Постанова

від 21.03.2018 по справі 914/394/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/394/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" - Луценко В.В.,

Приватної Фірми "ФРЕЙ-СЛВВ" - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазбудмеханізація" -Хом'як В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазбудмеханізація" на постанову Львівського апеляційного господарського суду 26.07.2017 (Данко Л.С., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) та рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017 (Манюк П.Т.) у справі №914/394/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд"

до 1) Приватної Фірми "ФРЕЙ-СЛВВ"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазбудмеханізація"

про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" (далі - Позивач) звернулось з позовом до Приватної фірми "ФРЕЙ-СЛВВ" (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазбудмеханізація" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу ремонтно-механічної майстерні від 09.10.2003, укладеного між ЗАТ - фірмою "Нафтогазбуд", правонаступником якого є Позивач, та Відповідачем-1, та витребування з володіння Відповідача-2 майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між Продавцем та Відповідачем-1 (Покупець) 09.10.2003 укладений договір купівлі-продажу майна. В подальшому майно відчужено Відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 31.12.2013 Відповідачу-2. Проте, підпис особи з боку Продавця за договором купівлі-продажу від 09.10.2003 не належить особі, яка зазначена його підписантом - колишньому голові правління, генеральному директору Продавця Майковичу С.Г., а тому Позивач просив визнати недійсним укладений 09.10.2003 договір купівлі-продажу та витребувати спірні об'єкти нерухомого майна у Відповідача-2. Також Відповідачем-2 заявлено про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Львівської області від 24.05.2017 позов задоволено повністю. Рішення мотивоване тим, що судовою експертизою встановлено, що підпис від імені Майковича С.Г., як керівника Позивача, вчинено іншою невідомою особою, наявні протоколи засідання правління Позивача свідчать про неприйняття рішень про продаж спірного майна. Докази наступного схвалення договору відсутні. Також за даними Червоноградського МБТІ реєстрація права власності за Відповідачем-1 на спірне нерухоме майно не здійснювалась; Відповідачем-1 не доведено факт оплати Позивачу за придбане по договору від 09.10.2003 майно, а також переходу права власності на нього, а тому позовні вимоги про визнання договору недійсним є обґрунтованими. Стосовно вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, то враховуючи норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що спірний договір укладено поза волею Позивача, в подальшому ним не схвалено, а відтак майно вибуло поза волею Позивача, врахувавши відсутність належних та допустимих доказів здійснення оплати за договором від 31.12.2013, позовні вимоги є мотивованими. Відносно позовної давності, суд розглянув відповідне клопотання Відповідача-2 та встановив, що Позивач про порушення свого права дізнався лише в 2015 році, тому строк позовної давності не пропущений.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017 в частині задоволення позовних вимог залишено без змін, водночас, резолютивну частину рішення доповнено пунктом 9, яким скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2016.

Постанова суду мотивована тим, що оскільки відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, а тому до правовідносин в частині визнання недійсним спірного договору від 09.10.2003 підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року. Встановивши, що спірний договір не підписано зі сторони Позивача особою, яка укладала цей договір, що є порушенням частини 2 статті 42, частини 2 статті 44 ЦК УРСР, не відбулося (не здійснювалось) наступного схвалення спірного договору повноважними особами, виконавчим органом чи загальними зборами Позивача, що є порушенням статті 63 ЦК УРСР, вказаний вище договір прямо суперечить цілям діяльності юридичної особи, зазначеним в установчих документах (стаття 50 ЦК УРСР), що спірне майно вибуло з володіння Позивача поза його волею, що в сукупності, є підставою відповідно до статті 48 ЦК УРСР для визнання такого договору недійсним, оскільки зазначений договір не відповідає вимогам закону. В частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд зауважив, що Відповідач-2 є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки не знав і не міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права, з огляду на що, відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, така позовна є обґрунтованою з огляду на встановлені обставини справи під час розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору від 09.10.2003.

Відповідач-2 подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Львівської області, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі Відповідач-2 не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, з таких підстав, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо відповідності спірного правочину волі та волевиявленню Позивача та не перевірено обставин щодо фактичного вибуття з володіння та користування майна після укладення спірних правочинів, що свідчить про порушення судами при прийнятті оскаржуваних рішень норм процесуального права та, як наслідок, про передчасність висновків по суті спору; Позивач мав довести, що він не тільки не знав, а й не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а тому правовій оцінці підлягають обставини, що свідчать про об'єктивну неможливість Позивача довідатися про порушення свого права; суди попередніх інстанцій фактично обмежилися дослідженням обставин, які, на їх думку, свідчать про збереження правового зв'язку Позивача зі спірним майном і не дослідили та не надали правової оцінки доказам, наданим Відповідачем-2 про використання спірного майна.

Позивач подав заяву, доводи якої просив врахувати при розгляді даної справи, а саме, що звертаючись з касаційною скаргою і клопотанням про поновлення строку на її подання, Відповідач-2 не зазначив поважних причин, з яких було пропущено строк на звернення до суду касаційної інстанції з відповідною скаргою. Вищий господарський суд України, приймаючи ухвалою від 24.11.2017 касаційну скаргу до провадження, поновив строк на касаційне оскарження без зазначення поважності причин такого поновлення. До того ж, розгляд скарги був призначений на вихідний день.

Також, Позивачем подано відзив на касаційну скаргу Відповідача-2, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у даній справі без змін з огляду на те, що основним доказом підставності позовних вимог у справі є підробка підпису уповноваженої особи на спірному договору, а всі інші докази у своїй сукупності підтверджують не пропущення строку позовної давності.

21.02.2018 Відповідачем-2 подано додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких він просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Враховуючи наведене, додаткові пояснення Відповідача-2 суд залишає без розгляду.

Відповідач-1 не надав відзив на касаційну скаргу Відповідача-2, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Львівського апеляційного господарського суду 26.07.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017 у справі №914/394/16 у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2018 судове засідання відкладалось на 21.03.2018.

Відповідач-1 в судове засідання 21.03.2018 представників не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчить витяг з веб-сайту "Укрпошта" станом на 21.03.2018. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представника Відповідача-1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Закритим акціонерним товариством - фірмою "Нафтогазбуд" (Продавець) та Відповідачем-1 (Покупець) 09.10.2003 укладений договір купівлі-продажу майна. 09.10.2003 сторонами договору підписаний акт приймання-передачі по договору, яким Продавець передав, а Покупець прийняв у власність нежитлові приміщення по договору від 09.10.2003. З боку Позивача договір підписано головою правління, генеральним директором Закритого акціонерного товариства - фірма "Нафтогазбуд" Майкович С.Г. В подальшому майно відчужено Відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 31.12.2013 Відповідачу-2.

Позивач, вважаючи, що підпис особи з боку Продавця за договором купівлі-продажу від 09.10.2003 не належить особі, яка зазначена його підписантом, просив визнати недійсним укладений 09.10.2003 договір купівлі-продажу та витребувати спірні об'єкти нерухомого майна у Відповідача-2.

Господарські суди з'ясували, що відповідно до висновку криміналістичної експертизи з дослідження підписів, яка призначена ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.04.2016, підписи від імені Майковича С.Г. на договорі купівлі-продажу від 09.10.2003 та акті приймання-передачі по договору від 09.10.2003 виконані не Майковичем С.Г., а іншою особою з намаганням їх виконавця ретельно наслідувати справжні підписи Майковича С.Г.

Відповідач-2 заявив про застосування строку позовної давності, в обґрунтування чого зазначив, що оскільки договори від 09.10.2003 та 31.12.2013 знаходились у розпорядженні Позивача, то про ймовірне порушення його прав, останній міг дізнатися в момент укладення договору від 09.03.2003.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову, проте відмовив в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Апеляційний господарський суд погодився з місцевим господарським судом щодо підставності позовних вимог, однак відносно строку позовної давності дійшов висновку, що Позивачем він пропущений не був.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.07.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало порушення судами обох інстанцій приписів статей 4 2 , 4 3 , 4 7 , 43, 82, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, судами не досліджено обставини переходу права власності на спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 09.10.2003 до Відповідача-1, виконання сторонами умов цього договору, у чиєму володінні з 09.10.2003 перебувало вказане майно, також не надано ніякої оцінки запереченням Відповідача - 2 про те, що він є добросовісним набувачем цього майна, оскільки отримав його за договором від 31.12.2013 від Відповідача-1, у цьому зв'язку не з'ясовано обставин щодо виконання сторонами умов цього договору, у тому числі здійснення Відповідачем - 2 плати за придбане ним нерухоме майно.

Згідно статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

За наслідками повторного розгляду справи, на виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 06.02.2017, які, в силу статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність переходу права власності на спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 09.10.2003 до Відповідача-1.

Так, договором визначені умови, при дотриманні яких право власності на майно переходить до Відповідача-1 (підписання сторонами акту приймання-передачі майна та скріплення його печатками сторін). Проте, як досліджували суди першої та апеляційної інстанції, результатами експертизи визначено, що підпис особи зі сторони Продавця (Позивача) на договорі та акті від 09.10.2003 виконаний не зазначеною в цих документах уповноваженою особою, а іншою особою, що виключає законність переходу права власності на майно від Позивача до Відповідача-1.

До того ж, листом Червоноградське МБТІ повідомило що станом на 31.12.2012 інвентаризаційна справа на комплекс будівель за договором від 09.10.2003 не формувалась, технічна інвентаризація не проводилась, і, як наслідок, реєстрація права власності станом на 31.12.2012 не здійснювалась.

Також, суди дослідили та з'ясували відсутність в матеріалах справи доказів оплати Відповідачем-1 Позивачу коштів за придбане майно, як того вимагають умови пункту 2.2 договору від 09.10.2003, що свідчить про невиконання з боку Відповідача-1 умов договору.

На відміну від суду першої інстанції, який до позовних вимог про визнання недійсним договору від 09.10.2003 застосував норми Цивільного кодексу України в редакції з 01.01.2004, апеляційний господарський суд вірно визначився, що до вирішення зазначених позовних вимог, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 2 статті 44 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до статті 63 Цивільного кодексу УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення

Згідно з частиною 2 статті 48 Цивільного кодексу УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

З огляду на наведене, а також враховуючи досліджені та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, суди дійшли вірного висновку, що спірний договір не підписано зі сторони Позивача особою, яка укладала цей договір, що є порушенням, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, частини 2 статті 42, частини 2 статті 44 Цивільного кодексу УРСР. Також, не відбулось (не здійснювалось) наступного схвалення спірного договору повноважними особами Позивача, що не відповідає статті 63 Цивільного кодексу УРСР. Наведене, в сукупності, є підставою відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР для визнання такого договору недійсним, оскільки договір від 09.10.2003 не відповідає вимогам закону та не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Стосовно позовної вимоги про витребування з володіння Відповідача-2 спірного майна, яке за договором купівлі-продажу від 31.12.2013 придбане Відповідачем-2 у Відповідача-1, суди вірно застосували положення Цивільного кодексу України в редакції з 01.01.2004. Як передбачено частиною 2 статті 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення (стаття 9 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Відповідачем-1 (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець) 31.12.2013 укладено договір купівлі-продажу спірного майна. Пунктом 1.2 договору визначено, що об'єкт продажу належить Продавцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу приміщень, укладеного між ЗАТ - фірмою "Нафтогазбуд" та ПФ "Фрей-СЛВВ" 09.10.2003, акту приймання-передачі нежитлових приміщень до договору купівлі-продажу приміщень, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.10.2013.

Також, суди з'ясували, що відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, 31.12.2013 спірні нежитлові приміщення зареєстровано за Відповідачем-2.

Звертаючись до суду з позовом про витребування у Відповідача-2 належного Позивачу майна, Позивач, як на підставу такої вимоги, послався на норми статей 330, 388 Цивільного кодексу України та зазначив, що спірна нерухомість вибула у Позивача поза його волею і має бути витребувана у Відповідача-2, як у добросовісного набувача.

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зазначеною статтею встановлено умови, за яких власник має право витребувати свою річ із чужого незаконного володіння. Можливість витребування цієї речі за віндикаційним позовом пов'язана із таким поняттям, як добросовісність чи недобросовісність володіння річчю. Добросовісним набувачем є особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. При цьому, якщо майно набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в усіх випадках.

Господарськими судами за результатами розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору від 09.10.2003 досліджено та встановлено, що договір від 09.10.2003 укладено поза волею Позивача, у подальшому ним не схвалено, що свідчить про те, що майно вибуло поза його волею, і, оскільки Відповідач-1 не є власником спірного майна, що виключає можливість його відчуження зазначеною особою, що, як вірно зазначають суди, свідчить про обґрунтованість позову в наведеній частині та наявність підстав для його задоволення.

Водночас, Господарськими судами попередніх інстанцій відхилено посилання Відповідача-2 на оплатність договору від 31.12.2013 простим векселем. Додана до матеріалів справи копія простого векселя серії АА № 2559651, складеного 10.01.2014, за яким Відповідач-2 зобов'язався перед Відповідачем-1 в термін до 10.01.2020 заплатити проти цього простого векселя Відповідачу-1 грошові кошти в сумі 1303497,00 грн, судами не взята до уваги як доказ в розумінні статей 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), оскільки ця копія не відповідає вимогам статей 67, 68, 77 Уніфікованого Закону про переказні та прості векселі. Як вірно звернули увагу попередні судові інстанції, видача вказаного векселя не узгоджується з вимогами статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", якою визначено, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі, в той час, як договором купівлі-продажу від 31.12.2013 вказані умови не передбачені.

До того ж, судами встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів щодо здійснення Відповідачем-2 плати за придбане у Відповідача-1 спірне нерухоме майно по договору від 31.12.2013, матеріали справи не містять.

Стосовно встановлення судами обставин не пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів погоджується з висновками судів, що Позивач об'єктивно міг довідатись про порушення свого права лише після 13.09.2013, коли інформація про реєстрацію права власності на спірне майно за Відповідачем-1 була внесена до відповідного державного реєстру. Дана інформація, в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів", стала загальнодоступною з 01.01.2015 , а тому, враховуючи положення статей 253, 261 Цивільного кодексу України та дату звернення до суду з даним позовом, суди дійшли вірного висновку про не пропущення Позивачем загального строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Посилання скаржника в касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій не враховано обов'язок доведення Позивача, що він не тільки не знав, а й не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, спростовується встановленням місцевим та апеляційним господарськими судами тих обставин, що інформація про реєстрацію права власності на спірне майно за Відповідачем-2 (довідка з реєстру т.1 арк.21) за даними відповідного державного реєстру стала загальнодоступна лише з 01.01.2015.

Твердження Відповідача-2, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо відповідності спірного правочину волі та волевиявленню Позивача та не перевірено обставин щодо фактичного вибуття з володіння та користування майна після укладення спірних правочинів, колегією суддів не приймаються з підстав, наведених у даній постанові суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали правової оцінки доказам, що свідчать про використання Відповідачем-2 спірного майна, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що зазначене не є тими обставинами, які є підставою для відмови в задоволенні позову стосовно Відповідача-2.

З приводу посилання Позивача, що Вищий господарський суд України, приймаючи ухвалою від 24.11.2017 касаційну скаргу до провадження, поновив строк на касаційне оскарження без зазначення поважності причин такого поновлення та розгляд скарги призначив на вихідний день, колегія суддів зазначає, що статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) визначено, що про відновлення пропущеного строку зазначається в судовому рішенні. Вказані вимоги дотримано колегією суддів Вищого господарського суду України, а призначення розгляду касаційної скарги Відповідача-2 на 25.12.2017, який визначено вихідним днем, не вплинуло на подальший фактичний розгляд касаційної скарги зазначеної особи.

В судовому засіданні 21.03.2018 представником Відповідача-2 подано пояснення, до якого додано рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна-Тюмень" проти України" (заява №22603/02), на яке посилається скаржник і зазначає, що в даному випадку, добросовісний набувач (Відповідач-2) позбавляється майна, проте суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі не визначали та не досліджували питання розміру компенсації вартості майна Відповідачу-2. Зазначені в поясненнях доводи колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на обставини, встановлені судами, що будь-яких належних та допустимих доказів здійснення Відповідачем-2 плати за придбане у Відповідача-1 спірне нерухоме майно за оплатним договором від 31.12.2013, матеріали справи не містять.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що попередні судові інстанції повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог.

Водночас, з огляду на те, що суд першої інстанції помилково застосував до вирішення правовідносин стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору від 09.10.2003 положення Цивільного кодексу України в редакції 01.01.2004, тоді як застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР, що обґрунтовано застосовано апеляційним господарським судом, тому колегія суддів вважає, що саме судом апеляційної інстанції правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

З огляду на зазначене, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі №914/394/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відповідача-2 - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазбудмеханізація" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду 26.07.2017 у справі №914/394/16 залишити без змін.

3. Скасувати заходи із зупинення виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду 26.07.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017 у справі №914/394/16, вжиті ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.