Постанова

від 10.04.2018 по справі 923/522/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/522/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В., Лашина В.В.

від 30 жовтня 2017 року

за позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс"

про стягнення 351 313,13 грн.

за участю представників:

позивача: Шуман С.І.

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року до Господарського суду Херсонської області звернулося Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" про стягнення відшкодування вартості товару, а саме: устаткування електричного, інше та його частини, код 27.90.1 за ДКПП ДК 016-2010 (м'ясорубка електрична - 10 шт., картоплечистка - 6 шт., машина протирочно-різальна для овочів - 7 шт.) в розмірі 199 399,00 грн., індексу інфляції в розмірі 137 459,07 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 14 455,06 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором відповідального зберігання № 12-2013 від 27.12.2013 року на вимогу позивача не повернув йому товар зі зберігання, у зв'язку з чим відповідно до умов договору зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість неповернутого товару та сплатити інфляційні втрати та три відсотки річних за невиконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.06.2017 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, 199 399 грн. основного боргу, 137 459,07 грн. інфляційних втрат, 14 455,06 грн. річних та 5269,70 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач договірні зобов'язання за укладеним з позивачем договором відповідального зберігання № 12-2013 від 27.12.2013 року з повернення переданого на зберігання майна не виконав, у зв'язку з чим у відповідача на підставі зазначеного договору виникло грошове зобов'язання зі сплати позивачу, як поклажодавцю, вартості переданого на зберігання майна, яке також не було виконано відповідачем. З огляду на викладене суд визнав позовні вимоги про стягнення суми основного боргу та сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за порушення виконання грошового зобов'язання, обґрунтованими та доведеними, а також встановив, що позивач правильно визначив розміри зазначених сум.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року рішення Господарського суду Херсонської області від 29.06.2017 року скасовано. У позові відмовлено. Стягнуто з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" 5 796,67 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що місцевий господарський суд розглянув справу в першому судовому засіданні за відсутності представника відповідача, явку якого в судове засідання було визнано обов'язковою, чим порушив норми процесуального права, права відповідача та позбавив останнього можливості заявити про сплив строку позовної давності. Розглянувши справу по суті позовних вимог, суд визнав доведеними обставини порушення відповідачем умов договору відповідального зберігання № 12-2013 від 27.12.2013 року та порушення прав позивача, однак відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Позивач - Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року, а рішення Господарського суду Херсонської області від 29.06.2017 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що суд першої інстанцій не порушував норм процесуального права та правильно розглянув її за відсутності представника відповідача, оскільки останнього було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, відповідач в клопотанні про відкладення розгляду справи не обґрунтував належними доказами неможливість забезпечити участь представника в судовому засіданні та необхідність відкладення розгляду справи та дії відповідача свідчать про затягування розгляду справи. Також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку умовам укладеного між сторонами договору, неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 256 Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу на надав.

В судове засідання 10.04.2018 року не з'явилися представники відповідача, хоча відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.12.2013 року між Управлінням освіти Дніпровського району в місті Києві державної адміністрації (Управління освіти, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" (зберігач, зберігач) укладено договір відповідального зберігання №12-2013 (далі за текстом - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Управління освіти передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар, у кількості, асортименті, на термін зберігання, що визначаються договором, специфікацією та актом приймання-передачі, що є невід'ємними частинами договору. Зберігач зобов'язується повернути товар Управлінню освіти у схоронності.

Пунктами 1.2.-1.4. договору визначено, що товар вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару. При цьому, право власності на товар до зберігача не переходить. Договір зберігання є безоплатним та не покладає на Управління освіти жодних фінансових зобов'язань. Строк зберігання товару зазначається у специфікації до договору.

Відповідно до специфікації від 27.12.2013 року, яка є додатком № 1 до договору та відповідно до пункту 8.1. договору його невід'ємною частиною, на зберігання підлягав передачі товар у кількості 23 одиниці, а саме: м'ясорубка електрична в кількості 10 шт. за ціною 8621 грн. за одиницю, картоплечистка в кількості 6 шт. за ціною 8604 грн. за одиницю, машина протирочно-різальна для овочів в кількості 7 шт. за ціною 8795 за одиницю та всього на загальну суму 199 399 грн., що становить ціну договору. Також в специфікації було встановлено строк зберігання товару - до 31.04.2014 року.

На виконання умов договору, за актом приймання-передачі товару від 27.12.2013 року Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" прийняло на відповідальне зберігання зазначений у специфікації до договору товар.

Згідно з пунктом 3.1. договору зберігач зобов'язався прийняти товар на зберігання відповідно до умов розділу 2 договору, повернути зі зберігання товар Управлінню освіти за актом приймання-передачі, нести повну відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження товару, переданого на зберігання, цілісності його упаковки, повернути товар за кількістю та якістю на першу вимогу Управління освіти.

Пунктами 4.1. - 4.3. договору визначено, що зберігач несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору відповідно до чинного законодавства України. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторону від виконання зобов'язання в натурі. У разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути Управлінню освіти товар в терміни передбачені в договорі зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару виходячи з рівня цін на товар, що склалися на день відшкодування, але не нижче початкової вартості зафіксованої в специфікації до договору, у термін не більш, як 5 днів. Сторони домовились, що моментом пред'явлення вимоги про повернення товару та/або претензії (вимога про сплату грошових коштів) вважається дата їх відправлення Управлінням освіти (дата календарного штемпеля відділення зв'язку).

Пунктом 6.1. договору встановлено строк дії договору: з дня укладення до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Управління освіти звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" з листом-вимогою №1-45/154 від 31.07.2014 року про сплату вартості неповернутих з відповідального зберігання товарів в тому числі за укладеним між сторонами договором № 12-2013 від 27.12.2013 року. Однак, відповідач свої зобов'язання з повернення товару з відповідального зберігання не виконав, що за твердженням Управління освіти, свідчить про відмову товариства повернути товар та у зв'язку з чим відповідно до пункту 4.2. договору у товариства виник обов'язок відшкодувати позивачу вартість товару. Однак, вартість неповернутого товару також не була відшкодована позивачем, у зв'язку з чим Управління освіти звернулось до господарського суду з даним позовом про стягнення вартості неповернутого товару, а також з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 1.4. договору строк зберігання товару зазначається у специфікації до договору, в якій сторонами встановлено строк зберігання товару - до 31.04.2014 року. Разом з тим умови повернення товару визначені сторонами в пункті 2.4. договору.

За пунктом 2.4. договору зберігач зобов'язаний повернути весь товар або його частину на вимогу Управління освіти, навіть якщо строк дії договору не закінчився.

У випадку пред'явлення Управлінням освіти вимоги про повернення товару до закінчення строку дії договору або строку зберігання, зберігач зобов'язаний повернути товар протягом 7 (семи) календарних днів після пред'явлення такої вимоги.

У разі закінчення строку дії договору або його розірвання, зберігач зобов'язується повернути товар зі зберігання Управлінню освіти протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати закінчення строку дії чи розірвання договору.

Таким чином, в абзаці першому пункту 2.4. договору закріплено загальне правило та передбачено обов'язок зберігача повернути товар (або його частину) на вимогу Управління освіти навіть якщо строк дії договору не закінчився. Строк дії договору визначено в пункті 6.1. договору, за умовами якого договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, тобто закінчення строку дії договору не залежить від конкретної дати.

Умови абзаців 3 та 4 пункту 2.4. договору стосуються випадків повернення товару на вимогу Управління освіти, пред'явлену зберігачу до закінчення строку дії договору або до закінчення строку зберігання, та повернення товару зберігачем після закінчення строку дії договору або у разі його розірвання.

Таким чином, умови пунктів 1.4. та 2.4. договору свідчать про те, що хоча строк зберігання товару і було визначено сторонами в специфікації до договору, однак, строк повернення товару не залежить від конкретної дати (дати зберігання), а визначений саме моментом пред'явлення Управлінням освіти вимоги до зберігача про його повернення.

Як встановлено місцевим господарським судом у зв'язку з невиконанням відповідачем, як зберігачем, на неодноразові звернення позивача зобов'язання з повернення переданого на зберігання товару, позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 1-45/154/ від 31.07.2014 року про сплату вартості переданого на зберігання та неповернутого товару в сумі 199 399 грн. При цьому судом встановлено, що зазначений лист було направлено позивачем відповідачу 01.08.2014 року, що підтверджується наданими фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа Укрпошти.

Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Частиною 1 статті 950 та частиною 1 статті 951 Цивільного кодексу України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Пунктом 4.2. договору визначено, що у разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути Управлінню освіти товар в терміни передбачені в договорі зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару виходячи з рівня ціни на товар, що склалися на день відшкодування, але не нижче початкової вартості зафіксованої в специфікації до договору, у термін не більш, як 5 днів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем договірного зобов'язання з повернення переданого на зберігання майна у відповідача на підставі зазначеного договору виникло грошове зобов'язання зі сплати поклажодавцю (позивачу) вартості переданого на зберігання майна в сумі 199 399,00 грн., яке також не було виконано відповідачем.

Однак, суд апеляційної інстанції під час вирішення спору у даній справі залишив поза увагою умови пункту 2.4. в цілому, застосував до спірних правовідносин лише абзац третій пункту 2.4. договору та не надав належну правову оцінку умовам договору в цілому, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся з позовом у даній справі поза межами строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття строку зберігання товару зі строком дії договору, які є різними, не врахував те, що положення абзацу третього пункту 2.4. договору стосуються випадків повернення товару саме у разі закінчення строку дії договору та не зобов'язують зберігача повернути товар після закінчення строку зберігання.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтями 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Умовами укладеного між сторонами договору зберігання передбачено обов'язок відповідача повернути товар зі зберігання або обов'язок відшкодувати вартість товару у разі його неповернення.

Враховуючи те, що зобов'язання повернути товар зі зберігання не було виконано відповідачем, у відповідача виникло грошове зобов'язання з відшкодування його вартості та, відповідно, позивач набув до відповідача право вимоги сплати грошових коштів в розмірі вартості товару, яке, як встановлено судами, реалізував шляхом направлення 01.08.2014 року вимоги про відшкодування вартості неповернутого товару.

В пункті 4.3. договору сторони домовились, що моментом пред'явлення вимоги про повернення товару та/або претензії (вимога про сплату грошових коштів) вважається дата їх відправлення Управлінням освіти (дата календарного штемпеля відділення зв'язку).

За умовами пунктів 4.2., 4.3. договору в їх сукупності зобов'язання зі сплати грошових коштів за вимогою позивача про виконання цього зобов'язання мало бути виконане відповідачем у термін не більше, як п'ять днів з моменту пред'явлення вимоги.

Таким чином, право Управління освіти пред'явити позов про стягнення вартості неповернутого товару виникло саме з моменту, коли він дізнався про порушення свого права на отримання грошових коштів в якості відшкодування вартості неповернутого товару, тобто з моменту спливу встановленого договором п'ятиденного терміну на виконання вимоги Управління освіти виконати грошове зобов'язання - відшкодувати вартість неповернутого товару, тобто з 07.08.2014 року. З даним позовом до відповідача Управління освіти звернулось до господарського суду 31.05.2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач пропустив строк позовної давності є помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень 253 - 257, 260, 261 Цивільного кодексу України та без надання належної оцінки умовам укладеного між сторонами договору відповідального страхування.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних заявлені обґрунтовано, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язання зі сплати вартості неповернутого зі зберігання товару, яке є грошовим з огляду на характер зобов'язання, є доведеним та мало місце прострочення його виконання відповідачем, у зв'язку з чим місцевий господарський суд, встановивши за результатами перевірки розрахунків позивача те, що заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних визначені правильно, правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині в заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Висновки апеляційного господарського суду про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права є помилковими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, а також подати інші докази та документи у справі (в тому числі і заяву про застосування строку позовної давності). Однак, відповідач не скористався своїми правами, визначеними в статті 22 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату винесення рішення, відзив на позовну заяву не надав, участь у судовому засіданні не прийняв та не направив свого повноваженого представника для участі в судовому засіданні, хоча, як свідчать матеріали справи, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів зазначає про те, що наведені відповідачем в наданому до суду першої інстанції клопотанні підстави для відкладення розгляду справи не свідчать про існування у відповідача жодних поважних причин, які б позбавляли відповідача можливості забезпечити участь свого представника в судовому засіданні, відповідачем не надано доказів неможливості здійснити заміну представника товариства іншим представником з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, як свідчать матеріали справи, місцевим господарським судом був наданий сторонам у справі достатній час як для підготовки своїх пояснень і заперечень по суті справи так і, зокрема, для забезпечення участі повноважних представників в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а оскаржувана позивачем у справі постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року у справі № 923/522/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Херсонської області від 29.06.2017 року залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, 18, ідентифікаційний код 38648705) на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, 6-а, ідентифікаційний код 37397216) 6 323,64 грн. (шість тисяч триста двадцять три тисячі шістдесят чотири копійки) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець