Постанова

від 29.05.2018 по справі 922/100/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2018 р. Справа № 922/100/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №129 від 01.06.2017

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", м. Харків (вх.№730 Х/2-6)

на рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі №922/100/18 (суддя Прохоров С.А., повний текст рішення складено 26.03.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пінта-Кремінський пивоварений завод", м. Кремінна Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", м. Харків

про стягнення 160228,08 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пінта-Кремінський пивоварений завод" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд стягнути з відповідача 147975,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 1479,75 грн. 3% річних, 15989,41 грн. штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення, 6578,91 грн. інфляційних втрат, а всього 172023,07 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору поставки продукції №19 від 08.01.2014 року.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначав, що між ТОВ "Пінта-Кремінський пивоварений завод" та ТОВ «ТАНДЕМ плюс» укладено Договір поставки продукції № 19 від 08.01.2014, згідно якого ТОВ Пінта-Кремінський пивоварений завод є Постачальником продукції, а відповідач є Покупцем. 06.11.2017 відповідачу була поставлена продукція - пиво кегове Московське, пиво кегове Володимирське, пиво кегове Дубовий гай на загальну суму 219 975,00 грн. з ПДВ відповідно до видаткової накладної № 1380 від 06.11.2017 року та податкової накладної № 50 від 06.11.2017 року. Як зазначав позивач, в порушення умов договору відповідач оплати за отриманий товар не здійснив.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі №922/100/18 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТАНДЕМ плюс» на користь ТОВ «Пінта - Кремінський пивоварений завод» 147975,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію; 1 479,75 грн. річних; 6 578,91 грн. інфляційних втрат та 2 340,52 грн. судового збору за розгляд позовної заяви. В задоволенні позову в частині стягнення 15 989,41 грн. пені - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі №922/100/18 в частині стягнення 3% річних у розмірі 1479,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6578,91 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 1095,00 грн. річних та 5090,34 грн. інфляційних втрат.

Зокрема, погоджуючись із правовою позицією суду першої інстанції про те, що зобов'язальні правовідносини між сторонами виникли на підставі видаткової накладної №1380 від 06.11.2017 та податкової накладної №50 від 06.11.2017 та є позадоговірними, а також не заперечуючи проти суми основної заборгованості в розмірі 147975,00 грн., скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення розміру річних та інфляційних втрат. Апелянт зазначає, що приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції посилається на положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, які регулюють питання оплати товару за договорами купівлі-продажу та, за висновком суду, в такому випадку оплата товару повинна була відбутись 06.11.2017, а нарахування штрафних санкцій з 07.11.2017. Разом з тим, скаржник вважає, що приймаючи до уваги встановлені судом позадоговірні відносини сторін, строк виконання зобов'язання не встановлений, отже, до таких правовідносин мають бути застосовані норми ч. 2 ст. 530 ЦК України. Враховуючи, що вимога позивача про погашення заборгованості отримана ТОВ «ТАНДЕМ плюс» 04.12.2017, апелянт вважає правомірним нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 12.12.2017.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТАНДЕМ плюс" та призначено розгляд апеляційної скарги на 29.05.2018 року.

Встановлено учасникам провадження строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а апелянту строк для надання відповіді на відзив.

Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судове засідання 29.05.2018 представник відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2018, направлена на юридичну адресу ТОВ "ТАНДЕМ плюс", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також зазначена товариством в апеляційній скарзі, повернулась на адресу суду із позначкою поштового відділення згідно заяви .

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році від 02.06.2006 №01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Постановою Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (3 п. 3.9.1) роз'яснено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про належне повідомлення ТОВ «ТАНДЕМ плюс» про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, вжито заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2014 між ТОВ «Пінта - Кремінський пивоварений завод» (Постачальник) та ТОВ «ТАНДЕМ плюс» (Покупцем) було укладено договір поставки №19 у відповідності до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар: пиво, що постачається в поліетиленових пляшках та кегах. (п. 1.1. договору).

У відповідності до п. 5.2. договору, форма оплати за договором - передоплата. Постачальник залишає за собою право поставки продукції на реалізацію з оплатою його вартості Покупцем протягом десяти днів після отримання товару Покупцем.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначав, що 06.11.2017 відповідачу була поставлена продукція - пиво кегове Московське , пиво кегове Володимирське , пиво кегове Дубовий гай на загальну суму 219 975,00 грн. з ПДВ, що підтверджував видатковою накладною № 1380 від 06.11.2017 та податковою накладною № 50 від 06.11.2017.

Враховуючи, що відповідач за отриману продукцію розрахунків не здійснив, позивач 28.11.2017 направив на адресу відповідача претензію №376 про сплату боргу.

19.12.2017 ТОВ «ТАНДЕМ плюс» було здійснено часткову оплату за поставлений товар в розмірі 50 000,00 грн.

27.12.2017 відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 20 000,00 грн.

Решта заборгованості залишилась не сплаченою, що і стало підставою звернення ТОВ «Пінта - Кремінський пивоварений завод» з позовом про стягнення з ТОВ «ТАНДЕМ плюс» заборгованості за договором поставки продукції №19 від 08.01.2014, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.03.2018, в розмірі 147975,00 грн., а також нарахованих 1479,75 грн. - 3% річних, 15989,41 грн. штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення, 6578,91 грн. інфляційних втрат. При цьому, звертаючись до суду, позивач посилався на п. 5.2. договору №19 від 08.01.2014 та вважав, що відповідач мав оплатити поставлену продукцію в строк не пізніше 16.11.2017, тобто протягом десяти днів після отримання товару.

Надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами по справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що видаткова накладна №1380 від 06.11.2017, надана позивачем на підтвердження факту поставки товару за договором, є первинним документом в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Водночас, вказана накладна, а також податкова накладна № 50 від 06.11.2017 не містять вказівки, що товар поставлявся саме за договором №19 від 08.01.2014 на який посилається позивач, а тому поставка товару у правовідносинах сторін не є договірною. Факт існування заборгованості за видатковою накладеною №1380 від 06.11.2017 визнано судом доведеним, у зв'язку з чим, суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 147975,00 грн. основного боргу. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання грошового зобов'язання відповідача в даному випадку визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто з моменту отримання ним товару, а тому правомірним вважав період нарахування 3% річних та інфляційних втрат з наступного дня після настання строку оплати товару - 07.11.2017. Крім того, визнавши встановленим факт позадоговірних відносин, судом було відмовлено у стягненні 15989,41 грн. пені за відсутності угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача.

Рішення суду першої інстанції оскаржується ТОВ «ТАНДЕМ плюс» в частині стягнення 1479,75 грн. - 3% річних та 6578,91 грн. інфляційних втрат, період нарахування яких, на думку апелянта, повинен відбуватись з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав вимог та заперечень учасників судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч.1 ст.641 ЦК України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2 ст.642 ЦК України).

В даному випадку, факт поставки відповідачу продукції позивач підтверджував наданою до матеріалів справи видатковою накладною №1380 від 06.11.2017 року та податковою накладною № 50 від 06.11.2017. Відповідач проти факту отримання продукції на підставі не заперечував.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до норм ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.оплати обов'язок

Таким чином, документальними доказами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства, тощо.

Дослідивши наявну в матеріалах справи видаткову накладну №1380 від 06.11.2017 судом встановлено, що вона містить номер, дату складання, перелік та найменування поставленого відповідачу товару, тощо. Водночас, вказана накладна не містить посилання , що продукцію відповідачу було поставлено саме за договором, на який посилався позивач у своїй позовній заяві.

У платіжних дорученнях від 19.12.2017 за №3935 та №52 від 27.12.2017, за якими відповідач сплатив на користь позивача 50000,00 грн. та 20000,00 грн. відповідно, призначенням платежу є: сплата за пиво зг. накл. №1380 від 06.11.2017, отже оплата продукції була здійснена не за договором, а на підставі накладної №1380 від 06.11.2017 .

Суд зазначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Виходячи із встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що сторони своїми діями уклали договір поставки у спрощений спосіб, а саме, позивач поставив, а відповідач отримав продукцію. Відповідач проти отримання продукції на підставі накладної №1380 від 06.11.2017 не заперечував.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.692 ЦК України на покупця покладено обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В силу ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В апеляційній скарзі відповідач підтверджує факт отримання продукції за видатковою накладною №1380 від 06.11.2017.

Отримання товару за видатковою накладною, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.

Судом встановлено, що продукцію на загальну суму 219975,00 грн. у власність відповідача було передано позивачем 06.11.2017, що підтверджується видатковою накадною №1380 від 06.11.2017 та податковою накладною №50 від 06.11.2017 та не заперечується самим відповідачем, отже строк виконання грошового зобов'язання починається з урахуванням вимог, встановлених ст. 692 ЦК України, тобто з 06.11.2017 року.

При цьому, суд зазначає, що загальні положення частини другої статті 530 ЦК України в даному випадку не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У зв'язку з чим, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриману продукцію випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України, як помилково вважав апелянт.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що в даному випадку строк виконання відповідачем обов'язку з оплати продукції визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з 07.11.2017 року, а не з 12.12.2017, тобто через сім днів з дня отримання вимоги №376 від 28.11.2017, як помилково вважав апелянт.

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Здійснивши власну перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій комп'ютерної програми "Законодавство", колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 1 479,75 грн. річних та 6 578,91 грн. інфляційних втрат за період прострочення заборгованості починаючи з 07.11.2017 по 12.03.2018.

Виходячи із встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції.

Суд вважає, що суд першої інстанції, давши належну оцінку зібраним по справі та дослідженим судом доказам, доводам та запереченням сторін, прийняв правильне судове рішення внаслідок чого, рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі №922/100/18 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", м. Харків - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі №922/100/18 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс» (Харківська область, с. Липці, вул. Пушкінська, 92-а, код ЄДРПОУ 30690309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пінта- Кремінський пивоварений завод» (92900, Луганська область, м. Кремінна, вул. Промислова, 33-Б, код ЄДРПОУ 32570662) 1 479,75 грн. річних та 6 578,91 грн. інфляційних втрат залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.06.2018

Головуючий суддя Тарасова І.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.