Постанова

від 21.03.2018 по справі 916/3283/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3283/16

Провадження № 12-29гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді (доповідач)- Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., , Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.

та

представника позивача - не з'явились,

представника відповідача - Гачака І.О.,

розглянувши у судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ "Укрзалізниця" про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року у справі №916/3283/16 (провадження №12-29гс18) Господарського суду Одеської області за позовом Фізичної особи - підприємця Мінчуни Анжели Борисівни до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю Прайм логістік про стягнення 36421,71 грн,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року фізична особа - підприємець Мінчуна Анжела Борисівна (далі також - ФОП Мінчуна А.Б., позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Енерго-Інвест (далі - ТОВ ТК Енерго-Інвест ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 36421,71 грн, яка складається із попередньої оплати у розмірі 35285,80 грн, інфляційних втрат у розмірі 988,00 грн та трьох відсотків річних у розмірі 147,91 грн.

Ухвалою від 15 лютого 2017 року господарським судом було замінено неналежного відповідача по справі № 916/3283/16, ТОВ ТК Енерго-Інвест , на належного - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця (далі також - ПАТ Українська залізниця , відповідач, заявник).

21 березня 2017 року позивачем подано до господарського суду заяву про зміну предмета позову, у відповідності до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 35285,80 грн у якості відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу. Зазначена заява була прийнята судом до розгляду.

14 квітня 2017 року до господарського суду надійшло клопотання від позивача про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якого позивач просив суд стягнути із відповідача 32280,91 грн у якості відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу. Вказана редакція позовних вимог була прийнята до розгляду судом як остаточна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18 квітня 2017 року у справі № 916/3283/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року, позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 32280,91 грн вартості нестачі вантажу та 1221,33 грн судового збору.

У липні 2017 року відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 18 квітня 2017 року у справі № 916/3283/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів Удовиченка О.С. (головуючого), Коваленка В.М., Катеринчук Л.Й. ухвалою від 26 вересня 2017 року повернув касаційну скаргу особі, що її подала, на підставі пункту 1 частини першої статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент винесення ухвали, як підписану особами, які не мають права її підписувати.

В ухвалі Вищий господарський суд України зазначив, що відповідно до статті 131-2 та підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України в редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) ), які є нормами прямої дії, представництво у судах касаційної інстанції у справах, розпочатих після 30 вересня 2016 року, з 1 січня 2017 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами (крім представництва органів державної влади або органів місцевого самоврядування). Разом з тим, касаційна скарга відповідача у справі № 916/3283/16 подана у справі, розпочатій провадженням в суді першої інстанції після 30 вересня 2016 року, та підписана посадовими особами відповідача (заступником начальника з фінансово-економічних питань регіональної філії та начальником юридичної служби регіональної філії), які діяли на підставі довіреностей від 21 та 25 жовтня 2016 року. Даних щодо адвокатського статусу цих посадових осіб матеріали справи та касаційної скарги не містять.

У жовтні 2017 року ПАТ Українська залізниця подало до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме пункту 1 частини першої статті 111-3 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статті 59, підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В заяві відповідач просить скасувати ухвалу Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року та направити справу на розгляд до касаційного суду.

Як доказ неоднакового застосування судами касаційної інстанції різної юрисдикції одних і тих самих норм процесуального права заявник надав копії ухвали Вищого господарського суду України від 20 квітня 2017 року у справі №926/3327/16, постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року у справі №904/9499/16, ухвали Вищого господарського суду України від 06 червня 2017 року у справі №914/2773/16, ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року у справі №К/800/11908/17, ухвали Верховного Суду України від 26 травня 2017 року у справі № 914/2771/16, ухвали Верховного Суду України від 26 травня 2017 року у справі № 914/2772/16 та ухвали Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року у справі №910/22324/16 .

На обґрунтування вимог заявник зазначив, що суд касаційної інстанції, повертаючи касаційну скаргу з указаних в ухвалі підстав, порушив право особи на доступ до правосуддя, допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не врахував пріоритет положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року та відповідні рішення Європейського суду з прав людини, не взяв до уваги право особи на вільний вибір захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу, передбачене Конституцією України та частиною другою статті 10 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Заявник вважає, що юридична особа не може бути позбавлена права на безпосереднє представництво своїх інтересів та права вільного вибору захисника, що відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі № 1-17/2000 та положенням чинних процесуальних кодексів.

Ухвалою Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року справу № 916/3283/16 допущено до провадження, відкрито провадження за заявою ПАТ Українська залізниця про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2018 року заяву ПАТ Українська залізниця про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року у справі № 916/3283/16 Господарського суду Одеської області передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на приписи частини третьої статті 111-23 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення ухвали) щодо перегляду на спільному засіданні судових палат судових рішень з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2018 року прийнято та призначено до розгляду справу № 916/3283/16 (провадження № 12-29гс18) за заявою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ "Укрзалізниця" про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ Українська залізниця , присутнього у судовому засіданні, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111-3 ГПК України в редакції, чинній на день винесення ухвали, касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

За приписами частин першої-четвертої статті 28 ГПК України в редакції, чинній на день винесення ухвали, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачали можливість здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю.

В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Разом з тим у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , яким внесено зміни до Конституції України, та доповнено Основний Закон окремими статтями.

За статтею 59 Конституції України (в редакції цього Закону) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Також Конституцію України було доповнено статтею 131-2, за частинами першою, третьою та четвертою якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Підпунктом 11 пункту 16-1розділу ХV Перехідні положення Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

За частиною першою статті 4 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваної ухвали, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

За змістом статті 131-2 Конституції України необхідність її додаткової регламентації законом передбачена частиною четвертою цієї статті щодо встановлення винятків представництва в суді адвокатами, зокрема, визначення поняття малозначних спорів.

Натомість частини перша та третя статті 131-2 Конституції України не вимагають необхідності їх додаткової законодавчої регламентації, а чинні до введення в дію цієї статті положення частини третьої статті 28 ГПК України щодо представництва юридичних осіб не відповідають зміненим конституційним нормам.

Як зазначив Вищий господарський суд України, касаційна скарга Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця підписана заступником начальника з фінансово-економічних питань регіональної філії на підставі довіреності від 21 жовтня 2016 року та начальником юридичної служби регіональної філії на підставі довіреності від 25 жовтня 2016 року.

Отже, повертаючи касаційну скаргу Публічному акціонерному товариству Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця на підставі пункту 1 частини першої статті 111-3 ГПК України (у чинній на момент винесення ухвали редакції), Вищий господарський суд України вказав про порушення відповідачем порядку представництва юридичної особи в суді, вірно застосувавши статті 59 та частини першу та третю статті 131-2 Конституції України та правильно визначив процесуальні наслідки надходження касаційної скарги, підписаної особою, яка не мала права її підписувати.

Доводи заявника про те, що Вищий господарський суд України порушив приписи абзацу третього підпункту 11 пункту 16-1розділу ХV Перехідні положення Конституції України спростовуються матеріалами справи та викладеними в ухвалі обставинами, оскільки провадження у цій справі відкрито судом першої інстанції 1 грудня 2016 року.

Щодо інших доводів заявника про обмеження його доступу до суду та порушення права на вільний вибір захисника, посилання на практику Європейського суду з прав людини суд враховує таке.

Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року у справі про право вільного вибору захисника при представництві та здійснення захисту за кримінально-процесуальним законодавством були офіційно розтлумачені чинні на той час положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Однак з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) попередню редакцію статті 59 Конституції України змінено; за змістом чинної редакції статті 59 Конституції України передбачено право особи на професійну правничу допомогу, надання її у визначених законом випадках безоплатно та вільний вибір захисника своїх прав.

За статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом підпункту с пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право, зокрема, захищати себе особисто чи використовувати допомогу захисника, обраного на власний розсуд.

Разом з тим у справі Ейрі проти Ірландії ( Airey v. Ireland ) Європейський суд з прав людини вказав, що хоча підпункт с пункту 3 статті 6 Конвенції стосується тільки кримінального процесу, однак незважаючи на відсутність подібного положення щодо провадження у цивільних справах, пункт 1 статті 6 може в деяких

випадках зобов'язати державу надати адвокатську допомогу, якщо без

такої допомоги неможливо забезпечити практичної реалізації права

на судовий розгляд, якщо юридичне представництво надається в

обов'язковому порядку, як це передбачено внутрішнім законодавством

деяких Договірних Сторін стосовно різних видів судового спору, чи

з огляду на складність процедури або справи (пункт 26).

При цьому у справі Загородній проти України ( Zagorodniy v. Ukraine ) Європейський суд з прав людини вказує, що: певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи… та безперешкодного функціонування системи правосуддя (пункт 53 Рішення), і саме інтереси правосуддя можуть бути виправданням обмеження права на вибір захисника (пункт 54 цього ж Рішення).

За висновками Суду таке обмеження права на вільний вибір захисника само по собі не порушує питання за підпунктом c пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи (рішення від 20 січня 2005 року у справі Майзіт проти Росії , заява №63378/00, пункт 68) та безперешкодного функціонування системи правосуддя (рішення у справі Мефтах та інші проти Франції , заяви № 32911/96, 35237/97 та 34595/97, пункт 45).

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі Наталія Михайленко проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед багатьох інших джерел рішення у справі Кордова проти Італії (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I та повторення відповідних принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі Фаєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Суд зазначає, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу.

Наведені положення не порушують суть права на касаційне оскарження, не позбавляють осіб їх права на самопредставництво, здійснюване для юридичних осіб їх органами, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством чи статутом; доказів звернення з касаційною скаргою до касаційного суду в порядку здійснення самопредставництва за частиною першою статті 28 ГПК України (в редакції станом на час подання скарги) матеріали справи та заяви не містять.

Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень.

Оскільки у задоволенні заяви про перегляд судових рішень відмовлено, сплачені суми судових витрат за подання заяви покладаються на заявника.

Пунктами 1 та 2 розділу XІ Перехідні положення ГПК України (чинного з 15 грудня 2017 року) установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей:

1) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без виклику та повідомлення учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення по інше;

2) якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні судових палат - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Розглядаючи господарську справу за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України, поданої за приписами ГПК України, який діяв до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду керується правилами цього Кодексу, які регулювали порядок та підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, повноваження Верховного Суду України за наслідками розгляду справи.

Правовий висновок.

Реалізація права на звернення з касаційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником.

Підпункт 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України регулює порядок упровадження положень статті 59 та статті 131-2 Конституції України як норм прямої дії, які підлягають застосуванню при вирішенні судами питань процесуального представництва.

За частиною першою статті 111-26 ГПК України якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно, у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.

Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 26 вересня 2017 року у справі № 916/3283/16 (провадження № 12-29гс18) Господарського суду Одеської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Повний текст постанови буде виготовлено 26 березня 2018 року.

Головуючий суддя (доповідач) С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська