Постанова

від 19.02.2018 по справі 925/230/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа№ 925/230/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.02.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017)

у справі №925/230/17 (суддя - Скиба Г.М.)

за позовом Смілянської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр"

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Головного управління ДФС У Черкаській області

про стягнення збитків

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року Смілянська міська рада звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" про стягнення 395530,79 грн. збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку в період з 01.01.2011 по 01.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач не сплачує земельний податок, чим завдає збитків територіальній громаді міста Сміла та порушує право позивача на отримання доходу до місцевого бюджету у вигляді земельного податку. Позивач також звертає увагу суду на те, що рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 23.02.2016р. №77 "Про затвердження Положення про комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" та від 08.12.2016р. №529 "Про затвердження актів з визначення збитків по платі за землю", в тому числі й по ТОВ "Флєр", прийняті на підставі нормативно-правових актів та є чинними, відповідачем не оскаржені.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить, а саме, наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вину.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Позивач не доводить неправомірність поведінки відповідача, адже з 22 грудня 2001 року відповідач відкрито, законно та за призначенням користується спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 22.12.2001р., зареєстрованого за №69, тоді як з позовом про стягнення збитків з посиланням на норми закону можливо звернутися у випадку користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Відповідач зазначає, що ТОВ "Флєр" є постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Зазначає, що у відповідності до листа Смілянської ОДПІ від 21.07.2017р. №5297/23-04-12-0132 вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати земельного податку. Крім того, відповідач вказує, що позивач не наділений повноваженнями щодо нарахування податку для юридичних осіб та на його стягнення. До повноважень позивача належить лише право на затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок на відповідній території та ставок місцевих податків та зборів. При цьому, позивачем визначено розмір збитків за 2011-2016 роки, виходячи з нормативної грошової оцінки землі 6188226,82 грн. згідно витягу від 12.07.2016р. Однак, на думку відповідача, позивач безпідставно застосовує розмір нормативної грошової оцінки землі за 2016 рік до 2011-2013 років з коефіцієнтами індексації за 2014-2015, аналогічно і щодо 2015 року.

Також, під час розгляду справи у суді першої інстанції у відзиві на позов відповідач заявив про застосування позовної давності та вказав, що позовна заява надіслана до суду 27.02.2017р., тому загальний строк позовної давності за заявленою позивачем вимогою в частині стягнення збитків за період з 01.01.2011р. по 26.02.2014р. сплинув, за таких обставин, відповідач просив застосувати позовну давність як підставу для відмови у позові про стягнення нарахованих позивачем збитків за вказаний період.

До прийняття рішення у справі позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній зменшив розмір позовних вимог у зв'язку із поданням відповідачем заяви про застосування позовної давності та просив стягнути з відповідача збитки в сумі 199570,32 грн. за період з 01.03.2014 по 01.11.2016.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.04.2017 (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 (головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 27.09.2017 року касаційну скаргу Смілянської міської ради задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 у справі №925/230/17 та рішення господарського суду Черкаської області від 20.04.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

За висновком суду касаційної інстанції Смілянська міська рада звернулась до суду за захистом охоронюваного законом права та інтересу територіальної громади міста Сміла з посиланням на передбачені пунктом 19 частини 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України, п. 14.1.72, 14.1, ст. 14 п. 265.1.3, 265.1 ст. 265, п. 269.1.2, 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України фінансові ресурси міста, в даному випадку земельного податку, шляхом стягнення збитків у розмірі несплаченої відповідачем у 2011-2016р.р. плати за землю.

Так, під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 у справі №925/230/17 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на користь Смілянської міської ради 199 570,29 грн. збитків та 2 993,55 грн. судового збору. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Флєр" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 у справі №925/230/17 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" у справі №925/230/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 у справі №925/230/17, розгляд справи призначено на 19.02.2018, запропоновано сторонам у справі до 15.02.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України).

У зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 визначено новий склад суду: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 року справу № 925/1277/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

У відзиві на апеляційну скаргу Смілянська міська рада вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і таким, що ґрунтується на нормах закону.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти поданої апеляційної скарги на підставі доводів викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вважає скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Представник позивача просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 14.12.2017 року, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представники Головного управління ДФС У Черкаській області у судове засідання суду апеляційної інстанції 19.02.2018 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, третя особа про дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила. Участь представника Головного управління ДФС У Черкаській області, що не з'явився, у судовому засіданні 19.02.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Таким чином, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції позивач є органом місцевого самоврядування відповідно до приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Позивач уповноважений громадою міста на розпорядження земельними ділянками комунальної власності у межах міста.

У свою чергу, відповідач є суб'єктом господарювання та постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровим номером 7110500000:06:001:0029, площею 4,1974 га, що розташована в м. Сміла Черкаської області по вул. Енергетична, 1 - на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 22.12.2001р., що зареєстрований за № 69.

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.10.2016р. вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 7110500000:06:001:0029, площею 4,1974 га, що розташована в м. Сміла Черкаської області по вул. Енергетична, 1, відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Дата державної реєстрації земельної ділянки 22.12.2001р.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.01.2017р. за адресою м. Сміла Черкаської області, вул. Енергетична, 1 розташований комплекс нежитлових будівель, що належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Флєр".

В Довідці управління Держгеокадастру у Смілянському районі від 19.07.2016р. №31-28-05-2794/15-16 вказано, що названа вище земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Флєр" на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22.12.2001р. №69 серії І-ЧР №000354.

Відповідно до інформації Смілянської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області ТОВ "Флєр" за 2011-2016 роки плату за землю не вносило. При цьому, як встановленого судом першої інстанції, відповідач не зареєстрований в Смілянській ДПІ як платник податку на землю за використання спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21.01.2016р. №21 утворена комісія з визначення розміру збитків по платі за землю. Цією комісією складено акт від 08.12.2016р., яким визначено розмір збитків по платі за землю за вказану земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Флєр", оскільки територіальній громаді м. Сміла внаслідок зайняття та використання ТОВ "Флєр" земельної ділянки під будівлями виробничо-складської бази було завдано збитки у вигляді неодержаного земельного податку - в сумі 395 530,79 грн. - за період з 01.03.2014р. по 01.11.2016р.

Як зазначає позивач, громаді міста Сміла спричинено збитки у виді неотриманого доходу місцевим бюджетом внаслідок тривалого безоплатного використання відповідачем спірної земельної ділянки промисловості в межах міста (комунальна власність).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги стягнення з відповідача збитків з посиланням на приписи ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р., та актом Комісії з визначення розміру збитків по платі за землю (створеної рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21.01.2016р. №21) - від 08.12.2016р., в якому визначено розмір збитків у вигляді неодержаного земельного податку, завданих територіальній громаді м. Сміла внаслідок зайняття та використання ТОВ "Флєр" земельної ділянки під будівлями виробничо-складської бази.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, сторони даного спору не перебувають у договірних відносинах між собою. Відносини між ними ґрунтуються виключно на положеннях Закону. Договір оренди землі між сторонами не укладався. Орендна плата та її розмір - не визначались.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Статтею 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суть можливого порушення землекористування має доводити власник землі, в зв'язку з чим виник даний спір.

Згідно пункту "д" частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам виписаний у статті 157 ЗК України, за змістом якої відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Скаржник, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції заперечує правомірність застосування позивачем постанови КМУ №284 від 19.04.1993р. з мотивів неможливості поширення даної постанови на спірні відносини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993р. №284 затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, в пункті 1 якого вказано, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні:

- вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання;

- погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

При обгрунтуванні своєї правової позиції та підстави позову позивач посилається на вказану постанову КМУ як на підставу нарахування збитків та звернення з даним позовом до господарського суду.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, за змістом ст.ст. 156, 157 ЗК України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, тобто доходів, які міг би одержати власник землі із земельної ділянки, якби ця земельна ділянка належно використовувалася та за її використання сплачувалися кошти, встановлені законом для конкретного виду користування.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені норми можуть бути застосовані судами лише у тих випадках, коли особа користувалася земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило власника (наприклад, міську раду) права одержати дохід у виді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено.

Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.10.2015р. за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 14.05.2015р. у справі №916/3371/14.

У даному ж випадку відповідач є постійним користувачем земельної ділянки відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, а тому, на переконання колегії суддів, вказані норми Земельного кодексу України і Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р., на дані правовідносини не можуть поширюватися.

Разом з тим, місцевим господарським судом правильно враховано, що позивачем вірно визначено суть суспільних відносин та об'єктивну сторону відносин.

Так, міська рада не є одержувачем (отримувачем) обов'язкового платежу за землю при реалізації користувачем права постійного користування, але контролює наповнення місцевого бюджету, виконання соціальних програм та використання земельних ділянок комунальної власності.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 153 ГК України суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів та відшкодовувати збитки ним власникам.

Виходячи із змісту положень частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" та Податкового Кодексу України (ПК України), орендна плата за землю і земельний податок за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування, оскільки відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Водночас згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Внесення земельного податку як обов'язкового платежу до бюджету не є цивільним зобов'язанням. Ці відносини врегульовані Податковим кодексом України. В даному випадку відповідно до приписів п.2 ст.1 Книги першої Цивільного кодексу України до податкових та бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що міська рада не є стягувачем та контролером сплати земельного податку до державного бюджету і не отримувала відповідних повноважень від Державної фіскальної служби України на такі дії.

Проте, міська рада у даній справі звернулась до суду з вимогою про стягнення збитків як неотриманого доходу місцевим бюджетом внаслідок невнесення відповідачем обов'язкових платежів за земельну ділянку комунальної власності. Колегія суддів погоджується, що такі дії міської ради не є перевищення своїх повноважень за Законом та не є порушення приписів ст. 19 Конституції України.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Важливим елементом доказування нанесення шкоди є доведення розміру цієї шкоди та встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та нанесеною шкодою. Позивач повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка виникла у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач просить стягнути з відповідача збитки, завдані громаді міста внаслідок використання земельної ділянки відповідачем без внесення обов'язкової плати за землю до місцевого бюджету.

Місцевим господарським судом вірно враховано, що Податковим кодексом України чітко встановлено та виписано порядок обчислення і сплати (внесення) плати за землю як обов'язкового платежу до бюджету та визначено порядок примусового стягнення такої плати у разі невиконання свого зобов'язання належним платником, при цьому міська рада не віднесена законом до органів стягнення земельного податку.

При прийнятті рішення, судом першої інстанції правильно було відхилено посилання органу місцевого самоврядування - Смілянської міської ради на постанову №284 від 19.04.1993р., оскільки, як вже зазначалося вище, спірна постанова КМУ не охоплює дані правовідносини, а тому не може бути застосована у даній справі.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним стягнення з відповідача збитків розрахованих судом першої інстанції з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, враховуючи, що Головним управлінням ДФС У Черкаській області можливе самостійне стягнення обов'язкового платежу (податку) за землю з відповідача.

Так, сума платежу за землю за 10 місяців 2014 року (березень - грудень) становить 51568,55 грн. з урахуванням ставки 1% від нормативної грошової оцінки землі 6 188 226,82 грн.

Сума платежу за землю за 2015 рік становить 61882,26 грн. з урахуванням ставки 1% від нормативної грошової оцінки землі 6188226,82 грн.

Сума платежу за землю за 3 місяці 2016 року (січень - березень) становить 46411,70 грн. з урахуванням ставки 3% від нормативної грошової оцінки землі 6 188 226,82 грн.

Сума платежу за землю за 7 місяців 2016 року (квітень - грудень) становить 39707,78 грн. з урахуванням ставки 1,1% від нормативної грошової оцінки землі 6 188 226,82 грн.

Інших даних про проведення нормативної оцінки спірної ділянки в 2014-2016 роках сторони не надали та матеріали справи не містять.

Судом апеляційної інстанції перевірено вказаний розрахунок суду, колегія суддів вважає його обґрунтованим та правомірним. Всього підлягає до стягнення з відповідача 199570,29 грн. збитків у вигляді неодержаної місцевим бюджетом м. Сміли плати за землю власником землі за період з 01.03.2014р. до 01.11.2016р. внаслідок безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою по вул. Енергетична, 1 в м. Сміла.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 по справі № 925/230/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 14.12.2017 по справі № 925/230/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр".

4. Матеріали справи № 925/230/17 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 05.03.2018 року