Рішення

від 29.03.2018 по справі 752/9615/17

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/9615/17

Провадження № 2/752/1114/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.03.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Якушко Т.А.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Лошакова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Прогрес про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.10.2016 р. по 15.05.2017 р.

Відповідно до заявлених вимог при зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за лютий і березень 2016 р. в розмірі 6240 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2015 р. в розмірі 3066,72 гривні, індексацію заробітноъ плати на суму 205,90 гривень, компенсацію втрати частини грошових доходів в розмірі 1069,54 гривні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23894,86 гривень.

В подальшому позивач подав заяву про зміну розміру позовних вимог відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за лютий-березень 2016 р., компенсацію за невикористану відпустку за 2015 р., індексацію заробітної плати, компенсацію втрати частини грошових доходів, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2016 р.

Оскільки заява про зміну розміру позовних вимог передбачала не лише зміну предмету позову (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено на середній заробіток за час вимушеного прогулу), а і підстав, зазначена заява не прийнята судом та повернута позивачу.

В ході судового розгляду позивач та його представник підтримали заявлені вимоги просили їх задовольнити, стягнувши з відповідача не лише заборгованість по заробітній платі за лютий-березень 2016 р., виходячи з розміру заробітної плати 3900 гривень, а і компенсацію за невикористану відпустку за 2015 р., індексацію заробітної плати, компенсацію втрати частини грошових доходів згідно наданого розрахунку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 28.10.2016 р. по день ухвалення рішення. В своїх поясненнях позивач посилався на незаконність дій відповідача щодо недопущення його до роботи, незаконного звільнення, що було встановлено судовим рішенням, та не здійснення всіх необхідних виплат при звільненні.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначаючи на те, що позивач фактично не працював в лютому-березні 2016 р., в зв язку з чим заробітна плата йому не нараховувалась. Також представник відповідача заперечував проти розміру заробітної плати, яка пред явлена до стягнення, оскільки такий розмір не був встановлений у спосіб, передбачений Статутом кооперативу і після звільнення відповідачем проводиться коригування сум заробітної плати, які нараховувались до виплати і відомості про що надані до органів пенсійного фонду. Представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивач фактично поновлений відповідно до судового рішення на роботі, а тому не може ставити питання про виплату йому компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також заявив про застосування наслідків пропуску строків звернення до суду.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді головного бухгалтера ГБК Прогрес та був звільнений в зв язку з прогулом без поважних причин з 18.03.2016 р. на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до рішення Голосіїського районного суду м.Києва від 27.10.2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ГБК Прогрес позивача було поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 29.03.2017 р. рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 27.10.2016 р. залишено без змін.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено факт відсторонення ОСОБА_1 від роботи не уповноваженими особами.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі за лютий-березень 2016 р., яка не була виплачена йому при звільненні.

З боку відповідача суду не надано належних доказів на підтвердження того, що позивач не виконував свої посадові обов язки у зазначений період, в зв язку з чим йому не нараховувалась заробітна плата. Також відповідач не підтвердив відсутність позивача на робочому місці протягом лютого-березня 2016 р.

Суд приймає до уваги встановлені судом рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ГБК Прогрес обставини, а саме відсторонення позивача від роботи та не допуск до робочого місця.

Зазначені обставини в силу положень ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно з ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Зазначені положення закріплені також ст.24 Закону України Про оплату праці .

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При визначенні розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача за лютий-березень 2016 р. суд виходить з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу, подану позивачем станом на 27.04.2017 р.

Відповідно до зазначених відомостей позивачу була нарахована заробітна плата за лютий 1711,80 гривень, за березень 2319,51 гривня.

Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що розмір його заробітної плати за лютий становив 3900 гривень, а за березень 2340 (по 18,.03.2016 р.), оскільки зазначені твердження не доведені належними доказами у справі.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що розмір його місячного заробітку встановлений судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_1 до ГБК Прогрес про поновлення на роботі, оскільки зазначені судові рішення, як Голосіївського районного суду м.Кива від 27.10.2016 р., так і ухвала Апеляційного суду м.Києва не містить деталізованого розрахунку, з якого виходив суд, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і яка заробітна плата, за який період була взята при приводенні розрахунку.

Також не можуть бути прийняті до уваги при визначенні розміру заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача, Індивідуальні відомості про застраховану особу, надані відповідачем станом на 05.10.2017 р., оскільки вони містять інформацію з врахуванням проведеного коригування на підставі уточнюючих звітів, що подані ГБК Прогрес , оскільки відповідачем на надано суду рішення уповноваженого органу ГБК Прогрес , яке б підтверджувало правомірність проведення такого коригування нарахованих раніше суд заробітної плати.

З огляду на викладене, стягненню з відповідача підлягає сума заробітної плати за період лютий-березень 2016 р. в розмірі 4031 гривня 31 копійка.

В силу положен ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про індексацію грошовиї доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата.

Згідно з положеннями Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми

нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний

місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на

індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за

який виплачується доход, до уваги не береться).

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача індексації заробітної плати за лютий-березень 2016 р. в розмірі 205 гривень 90 копійок, а також компенсації втрати частини доходів в зв язку з затримкою їх виплати.

Однак, при визначенні суми компенсації суд виходить з розміру заробітної плати позивача за лютий 2016 р. 1711,80 гривень, в зв язку з чим сума компенсації за зазначений період становить 277,31 гривня, а також заробітної плати за березень 2016 р. в розмірі 2319,51 гривень - сума компенсації становить 350,24 гривні.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Статтями 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про відпустки встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Крім того, з огляду на положення ст.116 КЗпП України на роботодавця покладено обов язок виплатити працівнику всі суми, що належить виплатити підприємству, а у разі порушення цих строків сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період.

Оскільки відповідно до рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 27.10.2016 р. позивача було поновлено на роботі з моменту звільнення, то на момент розгляду справи ОСОБА_1 не вважається звільненим, відповідно до чого у роботодавця на час розгляду даного спору відсутній обов язок сплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки при зверненні до суду позивач як на підставу свого позову посилався на положення ст.ст.116, 117 КЗпП України.

Позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак зазначена заява не була прийнята судом, оскільки передбачала як зміну предмету, так і підстав позову.

Однак, в даному випадку позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2016 р. по день фактичного поновлення на роботі.

Суд не може прийняти до уваги заяву представника відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду, оскільки в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 КЗпП України і вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 18, 43, 49, 77, 78, 81, 141, 280-282 ЦПК України,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Прогрес про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Прогрес (код ЄДРПОУ 23494051, м.Київ, вул..Лисогірська, 29а) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 4031 гривня 31 копійка, індексацію заробітної плати в розмірі 205 гривень 90 копійок, компенсацію втрати частини грошових доходів в розмірі 627 гривень 55 копійок.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Прогрес (код ЄДРПОУ 23494051, м.Київ, вул..Лисогірська, 29а) в дохід держави судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя