Рішення

від 05.04.2018 по справі 910/17999/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 910/17999/17

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до відповідачів: 1. Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 37607526)

2. Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646)

3. Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552)

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" (68093, м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Едуарда Савінова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 36369675)

про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 305 306,24 грн.

Суддя Погребна К.Ф

При секретарі Арзуманян В.А.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_3 (ордер від 09.10.17 № 201375);

Від відповідача ГУ ДКСУ в Одеській області - не з'явився;

Від відповідача ГУ ДФС в Одеській області - Бутрик А.О. (довіреність від 16.03.18);

Від відповідача Прокуратури Одеської області - Лянна О.А, посвідчення від 19.01.2015 № 031420;

Від відповідача ТОВ "Трейлер-Південь" - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Києва із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області, Прокуратури Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 305 306,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб позивачу були завдані збитки на загальну суму у розмірі 305 306,24 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2017 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03.11.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2017 було виключено Державну казначейську службу України зі складу відповідачів у справі № 910/17999/17, залучено до участі у справі іншого відповідача - Головне управління казначейської служби України в Одеській області. Справу № 910/17999/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь", Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення 305 306,24 грн., надіслано справу за підсудністю до господарського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2017 визначено головуючого суддю (суддя-доповідач) Погребна К.Ф.

Ухвалою суду від 06.12.2017 справу № 910/17999/17 прийнято до свого провадження суддею Погребною К.Ф. та призначено її до розгляду на 27.12.2017.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

У зв'язку з набранням 15.12.2017 р. чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII господарським судом Одеської області постановлено ухвалу від 27.12.2017 р. про розгляд даної справи № 910/17999/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. При цьому вказаною ухвалою суду підготовче засідання призначено на 24 січня 2018 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2018р. строк підготовчого провадження був продовжений до 26.03.2018р. та відкладено підготовче провадження на 12.03.2018р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.03.2018р. в порядку ч.3 п.2 ст. 185 ГПК України підготовче засідання було закрито та призначено відповідну справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповдіач 1 - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області - в судове засідання не з'явився, проте надав відзиви на позов за вх.. №ГСОО 2615/18 від 07.02.2018р. відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Відповідач 2 - Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області - надав надав відзиви на позов за вх.. №ГСОО 59/18 від 02.01.2018р. відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Крім того, представник відповідача 2 надав до суду клопотання за вх.. №2433/17 від 05.02.2018р. про залишення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 305 306,24 грн. без розгляду. Зазначене клопотання обґрунтовано положеннями ст. 226 ГПК України та зазначено, що в рамках справи №521/5306/15-ц вже досліджувались позовні вимоги щодо відшкодування ОСОБА_1 суми понесених витрат у розмірі 305 306,24грн. Судом апеляційної інстанції по справі №521/5306/15-ц відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 на суму відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 305 306,24грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.08.2017р. касаційні скарги ОСОБА_1, ДКС України та Головного управління ДФС в Одеській області залишені без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

В задоволенні вищенаведеного клопотання судом було відмовлено, з огляду на наступне.

Так, відмовляючи у задоволені позову апеляційний суд Одеської області у вищевказаному рішенні від 28.07.2016р. вказав, що Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на підставі якого фізична особа ОСОБА_1 звернулась із позовом про відшкодування матеріальної шкоди, передбачає відшкодування шкоди, яку завдано громадянину.

Однак, у зв'язку з тим, що витати з зберігання вилученого товару, зі сплати комісії банка, витрати із навантажувально-розвантажувальних робіт і за проведення експертизи у кримінальній справі понесла СПД ОСОБА_1 а не фізичній особі, громадянка ОСОБА_1, нестача вилученого товару також сталася у СПД ОСОБА_1, то остання як СПД не позбавлена права вимагати у встановленому законом порядку відшкодування шкоди у зазаненому розмірі, що було здійснено СПД ОСОБА_1 шляхом звернення з відповідним позовом до господарського суду.

Відповідач 3 - Прокуратура Одеської області - надав відзиви на позов за вх.. №ГСОО 391/18 від 09.01.2018р. відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Відповідач 4 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" - про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою підприємство не зареєстровано". Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

14.01.2008р. ОСОБА_1 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності.

15.01.2008р. суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 взята на облік як платник податків у державній податковій інспекції (далі - ДПІ) Малиновського м. Одеси.

14.02.2008р. позивачу видано свідоцтво платника податку на додану вартість. Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є оптова торгівля м'ясними продуктами.

В період часу з 30.09.2010р. по 24.11.2010р. співробітниками ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.07.2009р. по 31.06.2010р.

За результатами перевірки складено акт №8650/17-128/НОМЕР_1 від 29.11.2010р.

Згідно даного акту було встановлено порушення СПД-ФО ОСОБА_1 пункту 19.1. ст.19 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян та ст.ст. 3 , 4 , 6 , 7 Закону України Про податок на додану вартість , що виразилося у неналежному обліку доходів і витрат по формі №10, а саме в неповному відображенні обсягу доходів та витрат, які безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, в результаті чого були занижені податок з доходів фізичних осіб на суму 1396319,12 грн. та податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2373712,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.12.2010р. №0074221701/0, яким за порушення ст.ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян визначено суму податкового зобов'язання СПД-ФО ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1396319,12 грн., та №0074231701/0, яким за порушення п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1. ст.6, п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України Про податок на додану вартість визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) СПД-ФО ОСОБА_1 з податку на додану вартість у сумі 3560568,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2373712,00 грн. та за фінансовими санкціями у сумі 1186856,00 грн.

10.01.2011р. ОСОБА_1 оскаржила ці повідомлення-рішення до Одеського окружного адміністративного суду, шляхом подання адміністративного позову до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, в якому просила визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.12.2010 №0074221701/0, яким позивачу нараховано 1 396 319,12 грн. зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та №0074231701/0 про донарахування 3 560 568 грн. податку на додану вартість, в тому числі 1 186 856,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2011р. позов задоволено частково, зменшено зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 2 161 грн., з податку на додану вартість - на 1 059,00 грн. та штрафних (фінансових санкцій) - 529,50 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2011р. було скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ в Малиновському районі м. Одеси №0074221701/0 від 23.12.2010р. №0074231701/0 від 23.12.2010р..

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2013р. постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011р. - залишено без змін.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржила податкові повідомлення-рішення до суду, в зв'язку з чим до набрання законної сили судовим рішенням податкове зобов'язання вважалось неузгодженим,11.03.2011р. слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно СПД-ФО ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Як зазначено в даній постанові ОСОБА_1, з метою ухилення від сплати податку з доходів фізичних осіб, в порушення п.11.10 ст.22 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , а також в порушення ст.ст.9, 13 ,14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян в період з 2 кварталу 2009р. по 2 квартал 2010р. не відобразила в повному обсязі вартість реалізованої м'ясної продукції, в результаті чого не нарахувала та не перерахувала у бюджет держави податок з доходів фізичних осіб у сумі 1396319,12 грн. Окрім цього ОСОБА_1, в порушення п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1. ст.6, п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , з метою ухилення від сплати податків, занизила податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2482343,00 грн., не нарахувала їх та не сплатила цього податку до бюджету держави.

17.03.2011р., на підставі подання слідчого Мех В.А., постановою Малиновського районного суду м. Одеси накладено арешт на грошові кошти СПД-ФО ОСОБА_1, які знаходяться або можуть надійти на рахунки, відкриті в Одеській обласній філії АКБ УСБ (МФО 328016).

Згідно протоколу обшуку від 18.03.2011р. слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. на підставі постанови Малиновського районного суду від 17.03.2011р. про проведення обшуку, провів обшук в офісному приміщенні та в приміщеннях складу, які використовувались ОСОБА_1 для провадження підприємницької діяльності.

В результаті обшуку у позивача була вилучена м'ясна продукція, яка за рішенням слідчого була перевантажена на автомобільний транспорт та передана на зберігання ТОВ Трейлер-Південь .

18.03.2011р. між ТОВ Трейлер-Південь (як зберігачем) та слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області (як поклажодавцем) укладено договір зберігання №11/3-18, за яким зберігач зобов'язаний отримати товари зі складу поклажодавця, зберігати товари (проводити навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування та інші складські роботи, здійснювати посередницькі послуги, пов'язані з передачею та зберіганням товарів) поклажодавця, та повернути їх останньому у схоронності.

18.03.2011р. слідчим Скрипським Р.В. на підставі постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2011р. проведено обшук в житловому будинку за місцем проживання матері позивача ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2.

20.03.2011р. слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. та директор ТОВ Трейлер-Південь підписали накладну №20-03 за якою слідчий передав, а ТОВ Трейлер-Південь прийняв м'ясну продукцію згідно з переліком.

Між даними особами також був підписаний акт опису, оцінки та передачі майна (м'ясної продукції).

В цей же день, згідно протоколу від 20.03.2011р. про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. о 20год. 30хв. затримав ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

21.03.2011р. заступником начальника оперативно-розшукового відділення ВПМ ДПІ в Малиновському районі м. Одеси на підставі постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2011р. проведено обшук в квартирі за зареєстрованим місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до протоколу виїмки від 24.03.2011р. слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. провів виїмку в СПД-ФО ОСОБА_1 первинних бухгалтерських документів на м'ясну продукцію, яка була вилучена під час проведення обшуку в складських приміщеннях.

Згідно квитанцій №5279446 та №5279633 від 24.03.2011р. ОСОБА_1 сплатила на рахунок отримувача ГУ ДКУ в Одеській області 2373712,00 грн. податку на додану вартість та 1396319,12 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до квитанцій від 24.03.2011р. ОСОБА_1 сплатила 23737,12 грн. та 13963,19 грн. комісії за послуги банку.

24.03.2011р. після сплати ОСОБА_1 грошових коштів, останній було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою від 24.03.2011р. слідчий Мех В.А. прийняла рішення про повернення ОСОБА_1 вилученої м'ясної продукції.

25.03.2011р. ТОВ Трейлер-Південь виставило СПД-ФО ОСОБА_1 рахунок на оплату послуг зі зберігання в розмірі 183508,17 грн.

28.03.2011р. ТОВ Трейлер-Південь надало СПД-ФО ОСОБА_1 рахунок-фактуру №1/03 на оплату послуг зі зберігання, транспортування, експедирування в розмірі 210889,44 грн., які ОСОБА_1 оплатила згідно квитанції 4822.205.1 від 31.03.2011р.

За проведення даного розрахунку ОСОБА_1, згідно квитанції 4822.205.2 від 31.03.2011р. сплатила на користь банку 2108,89 грн. комісійної винагороди.

Згідно акту №1/03 здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ Трейлер-Південь передав, а СПД-ФО ОСОБА_1 прийняла послуги зі зберігання, транспортування, навантажувально-розвантажувальні роботи, експедирування за договором №11/3-18 від 18.03.2011р. на суму 210889,44 (з ПДВ).

01.04.2011р. між ТОВ Істейт Інвест (виконавцем) та СПД-ФО ОСОБА_1 (замовником) був укладений договір про надання навантажувально-розвантажувальних послуг №041ПР, згідно якого виконавець приймає на себе обов'язки з надання для замовника навантажувально-розвантажувальних послуг, які оплачує замовник.

02.04.2011р. ОСОБА_1 подала скаргу, адресовану прокурору Одеської області, прокурору Малиновського району м. Одеси, начальнику УМВС України в Одеській області, начальнику слідчого відділу ПМ ДПА в Одеській області, в якій скаржилася на те, що з 24.03.2011р. ТОВ Трейлер-Південь не віддає їй товар, а також вимагало сплатити послуги цього підприємства та укласти договір з ТОВ Істейт Інвест на навантажувально-розвантажувальні послуги. В цій заяві позивач також вказала про виявлену недостачу товару під час його перерахунку на складі ТОВ Трейлер-Південь .

04.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест виставило СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000238 на суму 13 200грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт.

05.04.2011р. ОСОБА_1 оплатила вказаний рахунок-фактуру повністю (квитанція №2208 від 05.04.2011р.). Додатково нею було сплачено132 грн. за оплату комісії за послуги банку (квитанція від 05.04.2011р.).

05.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест надало СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату наступний рахунок-фактуру №СФ-0000239 на суму 6 080грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_1 оплатила в той же день, та додатково сплатила ще 60,80 грн. комісійної винагороди банку (квитанція 4479.78.1 від 05.04.2011р.).

06.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест надало СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000249 на суму 1480 грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_1 оплатила в той же день, що підтверджується квитанцією 4479.114.3 від 06.04.2011р.

Відповідно до рахунку ТОВ Трейлер-Південь від 06.04.2011р. №2/04 та квитанції банку 4479.114.1. від 06.04.2011р. ОСОБА_1 сплатила на користь цього підприємства 10973,16 грн. в якості оплати послуг зі зберігання.

14.04.2011р. ОСОБА_1 звернулася до слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. з заявою, в якій вказала на те, що отримавши від ТОВ Трейлер-Південь вилучену у неї раніше м'ясну продукцію, була виявлена недостача цієї продукції на загальну суму 52422,35 грн.

Проте, будь-яких заходів реагування на нестачу товару з боку органу досудового розслідування вжито не було, товар на суму 52 422,35 , ОСОБА_1 повернутий не був.

27.05.2011р. слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. виніс постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченої з скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

17.01.2013р., у зв'язку з набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №3201317000000084 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

20.02.2013р. слідчий повідомила ОСОБА_1 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

26.03.2013р. слідчий повідомив ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування.

30.04.2013р. старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Одеської області Швець Р.В. затверджено складений старшим слідчим з ОВС СУ ДПС в Одеській області Мех В.А. обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №3201317000000084 від 17.01.2013р., стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про умисне ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету грошових коштів в особливо великому розмірі, в якому вказано про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

14.01.2014р. Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 за пред'явленим обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.212 КК України визнано невинуватою та по суду виправдано у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

13.03.2014р. апеляційним судом Одеської області винесено ухвалу, якою вказаний вирок від 14.01.2014р. залишено без змін.

Позивач зазначає, що під час незаконного кримінального провадження ОСОБА_1 було завдано майнову шкоди, яка виразилася у сплачених витратах та у вартості недоотриманого товару, загальному розмірі 343 230,75 грн.

У зв'язку з цим 02.04.2015 ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішення діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України та Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь 343 230,75 грн. на відшкодування завданої майнової шкоди та 500 000грн. в рахунок компенсації завданої моральної шкоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016р. у справі №521/5306/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на її користь 252 883,89 грн. майнової шкоди та 150 000,00 моральної.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28.07.2016р. рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016р. в частині відмови у стягненні 37 700,31 грн. та 225 грн. скасовано, та в цій частині позов задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016р. у частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення 210889,44 грн., сплачених за зберігання товару; стягнення 2108,09 грн. комісії банка; стягнення 20952,80 грн., сплачених за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт; стягнення 10973,16 грн. за послуги зберігай вилученого товару; стягнення 7959,60 грн., сплачених за проведення експертизи, а також рішення суду в частині відмови у позові про стягнення 52422,35 грн. вартої недоотриманого товару на загальну суму 305305,44 грн. - скасовано.

Відмовлено ОСОБА_1 у позові щодо стягнення грошових коштів, сплачених за зберігання товару, за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат сплату комісійної винагороди банка і за проведення експертизи, вартості недоотримано товару на суму 305305,44 грн.

В частині стягнення 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, рішення суду, першої інстанції змінено, та стягнуто 70 000 грн. в цій частині.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30.08.2017р. рішення апеляційного суду Одеської області від 28.07.2016р. залишено без змін.

Звернувшись до суду, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з неправомірними рішеннями та діями, вчиненими щодо неї органами досудового розслідування і прокуратури та які виразилися у незаконному застосуванні запобіжних заходів, незаконному затриманні, незаконному накладенні арештів, незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, їй було завдано майнової шкоди, на відшкодування якої направлений відповідний позов.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Статтею 2 Закону України Про судоустрій та статус суддів передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України встановлена відповідальність держави перед людиною, в статті 3 якої зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України). За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.56 Основного Закону України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої стаття 1766 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).

З цього слідує, що право на відшкодування завданої в названих правовідносинах шкоди, виникає у випадку вчинення правопорушником делікту, який містить склад цивільного правопорушення, особливістю якого є те, що вина правопорушника не має будь-якого правового значення для виникнення обов'язку з відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до частини 2 ст.509 ЦК України зобовязання виникають із підстав, установлених ст.11 цього Кодексу. Зокрема, такою підставою згідно з пунктом третім ч.2 ст.11 ЦК України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Умовами відповідальності вважаються ознаки, що випливають із закону та які характеризують певні обставини як цивільне правопорушення.

Умови відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною першою ст.1176 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірна рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичним особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується повному обсязі особою, яка її завдала.

Як встановлено судом, слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. 11.03.2011р. була порушена кримінальна справа у відношенні СПД ФО-П ОСОБА_1 за фактом скоєння нею злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів в особливо великих розмірах).

Здійснюючи досудове слідство згідно Кримінально-процесуального кодексу України 1960р., а згодом досудове розслідування за новим Кримінальним процесуальним кодексом України 2012р. органами досудового розслідування: були проведені обшуки (18.03.2011р., 21.03.2011р.); накладені арешти на гроші та інше майно позивача (17.03.2011р., 06.08.2012р.);вилучено майно (18.03.2011р.) та документи (24.03.2011р., 06.05.2011р.).

20.03.2011р. ОСОБА_1 була затримана слідчим за підозрою у вчиненні злочину.

17.05.2011р. слідчим застосовано у відношенні ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд; 27.05.2011р. ОСОБА_1 була притягнута слідчим в якості обвинуваченої; 17.01.2013р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №3201317000000084 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

20.02.2013р. слідчий повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. 30.04.2013р. старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Одеської області Швець Р.В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про умисне ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету грошових коштів в особливо великому розмірі.

14.01.2014р. Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 за пред'явленим обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.212 КК України визнано невинуватою та по суду виправдано у зв'язку з відсутністю в ї діях складу кримінального правопорушення.

13.03.2014р. апеляційним судом Одеської області винесено ухвалу, якою вказаний вирок від 14.01.2014р. залишено без змін.

Представниками ДКС України, ГУ ДФС в Одеській області та прокуратури Одеської області вказані обставини не оспорювалися.

Судом було встановлено відсутність в діях ОСОБА_1 складу зазначеного злочину, оскільки дій направлених на умисне ухилення від сплати податків і зборів та наслідків у вигляді ненадходження вона не вчиняла.

Постановляючи виправдувальний вирок за обвинуваченням ОСОБА_1 Малиновський районний суд м. Одеси зазначив, що судом встановлено, що викладені у вироку обставини (щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину) були відомі слідчому та прокурору під час складання обвинувального акту. Однак ні слідчий, ні прокурор не приділили достатньої уваги вказаним обставинам, та не надали відповідної правової оцінки вказаним фактам та непорушним доказам.

Залишаючи виправдувальний вирок від 14.01.2014р. без змін колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області у своїй ухвалі від 13.03.2014р. зазначила, що докази обвинувачення ОСОБА_1 є недопустимими, оскільки зібрані з порушенням норм кримінального процесуального законодавства.

Отже, з цих підстав, суд приходить до висновку, що у справі, яка розглядається наявні передбачені законодавством умови притягнення держави Україна до відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить суд стягнути з держави України завдану йому майнову шкоду на загальну суму 252 883,89грн., яка складається з 221 862,60грн. витрат на оплату ТОВ Трейлер-Південь послуг із зберігання, транспортування, експедирування; 2 108,89 комісії за послуги банку; 20 952,80грн. витрат сплачених ТОВ Істейт Інвест за навантажувально-розвантажувальні роботи; 7 959,60грн. витрат які повивач поніс в зв'язку з оплатою комісійної судово-економічної експертиза.

Вирішуючи питання чи є шкодою витрати позивача на оплату послуг ТОВ Трейлер-Південь на зберігання вилученого у неї товару та послуг ТОВ Істейт Інвест за навантажувально-розвантажувальні роботи, суд виходить з такого.

Одним з загальних принципів господарювання, передбаченим в ст.6 Господарського кодексу України (далі ГК України) є принцип свободи підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.176 цього Кодексу при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ч.2 ст.638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 181 ГК визначено загальний порядок укладення господарських договорів, виходячи з якого стороні майбутнього договору надається проект договору (оферта) у двох примірниках, за наявності заперечень інша сторона складає протокол розбіжностей, або ж (у разі їх відсутності) підписує договір та ставить на ньому свою печатку і один примірник оформленого договору повертає першій стороні.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

Свобода договору, як про це зазначено в ст.3 ЦК України, є загальною засадою цивільного законодавства.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст.627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вимога свободи договору буде дотримана лише в тому випадку, коли будуть дотримані всі елементи цього принципу, зазначені в ст.627 ЦК України.

Таким чином, свобода у виборі контрагента є необхідним елементом свободи договору як загальної засади цивільного законодавства.

Суб'єкти цивільних правовідносин, при укладені договорів, мають володіти реальною можливістю самостійно та без будь-якого протиправного навязування приймати рішення вступати чи не вступати в договірні відносини з конкретним контрагентом. Сторона майбутнього договору повинна володіти можливістю вільно обирати та відмовлятись від сторони, з якою можливо укласти договір.

Свобода договору як наслідок проявляється і в необхідності особи отримати певні послуги іншої особи.

Отже, при тлумаченні принципу свободи договору визначальним є правило, відповідно до якого договір не може виникати всупереч волі сторін, а відтак вона (воля) має бути лише виявом взаємної згоди.

Разом з тим, підпис особою договору не завжди свідчить про прояв його волі на встановлення правовідносин з іншою стороною цього договору, оскільки спонукати до підписання можуть й інші чинники, несумісні з поняттям вільного волевиявлення.

На думку суду правовідносини, які виникли між позивачем та ТОВ Трейлер-Південь виникли всупереч волі ОСОБА_1

Як вже було встановлено судом 18.03.2011 слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. провела обшук в офісному приміщенні ОСОБА_1 та в приміщеннях складу.

В результаті обшуку слідчий прийняв рішення вилучити у ОСОБА_1 всю наявну продукцію та передати її на відповідальне зберігання ТОВ Трейлер-Південь .

Таким чином, підставою, з якої майно ФОП ОСОБА_1 опинилося у ТОВ Трейлер-Південь є рішення органу досудового розслідування.

З огляду на зазначене суд вважає необхідним дослідити обставини виникнення правовідносин позивача з названими юридичними особами.

18.03.2011р. між слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області, який виступав поклажодавцем, та ТОВ Трейлер-Південь - зберігачем, був укладений договір зберігання №11/3-18.

Згідно п.1.1. цього договору зберігач взяв на себе обов'язки отримати товар зі складу поклажодавця, зберігати його, проводити навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування та інші складські роботи, надавати посередницькі послуги, пов'язані з переданням та зберіганням товару поклажодавця, та повернути товар останньому в схоронності.

Пунктом 1.2. договору визначено, що поклажодавець передає зберігачу на зберігання мясну продукцію глибокої заморозки.

Видача товару зберігачем поклажодавцю відбувається на підставі накладної або іншого документу, складеного зберігачем на передачу товару поклажодавцю, та накладної на відпуск товару (п.1.4. договору).

Частиною першою ст.936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.946 цього Кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

В розділі 4 договору зберігання від 18.03.2011р. №11/3-18 містяться положення про винагороду за зберігання, однак чіткої умови про особу, яка має платити за ці послуги, даний договір не містить.

Проте, виходячи з аналізу пунктів 4.5., 7.4., 9.1. зазначеного договору, в їх системному логічному зв'язку, (в яких йдеться про те, що якщо після закінчення строку зберігання поклажодавець не забрав товар, то він зобовязаний сплатити зберігачу співмірну винагороду за подальше зберігання; поклажодавець зобовязаний відшкодувати зберігачу збитки, завдані властивостями товару, якщо зберігач, отримуючи від поклажодавця товар на зберігання, не знав та не повинен був знати про такі властивості; зберігач зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути прийнятий на зберігання товар, навіть якщо передбачений цим договором строк зберігання не закінчився, після оплати виставленого рахунку), враховуючи законодавчі положення статті 626 ЦК України, відповідно до яких двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, в якому правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, суд вважає, що обов'язок по оплаті послуг зберігання згідно договору зберігання від 18.03.2011р. №11/3-18 покладено на поклажодавця, тобто на слідчий відділ податкової міліції ДПА в Одеській області.

Згідно акту опису, оцінки та передачі майна без дати та накладної №20-03 від 20.03.2011р. слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. передала ТОВ Трейлер-Південь товар, вилучений у ОСОБА_1

Однак, відповідно до встановлених вище обставин, послуги ТОВ Трейлер-Південь оплатила ОСОБА_1

Так, в акті №1/03 здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаному 28.03.2011р. між ТОВ Трейлер-Південь та ОСОБА_1, зазначено, що підставою для надання послуг є договір №11/3-18 від 18.03.2011р., підписаний між цим підприємством та слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області.

02.04.2011р. ОСОБА_1 звернулася з заявою до слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. та зі скаргою на ім'я прокурора Одеської області, прокурора Малиновського району м. Одеси, начальника УМВС України в Одеській області, начальника СВ ПМ ДПА в Одеській області в яких зазначила, що вимогою ТОВ Трейлер-Південь для повернення товару є оплата його послуг.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 отримала вилучений у неї товар лише після повної оплати послуг ТОВ Трейлер-Південь .

Так, 31.03.2011р позивач згідно виставленого ТОВ Трейлер-Південь рахунку-фактури від 28.03.2011, сплатила 210 889,44 грн. за послуги зберігання, транспортування, експедирування, та 2 108,89 грн. комісійної винагороди банкові, про що свідчать квитанції 205.1 та №4822.205.2 від 31.03.2011.

Відповідно до рахунку ТОВ Трейлер-Південь від 06.04.2011 №2/04 та квитанції банку 4479.114.1. від 06.04.2011 ОСОБА_1 сплатила на користь цього підприємства 10 973,16грн в якості оплати послуг зі зберігання.

Таким чином позивачем було сплачено на користь ТОВ Трейлер-Південь 221 862,60 грн. за послуги зберігання (210 889,44 + 10 973,16).

Додатково ОСОБА_1 сплатила 2 108,89 грн. комісії за послуги банку за розрахунки з вказаним підприємством.

Отже, на думку суду, сплата ОСОБА_1 на користь ТОВ Трейлер-Південь 221862,60 грн. послуг зі зберігання, транспортування, експедирування, а також як наслідок 2 108,89грн. комісії за послуги банку, відбулася з порушенням вимог свободи договору та є вимушеним платежем, здійсненим з метою повернення свого товару, а тому є майновою шкодою, завданою позивачу яка підлягає задоволенню.

Що стосується суми, сплаченої ОСОБА_1 на користь ТОВ Істейт Інвест за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, то 24.03.2011р слідчий з ОВС СВ ПМ в Одеській області Мех В.А. прийняла постанову про повернення ОСОБА_1 вилученої час обшуку м'ясної продукції, що була передана на відповідальне зберігання ТОВ Трейлер-Південь .

01.04.2011р., тобто після того, як вилучений товар був переданий на зберігання ТОВ Трейлер-Південь , ОСОБА_1 уклала договір №041ПР з ТОВ Істейт Інвест про надання навантажувально-розвантажувальних послуг, згідно п.1.1. якого дане підприємство бере на себе обов'язок надати ОСОБА_1 навантажувально-розвантажувальні послуги, а остання зобов'язана оплатити їх.

Оцінюючи даний договір, суд виходить з того, що він має похідний по відношенню до підписаного між слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області з ТОВ Трейлер-Південь договору №11/3-18 від 18.03.2011р., оскільки був укладений на виконання робіт з навантаження та передання вилученого товару ОСОБА_1 від ТОВ Трейлер-Південь .

Таким чином, договір між ОСОБА_1 та ТОВ Істейт Інвест та оплата грошових коштів за ним, а також оплата позивачем послуг ТОВ Трейлер-Південь пов'язані між собою єдиною метою - фактичним поверненням позивачем свого товару.

Виходячи з цього, суд вважає, що оплата послуг ТОВ Істейт Інвест згідно договору від 01.04.2011р. №041ПР в розмірі 20760,00 грн. також є майновою шкодою, завданою позивачу, яка, як і оплата послуг ТОВ Трейлер-Південь , підлягає відшкодуванню державою, оскільки метою цих оплат є відновлення права власності позивача на вилучене майно, яке було порушене таким вилученням.

Так, як зазначалось вище 04.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест виставило СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000238 на суму 13 200грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт.

05.04.2011р. ОСОБА_1 оплатила вказаний рахунок-фактуру повністю (квитанція №2208 від 05.04.2011р.). Додатково нею було сплачено132 грн. за оплату комісії за послуги банку (квитанція від 05.04.2011р.).

05.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест надало СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату наступний рахунок-фактуру №СФ-0000239 на суму 6 080грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_1 оплатила в той же день, та додатково сплатила ще 60,80 грн. комісійної винагороди банку (квитанція 4479.78.1 від 05.04.2011р.).

06.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест надало СПД-ФО ОСОБА_1 на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000249 на суму 1 480 грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_1 оплатила в той же день, що підтверджується квитанцією 4479.114.3 від 06.04.2011р.

Таким чином, на користь TOB Істейт Інвест за навантажувально-розвантажувальні роботи ОСОБА_1 була вимушена сплатити 20 760,00 грн. (13 200 + 6 080 + 1 480), а також 192,80 грн. (132,00 + 60,80) на оплату послуг банку за розрахунки з вказаним підприємством.

Що стосується 192,80 грн. на оплату послуг банку, то вони також є необхідною вимушеною оплатою, без якої неможливо було б розрахуватися з ТОВ Істейт Інвест , а також отримати майно. Тому, дані витрати є також шкодою, завданою позивачу, яка підлягає відшкодуванню державою, оскільки головною та першочерговою причиною їх понесення є неправомірні дії слідчого з вилучення товару у позивача та передання його на зберіг третій особі.

Враховуючи наведене, майнова шкода в розмірі 20952,80 грн. (13 200 + 6 080 + 1 480 + 132 + 60,80) сплачена ОСОБА_1 на користь ТОВ Істейт Інвест в рахунок надання навантажувально-розвантажувальних послуг підлягає задоволенні в повному обсязі та відшкодуванню позивачу за рахунок держави.

Крім того позивачем заявлена вимога щодо стягнення 52 422,35грн. вартості нестачі вантажу, яка була виявлена позивачем при отриманні від ТОВ Трейлер Південь свого товару.

Так, як зазначалось вище отримавши від ТОВ Трейлер Південь свій товар, ОСОБА_1 виявила нестачу на загальну суму 52 422,35 грн.

Цивільне законодавство передбачає загальні умови виникнення зобов'язань відшкодування шкоди, до яких належать: а) наявність шкоди; б) протиправність поведінка особи, яка завдала шкоду; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника та її результатом - виникненням шкоди; г) вину особи, яка завдала шкоду.

На думку суду, саме спільні дії органу досудового розслідування та Трейлер-Південь призвели до неповернення майна ОСОБА_1 на вказану суму.

Так, товар був переданий на зберігання ТОВ Трейлер-Південь слідчим з ОВС СВ ДПА в Одеській області Мех В.А. на підставі договору зберігання №11/3-18 від 18.03.2011р. укладеного між слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області та ТОВ Трейлер-Південь , факт передання майна підтверджується актом опису, оцінки та передачі майна дати та накладною №20-03 від 20.03.2011.

Оскільки, як встановлено виправдувальним вироком Малиновського районного суду, Одеси від 14.01.2014, всі дії органу досудового розслідування в кримінальній справі стосовно ОСОБА_1 проводились незаконно, тому саме протиправні дії органу досудового розслідування щодо вилучення належного ОСОБА_1 товару стали наслідком того, вилучене майно ОСОБА_1 було передано на зберігання ТОВ Трейлер-Південь .

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду такої самої якості.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що річ має бути повернена поклажедавцеві в такому самому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних, властивостей.

Такий самий обов'язок зберігача повернути товар був обумовлений в п. 6.2. Договору №11/3-18.

Частиною 1 ст. 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Положення глави 66 ЦК України, яка регулює відносини зі зберігання,згідно з вимог ч. 1 ст. 954 ЦК України застосовуються й до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вказані вимоги, ТОВ Трейлер-Південь зобов'язане було повернути товар, в кількості та стані, передбаченими актом опису, оцінки та передачі майна без дати накладною №20-03 від 20.03.2011.

Проте, отримавши від ТОВ Трейлер-Південь товар згідно актів приймання від 01.04.2011р. по 06.04.2011р., ФОП ОСОБА_1, ТОВ Трейлер-Південь та слідчим СВ ДПІ в Одеській області, ОСОБА_1 виявила нестачу м'ясної продукції на суму 52 422,35грн.

Статтею 41 Конституцією України гарантовано право кожного на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.1).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч.4)

Виявивши недостачу, 14.04.2011р. позивач звернулася до слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. з заявою, в якій вказувала на нестачу повернутого товару на вказану суму та просила вжити заходів до винних в цьому осіб, проте, як встановлено судом, жодних заходів реагування на нестачу товару з боку органу досудового розслідування не було вжито.

Отже, орган, який здійснював досудове слідство, в особі слідчого, прийнявши рішення вилучення товару у позивача та передачу його на зберігання ТОВ Трейлер-Південь , до цього знайшовши зберігача та уклавши з ним договір зберігання, організувавши фактичне вивезення товару, не здійснив всіх необхідних та достатніх дій, щоб повернути в повному і вилучений товар ОСОБА_1

Враховуючи наведене, позовна вимога щодо стягнення з ТОВ Трейлер Південь на користь ФОП ОСОБА_1 52 422,35 грн. нестачі переданої йому на зберігання м'ясної продукції, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім цього, позивач просить суд відшкодувати їй 7959,60 грн., які вона сплатила за проведення комісійної судово-економічної експертизи, висновок якої був поставлений, з-поміж іншого, в основу вироку від 14.01.2014р. та ухвали суду апеляційної інстанції від 13.03.2014р.

Так, судом встановлено, що 25.03.2013р. ОСОБА_1 сплатила 7959,60 грн. за проведення комісійної судово-економічної експертизи №1089/1090.

Висновки вказаної експертизи, які не підтвердили наявність у ОСОБА_1 заборгованості перед державою з податків та обовязкових платежів, були використані судом під час ухвалення 14.01.2014р. вироку, яким ОСОБА_1 було повністю виправдано у звязку з відсутністю у її діях складу злочину.

Вирішуючи питання про те, чи є сплачені ОСОБА_1 грошові кошти за проведення експертизи шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою, суд знову виходить з правила, про яке вже було вказано вище у мотивувальній частині рішення, відповідно до якого визначальними при вирішенні такого питання є те, що стало підставою для цих витрат та з якою метою вони були здійснені, тобто що було причиною, які наслідки настали у зв'язку з цим та чи є правовий зв'язок між причиною та наслідками.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що причиною (підставою) для понесення витрат на проведення експертизи стало порушення стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи та обвинувачення її в ухиленні від сплати податків, що потягло за собою необхідність проведення експертизи та оплати її вартості з метою захисту від безпідставного обвинувачення.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування їй 7959,60 грн., завданої шкоди.

В той же час заперечення відповідачів до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так по перше, у відзивах прокуратури Одеської області та ГУ ДФС України в Одеській області зазначено що витрати на проведення ОСОБА_1 судово-економічної експертизи, не є шкодо спричиненою діями чи рішеннями органами досудового розслідування чи прокуратури.

В той же час, суд з відповідними посиланнями погодитись не може з огляду на наступне.

На думку суду сукупність негативних наслідків, які сталися у зв'язку з порушенням зобов'язань або абсолютних прав потерпілого є проявом шкоди. Завдання шкоди цивільним правам завжди є правопорушенням (крім прямо визначених законодавством випадків), оскільки порушує абсолютні права особи. Згідно з поширеною в цивілістиці думкою, грошове вираження майнової шкоди збитками.

Такий висновок підтверджується ст.22 ЦК України, Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди .

Отже, в тому випадку, коли мова йде про відшкодування шкоди в її грошовому вираженні можливо керуватися, зокрема, визначенням збитків.

Так, згідно частин першої та другої ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням а пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 просить відшкодувати їй 7 959,60 грн., які вона сплатила 25.03.2013р. за проведення комісійної судово-економічної експертизи №1089/1090, висновок якої був поставлений, з-поміж іншого, в основу вироку від 14.01.2014р. та ухвали суду апеляційної інстанції від 13.03.2014р.

Висновки вказаної експертизи, які не підтвердили наявність у ОСОБА_1 заборгованості перед державою з податків та обов'язкових платежів, були використані судом під час ухвалення 14.01.2014р. вироку, яким ОСОБА_1 було повністю виправдано у зв'язку з відсутністю у її діях складу злочину

Вирішуючи питання про те, чи є сплачені ОСОБА_1 грошові кошти за проведення експертизи шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою, необхідно виходити з того, що визначальними при вирішенні такого питання є те, що стало підставою для цих витрат та з якою метою вони були здійснені, тобто що було причиною, які наслідки настали у зв'язку з цим та чи є правовий зв'язок між причиною та наслідками.

В даному випадку причиною (підставою) для понесення витрат на проведення експертизи стало безпідставне порушення стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи та незаконне обвинувачення її в ухиленні від сплати податків, що потягло за собою необхідність проведення експертизи та оплати її вартості з метою захисту від безпідставного обвинувачення.

Відповідачі у своїх відзивах зазначають, що оплата послуг зі зберігання, транспортування, експедирування не є шкодою в розумінні приписів ст.1176 ЦК України та положеннми Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , а у разі неможливості повернення його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, яким воно передано.

В той же час, на думку суду, майнова шкода в розмірі 221 862,60 грн. вартості послуг наданих ТОВ Трейлер-Південь та 2 108,89 грн. вартості комісії за послуги банку, є вимушеними платежами позивача, направленими на те, щоб повернути своє майно у зв'язку з його протиправним вилученням слідчим та переданням на зберігання ТОВ Трейлер-Південь . Тому такі витрати є майновою шкодою, завданою позивачу незаконними діями слідчого.

Суд ставиться критично на посилання відповідача 2 на положення Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження ; Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним , оскільки вони не регулюють питань відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органу державної влади.

Відносно посилань відповідача 3, щодо не оскарження дій прокуратури та відсутності рішення про незаконність дій слідчого чи прокуратури. Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Шкода, яку позивач вимагає відшкодувати, була завдана тим, що слідчий безпідставно та незаконно вилучив у ФОП ОСОБА_1 товар, самостійно передав його на зберігання третій особі (ТОВ Трейлер-Південь ), відмовою зберігача повернути товар його законному власнику, після чого прокурор та слідчий не відреагували на неповернення майна позивачу, чим змусили останнього з метою повернення свого майна сплатити послуги зі зберігання, навантаження, тощо, а отже понести майнову шкоду

Всі ці дії були вчинені слідчим, прокурором та посадовими особами ТОВ Трейлер- Південь у березні та квітні 2011 року, тобто в той час, коли був чинний Кримінально- процесуальний кодекс України 1960р., в якому був відсутній інститут оскарження дій слідчого чи прокурора слідчому судді та який передбачав можливість оскарження на досудовому слідстві дій слідчого до прокурора, а дій прокурора до прокурора вищого рівня (ст.ст. 234 та 236).

Що ж стосується посилань відповідача 1 щодо безспірного списання коштів з казначейського рахунку. Суд вважає за необхідне зазначити, що 28.07.2016р. апеляційним судом Одеської області було прийнято рішення, яким, зокрема, на відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди було стягнуто з держави України шляхом списання Державним казначейством України з єдиного казначейського рахунку коштів державного бюджету. Державна казначейська служба України оскаржувала це рішення в касаційному порядку, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.08.2017р. було відмовлено у задоволені касаційної скарги та залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач 1 у своєму відзиві зазначає, що позивач ототожнює органи казначейства з Державою, Державним бюджетом України. У зв'язку з цим ГУ ДКС України в Одеській області є неналежним відповідачем у даній справі. В той же час суд до відповідних посилань ставиться критично, з огляду на наступне.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно вимог пунктів 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів їй від 03.08.2011р. №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013р. №45). Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для кодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, органу прокуратури або суду. Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Державна казначейська служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення) (пункти 1 та 7 цього Положення). Окрім цього пунктами 35-37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників встановлено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. Орган прокуратури та органи державної влади, зазначені у пункті 36 Порядку, подають протягом 15 робочих днів до Казначейства документи (відомості) , що можуть буди підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача. Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).

Отже, у відносинах щодо стягнення з держави України грошових коштів, держава виступає учасником таких відносин через Державну казначейську службу.

Інші доводи та запереченні відповідача спростовуються наявним в матеріалах справи доказами.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідачів надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Держави України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 252 883 (двісті п'ятдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят три)грн.. 89коп. завданої майнової шкоди

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" (68093, м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Едуарда Савінова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 36369675) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 52 422 (п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять дві)грн.. 35 коп. завданої майнової шкоди

4. Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 37607526) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м. Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030101, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795) 1 205 (одну тисячу двісті п'ять)грн.. 96коп. судового збору.

5. Стягнути з Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м. Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030101, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795) 1 205 (одну тисячу двісті п'ять)грн.. 96коп. судового збору.

6. Стягнути з Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м. Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030101, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795) 1 205 (одну тисячу двісті п'ять)грн.. 96коп. судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" (68093, м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Едуарда Савінова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 36369675) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м. Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030101, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795) 961 (дев'ятсот шістдесят одну)грн.. 71 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16 квітня 2018 р.

Суддя К.Ф. Погребна