Постанова

від 16.04.2018 по справі 911/3044/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"16" квітня 2018 р. Справа№ 911/3044/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Суліма В.В.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.04.2018 у справі №911/3044/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Біофарм"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017, повний текст якого складено - 12.01.2018

у справі №911/3044/17 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Приватного підприємства "Біофарм"

до фізичної особи-підприємця Пелих Аделіни Анатоліївни

про стягнення 118 489,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Біофарм" (надалі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи підприємця Пелих Аделі Анатоліївни (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 118 489,87 грн., з яких: 89 894,78 грн. основний борг за договором поставки № 82 від 11.02.2015р., 13 998,59 грн. інфляційних втрат, 3 158,25 грн. - 3% річних та 11 438,25 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №82 від 11.02.2015р. в частині оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2017 №911/3044/17 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пелих Аделі Анатоліївни на користь Приватного підприємства "Біофарм" 25 139,94 грн. заборгованості, 4 198,20 грн. пені, 973,43 грн. 3% річних, 3914,69 грн. інфляційних втрат та 513,39 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 26.12.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 22 804,69 грн. - заборгованості за поставлений товар, 3 551,19 грн. - інфляційних втрат, 2 901,69 грн. - пені, 1 777,35 грн. - судового збору, 4 000 грн. - витрат на правничу допомогу понесених при розгляді даної справи в суді першої інстанції та документально підтверджені судові витрати понесені в апеляційному провадженні .

В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, наголошував на невідповідності викладених висновків суду, а тому відповідно неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 №911/3044/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

До судового засідання від 16.04.2018, яке за клопотанням скаржника проводилось в режимі відеоконференції з'явились усі сторони апеляційного провадження.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Приватного підприємства "Біофарм" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 №911/3044/17 у даній справі змінити, в частині здійсненого розподілу судових витрат, доповнивши мотивувальну та резолютивну частини зазначенням щодо судових витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, колегія суддів виходить із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.02.2015р. між Приватним підприємством "Біофарм" (продавець) та Фізичною особою-підприємством Пелих Аделіною Анатоліївною (покупець) було укладено договір № 82 про поставку товару, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом постачання є ветеринарні препарати (далі - товар). Ціна вказується в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною договору. Передача товару від продавця покупцю здійснюється на основі довіреностей від покупця та підтверджується видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору ціна вказується в рахунках-фактурах до договору і вказується в накладних на товар. Ціна формується у національній валюті України.

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку в національній валюті України шляхом виплати суми, яка вказана у рахунку-фактурі та підтверджена у накладній на поставку товару на рахунок продавця.

Пунктом 5.3 договору передбачено порядок оплати: 100% cуми кожної поставки сплачується в термін 3 банківських днів з дати поставки партії товару.

Згідно з п. 7.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 р., а в частині взаєморозрахунків сторін, оплати штрафних санкцій та гарантійних зобов'язань - до повного їх здійснення.

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір на протязі місяця після його закінчення, даний договір вважається пролонгований на рік ( п. 7.4 договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору № 82 від 11.02.2015р. позивачем було поставлено відповідачу ветеринарні препарати на загальну суму 226677,42 грн., які були отримані відповідачем, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000133 від 11.02.2015 р., № РН-0000151 від 17.02.2015 р., № РН-0000149 від 17.02.2015 р., № РН- 0000187 від 27.02.2015 р., № РН- 0000210 від 03.03.2015 р., № РН- 0000248 від 16.03.2015 р., № РН- 0000260 від 17.03.2015 р., № РН- 0000279 від 20.03.2015 р., № РН- 0000318 від 31.03.2015 р., № РН- 000386 від 21.04.2015 р., № РН- 000483 від 12.05.2015 р., № РН- 0000433 від 15.05.2015 р., № РН- 00500 від 20.05.2015 р., № РН- 00559 від 05.06.2015 р., № РН- 00598 від 17.06.2015 р., № РН- 00620 від 23.06.2015 р., № РН- 00724 від 16.07.2015 р., № РН- 00742 від 20.07.2015 р., № РН- 00784 від 29.07.2015 р., № РН- 00814 від 04.08.2015 р., № РН- 00879 від 18.08.2015 р., № РН- 00894 від 20.08.2015 р., № РН- 00932 від 01.09.2015 р., № РН- 00962 від 08.09.2015 р., № РН- 00974 від 15.09.2015 р., № РН- 00983 від 17.09.2015 р., № РН- 01031 від 01.10.2015 р., № РН- 01084 від 13.10.2015 р., № РН- 01099 від 20.10.2015 р., № РН- 01133 від 27.10.2015 р., № РН- 01222 від 17.11.2015 р., № РН- 01340 від 17.12.2015 р., № РН- 01373 від 22.12.2015 р., № РН- 01399 від 29.12.2015 р., № РН- 0000060 від 19.01.2016 р., № РН- 0000137 від 09.02.2016 р., № РН- 0000190 від 17.02.2016 р., № РН- 0000195 від 18.02.2016 р., № РН- 0000213 від 23.02.2016 р., № РН- 0000278 від 07.03.2016 р., № РН- 0000332 від 17.03.2016 р., № РН- 0000352 від 22.03.2016 р., № РН- 0000416 від 05.04.2016 р., № РН- 0000419 від 06.04.2016 р., № РН- 0000486 від 18.04.2016 р., № РН- 0000507 від 21.04.2016 р., № РН- 0000571 від 06.05.2016 р., № РН- 0000623 від 17.05.2016 р., № РН- 0000624 від 18.05.2016 р., № РН- 0000637 від 19.05.2016 р., № РН- 0000734 від 09.06.2016р. підписаними та скріпленими печатками обох сторін.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково у сумі 136 782,64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 60 від 18.02.2015 р., № 93 від 16.03.2015 р., № 329 від 10.08.2015 р., № 371 від 01.09.2015 р., № 523 від 15.12.2015 р., № 77 від 03.03.2016 р. та № 97 від 18.03.2016 р.

Посилаючись на те, що вартість товару у сумі 89 894,78 грн. залишилась несплаченою, позивач в позовній заяві просив господарський суд стягнути з відповідача 89 894,78 грн. боргу, що утворився на договорі поставки №82 від 11.02.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2014р. між відповідачем та позивачем було укладено договір № ПА- 0000065, відповідно до п. 1.1 якого фізична особа-підприємець Пелих Аделіна Анатоліївна (постачальник) приймає на себе зобов'язання систематично поставляти і передавати у власність приватному підприємству "Біофарм" (покупець) ветеринарні товари, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар - у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Крім того, між відповідачем та позивачем також було укладено договір № ПА- 0000061 від 06.06.2016р., відповідно до п. 1.1 якого фізична особа-підприємець Пелих Аделіна Анатоліївна (постачальник) приймає на себе зобов'язання систематично поставляти і передавати у власність приватному підприємству "Біофарм" (покупець) ветеринарні товари, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар - у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Отже, за вказаними договорами відповідач у даній справі є постачальником, а позивач - покупцем.

На виконання умов договорів № ПА- 0000065 від 01.04.2014р. та № ПА- 0000061 від 06.06.2016р. відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 64 754,84 грн., що підтверджується видатковими накладними № ПА- 0000155 від 13.02.2015р., № ПА- 000574 від 06.06.2016р. та № ПА- 000608 від 15.06.2016 р.

Разом з тим, 30.06.2016р. сторонами було підписано угоду про погашення зустрічних однорідних вимог, в пункті 1 якої зазначено, що враховуючи наявність у сторін взаємних однорідних вимог за поставлену продукцію у розмірі 64 754,84 грн. сторони дійшли згоди про їх зарахування.

Згідно з п. 2 угоди про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016р. з моменту підписання цієї угоди зменшується заборгованість ПП "Біофарм" перед ФОП Пелих А.А. в розмірі 64754,84 грн. та заборгованість ФОП Пелих А.А. перед ПП "Біофарм" в розмірі 64 754,84 грн. (т. 1 а/с 106)

Враховуючи вищевикладене, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, наголосив, що сума його заборгованості перед позивачем зменшилась на 64 754,84 грн. та залишок становить 25 139,94 грн. Однак, позивачем при зверненні з даним позовом до суду безпідставно не враховано факт зараховання сторонами зустрічних однорідних вимог у сумі 64 754,84 грн.

Проте, позивач, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, заперечував проти зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 64 754,84 грн. згідно угоди про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016р. за договором поставки № 82 від 11.02.2015р., вказуючи на те, що угода про погашення зустрічних однорідних вимог, на яку посилається відповідач, була укладена для погашення залишку боргу відповідача саме за видатковою накладною № РН-000245 від 09.04.2014 р. на суму 93 447,60 грн.

Наведені посилання позивача не заслуговують на увагу, визнаються колегією суддів необґрунтованими, беручи до уваги наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 09.04.2014р. Приватним підприємством "Біофарм" було поставлено фізичній особі-підприємцю Пелих Алеліні Анатоліївній товар на суму 93 447,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000245 від 09.04.2014 р.

Також, на виконання умов договору № ПА-0000065 від 01.04.2014р. приватному підприємству "Біофарм" (покупцю) фізичною особою-підприємцем Пелих Аделіною Анатоліївною (продавцем) було поставлено товар на суму 93 447,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПА-00359 від 01.04.2014 р.

Надалі, 31.05.2014р. сторонами була підписана угода про погашення взаємних грошових вимог, відповідно до умов якої сторони дійшли до згоди, що зустрічні грошові вимоги станом на 31.05.2014 р. ФОП Пелих А.А. перед ПП "Біофарм" в розмірі 93 447,60 грн. і ПП "Біофарм" перед ФОП Пелих А.А. в розмірі 93447,60 грн. рахуються виконані обома сторонами без перерахування грошових коштів через розрахунковий рахунок. Рахунки обох сторін рахуються оплачені на вищевказану суму в день підписання даної угоди.

Таким чином, враховуючи викладені договірні правовідносини, оскільки вимоги позивача за накладною № РН-000245 від 09.04.2014р. та вимоги відповідача за накладною № ПА-00359 від 01.04.2014р. вже існували станом на 31.05.2014р., сума вимог повністю співпадає з сумою за угодою про погашення взаємних грошових вимог від 31.05.2014р., то суд першої інстанції цілком вірно визнав доведеним твердження відповідача про те, що його заборгованість за накладною № ПА-0000245 від 09.04.2014р. на суму 93447,60 грн. погашена угодою про погашення взаємних грошових вимог від 31.05.2014р..

Відтак, посилання позивача на те, що вищезазначена сума була погашена сторонами саме угодою про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016р. на суму 64 754,84 грн. є помилковим та безпідставним.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, за оцінкою колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що угодою про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016 р. була погашена заборгованість відповідача за договором № 82 від 11.02.2015 р. у сумі 64 754,84 грн.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем станом на час звернення позивача з даним позовом до суду за договором поставки № 82 від 11.02.2015 р. становить 25 139,94 грн. (89 894,78 - 64754,84 = 25139,94).

Відтак, оскільки станом на час звернення позивача з даним позовом про стягнення 89 894,78 грн. боргу, частина боргу у сумі 64754,84 грн. була зарахована сторонами, як зустрічні однорідні вимоги, то позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 64754,84 грн. заборгованості не підлягає задоволенню.

В порушення умов договору поставки № 82 від 11.02.2015 р. доведена позивачем та визнана відповідачем сума заборгованості у розмірі 25 139,94 грн. не сплачена.

Таким чином, за оцінкою колегії суддів, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар у сумі 25 139,94 грн. не погашена, а розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнається відповідачем, суд першої інтанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 89 894,78 грн. боргу підлягає частковому задоволенню у сумі 25139,94 грн., в іншій частині у сумі 64754,84 грн. слід відмовити.

Під час апеляційного перегляду даної справи, з огляду на те, що розрахунки сторін та зарахування зустрічних однорідних вимог з метою погашення боргу відрізнялося, враховуючи те, що відповідач частково визнає борг, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 було зобов'язано сторін провести звірку взаєморозрахунків по заявленому основному боргу, що є предметом даної справи, про що скласти двосторонній акт, в якому повинно бути вказано: загальну суму поставленого товару за спірний період, розрахункові документи (платіжні доручення, банківські виписки, тощо), які підтверджують/спростовують часткові оплати, тобто залишок боргу на дату звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом. Було вказано в акті звірки відобразити періоди поступового погашення основного боргу згідно платіжних доручень на які посилаються сторонни, зобов'язано сторін, виходячи із залишку суми основного боргу, що пред'явлений в межах даної справи, взявши до уваги періоди прострочення та погашення основного боргу, умови договору, здійснити звірку взаєморозрахунків похідних вимог заявлених у позові у вигляді пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

На виконання вимог апеляційного суду сторонами було надано суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 19.03.2018, що підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств. За даними зазначеними у акті за розрахунком ПП "Біофарм" у відповідача наявний борг у розмірі 47 944,63 грн., за даними ФОП Пелих Аделіни Анатоліївни відповідачем визнано борг у розмірі 25 139,94 грн.

Із вказаного акту звірки вбачається, що боргові суми та розміри часткових оплат, які були здійснені відповідачем договору поставки № 82 від 11.02.2015р. в період з 11.02.2015 по 30.06.2016, співпадають. Однак, за розрахунками відповідача станом на 01.01.2015 за ним обліковувався борг у сумі 22 804, 69 грн., відповідно за розрахунком позивача кінцеве сальдо станом на 19.03.2018 скаладає 47 944,63 грн.

Стосовно наведеного колегія суддів відзначає, що згідно вказаних даних ПП "Біофарм" вбачається, що імовірний борг у сумі 22 804,69 грн. виник до дії договору поставки № 82, що укладений 11.02.2015р. В той же час, слід звернути увагу, що як вбачається з позовної заяви ПП "Біофарм" позов про стягнення боргу у даній справі пред'явлено саме на договорі поставки № 82 від 11.02.2015р.

Серед іншого, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що заліком зустрічних вимог від 30.06.2016р. частково у хронологічному порядку погашено заборгованість відповідача, що утворилась ще з 2005 по 2014 році по іншим договорам поставки та станом на 30.11.2014 складала 22 804, 69 грн., оскільки вже в 2014 р. сторони угодою про погашення взаємних грошових вимог від 31.05.2014 р. погасили взаємну заборгованість за 2014 рік.

Окрім стягнення основного боргу, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11438,25 грн. пені, нарахованої за період з 13.06.2016 р. по 12.12.2016 р. на 89 894,78 грн. боргу. В цій частині колегія суддів також погоджується із висновокм суду першої інстанції про часткове задволення позову на суму 4 198,20 грн. пені, виходячи з такого.

Відповідно до п. 8.2 договору поставки № 82 від 11.02.2015р. за порушення терміну розрахунків відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка має місце на час проведення розрахунків, за кожен день затримки від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Таким чином, позивачем нараховано пеню з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України та оскільки позов в частині стягнення основного боргу задоволено частково, відповідно невірно вказано суму заборгованості, на яку нараховано пеню.

Пеня, нарахована на заборгованість за видатковими накладними № РН-01133 від 27.10.2015р. та № РН-01222 від 17.11.2015р. нарахована з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки навіть за накладною № РН-01222 від 17.11.2015р., враховуючи п. 5.3 договору, нарахування пені припинилося 21.05.2016 р.

Згідно з вірним розрахунком, здійсненим місцевим судом, пеня, нарахована на заборгованість за видатковою накладною № РН-01373 від 22.12.2015 р. за період з 13.06.2016 р. по 26.06.2016 р. становить 70,72 грн. та підлягає стягненню з відповідача; пеня, нарахована на суму боргу (з виключенням сум за видатковими накладними № РН-01133 від 27.10.2015 р., № РН-01222 від 17.11.2015 р. та № РН-01373 від 22.12.2015 р.) 76 595,16 грн. за період з 13.06.2016 р. по 29.06.2016 р. становить 1 241,87 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача; пеня, нарахована за загальний період з 30.06.2016 р. по 12.12.2016 р. на 25 139,94 грн. боргу, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 2885,61 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відтак, за обґрунтованим перерахунком місцевого суду, позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню на суму 4 198,20 грн.

Відповідач наголошував на тому, що позивачем при розрахунку пені порушено спеціальний строк позовної давності. При цьому, заяви про застосування позовної давності відповідачем не заявлено, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні у суді першої інстанції.

Крім того, позивач у відповідності до ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 13 998,59 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 3158,25 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача 3158,25 грн. - 3% річних, нарахованих на 89894,78 грн. за період з 13.06.2016 р. по 14.08.2017 р. Проте, позивачем при розрахунку 3 % річних не враховано угоду про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016 р., з урахуванням якої сума боргу з 30.06.2016 р. зменшилась до 25 139,94 грн.

Таким чином, згідно вірним перерахунком 3% річних, нарахованих за період з 13.06.2016 р. по 29.06.2017 р. на 89894,78 грн. боргу, становлять 125,26 грн. та підлягають стягненню з відповідача; 3% річних, нарахованих за період з 30.06.2016 р. по 14.08.2017 р. на 25 139,94 грн. боргу, становлять 848,17 грн. та підлягають стягненню з відповідача. Всього на суму 973,43 грн. 3 % річних.

Стосовно заявленого розміру інфляційних втрат за період з червня 2016 р. по липень 2017 р. у сумі 13998,59 грн. слід відзначити, що позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за червень 2016 р. на суму заборгованості за видатковою накладною № РН-0000734 від 09.06.2016 р., оскільки заборгованість за даною накладною виникла 13.06.2016 р.

Також, позивачем помилкового не враховано угоду про погашення зустрічних однорідних вимог від 30.06.2016 р. з урахуванням якої сума боргу з 30.06.2016 р. зменшилась до 25139,94 грн.

Проте, оскільки враховуючи, що у червні 2016 р. заборгованість у сумі 25139,94 грн. існувала цілий календарний місяць (враховуючи попередні накладні), сума інфляційних втрат за період з 01.06.2016 р. по 31.07.2017 р., нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 25139,94 грн. становить 3914,69 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши здійснені місцевим господарським судом розрахунки похідних вимог, колегія суддів визнає їх обгрунтованими, арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині такими, що правомірно задоволено судом першої інстанції частково у сумі 4198,20 грн. пені, 973,43 грн. 3% річних, 3914,69 грн. інфляційних втрат, в іншій частині похідних вимог, слід відмовити, як обрахованих невірно.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.

У зв'язку із тим, що позовні вимоги задоволено частково місцевим господарським судом у відповідності до ст.ст. 123, 129 ГПК України здійснено розподіл судового збору та пропорційно задоволеним вимогам стягнуто з відповідача на користь позивача 513,39 грн.

За доводами апеляційного оскарження позивач наголосив, що судом першої інстанції помилково не здійснено розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, які він просить стягнути у сумі 4000,00 грн. При цьому, посилався на те, що ним до матеріалів справи у суді першої інстанції було приєднано докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Колегією суддів встановлено, що у прохальній частині позовної заяви позивач окрім вимог про стягнення заборгованості просив також стягнути документально підтверджені судові витрати.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого належать витрати: (1) на професійну правничу допомогу.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачем на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 11.07.2017, укладеного між ПП "Біофарм" та адвокатським бюро Віталія Головчука , розділом 4 якого визначено гонорар та порядок розрахунків; рахунок на оплату правової допомоги від 17.08.2017 на суму 4000,00 грн.; платіжне доручення №3628 від 21.08.2017 2017 на суму 4000,00 грн.; акт виконаних робіт від 24.11.2017, що містить деталізований опис про вид правової допомоги, затрачений час та вартість послуг відповідно до п. 4.2 договору. (т. 1 а/с 143-146)

Наведені вище докази були подані під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, а про розподіл судових витрат зазначено у позовній заяві.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 ст.126 ГПК України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.126 ГПК України).

Разом з цим, клопотання про зменшення розміру витрат ПП "Біофарм" на професійну правничу допомогу адвоката Фізичною особою - підприємцем Пелих Аделіною Анатоліївною до суду апеляційної інстанції не подавалось. Заперечень на доводи позивача про розподіл судових витрат також не надано.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України (у редакції з 15.12.2017) передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства, беручи те, що докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу було надано до матеріалів справи, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи у суді першої інстанції в заявленому розмірі 4000,00 грн. підлягає частковому задоволенню у сумі 1 155,41 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за результатом аеляційного перегляду справи, колегія судідв дійшла висновку, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Біофарм" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 по справі №911/3044/17 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 по справі №911/3044/17 змінити шляхом доповнення мотивувальної частини в редакції даної постанови та, зазначивши у резолютивній частині постанови про стягнення з Фізичної особи-підприємця Пелих Аделі Анатоліївни на користь Приватного підприємства "Біофарм" 1 155,41 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Окремо, колегія суддів зазначає, що скаржником під час апеляційного перегляду даної справи не ставилось питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції, відповідних доказів не подано.

Розподіл судових витрат за апеляційний перегляд справи здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Біофарм" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 по справі №911/3044/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 по справі №911/3044/17 змінити шляхом доповнення мотивувальної частини в редакції даної постанови та доповнення резолютивної частини наступним:

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пелих Аделі Анатоліївни (09106, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Біофарм" (22300, Вінницька область, смт. Літин, вул. Радянська, буд 37, код 30803890) 1 155,41 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

3. Повернути матеріали справи №911/3044/17 до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 18.04.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Сулім

С.Р. Станік