Постанова

від 10.04.2018 по справі 914/1819/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1819/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЕйСіПі Україна",

представники позивача: Тимуш С.М. (за довіреністю від 03.04.2018);

Мощинська О.В. (за довіреністю від 04.04.2018),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Торгово - виробничої компанії "Перша приватна броварня "Для людей-як для себе!",

представник відповідача - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватне підприємство "Профіком",

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕйСіПі Україна" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Львівської області від 12.04.2017

(головуючий - суддя Горецька З.В., судді: Манюк П.Т. і Блавацька-Калінська О.М.) та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2017

(головуючий - суддя Дубник О.П., судді: Бонк Т.Б. і Юрченко Я.О.)

зі справи № 914/1819/16

за позовом Товариства

до товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - виробничої компанії "Перша приватна броварня "Для людей-як для себе!" (далі - Компанія)

про стягнення боргу в сумі 3 215 611,87 грн., розірвання договору оренди та повернення майна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватне підприємство "Профіком" (далі - Підприємство).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Компанії, в якому просило: стягнути з Компанії 2 164 823,52 грн., у тому числі: штраф за порушення умов договору оренди ємності від 01.08.2011 № АСР/02/2011 (далі - Договір оренди) у розмірі 2 071 905,45 грн.; пеню за прострочення сплати орендної плати в розмірі 50 689,69 грн.; "інфляційні витрати" у розмірі 34 669,95 грн.; 3% річних від простроченої суми в розмірі 7 558,28 грн.; розірвати Договір оренди, укладений Компанією і Товариством; зобов'язати Компанію повернути певне майно.

У подальшому позивач неодноразово збільшував та зменшував розмір позовних вимог; в його останній заяві з цього приводу зазначено про стягнення з відповідача 3 215 611,87 грн., у тому числі: штрафу за порушення умов Договору оренди 3 122 693,95 грн.; пені за прострочення сплати орендної плати 50 689,69 грн.; "інфляційних витрат" 34 669,95 грн.; 3% річних - 7558,28 грн., а також про розірвання зазначеного договору.

Позовна заява мотивована порушенням Компанією (орендарем за Договором оренди) умов останнього.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.04.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2017: позов задоволено частково; з Компанії стягнуто на користь Товариства: пеню в сумі 50 273,79 грн.; "інфляційні втрати" в сумі 34 669,95 грн.; 3% річних у сумі 7 471,16 грн. і 2 776,79 грн. судового збору; розірвано Договір оренди; у решті позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме в зазначених сумах і тим, що вимоги про розірвання зазначеного договору ґрунтуються на його умовах.

Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати відповідні судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення штрафу за порушення умов Договору оренди у розмірі 3 122 693,95 грн. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Так, згідно з доводами Товариства, викладеними у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій: безпідставно не витребувано у Компанії та "контролюючих органів" документів, необхідних для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи; безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про витребування доказів; не взято до уваги поданих Товариством доказів щодо фіксації заливів двоокису вуглецю відповідачем, придбаного в інших контрагентів.

У відзиві на касаційну скаргу Компанія просить залишити оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення, зазначаючи про прийняття судових рішень з урахуванням усіх обставин справи, обґрунтованість відмови суду у задоволенні клопотання Товариства про витребування додаткових доказів, а також відсутність у касаційній скарзі посилань на норми матеріального та/або процесуального права, які нібито порушені судами.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Договір оренди укладено Товариством (як орендодавцем) і Компанією (як орендарем); за умовами цього договору орендодавець зобов'язується купити та передати орендарю в строкове платне користування певне майно;

- 25.05.2016 Товариство направило Компанії повідомлення вих.109 про відмову від Договору оренди; на відповідну дату заборгованість з орендної плати складала 359 405,10 грн. (за 9 місяців підряд);

- згідно з пунктом 8.3 Договору оренди даний договір має силу лише за умови дії договору на поставку рідкої вуглекислоти, який орендар зобов'язується укласти з орендодавцем або пов'язаною компанією;

- крім того, за пунктом 9.7.1 Договору оренди орендар зобов'язується укласти з орендодавцем договір поставки рідкого двоокису вуглецю для його зберігання в орендованому за цим договором обладнанні. Цей договір, а також договір поставки рідкого двоокису вуглецю, який орендар зобов'язаний укласти відповідно до даного пункту, становитимуть єдиний договір, тож якщо орендар порушить свої зобов'язання за одним з договорів, то вважатиметься, що він (орендар) порушив свої договірні зобов'язання в цілому. Сторонами підтверджено укладення договору поставки рідкого двоокису вуглецю;

- сторони підписали акти про надання послуг оренди. Водночас мала місце несвоєчасна сплата орендної плати, у зв'язку з чим Товариство й просило стягнути з Компанії пеню, "інфляційні втрати" та 3% річних. Сплата відповідної пені передбачена пунктом 5.2 Договору оренди;

- судом першої інстанції стягнуто відповідні суми; що ж до штрафу в сумі 3 122 693,95 грн. (у розмірі 5% від вартості орендованого обладнання за кожен факт порушення пунктів 1.1.2 і 4.3.1 Договору оренди в період з 25.09.2015 по 04.07.2016), то: на думку позивача, відповідач здійснював залив та зберігання у ємностях рідкого двоокису вуглецю, який не поставлявся позивачем та не був рекуперованим відповідачем у процесі власного виробництва; в зв'язку з цим позивачем і нараховано відповідний штраф, а на підтвердження порушення позивачем подано таблиці із зазначенням дати, ваги і часу. Водночас суди з'ясували недоведеність позивачем нецільового використання відповідачем об'єкту оренди.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу за порушення умов Договору оренди в сумі 3 122 693,95 грн.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі не наведено обґрунтування того, в чому полягає, на думку Товариства, неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (пункт 5 частини другої статті 290 ГПК України), так само як і взагалі відсутні будь-які посилання на норми матеріального права (про що слушно зазначено у відзиві на касаційну скаргу).

Одним з аргументів скаржника є безпідставне, на його думку, невитребування судами "у відповідача та контролюючих органів документів які необхідні для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи".

Товариством у касаційній скарзі не обґрунтовано дійсної необхідності відповідних документів для розгляду даної справи (в частині стягнення штрафу) та порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права у зв'язку з їх невитребуванням. Натомість названими судовими інстанціями встановлено достатність доказів у матеріалах справи для її розгляду, що скаржником не спростовано.

До того ж згідно з частиною першою статті 101 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Скаржник, звернувшись з клопотанням до апеляційного господарського суду про витребування додаткових документів, не обґрунтував, у тому числі і в касаційній скарзі, неможливість звернення з подібним клопотанням до суду першої інстанції.

Що ж до другого аргументу скаржника стосовно доведеності (на його думку) факту нецільового використання об'єкту оренди, то скаржник в його обґрунтування посилається на "таблиці, в яких відображено дані про завантаження до резервуарів, подачі двоокису вуглецю на виробничу лінію, а також дані щодо рекуперації, згідно даних обладнання для автоматизації, диспетчеризації та архівації даних, системи обладнання для зберігання та подачі газоподібного діоксиду вуглецю. Тобто, дані таблиці, які засвідчені ПП "Профіком" достовірно вказують на здійснені Відповідачем одномоментних заливів двоокису вуглецю в орендовані ємності в порушення умов договору щодо цільового використання обладнання. Відомості зазначені в таблицях не фіксували рекуперації двоокису, яка була передбачена договором, оскільки система була запрограмована на фіксацію одномоментного заливу лише великої кількості двоокису, а обладнаня рекуперації не спроможне виробити таку кількість вуглецю за короткий період часу". Однак оцінка названих скаржником таблиць як доказів у справі вже здійснена попередніми судовими інстанціями і не може бути здійснена знову судом касаційної інстанції в силу припису частини другої статті 300 ГПК України, за яким названий суд не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, додатково перевіряти докази.

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги та погоджується з відповідними аргументами, наведеними у відзиві на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень попередніх судових інстанцій - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає оскаржувані рішення та постанову без змін, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕйСіПі Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 12.04.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 у справі № 914/1819/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов