Ухвала

від 18.04.2018 по справі 357/2065/18

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/2065/18

2/357/1476/18

Категорія 52

У Х В А Л А

18 квітня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Бондаренко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача ОСОБА_1, про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ Лтд., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за службові відрядження та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом 27.02.2018 року та просив в судовому порядку визнати незаконним та скасувати рішення Загальних зборів учасників ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. про його звільнення з посади директора з 28.09.2017 року, поновити його на роботі на посаді директора ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд., стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.09.2017 року по день винесення судового рішення у справі, стягнути компенсацію за службові відрядження за кордон в сумі 28 059,60 грн. та стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

22.03.2018 року представником відповідача ОСОБА_1 було подано клопотання про залишення позову без розгляду, мотивуючи тим, що відповідно до приписів ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. В своєму позові, позивач перекручуючи факти зазначає, що наприкінці вересня 2017 року він дізнався від головного технолога підприємства ОСОБА_4 про звільнення з посади. Позивач неправдиво зазначає, що його не повідомляли про дату та причину звільнення з роботи, і у зв'язку із чим, він до 27 лютого 2018 року наче б то не знав про зазначені обставини.28 вересня 2017 року, позивач, дізнавшись від новопризначеного керівника компанії, інформацію про своє звільнення з роботи, 28 вересня 2017 року, відмовився від подальшого спілкування та просто залишив своє робоче місце і фактично зник , переховуючись багато місяців від роботодавця, задля ознайомлення його із відповідним рішенням загальних зборів та наказом про своє звільнення, вручення копії рішення загальних зборів та наказу про звільнення. Отже позивач добре знав, що звільнений він з роботи саме 28.09.2017 року, проте, мабуть не знав, а повинен був знати, що виходячи з приписів ст. 47, 116 КЗпП України, день звільнення з роботи, це не день коли працівник більше не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку і може вільно піти з роботи. День звільнення з роботи - це останній робочий день працівника (керівника). 28 вересня 2017 року позивач в черговий раз здійснив прогул. Для ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ це вже не мало вирішального значення, адже рішення за прогули, які останній вчинив раніше, вже було прийнято, наказ видано, залишалося виконати приписи ст. 47 та 116 КЗпП України. Позивач позбавив свого роботодавця й можливості належним чином оформити трудову книжку, адже перебуваючи на посаді директора, мав до неї доступ і останнім часом, всупереч вимогам законодавства України не зберігав її на підприємстві. 28 вересня 2017 року ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ листом за вих. № 09-2801 надіслав повідомлення ОСОБА_2 про необхідність з'явитися до товариства для надання останньому копії документа про звільнення з посади та належного оформлення трудової книжки (копія додається). Повторні, аналогічні, листи надсилались ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ ОСОБА_2 у жовтні 2017 року за вихідним № 10-2801 та листопаді 2017 року. На підставі викладеного очевидним є те, що з 28 вересня 2017 року позивач добре знав, що він звільнений з роботи, на роботу не виходив, трудову книжку зберігав у себе, не надавав роботодавцю можливості для вручення йому копії рішення загальних зборів та наказу про його звільнення з посади. До суду позивач, як тепер стало зрозуміло не звертався. 29 грудня 2017 року, розуміючи, що ОСОБА_2 маніпулює обставинами, зловживаючи своїми правами та перешкоджаючи своєму роботодавцю виконати приписи ст. 47 та 116 КЗпП України, ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ надіслало чергове звернення до ОСОБА_2, щодо прибуття до товариства та надання трудової книжки. На цей раз цінним поштовим відправленням з описом вкладень до нього. На здійснений ним інформаційно-пошуковий запит за допомогою електронної пошукової системи поштових відправлень на офіційному сайті Укрпошти за згаданим штрих-кодовим ідентифікатором цінного листа 0911700362232, було встановлено, що поштове відправлення було вручене особисто адресату 06 січня 2018 року о 09:49 годині. З огляду на приписи пунктів 2 та 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, у випадку вручення згаданого поштового відправлення іншій особі, зокрема родичам, повіреним особам, то згаданий реєстр містив би інформацію про особу якій вручене відправлення та її статус (родич, повірений тощо). Отже, 06 січня 2018 року, позивач отримав згаданий лист. З огляду на викладене, 06 лютого 2018 року сплив строк для звернення позивача до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Відповідно до відомостей офіційного веб-ресурсу, інтернет-порталу Судова влада України , в розділі Стан розгляду справ за фільтром № 357/2065/18, міститься інформація, що позовна заява ОСОБА_2 у цій справі зареєстрована 27 лютого 2018 року. У відповідності до приписів ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 127 ЦПК України). Зі змісту ухвали від 05.03.2018 року Білоцерківського міськрайонного суду Київської області про відкриття провадження не вбачається, що позивач звертався до суду із заявою про поновлення процесуального строку. Зазначені факти переконливо свідчать, що позовна заява подана з порушенням приписів чинного законодавства України, а саме: позов подано з порушенням приписів ст.ст. 120 та 127 ЦПК України, ст. 233 КЗпП України, в частині спливу місячного строку для звернення до суду та відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Тому, просив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ Лтд., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за службові відрядження та моральної шкоди, залишити без розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ в судовому засіданні клопотання підтримав.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача, про залишення позову без розгляду.

Суд, заслухавши думку учасників справи, оглянувши матеріали справи встановив наступні обставини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 2 ЦПК своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ - одне з основних завдань цивільного судочинства. Цьому завданню разом з іншими процесуальними засобами покликані слугувати й процесуальні строки, які встановлюються законом або судом для здійснення тих або інших процесуальних дій.

Процесуальний строк - передбачений законом або призначуваний судом певний проміжок або момент часу, з якими процесуальний закон пов'язує можливість (необхідність) здійснення конкретних процесуальних дій або настання інших правових наслідків.

Настання чи припинення певного строку завжди тягне певні юридичні наслідки, які пов'язані з настанням чи припиненням цивільних процесуальних прав і обов'язків. Тому, строк зазвичай розглядається як юридичний факт або як один з елементів фактичного складу, з яким закон пов'язує настання певних правових наслідків.

Класифікація процесуальних строків можлива за різними підставами.

Залежно від того, хто має вчинити процесуальні дії, строки можна поділити на 3 види:строки вчинення процесуальних дій судом (так звані службові строки);строки вчинення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі; строки вчинення процесуальних дій іншими учасниками процесу. Недодержання процесуальних строків може призвести до певних наслідків для зазначених суб'єктів.

За способом визначення строки поділяються на: 1) нормативні, тобто встановлені законом, причому ці строки можуть бути як визначені, тобто конкретно зазначені в нормах ЦПК, так і не визначені (строки встановлені для суду, а саме строк призначення справи до розгляду, строки розгляду справи та ін., та строки встановлені для учасників процесу, а саме строки на апеляційне та касаційне оскарження, та ін.); 2) судові, тобто призначені судом (суддею). Можливість встановлення таких строків може бути передбачена в самій нормі закону або випливати з її змісту. Перші встановлені як для суду, так і для осіб, що беруть участь у процесі, й мають імперативний характер - вони не можуть бути змінені за згодою сторін і суду; другі - установлені тільки для осіб, що беруть участь у процесі, і вони - якщо буде потреба - можуть бути змінені або продовжені самим судом.

Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Ст. 257 ЦКУ встановлює загальний строк позовної давності - три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Однак, існує певна юридична різниця між поняттям процесуальних строків та строків звернення до суду, оскільки, строки, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів, є позовною давністю.

Згідно українського законодавства є загальні правила обчислення строку позовної давності, однак в залежності від сфери правового поля, існують також певні особливості.

Так, відповідно до Цивільного Кодексу України, а саме статті 257, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Кодекс законів про працю не зазначає такого терміну як позовна давність і таким чином у трудових відносинах вона застосовується за правилами, що встановлені у Цивільному Кодексі. Однак, КЗпП містить положення про строк, у який особа може звернутись за захистом свого права, що по суті є позовною давністю. Зазначені строки є спеціальними строками позовної давності.

Такими випадками є: звернення особи до суду з заявою про вирішення трудового спору - три місяці; звернення до суду у справах про звільнення (з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) - один місяць ; звернення особи до суду у випадках порушення законодавства про оплату праці з позовом про стягнення належної йому заробітної плати - необмежений строк позовної давності;звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з 1 рік (з дня виявлення заподіяної працівником шкоди).

Отже, до кожного з цих випадків, законодавець застосував різні строки обчислення позовної давності, навіть необмежений термін у справах про оплату праці з порушенням законодавства, а перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її особистого права та інтересів.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові, а не залишення позову без розгляду.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що процесуальні строки встановлені в ЦПК України встановлюються для вчинення процесуальних дій на відміну від строків позовної давності, та мають різні юридичні наслідки пропуску зазначених строків, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1, про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 126, 222, 260, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1, про залишення позову без розгляду, відмовити.

Ухвала окремо від рішення оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя ОСОБА_5