Рішення

від 23.04.2018 по справі 826/16254/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року № 826/16254/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю Престиж Консалт ЛТД , Приватного підприємства Городенко про визнання правочину недійсним,- В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - позивач, Головне управління ДФС у Київській області) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Престиж Консалт ЛТД (далі по тексту - відповідач-1, ТОВ Престиж Консалт ЛТД ), Приватного підприємства Городенко (далі по тексту - відповідач-2, ПП Городенко ), в якому просить визнати недійсним правочин між Товариством з обмеженою відповідальністю Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 40147308) та Приватним підприємством Городенко (код ЄДРПОУ 35423888), за наслідками виконання якого було складено податкові накладні від 31 травня 2016 року №380, від 30 червня 2016 року №178, від 31 липня 2016 року №150.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові накладні від 31 травня 2016 року №380, від 30 червня 2016 року №178, від 31 липня 2016 року №150, виписані Товариством з обмеженою відповідальністю Престиж Консалт ЛТД на користь Приватного підприємства Городенко в період, коли директором Товариства з обмеженою відповідальністю Престиж Консалт ЛТД значився ОСОБА_1, який відповідно до вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року у кримінальній справі №761/15487/17 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком встановлено, що жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Престиж Консалт ЛТД ОСОБА_1 не мав, підприємство зареєстрував на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ Престиж Консалт ЛТД не складав та не підписував, а до органів Міністерства доходів та зборів податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження.

Копія вказаної ухвали із визначенням строку для надання відзиву на позов та всіх доказів на підтвердження позиції відповідачів щодо позовних вимог була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача-1 до суду повернувся конверт з відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання , тобто, в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала не вручена адресату з незалежних від суду причин.

Представником Приватного підприємства Городенко подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що контролюючі органи не мають права звертатись до суду із позовами про визнання недійсними правочинів як окремої та єдиної самостійної позовної вимоги, а лише із одночасним заявленням двох пов'язаних між собою позовних вимог - про визнання правочину недійсним та застосуванням визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням такого правочину недійсним.

Також, представник відповідача-2 стверджує, що позовні вимоги про визнання недійсним правочину не містять посилань навіть на дату та номер оспорюваного правочину, а до позовної заяви не додана копія правочину, що ним оспорюється. Крім того, представник Приватного підприємства Городенко повідомив, що вирок, на який посилається позивач не містить жодної вказівки на господарські відносини ТОВ Престиж Консалт ЛТД із ПП Городенко , з огляду на що у позивача відсутні правові підстави для посилань на вказаний вирок в контексті тих чи інших правочинів, укладених між відповідачами. На думку відповідача-2, у позивача відсутні правові підстави для тверджень про суперечність інтересам держави і моральним засадам суспільства будь-яких правочинів, укладених між ТОВ Престиж Консалт ЛТД та ПП Городенко .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В позовній заяві позивач зазначає, що протягом травня-липня 2016 року відповідачі перебували у господарських відносинах, а саме - між ними укладено договір про надання транспортних послуг.

Позивач стверджує, що даний факт підтверджується зареєстрованими податковими накладними від 31 червня 2016 року №80, від 30 червня 2016 року №178 та від 31 липня 2016 року №150 на суму 64 000,00 гривень.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року №761/15487/17, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 28 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42017000000001291 від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27 частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17000 гривень.

Зокрема, вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_1 на початку квітня 2016 року отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство - ТОВ Престиж Консалтинг ЛТД за грошову винагороду. Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність від імені вказаного підприємства, а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього власника вказаного підприємства, а також те, що вказане підприємство придбавається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими досудовим розслідуванням особами, ОСОБА_1 погодився на таку пропозицію.

Також, у вироку встановлено, що впродовж травня-липня 2016 року невстановлені особи відображали в податковій звітності ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) та подавали до органів Міністерства доходів та зборів України податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку №5 до декларації з ПДВ, де зазначали контрагентів з реквізитами: ТОВ Будівельна компанія Альтор , ТОВ Лендавто , ТОВ М'ясооптторг А , ТОВ Геус-Груп , ТОВ Фабрика Філкон та інші, що підтверджує факт використання ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) для прикриття їх незаконної діяльності.

Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) ОСОБА_1 не мав, підприємство перереєстрував на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) ОСОБА_1 не складав та не підписував. До органів Міністерства доходів та зборів ОСОБА_1 податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував. Жодних службових осіб ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) ОСОБА_1 не призначав. Печаткою ТОВ Престиж Консалт ЛТД (код ЄДРПОУ 401470308) ОСОБА_1 ніколи не володів, її місцезнаходження не відомо.

З урахуванням зазначеного та керуючись інтересами держави, Головне управління ДФС у Київській області звернулось до суду із відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина 2 статті 203, частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України). Тобто, правові наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

З аналізу вказаного в сукупності суд приходить до висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між ТОВ Престиж Консалт ЛТД та ПП Городенко , недійсним, посилається на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року у кримінальній справі №761/15487/17 стосовно ОСОБА_1 та податкові накладні від 31 травня 2016 року №380, від 30 червня 2016 року №178, від 31 липня 2016 року №150.

Так, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як уже зазначалось вище, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02 червня 2017 року №761/15487/17, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 28 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42017000000001291 від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27 частини 1 статті 205 КК України, та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17000 гривень.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Престиж Консалт ЛТД та ПП Городенко , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Тому вирок від 02 червня 2017 року №761/15487/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ПП Городенко , обвинуваченої за вироком особи.

З матеріалів справи вбачається, що в діях ТОВ Престиж Консалт ЛТД відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.

Разом з тим суд зауважує, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та, відповідно, на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог статей 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достовірності доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Позивач просить визнати недійсним договір, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов'язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо.

Водночас, договір між ТОВ Престиж Консалт ЛТД та ПП Городенко , який є предметом заявленого позову, не наданий суду позивачем.

При цьому, з наданої представником відповідача-2 копії договору №04/12 від 30 жовтня 2015 року про надання транспортних послуг, укладеного між ТОВ Престиж Консалт ЛТД та ПП Городенко , з боку ТОВ Престиж Консалт ЛТД даний договір підписаний ОСОБА_1

Крім того, на підтвердження виконання вимог даного договору представник відповідача-2 також надав копію акту надання послуг №5/16 від 31 травня 2016 року, №10/16 від 30 червня 2016 року, які також з боку ТОВ Престиж Консалт ЛТД підписані ОСОБА_1

Водночас, у вироку Шевченківського районного суду міста Києва, на який посилається представник позивача як на підставу визнання договору недійсним, встановлено, що ОСОБА_1 на початку квітня 2016 року отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство - ТОВ Престиж Консалтинг ЛТД за грошову винагороду. Тобто, дані обставини містять певні розбіжності щодо моменту, з якого господарська діяльність ОСОБА_1 від імені ТОВ Престиж Консалтинг ЛТД здійснюється без мети настання реальних наслідків.

При цьому, станом на момент підписання договору №04/12 від 30 жовтня 2015 року про надання транспортних послуг вказаним вище вироком не встановлено, що у діях ОСОБА_1 був відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків.

Також, в матеріалах справи містяться надані позивачем податкові накладні від 31 травня 2016 року №380, від 30 червня 2016 року №178, від 31 липня 2016 року №150, які не містять підписів уповноваженої особи, яка їх виписала.

Відповідно до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Водночас, у наданих суду податкових накладних від 31 травня 2016 року №380, від 30 червня 2016 року №178, від 31 липня 2016 року №150 серед обов'язкових реквізитів відсутні відомості щодо договору.

Отже, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність договору, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору, особою, яка не має відношення до господарської діяльності ТОВ Престиж Консалтинг ЛТД .

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд зазначає, що контролюючі органи можуть здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків, зокрема, шляхом направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку про неможливість задоволення позову з підстав, що наведені позивачем в позовній заяві.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та відсутність підстав для їх задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко