим, згідно угоди № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, сторони здійснили залік зустрічних однорідних вимог на суму 96000,00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, решту позовних вимог позивач підтримує та просить стягнути з відповідача 135507,30 грн. основного боргу, 24589,05 грн. пені, 2624,60 грн. 3 % річних та 9834,15 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.

У судовому засіданні 18.01.2018 р. представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримував; представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи відсутність підстав для повернення вказаної заяви або залишення її без розгляду, передбачених ч. 5 ст. 46 ГПК України та ч. 2 ст. 207 ГПК України, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

За вказаних обставин суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.12.2017 р. (вх. № 27030/17 від 18.12.2017 р.), а саме - про стягнення з відповідача 135507,30 грн. основного боргу, 24589,05 грн. пені, 2624,60 грн. 3 % річних та 9834,15 грн. інфляційних втрат, а також судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2017 р. було відкладено підготовче засідання на 22 січня 2018 р.

У судовому засіданні 22.01.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою суду від 22.01.2018 р. було закрито підготовче провадження у справі № 911/831/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2018 р.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи у засіданнях суду 18.01.2018 р. та 05.03.2018 р. здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 05.03.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФРАМ КО (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01-01/15, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує харчові добавки (дієтичні добавки) (товар), в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в підписаних сторонами товарних накладних, які мають посилання на цей договір.

Пунктом 3.1 договору сторонами погоджено умови оплати, а саме - оплата проводиться на протязі 60 календарних днів з моменту отримання товару на склад покупця.

Даний договір вступає в силу після підписання його обома сторонами і діє на протязі трьох років з дня підписання (п. 6.1 договору).

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.01.2015 р. ТОВ «Феліцата Україна» за період з 20.07.2016 р. по 07.10.2016 р. здійснило постачання, а ТОВ ФРАМ КО прийняло товарів на загальну суму 231507,30 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними та товарно-транспортними накладними за вказаний період, в яких зазначені відомості щодо обсягу та ціни товару, який передавався (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Також, на підтвердження наявності повноважень представників відповідача на отримання товару за вищевказаними накладними, до матеріалів справи додано копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданих за підписами директора та головного бухгалтера, скріплених печаткою ТОВ ФРАМ КО (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

За твердженням позивача, ТОВ «Феліцата Україна» належним чином виконало умови договору купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.01.2015 р. і поставило відповідачу товар, про що свідчить відсутність з боку ТОВ ФРАМ КО претензій та повідомлень про порушення ТОВ «Феліцата Україна» умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ ФРАМ КО та ТОВ «Феліцата Україна» було укладено договір поставки товару № 281117 від 28.11.2017 р., відповідно до умов якого ТОВ ФРАМ КО було здійснено поставку ТОВ Феліцата Україна конструкцій складських стелажів та стелажні системи, що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № 1650 від 28.11.2017 р. на суму 96000,00 грн.

З огляду на укладання зазначеного вище договору поставки товару № 281117 від 28.11.2017 р., між ТОВ ФРАМ КО та ТОВ «Феліцата Україна» було підписано Угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої Товариство з обмеженою відповідальністю ФРАМ КО не є зобов'язаним щодо оплати боргу ТОВ «Феліцата Україна» за договором купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.10.2015 р. на суму 96000,00 грн. (копія угоди долучена до матеріалів справи). Таким чином, між сторонами за договором купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.01.2015 р. зараховано зустрічні однорідні вимоги на загальну суму 96000,00 грн.

З огляду на викладене, загальна сума заборгованості ТОВ ФРАМ КО перед ТОВ «Феліцата Україна» за договором № 01-01/15 від 01.01.2015 р. з урахуванням суми зарахованих зустрічних однорідних вимог становить 135507,30 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки ТОВ ФРАМ КО несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувалось з позивачем за отриманий товар відповідно до договору купівлі-продажу № 01-01/15 від 01.01.2015 р., позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 135507,30 грн., а також 24589,05 грн. пені, 2624,60 грн. 3 % річних та 9834,15 грн. інфляційних втрат, що є предметом позову у даній справі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.12.2017 р.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач проти позову заперечував.

Як вбачається зі змісту відзиву, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням встановленої законом процедури, оскільки у видаткових накладних, за яким позивач заявляє свої вимоги, відсутні посилання на реквізити довіреності, що унеможливлює визначити повноваження посадової особи на отримання ТМЦ.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід зазначити, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно з абз. 1 п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

З огляду на викладене зазначені вище посилання відповідача не беруться до уваги судом, оскільки за своїм призначенням довіреність не відповідає ознакам первинного документа, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , так як довіреність не підтверджує факт господарської операції, а є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства ТМЦ.

При цьому слід зазначити, що до матеріалів справи долучено довіреності, видані уповноваженим особам ТОВ ФРАМ КО на отримання товару, які містять відомості про уповноваження фізичних осіб одержати для підприємства позивача цінності за зазначеною у виданій довіреності накладною та зразки підпису осіб, що одержали довіреність.

Посилання ТОВ ФРАМ КО на неналежне оформлення спірних товарних накладних, зокрема, в частині відсутності відтиску мокрої печатки підприємства, відсутності у видаткових накладних інформації про посаду та повноваження і ПІБ відповідальної особи, що здійснила прийом ТМЦ, також не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляються з огляду на наступне.

Як зазначено у ч. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 р. у справі № 21-4985а15.

Як зазначалося вище, видані відповідачем довіреності містять відомості про уповноваження конкретної фізичної особи, із зазначенням її ПІБ, а також зразок підпису особи, що одержала довіреність, на отримання цінностей за накладною, визначеною в довіреності.

Таким чином, інформація, зазначена в довіреностях та видаткових накладних, дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій за всіма спірними поставками.

Щодо відсутності на видаткових накладних мокрої печатки відповідача, то як зазначалося вище, згідно з п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, документ має бути підписаний особисто та може бути скріплений печаткою.

Згідно із вимогами зазначених вище норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» печатка на видатковій накладній не є обов'язковим реквізитом останньої. Норми вищезазначеного закону містять альтернативне посилання на особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тобто немає обов'язку ідентифікувати дані особистого підпису особи.

Натомість, судом встановлено, що на всіх спірних товарних накладних в графі одержувача проставлено штемпель ТОВ ФРАМ КО з ідентифікаційним кодом відповідача.

Окрім того, твердження відповідача, що у видаткових накладних відсутні посилання на договір поставки, не знаходять свого підтвердження, оскільки з вказаних вище видаткових накладних вбачається, що посилання на договір є у кожній накладній в графі Договір .

Підсумовуючи наведене, судом було встановлено, що наявними у справі матеріалами, зокрема, копіями видаткових накладних, які підписані в двосторонньому порядку, скріплені печаткою позивача та штампом відповідача, підтверджується поставка товару, факт якої відповідач не спростовує, а недоліки в оформленні товарних накладних, про які зазначає відповідач, не спростовують факт поставки товару та не є підставою для не здійснення відповідачем розрахунку за поставлений товар.

При цьому судом враховано, що відповідач до позивача з приводу неналежного оформлення накладних не звертався та від отриманого за вказаними накладними товару не відмовлявся. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару судом встановлений та відповідачем не спростований.

Доказів погашення відповідачем заборгованості на момент вирішення спору у даній справі до її матеріалів не надано.

З огляду на викладене вище, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 01-01/15 від 01.10.2015 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 135507,30 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач на підставі п. 4.1 договору просить суд стягнути з відповідача 24589,05 грн. пені.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 4.1 договору, у випадку порушення термінів сплати за товар, передбачених п. 3.1 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє на період, за який виставляється пеня) від суми несплаченого товару за кожен прострочений день, що не звільняє його від сплати загальної суми вартості товару.

Слід зазначити що, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій.

Так, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 24589,05 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача в сумі 13483,62 грн. за період 19.09.2016 р. по 07.10.2016 р., в сумі 51429,18 грн. за період з 08.10.2016 р. по 16.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 17.10.2017 р. по 27.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 28.10.2016 р. по 05.11.2016 р., в сумі 156637,50 грн. за період з 06.11.2016 р. по 29.11.2016 р., в сумі 196416,78 грн. за період з 30.11.2016 р. по 06.12.2016 р., в сумі 231507,30 грн. за період з 07.12.2016 р. по 21.03.2017 р.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що станом на початок періоду нарахування позивачем пені (19.09.2016 р.) за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 13483,62 грн., строк нарахування на яку, з урахуванням зазначених вище приписів, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (19.03.2017 р.), що позивачем не було враховано при здійсненні розрахунку пені.

Таким чином, згідно з арифметичним розрахунком, який зроблений судом, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 24527,37 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 13483.62 19.09.2016 - 07.10.2016 19 15.0000 % 0.082 %* 209.99 51429.18 08.10.2016 - 16.10.2016 9 15.0000 % 0.082 %* 379.40 88554.48 17.10.2016 - 27.10.2016 11 15.0000 % 0.082 %* 798.44 88554.48 28.10.2016 - 05.11.2016 9 14.0000 % 0.077 %* 609.72 156637.50 06.11.2016 - 29.11.2016 24 14.0000 % 0.077 %* 2875.97 196416.78 30.11.2016 - 06.12.2016 7 14.0000 % 0.077 %* 1051.85 231507.30 07.12.2016 - 08.12.2016 2 14.0000 % 0.077 %* 354.22 231507.30 09.12.2016 - 26.01.2017 49 14.0000 % 0.077 %* 8678.36 231507.30 27.01.2017 - 01.03.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 6038.22 231507.30 02.03.2017 - 19.03.2017 18 14.0000 % 0.077 %* 3196.70 218023.68 20.03.2017 - 21.03.2017 2 14.0000 % 0.077 %* 334.50 Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 24527,37 грн.

Також позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 2624,60 грн., нарахованих на заборгованість відповідача в сумі 13483,62 грн. за період 19.09.2016 р. по 07.10.2016 р., в сумі 51429,18 грн. за період з 08.10.2016 р. по 16.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 17.10.2017 р. по 27.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 28.10.2016 р. по 05.11.2016 р., в сумі 156637,50 грн. за період з 06.11.2016 р. по 29.11.2016 р., в сумі 196416,78 грн. за період з 30.11.2016 р. по 06.12.2016 р., в сумі 231507,30 грн. за період з 07.12.2016 р. по 21.03.2017 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що інфляційні втрати було визначено позивачем у сумі 9834,15 грн., нарахованій на заборгованість відповідача в сумі 13483,62 грн. за період 19.09.2016 р. по 07.10.2016 р., в сумі 51429,18 грн. за період з 08.10.2016 р. по 16.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 17.10.2017 р. по 27.10.2016 р., в сумі 88554,48 грн. за період з 28.10.2016 р. по 05.11.2016 р., в сумі 156637,50 грн. за період з 06.11.2016 р. по 29.11.2016 р., в сумі 196416,78 грн. за період з 30.11.2016 р. по 06.12.2016 р., в сумі 231507,30 грн. за період з 07.12.2016 р. по 21.03.2017 р.

Як зазначено у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, оскільки сума заборгованості, на яку позивач нараховує інфляційні втрати, утворилась у відповідача у вересні 2016 р., то період прострочення відповідачем зобов'язань повинен починатися з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. та визначеної позивачем кінцевої дати їх нарахування, здійснив розрахунок інфляційних втрат, згідно якого арифметично вірна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 9142,22 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.10.2016 - 07.10.2016 13483.62 1.000 0.00 13483.62 01.11.2016 - 05.11.2016 88554.48 1.000 0.00 88554.48 01.12.2016 - 06.12.2016 196416.78 1.000 0.00 196416.78 01.01.2017 - 21.03.2017 231507.30 1.039 9142.22 240649.52 За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Феліцата Україна» .

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, буд. 114, код 39443405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна» (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, буд. 17 А, код 33348888) 135507 (сто тридцять п'ять тисяч п'ятсот сім) грн. 30 коп. основного боргу, 24527 (двадцять чотири тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 37 коп. пені, 2624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн. 60 коп. 3% річних, 9142 (дев'ять тисяч сто сорок дві) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 2588 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 20 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення підписане 16.03.2018 р.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.М. Бабкіна