Постанова

від 15.01.2019 по справі 357/2065/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року

м. Київ

справа № 357/2065/18

провадження № 22-ц/824/1104/2019

Киїіський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участі секретаря судового засідання - Булах А.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів Ексімпласт Лтд.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у складі судді Бондаренко О.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів Ексімпласт Лтд. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за службові відрядження та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Загальних зборів учасників ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. з 28 вересня 2017 року в порядку п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України; поновити його на посаді директора ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд.; стягнути з ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.09.2017 року по день винесення судового рішення у справі та зобов'язати товариство здійснити всі пов'язані з цією виплатою податкові відрахування і внески (ЄСВ); стягнути з ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. на його користь компенсацію за службові відрядження за кордон в сумі 28 059 грн. 60 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Позов мотивований тим, що 19.08.2014 року на підставі наказу № 1 від 19.08.2014 року його було призначено на посаду директора ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ Лтд.

З 28.09.2017 року його було фактично усунуто від виконання посадових обов'язків директора та не було роз'яснено причин звільнення, не оформлено запис про звільнення в трудовій книжці, не надано на ознайомлення відповідного наказу/рішення про звільнення та не проведено повного розрахунку при звільненні, зокрема, не компенсовано добові витрати на закордонні службові відрядження до Туреччини і Китаю. Про звільнення дізнався у січні 2018 року, в той час, коли він перебував за кордоном, оскільки на його адресу надійшов лист від відповідача за вих. № 12/101 від 28.12.2017 року, зі змісту якого він дізнався про те, що звільнення відбулось з 28.09.2017 року в порядку п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин (прогул), всі належні суми при звільненні були перераховані на картковий рахунок.

Звільнення вважає незаконним, оскільки прогулу не вчиняв, а наведені у листі відповідача обставини є надуманими та такими, що свідчать про намагання товариства уникнути майнової відповідальності за порушення трудового законодавства.

Відповідач не звертався до нього щодо отримання пояснень по факту допущеного ним прогулу, тому вважає, що рішення Загальних зборів учасників ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ Лтд. про звільнення його з посади директора з 28.09.2017 року в порядку п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин (прогул) винесено з грубим порушенням чинного трудового законодавства України, є незаконним та підлягає до скасування.

Також уважає, що відповідач має сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.09.2017 року по день винесення судового рішення у справі, відшкодувати витрати за два закордонні відрядження в загальній сумі 28 059, 60 грн. та відшкодувати моральну шкоду, заподіяння якої мотивує тим, що оскільки саме завдяки його вкладу в розвиток і становлення товариства його було включено до кола засновників, тому неочікуване безпідставне звільнення за неіснуючий прогул в такій ситуації завдало йому суттєвої моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач 09.11.2018 року звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що детальний аналіз змісту поданих представником відповідача службових записок і актів вказує на підробку цих документів, проте судом не було оглянуто їх оригіналів.

Вказує, що жодних прогулів не вчиняв і 25.09.2017 будь-хто з посадових осіб підприємства не звертався до нього щодо отримання пояснень з приводу начебто відсутності на робочому місці, про проведення загальних зборів, де вирішувалося питання про його звільнення, позивач не повідомлявся. Отже, всі надані стороною відповідача докази на підтвердження фактів вчинення прогулів, пропозицій надати пояснення, повідомлення про проведення загальних зборів є недопустимими і недостовірними, а тому суд не міг грунтувати на них своє рішення. Про те, що його звільнено за прогул за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 вперше дізнався з листа відповідача №12/101 від 28.12.2017 року, з яким ознайомився в середині лютого 2018 року після повернення із закордонної поїздки, проте суд не зважив на те, що це об єктивно неможливо і почав обраховувати строк звернення до суду саме з цієї дати.

Зазначає, що суд безпідставно при визначенні розміру добових витрат на відрядження послався на кошторис, відповідно до якого розмір добових витрат до Туреччини вказано в сумі 8000 грн., у той час коли при відрядженні їх розмір було обумовлено у сумі 80 євро на добу відповідно до ст. 170.9.1 Податкового кодексу України.

19 грудня 2018 року представником відповідача - Мішутушкіним О.В. на адресу Київського апеляційного суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якій він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що всі подані на виконання ухвали суду докази у своїй сукупності надали суду можливість встановити істину у справі та ухвалити справедливе і законне рішення. Щодо поданих скаржником копій документів, які начебто підтверджують його оновлену правову позицію, то апеляційна скарга не містить обґрунтування неможливості подання відповідних доказів у суді першої інстанції та не містить клопотання про їх долучення апеляційним судом.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які б підтверджували, що він в період: 22.08.2017 року, 23.08.2017 року, 06.09.2017 року, 07.09.2017 року, 08.09.2017 року, 11.09.2017 року та 12.09.2017 року був відсутній на робочому місці та не виконував свої функціональні обов'язки з поважних причин, а тому суд уважав, що позивач у вказані робочі дні вчинив прогул без поважних причин, в зв'язку з чим був обґрунтовано звільнений з роботи на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_1 на підставі наказу № 1 від 19.08.2014 року був зарахований на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ .

З протоколу № 5 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ від 27.09.2017 року убачається, що учасниками зборів було вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора Товариства з 26.09.2017 року; призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_4 з 27.09.2017 року та уповноважити директора Товариства на проведення дій щодо державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з правом передоручення (а.с.123).

З протоколу № 5/1 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ від 27.09.2017 року убачається, що учасниками зборів було вирішено надати повноваження призначеному директору Товариства підписати наказ від 28.09.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства за ініціативою власника за відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин (прогул) на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 143).

Наказом № 59 від 28.09.2017 року (а.с. 145) позивача було звільнено з роботи (з посади Директора) за ініціативою власника за відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин (прогул) на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, з підстав: протокол № 5 загальних зборів учасників ТОВ ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ від 27.09.2017 року, акти від 22.08.2017 року, 23.08.2017 року, 06.09.2017 року, 07.09.2017 року, 08.09.2017 року, 11.09.2017 року, 12.09.2017 року, про відсутність директора на робочому місці та акти про відмову давати пояснення від 25.08.2017 року та від 25.09.2017 року.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, як видно зі змісту наказу про звільнення позивача, правовою підставою для звільнення зазначено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Абзацом 1 п. 24 зазначеної Постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

З п. 11.1., п. 11.20. Статуту ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ вбачається, що органами управління Товариства є Загальні збори учасників та Директор. Контролюючим органом в структурі Товариства є Ревізійна комісія, яка здійснює контроль за діяльністю Директора Товариства, що утворюється загальними зборами учасників з їх числа в кількості не менше трьох осіб строком на 2 роки, у випадку, коли кількість Учасників Товариства не перевищує трьох осіб, функції Ревізійної комісії у Товаристві одноособово здійснює ревізор Товариства у відповідності до положень цього Статуту та вимог чинного законодавства України.

Судом установлено, що 03.08.2017 року, 22.08.2017 року та 06.09.2017 року ревізору ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ від головного технолога були подані службові записки (а.с. 124. 125,131) про те, що з 01.08.2017 року по 03.08.2017 року, 22.08.2017 року, 23.08.2017 року та 06.09.2017 року директор товариства відсутній на робочому місці, зв'язку з ним немає, причини відсутності невідомі.

Товариство є виробничою компанією, усі процеси діяльності якої потребують щоденного контролю зі сторони директора. На підставі викладеного, просив вирішити питання щодо подальшого адміністрування та менеджменту у компанії на час відсутності директора.

Також, установлено, що 22.08.2017 року та 23.08.2017 року складено акти (а.с. 127-129) про відсутність директора ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ ОСОБА_1 на робочому місці за адресою офісу компанії, а саме: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 протягом всього робочого дня 22.08.2017 року та 23.08.2017 року. За цей час зв'язку із директором не було, причини відсутності невідомі.

25.08.2017 року директор ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення ревізору Товариства про причини своєї відсутності на робочому місці протягом робочого дня в період з 01.08.2017 року по 03.08.2017 року, 22.08.2017 року та 23.08.2017 року, що підтверджується актом (а.с. 130).

06.09.2017 року, 07.09.2017 року, 08.09.2017 року та 11.09.2017 року було складено акти про те, що директор Товариства ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці протягом всього робочого дня за адресою: виробничих потужностей компанії, а саме: АДРЕСА_2 на робочому місці за адресою офісу компанії, а саме: АДРЕСА_3 та 25.09.2017 року було складено акт про те, що директор ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення ревізору Товариства про причини своєї відсутності на робочому місці протягом робочого дня в період з 06.09.2017 року по 08.09.2017 року, з 11.09.2017 року по 12.09.2017 року.

Відповідно до наказу відповідача № 59 від 28.09.2017 року, позивача з 28.09.2017 року було звільнено з роботи за прогули без поважних причин, вчинені 22.08.2017 року, 23.08.2017 року,06.09.2017 року, 07.09.2017 року, 08.09.2017 року, 11.09.2017 року та 12.09.2017 року, на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підставами видання наказу є акти про відсутність позивача на робочому місці та про відмову давати пояснення.

У судовому засіданні позивач дав пояснення про те, що 27.09.2017 року в період часу з 13:00 до 15:00 год. головний технолог Товариства ОСОБА_4 вручив йому протокол Загальних зборів № 5/1 від 27.09.2017 року, яким було вирішено звільнити його з посади директора Товариства, тому він віддав ключі від усіх приміщень Товариства, залишив робоче місце, повідомивши усіх працівників про своє звільнення, що також узгоджується з викладеними у позові обставинами про повідомлення ОСОБА_4 щодо рішення про його звільнення з роботи.

Таким чином, 27.09.2017 року та 28.09.2017 року були останні робочі дні позивача, в які віну черговий раз здійснив прогул.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доводи апелянта про те, що зміст службових записок і актів вказує на підробку цих документів та судом не було оглянуто їх оригіналів та про те, що жодних прогулів він не вчиняв і 25.09.2017 будь-хто з посадових осіб підприємства не звертався до нього щодо отримання пояснень з приводу начебто відсутності на робочому місці, про проведення загальних зборів, де вирішувалося питання про його звільнення, позивач не повідомлявся не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, позивачем, не доведено обставин, які б підтверджували, що він в період: 22.08.2017 року, 23.08.2017 року,06.09.2017 року, 07.09.2017 року, 08.09.2017 року, 11.09.2017 року та 12.09.2017 року був відсутній на робочому місці та не виконував свої функціональні обов'язки з поважних причин. Видаткові накладні, та накази, які долучені до апеляційної скарги апелянтом (а.с.62-77) не приймаються судом до уваги, оскільки ці докази не були подані у встановленому законом порядку до суду першої інстанції, а апеляційна скарга не містить обґрунтування неможливості подання відповідних доказів або безпідставного відхилення про їх долучення судом до матеріалів справи.

Також, позивач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує на те, що його не було повідомлено про Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ , які відбулись 27.09.2017 року та на яких було прийнято рішення про його звільнення з роботи.

Однак, дані доводи позивача не підтверджено жодними доказами та спростовуються наданими відповідачем доказами (а.с. 221-225), з яких убачається, що 28.08.2017 року та 25.09.2017 року позивачу, як директору та як учаснику Товариства, було направлено персональне повідомлення про проведення Загальних зборів учасників товариства, які мали відбутися 27.09.2017 року о 10:00 год. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, та з вказаним порядком денним, у тому числі про звільнення з посади Директора Товариства, а 25.09.2017 року ревізором ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ , головним технологом та менеджерами із збуту було складено акт про те, що позивач відмовився отримати запрошення від 25.09.2017 року про участь у Загальних зборах 27.09.2017 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що ТОВ Завод спіральних шлангів ЕКСІМПЛАСТ направляло позивачу листи 28.09.2017 року, 28.10.2017 року, 28.11.2017 року та 28.12.2017 року щодо прибуття до товариства для вручення копії документів про звільнення та належного заповнення трудової книжки, однак дані листи були залишені без виконання( а.с. 107-112).

У день звільнення ОСОБА_1 не було видано копію наказу про звільнення з роботи та трудову книжку з відповідним записом, оскільки цього дня він був відсутній без поважних причин на робочому місці, а трудова книжка не була видана, адже знаходилась у позивача на руках, в порушення п.3 Постанови КМ України від 27 квітня 1993 р. № 301 Про трудові книжки працівників , відповідно до якого Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Оскільки позивачем не спростовані доводи відповідача щодо надсилання повідомлення про проведення Загальних зборів учасників товариства, які відбулися 27.09.2017 року, листів щодо прибуття до товариства для вручення копії документів про звільнення та належного заповнення трудової книжки та не надано до суду жодних доказів щодо поважних причин, які перешкоджали йому в день звільнення отримати наказ про звільнення, про що йому було відомо 27.09.2017 року, та після цього, та не доведено підстави щодо відсутності трудової книжки у товаристві та що саме з вини відповідача позивачу не було вручено копію наказу та трудову книжку з відповідним записом в день звільнення, суд вірного висновку дійшов, що позивач був обґрунтовано звільнений з роботи на підставі п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП Україниз дотриманням вимог закону.

При звільненні з позивачем проведено розрахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 1445 від 02.10.2017 року (а.с. 206) з якого убачається, що позивачу було перераховано на особистий рахунок заробітну плату за другу половину вересня 2017 року та відпускні в розмірі 3 754,07 грн. та з розрахункових листів (а.с. 199-204) убачається, що йому було виплачено заробітну плату за квітень - вересень 2017 року.

Щодо не проведення розрахунку при звільненні у частині невиплати компенсації за службові відрядження, колегія виходить з наступного.

29.11.2016 року позивач подав до Товариства кошторис витрат (а.с. 209), відповідно до якого витрати на відрядження в період з 07.12.2016 року по 10.12.2016 року, становили: добові 8 000,00 грн., проживання (готель) 3 150,56 грн., витрат на проїзд 3 036,00 грн., всього 14 186,56 грн.

Згідно зі звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 3 від 13.12.2016 року (а.с. 210), усього витрачено кошів в розмірі 6 296,79 грн., що підтверджені документами (а.с. 210 на звороті) та платіжним дорученням № 842 від 26.12.2016 року позивачу виплачено компенсацію по звіту в розмірі 2 296,79 грн.

З копії наказу від 11.08.2017 року № 48 (а.с. 21) вбачаться, що позивача було направлено у відрядження до КНР (Китай) на 9 календарних днів з 12.08.2017 року по 20.08.2017 року. Добові виплатити через корпоративну картку ЗСШ ЕКСІМПЛАСТ в валюті країни перебування.

19.07.2017 року відповідач згідно платіжного доручення № 1276 (а.с. 212) оплатив авіаквитки Київ-Пекін-Шанхай, Пекін-Київ у сумі 59 438,00 грн. З Проміжної виписки по корпоративній картці (а.с. 213) вбачається, що відповідач у безготівковому вигляді оплачував всі витрати відряджених осіб під час такого відрядження, а саме: 10 223,00 грн. оплата проживання в готелі GUOMAO Huangguan hotel з 13-15/08/2017, 7 801,03 грн. проживання в готелі HUFHAN hotel з 17.08.2017, 4 614,65 грн. і 2 074,81 грн. проживання в готелі XIN SHI DAI hotel., 3 855,41 грн., 77,11 грн., 34,88 грн. - видача готівки і комісія.

Також, установлено, що після відрядження, позивач не надав відповідачу документів, що звітують про витрати у відрядженні, зокрема щодо сум зазначених вище, та про підтвердження таких витрат, що підтвердив в судовому засіданні позивач вказавши на те, що не подав відповідні документи відповідачу щоб не вилучати з товариства обігові кошти.

Позивач указував про те, що було обумовлено розмір добових витрат в сумі 80 євро/доба та посилається на приписи наказу Мінфіну від 13.03.1998 року № 59 про те, що витрати не потребують окремого документального підтвердження.

Однак, жодних належних та допустимих доказів в підтвердження даних тверджень до суду не надано, а згідно п. 11 Розділу ІІ наказу Мінфіну передбачено звітування про надміру використані кошти під час відрядження.

Отже, з наведених доказів судом вірно встановлено, що усі витрати на відрядження були сплачені корпоративною карткою, надмірні витрати під час відрядження до Туреччини були виплачені позивачу, а інші витрати під час відрядження до Китаю позивач не підтвердив відповідними документами та не подав до товариства відповідний звіт про використання коштів отриманих на корпоративну картку.

Посилання апелянта на те, що копія кошторису, подана представником відповідача, є недопустимим доказом, оскільки цей документ не був затверджений ним як директором та не підписаний, до уваги не приймаються, оскільки у передбачений законом спосіб позивачем не доведені, а тому не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості доказів представника відповідача , які покладені в основу оскаржуваного рішення і яким надана належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року, а саме п. 4 визначено що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпПмісячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторі відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

На відміну від інших трудових спорів місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Як установлено судом, позивач довідався про своє звільнення 27.09.2017 року від головного технолога товариства та з листа Товариства від 28.12.2017 року за вих. № 12/101, який отримав 06.01.2018 року (а.с. 42,43,110 -112, 197,198), відповідач не видав копію наказу про звільнення та трудову книжку з відповідним записом позивачу з його вини, а не з вини Товариства, а з позовом звернувся до суду 27.02.2018 року, отже суд вірно встановив, що позивач звернувся з пропуском місячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Твердження позивача про те, що він з поважних причин пропустив вказаний строк не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки з наданої копії закордонного паспорту (а.с. 45 на звороті) вбачається, що він з 05.01.2018 по 06.01.2018 року, з 14.01.2018 року по 31.01.2018 року та з 28.01.2018 року по 11.02.2018 року перебував за кордоном, а з відомостей, розміщених на сайті Укрпошти (а.с. 112) вбачається, що лист Товариства від 28.12.2017 року за вих. № 12/101, отримано позивачем особисто 06.01.2018 року.

Отже, вирішуючи спір між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 15 січня 2019 року.

Головуючий: В.А. Кравець

Судді: О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай