Рішення

від 22.03.2018 по справі 922/100/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р.Справа № 922/100/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пінта-Кремінський пивоварений завод", 92900, Луганська область, м. Кремінна, вул. Промислова, 33-Б, код 32570662 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", 61058, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Пушкінська, 92-А, код 30690309 про стягнення 160 228,08 грн. за участю представників :

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 01.06.2017

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 13.02.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пінта-Кремінський пивоварений завод" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" 149 975,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію; 749,88 грн. 3% річних; 6656,42 грн. штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення; 2846,78 грн. сума інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог, вказує на те, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки продукції № 19 від 08 січня 2014 року. Згідно умов Договору ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» є Постачальником продукції а відповідач є Покупцем. 06 листопада 2017 року відповідачу була поставлена продукція - пиво кегове «Московське» , пиво кегове «Володимирське» , пиво кегове «Дубовий гай» на загальну суму 219975,00 грн. з ПДВ відповідно до видаткової накладної № 1380 від 06.11.2017 року та податкової накладної № 50 від 06.11.2017 року. Однак, як вказує Позивач, в порушення умов договору Відповідач не оплатив поставлену продукцію.

Судові витрати по розгляду справи, які складаються з 2 403,43 грн. судового збору, та приблизних транспортних витрат на прибуття представника в судове засідання в розмірі 3 000 грн. Позивач просить покласти на Відповідача.

Також, в своїй позовній заяві, Позивач просить розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 22 січня 2018 року було відкрито провадження по справі № 922/100/18 та призначено справу до розгляду на 19.02.2018 в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 лютого 2018 року, у зв'язку з не виконанням позивачем вимог частини п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, його позовну заяву було залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.

26 лютого 2018 року до суду надійшла заява про позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.02.2018 було продовжено розгляд справи та призначено судове засідання по розгляду справи на 12.03.2018.

12.03.2018 позивачем було подано заяву (вх. № 6361) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 147975,00 грн. 00 коп. заборгованості за поставлену продукцію, 1479,75 грн. 75 коп. 3% річних, 15989,41 гривень 41 коп. штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення, 6578,91 грн. 91 коп. сума інфляційних втрат; всього 172023,07 грн. 07 коп.

При цьому, позивач в своїй заяві вказав, що відповідачем частково було сплачено суму заборгованості в розмірі 2 000 грн.

Вказану заяву було прийнято судом ухвалою від 12.03.2018.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням заяви від 12.03.2018.

Представник відповідача позовні вимоги в частині основного боргу вартості отриманого товару визнав, проти решти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вказана поставка є недоговірною.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Дійсно між сторонами було укладено договір поставки № 19 від 08.01.2014, згідно умов якого ТОВ Пінта-Кремінський пивоварений завод є Постачальником продукції а відповідач є Покупцем. Відповідно до п. 5.2. зазначеного Договору форма оплати за Договором - передоплата. Постачальник залишає за собою право поставки продукції на реалізацію з оплатою її Покупцем за фактом поставки протягом не більше десяти банківських днів.

В обґрунтування наявної заборгованості, позивач вказує, що 06 листопада 2017 року відповідачу була поставлена позивачем продукція - пиво кегове Московське , пиво кегове Володимирське , пиво кегове Дубовий гай на загальну суму 219975 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 1380 від 06.11.2017 року та податковою накладною № 50 від 06.11.2017 року.

Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» .

За змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій тощо, що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу -одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.

Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що 06 листопада 2017 року відповідачу була поставлена позивачем продукція - пиво кегове Московське , пиво кегове Володимирське , пиво кегове Дубовий гай на загальну суму 219975 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 1380 від 06.11.2017 року та податковою накладною № 50 від 06.11.2017 року.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив факт отримання 06.11.2017 за накладною № 1380 товару.

Дослідивши зазначену накладну суд встановив, що вона не містить вказівки, що товар поставлявся саме за договором на який посилається позивач у своїй позовній заяві.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поставка товару за накладною № 1380 від 06.11.2017 року не є договірною.

Відповідно до ч. 1. ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В своїх поясненнях в судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт отримання товару за накладеною № 1380 від 06.11.2017, у суду відсутні сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію зазначеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки. Обов'язки позивача виразились у передачі товару відповідачу, а обов'язки відповідача в оплаті цього товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України вказано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 вбачається, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Судом встановлено, що свої зобов'язання позивачем виконано, а саме, 06.11.2017 відповідачу було передано у власність товар на загальну суму 219975,00 грн., а відповідачем прийнято зазначений товар та здійснено часткову оплату його вартості в сумі 72000 грн.

Зазначена вище накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому в даному випадку є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В даному випадку строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто в момент отримання зазначеного товару - 06.11.2017.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, доказів погашення заборгованості за отриманий товар не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 147 975,00 грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 15989,41 грн. пені, суд встановив наступне.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що поставка товару відбулася поза межами договору, суд визнав позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.

Здійснивши власний розрахунок суми 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення заборгованості з 07 листопада 2017 року по 12 березня 2018 року, за допомогою програми ОСОБА_4, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що розмір 3% річних від простроченої суми з урахуванням здійснення часткових проплат відповідачем становить 1812,16 грн., а інфляційних втрат - 7278,93 грн.

Водночас, виходячи з того, що положеннями статті 237 Господарського процесуального кодексу України, не передбачена можливість виходу господарського суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та річних виключно в межах заявлених позивачем в позовній заяві сум.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару, позовні вимоги в частині стягнення 1 479,75 грн. річних; 6 578,91 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України:

1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського процесуального кодексу України Розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивачем, з урахуванням подальших пояснень, було заявлено про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з прибуттям представника позивача в судові засідання по розгляду справи в розмірі 1910,85 грн.

В обґрунтування понесених витрат позивач посилається на подорожній лист № 10 від 19.02.2018 з товарним чеком на суму 1032,15 грн. та подорожній лист № 12 від 12.03.2018 з товарним чеком на суму 878,70 грн.

Дослідивши зазначені документи, суд не вважає їх належними доказами понесення таких витрат саме у зв'язку з розглядом зазначеної справи, оскільки представником позивача не було надано самих відряджень, з подорожніх листів не вбачається, що автомобіль було відряджено саме з метою прибуття представника позивача в судові засідання та саме для розгляду цієї справи, а не з будь-яких інших питань. Крім того, не надано обґрунтованого розрахунку витрат пального зазначеним у подорожніх листах автомобілем. Також судом ставиться під сумнів й сам розмір цих витрат, який за одним і тим же маршрутом містить різні нарахування.

Таким чином, суд відмовляє в стягненні з відповідача заявлених витрат на пов'язаних з прибуттям представника позивача в судові засідання по розгляду справи в розмірі 1910,85 грн.

Судовий збір, відповідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача та позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 236-242, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНДЕМ плюс (Харківська область, с. Липці, вул. Пушкінська, 92-а, код ЄДРПОУ 30690309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пінта- Кремінський пивоварений завод (92900, Луганська область, м. Кремінна, вул.. Промислова, 33-Б, код ЄДРПОУ 32570662) 147 975,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію; 1 479,75 грн. річних; 6 578,91 грн. інфляційних втрат та 2 340,52 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

В задоволенні позову в частині стягнення 15 989,41 грн. пені відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення до Харківського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.03.2018 р.

Суддя ОСОБА_1