Постанова

від 21.03.2018 по справі 125/606/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 125/606/15-ц

Провадження № 22-ц/772/26/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 рокуСправа № 125/606/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №125/606/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Барської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину , -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року , яке ухвалене суддею Хитруком В.М. в приміщенні Барського районного суду Вінницької області о 13 год. 19 хв. , -

в с т а н о в и в:

В березні 2015 року ОСОБА_3 звернулась у суд з зазначеним позовом , мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 26 березня 2014 року помер її батько ОСОБА_7. На день його смерті відкрилася спадщина. Позивач подала заяву про прийняття спадщини за законом та заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, 29 вересня 2014 року приватний нотаріус ОСОБА_8 повідомив позивачу про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки право на спадкування визначено заповітом, який залишив померлий ОСОБА_7 на ім'я відповідача ОСОБА_9. Заповіт посвідчений Барською державною нотаріальною конторою Вінницької області 22 грудня 2006 року за реєстром №2-2842.

В позові вказує, що ОСОБА_7 на час складання заповіту, 22 грудня 2006 року, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними за станом здоров'я, перебував на обслуговуванні в КУ Територіальний центр соціального обслуговування Барського району , про існування заповіту він ніколи не говорив позивачу та запевняв, що все майно залишить їй. Крім того, постійне перебування ОСОБА_7 з 06 грудня 2006 року по 26 березня 2014 рік, тобто по день своєї смерті, при наявності другого працездатного подружжя на обслуговуванні в соціальній установі свідчать, що ОСОБА_7 потребував допомоги відповідача, оскільки знаходився в безпорадному стані через похилий вік та тяжку хворобу. Відповідач, як дружина спадкодавця, ухилялась від надання йому будь-якої допомоги, тому повинна бути усунута від права на спадкування за законом.

Так як ОСОБА_7 не міг сам прочитати заповіт, нотаріус зобов'язаний був запросити свідків. Однак свідки, в порушення вимог ч.2 ст.1253 ЦК України, запрошені не були.

16 грудня 1995 року ОСОБА_7 зареєстрував 16 шлюб з ОСОБА_9. Після укладення шлюбу ОСОБА_9 не змінила своє прізвище на Загродська . За таких обставин заповіт було складено на не існуючу особу, яка втратила право на ім'я Сокол і не набула прав та обов'язків під своїм ім'ям Загродська . На підставі заповіту від 03 квітня 2009 року відповідач ОСОБА_5 оформила 02 червня 2016 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, в тому числі і на майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7, тобто перейшло до особи, яка не мала права на спадкування відповідно до ст.1301 ЦК України. Свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані на ім'я ОСОБА_5 є недійсними. При таких обставинах, це дає право позивачу відповідно до ст. 387 ЦК України на витребування вищезазначеного майна з незаконного володіння ОСОБА_5.

З урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог, позивач просила суд визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9 посвідчений Барською державною нотаріальною конторою Вінницької області 22 грудня 2006 року за реєстром №2-2842; усунути ОСОБА_9 від права на спадкування за законом за спадкодавцем ОСОБА_7, який помер 26 березня 2014 року; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2016 року, видане на ім'я ОСОБА_5, які зареєстровані приватним нотаріусом ОСОБА_8 в реєстрі за №539 (серія НАІ 751223); в реєстрі за №537 (серія НАІ 751222); в реєстрі за №535 (серія НАІ 751221); визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на наступне майно: земельну ділянку площею 1,1347 га, розташовану за адресою: Вінницька область, Барський район, територія Кузьминецької сільської ради; земельну ділянку площею 0,1097га, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бар, вулиця Ю. Словацького, 54; житловий будинок з належними будівлями та спорудами, під номером 54, що розташований в місті Бар, Вінницької області, по вулиці ОСОБА_10; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 вказане нерухоме майно.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року позов задоволено . Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Визнаючи спірний заповіт недійсним, суд першої інстанції, виходив з того, що при складанні заповіту, заповідач знаходився в безпорадному стані через тяжку хворобу, фізичні вади та похилий вік, не міг сам прочитати заповіт, тому при його посвідченні не були дотриманні вимоги ч.2 ст.1248, ч.2 ст. 1253 ЦК України. При цьому, усуваючи ОСОБА_9 від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, виходив з того, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який був в безпорадному стані .

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 березня 2014 року помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Внаслідок смерті ОСОБА_7 01 квітня 2014 року приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу ОСОБА_8 відкрита спадкова справа 3/2014, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 08 квітня 2014 рок.

Позивач по справі ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом першої черги, що підтверджується свідоцтвом про її народження та свідоцтвом про шлюб, яке підтверджує зміну прізвища позивача (актовий запис №6 від 29.03.87р.).

29 вересня 2014 року приватний нотаріус ОСОБА_8 листом № 51/02-14 повідомив позивачу про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки право на спадкування визначено заповітом, який залишив померлий ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9. Даний заповіт посвідчений Барською державною нотаріальною конторою Вінницької області 22 грудня 2006 року за реєстром №2-2842.

Згідно заповіту від 22 грудня 2006 року, що посвідчений державним нотаріусом Барської державною нотаріальної контори Вінницької області ОСОБА_8, заповіт складений нотаріусом зі слів ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9, до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_7, який зазначив текст заповіту прочитаний мною, ОСОБА_7 особисто вголос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірена.

Під час розгляду у суді першої інстанції цивільної справи відповідач ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть від 11 листопада 2015 року, в зв'язку з чим, відповідно до ч.1 ст.37 ЦПК України (в редакції 2004 року), судом залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача спадкоємця померлої ОСОБА_9 - правонаступника ОСОБА_5, що підтверджується матеріалами спадкової справи №65/2015.

Із спадкової справи №65/2015 вбачається, що ОСОБА_9, 03 квітня 2009 року склала заповіт (реєстр №325) відповідно до якого все належне їй майно заповіла своїй доньці ОСОБА_5. В зв'язку з наведеним, відповідач набув право власності на майно, яке перейшло від спадкодавця ОСОБА_7 до ОСОБА_9 за заповітом складеним ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9 посвідченим Барською державною нотаріальною конторою Вінницької області 22 грудня 2006 року за реєстром №2-2842.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2016 року №535 (т.2 а.с.34), від 02 червня 2016 року №537 (т.2 а.с.43) та від 02 червня 2016 року №539 (т.2 а.с.52), ОСОБА_5 успадкувала за заповітом від 03 квітня 2009 року усе майно належне ОСОБА_9

Між сторонами по справі склалися спадкові правовідносини щодо спадкування за заповітом, усунення від права на спадкування.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сімї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно вимог частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Як вбачається з заповіту від 22 грудня 2006 року, що посвідчений державним нотаріусом Барської державною нотаріальної контори Вінницької області ОСОБА_8, заповіт складений нотаріусом зі слів ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9, до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_7, який зазначив текст заповіту прочитаний мною, ОСОБА_7 особисто вголос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірена.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, волевиявлення заповідача ОСОБА_7 спрямоване на передачу майна саме ОСОБА_9, було вільним та відповідало його волі, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про визнання недійсним спірного заповіту є не обґрунтований, спірний заповіт оформлений та посвідчений у встановленому законом порядку.

Також слід зазначити, що заповіт від імені ОСОБА_7 був посвідчений як односторонній правочин і містить одностороннє особисте розпорядження спадкодавця на випадок своєї смерті стосовно передачі його майна на користь певної особи, а саме на користь ОСОБА_9 Таким чином, відмінність спадкування за заповітом від спадкування за законом полягає в тому, що призначення спадкоємців і порядок розподілу майна між ними залежить виключно від волі заповідача.

Зокрема, ч.2 ст.1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Таким чином, за 7 років і 3 місяці, тобто з дня складання спірного заповіту (22 грудня 2006 року) по день смерті заповідача ОСОБА_7 (26 березня 2014 року), останнім не змінювався заповіт на користь інших осіб, що свідчить про його волевиявлення на складення заповіту саме на користь ОСОБА_9

Вимога позивача про визнання заповіту недійсним з підстав розбіжностей у прізвищі Сокол , а не Загродська , спростовується тим, що згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України, вимог вільного волевиявлення учасника правочину та вимог щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом. Отже розбіжність у прізвищі особи Сокол , а не Загродська , якій заповідано спадкове майно, не свідчить про складення заповіту 22 грудня 2006 року з порушенням письмової форми і правил посвідчення, також не свідчить про порушення вільного волевиявлення заповідача при складенні заповіту.

За правилами, передбаченими ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Таким чином, у зв'язку з ухиленням від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, на що посилається у позові ОСОБА_3, особа може бути усунена від права на спадкування, якщо спадкування здійснюється за законом .

По справі встановлено, що спадкування ОСОБА_9, яку позивач просить усунути від права на спадкування, здійснюється за заповітом.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на те, що позивач довела передбачені ч.5 ст. 1224 ЦК України обставини, є помилковими.

Виходячи зі змісту указаної норми закону та відповідно до роз'яснень викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, підлягає з'ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.3 Закону України Про психіатричну допомогу кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК (в редакції 2004 року) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК (в редакції 2004 року).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК (в редакції 2004 року) за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

Згідно з висновку судово-психіатричної експертизи №2 від 11.01.2018 року, яка проведена Вінницькою обласною психоневрологічною лікарнею ім. акад. ОСОБА_11, вбачається, що амбулаторна медична картка з Барської центральної районної лікарні на ім'я ОСОБА_7 є малоінформативною, де формально зазначені лише соматичні скарги, при цьому сфери психічної діяльності (мислення, емоції, пам'ять, інтелект, критика) не описані, а надані покази свідків суперечливі - з одного боку свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_3 вказували, що в досліджуваний період часу ОСОБА_7 важко хворів, потребував стороннього догляду, втрачав пам'ять, мав провали в пам'яті, не впізнавав близьких, з другого боку свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 показали, що ОСОБА_7 був завжди адекватним , будь-яких психічних захворювань у нього не було, він до самої смерті керував власним автотранспортом. Соціальний працівник КУ Територіального центру соціального обслуговування Барського району ОСОБА_19 вказала, що ОСОБА_7 дуже забувався, ніколи не пам'ятав, де зберігає квитанції на квартирну плату , дати відповідь на запитання, чи міг ОСОБА_7, на час укладення заповіту від 22.12.2006 року, усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки, не є можливим (т.2 а.с.243-247).

У порушення вимог ст. ст. 263-264 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин та не зазначив про наявність сукупності обставин, які б давали підставу для задоволення позову, а саме умисного ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба у допомозі саме цієї особи, тобто ОСОБА_9

Пояснення свідків, щодо безпорадного стану померлого не є також безумовними підставами для задоволення позову.

Висновки суду першої інстанції про те, що є правові підстави для усунення ОСОБА_9 від права на спадкування не підтверджуються належними й допустимими доказами. Позивачем не надано доказів винної поведінки ОСОБА_9, щодо ухилення від надання допомоги ОСОБА_7

Крім того, як вбачається з виписки амбулаторної карти №107322 (т.1 а.с.39-40), ОСОБА_9 з 2008 року по 2015 рік важко хворіла, періодично знаходилась на стаціонарному лікуванні. Зокрема 21 липня 2010 року перенесла гострий інтрамуральний інфаркт міокарда.

Судом першої інстанції, не звернуто уваги на те, що за життя ОСОБА_7 не був в безпорадному стані.

Як вбачається з матеріалів справи померла ОСОБА_9, 03 квітня 2009 року заповіла все своє майно ОСОБА_5. На підставі цього заповіту ОСОБА_5 оформила 02 червня 2016 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, в тому числі і на майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7, а саме на земельну ділянку площею 1,1347 га, розташовану за адресою: Вінницька область, Барський район, територія Кузьминецької сільської ради; земельну ділянку площею 0,1097 га, розташовану за адресою: Вінницька область, м. Бар, вул. Ю. Словацького, 54 та житловий будинок за вказаною адресою.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане не мала права на спадкування.

Визнаючи недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2016 року, видане на ім'я ОСОБА_5, які зареєстровано приватним нотаріусом ОСОБА_8 в реєстрі за №539 (серія НАІ 751223); в реєстрі за №537 (серія НАІ 751222); в реєстрі за №535 (серія НАІ 751221), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вищезазначене майно перейшло у власність ОСОБА_5 на підставі недійсного заповіту від 22 грудня 2006 року, складеного ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9, то воно набуто особою, яка не мала права на спадкування відповідно до ст. 1301 ЦК України.

Однак, колегія суддів, приходить до висновку, що слід відмовити у задоволені позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 02 червня 2016 року, видані на ім'я ОСОБА_5 за №535 (серія НАІ 751221), за №537 (серія НАІ 751222), за №539 (серія НАІ 751223), оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним заповіту від 22 грудня 2006 року, в задоволенні якої, колегія суддів, відмовляє.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому позовні вимоги є не доведеними, рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому сплачений ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4646,40 грн. (т.2 а.с.151) підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1: житловий будинок з належними будівлями та спорудами під №54, який розташований в м. Бар, Вінницької області по вул. Ю. Словацького (стара адреса Вінницька область, м. Бар, вул. С. Лазо, 54); земельну ділянку площею 0,1097 га, розташовану за адресою м. Бар, Вінницької області по вул. Ю. Словацького (стара адреса Вінницька область, м. Бар, вул. С. Лазо, 54), кадастровий №0520210100:03:003:0012; земельну ділянку площею 1,1347 га, розташовану за адресою Вінницька область, Барський район, територія Кузьминецької сільської ради кадастровий №0520282400:02:002:0194 (т.2 а.с.69-70).

Згідно ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Так як, рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_3 залишенню без задоволення, тому підлягає скасуванню ухвала Барського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року, якою накладено арешт на належне ОСОБА_5 на праві власності майно.

Керуючись ст.ст.158, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Барської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4646 (чотири тисячі шістсот сорок шість) гривень 40 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Барського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року, про накладення арешту на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: житловий будинок з належними будівлями та спорудами під №54, який розташований в м. Бар, Вінницької області по вул. Ю. Словацького (стара адреса Вінницька область, м. Бар, вул. С. Лазо, 54); земельну ділянку площею 0,1097 га, розташовану за адресою м. Бар, Вінницької області по вул. Ю. Словацького (стара адреса Вінницька область, м. Бар, вул. С. Лазо, 54), кадастровий №0520210100:03:003:0012; земельну ділянку площею 1,1347 га, розташовану за адресою Вінницька область, Барський район, територія Кузьминецької сільської ради кадастровий №0520282400:02:002:0194

Копію постанови в частині скасування заходів забезпечення позову направити Барській державній нотаріальній конторі (вул. Пролетарська,6, м. Бар, Вінницька обл., 23000) та Державному реєстратору Барської районної державної адміністрації Вінницької області (майдан ОСОБА_20, 18, м. Бар, Вінницька обл., 23000) для виконання.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 березня 2018 року.

Головуючий: підпис ОСОБА_2

Судді: підписи ОСОБА_21

ОСОБА_22

Згідно з оригіналом: ОСОБА_2