Окрема думка

від 25.09.2018 по справі 925/230/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/230/17

Провадження № 12-188гс18

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В. та Уркевича В. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року, ухваленої за наслідком перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року усправі № 925/230/17 за позовом Смілянської міської ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю Флєр (далі - ТОВ Флєр , товариство), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Державної фіскальної служби України у Черкаській області (далі - ДФС, ГУ ДФС у Черкаській області відповідно), про стягнення збитків за касаційною скаргою ТОВ Флєр .

У березні 2017 року Рада звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ Флєр про стягнення збитків, завданих унаслідок використання товариством земельної ділянки без сплати земельного податку, в сумі 199570,32 грн за період з 1 березня 2014 року по 1 листопада 2016 року .

Господарський суд Черкаської області рішенням від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ Флєр на користь Ради 199570,29 грн збитків, в іншій частині позову (про повернення позивачеві частини сплаченого судового збору в сумі 2939,43 грн) - відмовив.

Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем обов'язку щодо сплати обов'язкових платежів за земельну ділянку комунальної власності та неотриманням у зв'язку із цим доходу місцевим бюджетом.

20 вересня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу ТОВ Флєр вирішено задовольнити частково. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі № 925/230/17 у частині задоволення позову про стягнення з ТОВ Флєр на користь Ради збитків у сумі 199570,32 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі № 925/230/17 залишено без змін

Погоджуємось із висновком Великої Палати Верховного Суду щодо результату вирішення цього спору, втім вважаємо, що наведене у постанові обґрунтування відмови в позові є помилковим.

Так, у пункті 24 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили дійсну правову природу грошових сум, заявлених позивачем до стягнення, та застосували до спірних відносин норми матеріального права (про стягнення збитків), які не підлягали застосуванню.

Зазначене вище Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала висновками про те, що спір у цій справі:

- по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем;

- по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків (пункт 46 постанови).

На нашу думку, висновок про те, що цей спір фактично стосується стягнення земельного податку і що позивач не має повноважень на звернення до суду з таким позовом, не повинен був визначатися підставою для відмови в позові з огляду на таке.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі неотриманої суми земельного податку посиланням на приписи статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власниками землі та землекористувачами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у наслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх складників цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також вини. За відсутності хоча б одного із цих чинників цивільно-правова відповідальність не настає.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права до предмета доказування у цьому спорі відноситься встановлення наявності/відсутності всіх складових цивільного правопорушення і саме залежно від підтвердження/спростування вказаних обставин має бути вирішений цей спір.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.

Згідно із законодавством таким органом доходів і зборів є ДФС та її територіальні органи (пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236).

За статтею 19 1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків, звертаються до суду у випадках, передбачених законом. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань (підпункт 20.1.36 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу).

У пункті 39 постанови Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано зазначила про те, що збитки та земельний податок є різними за правовою природою зобов'язаннями, оскільки перше є заходом відповідальності за вчинене особою правопорушення, тоді як друге виникає внаслідок набуття особою права постійного користування земельною ділянкою та є законодавчо визначеним обов'язком незалежно від вчинення правопорушення.

Тобто сума несплаченого податкового зобов'язання не є прямими збитками позивача в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Крім того, зміст наведених вище норм податкового законодавства свідчить про те, що органом, компетентним здійснювати заходи щодо забезпечення погашення заборгованості перед бюджетом, є податковий орган, а отже, несплату ТОВ Флєр земельного податку не можна вважати єдиною причиною ненадходження спірної суми до місцевого бюджету, адже недоотримання Радою земельного податку обумовлено також діями/бездіяльністю податкових органів.

Зазначене є підставою для висновку про те, що у спірних правовідносинах немає як факту заподіяння Раді збитків як чинника цивільно-правової відповідальності, так і прямого причинно-наслідкового зв'язку між неотриманням позивачем спірної суми та несплатою відповідачем земельного податку.

Отже, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права вважаємо, що відмову в позові у цій справі слід було обґрунтувати відсутністю всіх складових цивільного правопорушення, а не висновком, що цей спір фактично стосується стягнення земельного податку і що позивач не має повноважень на звернення до суду з таким позовом, оскільки належним процесуальним наслідком такої правової кваліфікації спірних відносин мало б бути скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі у зв'язку з необхідністю розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства як такого, що виник у публічно-правових відносинах.

Крім того, такий висновок не узгоджується з висновком щодо цих же відносин, який викладений у постанові під час оцінки Великою Палатою Верховного Суду доводів учасників справи щодо віднесення спору до юрисдикції господарських судів.

Так, у пункті 23 постанови зазначено, що предметом спору є стягнення збитків, тобто в частині оцінки доводів щодо предметної юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду врахувала зазначену позивачем правову природу спірних відносин, тоді як при оцінці наведених учасниками спору доводів при вирішенні справи по суті зазначила, що цей спір фактично стосується стягнення земельного податку, та одночасно у пункті 24 постанови вказала на безпідставність застосування до спірних відносин норм матеріального права, які регламентують стягнення збитків.

Також вважаємо необхідним зазначити, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Оскільки ТОВ Флєр є суб'єктом господарювання та постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7110500000:06:001:0029, площею 4,1974 га, що розташована в м. Сміла Черкаської області на вул. Енергетичній, 1, на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22 грудня 2001 року, зареєстрованого за № 69 серії І-ЧР № 000354, така особа є титульним власником цієї ділянки та не може вважатися особою, що використовує майно без правової підстави, що на нашу думку, свідчить про безпідставність висновку, викладеного у пункті 43 постанови, щодо можливості позивача звернутися до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судді Великої Палати Верховного Суду С.В. Бакуліна В. Ю. Уркевич