Постанова

від 19.04.2018 по справі 910/12772/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2018 р. Справа№ 910/12772/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Зеленіна В.О.

секретар судового засідання : Іванов О.О.

за участю представників

позивача : Баранников І.В.;

відповідача : не з'явився;

третя особа-1: не з'явився;

третя особа-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.11.2017

у справі №910/12772/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Фінансова компанія

"Довіра та гарантія"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Приватне підприємство "Профіт Плюс 2015"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Публічне акціонерне товариство "Златобанк"

про визнання недійсним договору іпотеки від 22.03.2013

ВСТАНОВИВ :

Товариство з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про визнання недійсним договору іпотеки від 22.03.2013, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бабіч Л.Ю. зареєстрованим в реєстрі №438, який укладено між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Златобанк". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч ч.2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку", з п.1.1 спірного договору іпотеки є неможливим вирахувати суму зобов'язань, що забезпечуються даним договором, оскільки відсутні чіткі визначення розміру вимоги, що підлягає виконанню в грошовій формі та не надано критерії, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Позивач вважає, що договір іпотеки є одностороннім договором, оскільки зобов'язує лише іпотекодавця вчинити певні дії, а кредитор наділений лише правом вимоги. Закріплення в договорі іпотеки зобов'язання іпотекодавця забезпечити виконання основного зобов'язання боржником в тому ж обсязі, що і боржника, є незаконним збільшенням обсягу відповідальності майнового поручителя, що прямо суперечить положенням чинного законодавства України. Окрім того, за твердженням позивача, спірний договір іпотеки підписано особою з перевищенням наданих їй повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 було здійснено заміну відповідача з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - відповідач), а також залучено до участі у справі в як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Профіт Плюс 2015" (далі - третя особа позивача) та на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - третя особа відповідача).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості вимог позивача належними доказами. Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог. Окрім того, відповідач просив суд залишити позов без розгляду на підставі п.2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про те, що в провадженні Господарського суду Кіровоградської області розглядається справа №912/3653/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до Товариства з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання припиненим права власності, та за зустрічним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс" до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про визнання недійсним договору іпотеки від 22.03.2013.

Третя особа позивача підтримала позов з викладених у ньому підстав.

Третя особа відповідача проти вимог позивача заперечувала, просила суд в позові відмовити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/12772/17 відмовлено повністю у задоволенні позову. При цьому суд у своєму рішенні зазначав про те, що в даному випадку відсутнє порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/12772/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Загалом доводи апеляційної скарги аналогічні тим, які наводилися позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 для розгляду апеляційної скарги позивача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 апеляційну скаргу позивача було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, допущених при поданні апеляційної скарги.

19.02.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява б/н від 12.02.2018 про долучення до апеляційної скарги платіжного доручення №205 від 07.02.2018 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та роз'яснено відповідачу та третім особам право на подання відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Відповідач та треті особи своїм правом не скористались, відзивів на апеляційну скаргу в зазначений строк до суду не надали та не направили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2018.

21.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити скаргу позивача без задоволення з підстав ідентичних тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Однак, як уже зазначалося вище, в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 про відкриття апеляційного провадження відповідачам було встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а саме: протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду від 22.02.2018, але не пізніше 12.03.2018.

Відповідач отримав вищевказану ухвалу суду 27.02.2018, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з відповідною відміткою про отримання ухвали (том справи - 2, аркуш справи - 4), проте направив відзив на апеляційну скаргу лише 15.03.2018, тобто з пропуском строку, встановленого судом апеляційної інстанції, що підтверджується відбитком календарного штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу. Жодних клопотань чи заяв з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надійшло і в поданому ним відзиві не наведено.

В ст. 118 Господарського процесуального кодексу України наведено наслідки пропуску процесуальних строків, згідно з ч.2 якої заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів здійснюватиме перегляд даної справи за наявними у ній матеріалами без урахування відзиву відповідача.

23.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги в порядку загального позовного, а не спрощеного провадження, посилаючись на те, що з урахуванням категорії справи та її значення для сторін, позивач вважає необхідним прийняти безпосередню участь у судовому процесі і просить суд апеляційної інстанції врахувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Чопенко проти України від 15.01.2015.

Розглянувши клопотання позивача, колегія суддів визнала його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. До того ж, як уже зазначалося вище, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2018 з викликом представників сторін та третіх осіб.

У зв'язку із надходженням 29.03.2018 повідомлення про замінування будівлі, в якій розміщено Київський апеляційний господарський суд, було здійснено евакуацію громадян із зазначеної будівлі, внаслідок чого учасники судового провадження у даній справі не змогли прийняти участь в судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 12.04.2018.

В судове засідання 12.04.2018 з'явився лише представник третьої особи-2. Решта учасників провадження у даній справі не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 розгляд справи було відкладено на 19.04.2018.

В судове засідання 19.04.2018 з'явився лише представник позивача, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/12772/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Решта учасників провадження у справі у судове засідання 19.04.2018 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка учасників процесу в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 19.04.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

22.03.2013 між третьою особою відповідача, як банком, та Приватним підприємством "Кіровоградспецстандарт", правонаступником якого є третя особа позивача, як позичальником, було укладено кредитний договір №72/13/13-KL (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 69-78).

За умовами Кредитного договору (п.п.1.1, 1.2.1, 1.3, 1.4) кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови договору. Кредит надається для поповнення обігових коштів. Максимальний кредитний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 2 500 000,00 грн. Кінцева дата повернення кредиту: не пізніше 19.09.2014 включно.

В п.1.4.1 Кредитного договору наведено графік зниження максимального ліміту кредитної лінії.

Умови та порядок надання кредитних коштів, їх повернення, нарахування та сплати процентів погоджені у розділі 2 Кредитного договору, згідно з п.2.1 якого однією з умов надання банком кредитних коштів є укладання договорів забезпечення з позичальником та/або будь-якими третіми особами, а саме:

- договір поруки із ОСОБА_6;

- договір поруки із ОСОБА_7;

- договір поруки із Публічним акціонерним товариством "Технотранссервіс";

- договір застави рухомого майна, виробниче обладнання та устаткування з Публічним акціонерним товариством "Технотранссервіс";

- договір іпотеки комплексу будівель за адресою: м. Кіровоград, вул. Родимцева, 100А, який належить публічному акціонерному товариству "Технотранссервіс".

Протягом 2013 року було укладено низку договорів про внесення змін до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 80-85), згідно з якими, серед іншого, коригувався графік зниження максимального кредитного ліміту, процентна ставка та строк сплати процентів.

22.03.2013 між третьою особою відповідача, як іпотекодержателем, та Публічним акціонерним товариством "Технотранссервіс", правонаступником якого є позивач, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки) (том справи - 1, аркуші справи - 30-34).

За умовами Договору іпотеки (п.п.1.1, 1.2.1, 1.5) останній забезпечує виконання зобов'язань, що випливають з: укладеного між боржником (ПП "Кіровоградспецстандарт") та іпотекодержателем Кредитного договору, та додаткових угод до нього, які укладені та можуть бути укладені в майбутньому (надалі - кредитний договір, основне зобов'язання), за умовами якого боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредитні кошти, надані у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 2 500 000,00 грн. (кредит), з кінцевим терміном повернення не пізніше 19.09.2014 (включно), чи в інші строки, встановлені в кредитному договорі, сплатити нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 27% річних (процентна ставка), а також комісії, неустойки (пені, штрафи), всі без виключення інші платежі/суми, в розмірах, строки, у випадках та на умовах, передбачених основним зобов'язанням, відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки та витрати, що можуть виникнути у іпотекодержателя в зв'язку з укладенням, виконанням основного зобов'язання та договору, в тому числі, але не виключно, витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, його реалізацією, витрати на утримання і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, тощо, які забезпечуються іпотекою відповідно до чинного законодавства. Предметом іпотеки за цим Договором є наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі (майновий комплекс), що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вулиця Генерала Родимцева, 100-а, який складається з наступних будівель та споруд: диспетчерська літ. В загальною площею 91,9 кв. м., будівля КПП літ. А загальною площею 88,3 кв. м., адмінбудівля літ. Г загальною площею 73,1 кв. м., гараж-мийка літ. ДД1 загальною площею 208,8 кв. м., убиральня літ. Е, виробничий корпус літ. ЖЖ1, загальною площею 1 421,1 кв. м., битовий корпус з підвалом літ. ЗЗ1 загальною площею 454,9 кв. м., гараж-склад літ. К загальною площею 815,4 кв. м., склад пост. охорони літ. М загальною площею 92,8 кв. м., склад літ. ПММ, НПП1-П7, 1-12, пожежне водоймище літ. Р, водозбірна башта літ. О, щитова літ. И, прохідна літ. Б загальною площею 14,6 кв. м., гараж літ. Л Л1 загальною площею 716,6 кв. м., будівля агрегатного складу літ. А1 загальною площею 450,8 кв. м., тепловий пункт літ. В1 загальною площею 24,1 кв. м., навіс з вагою літ. Ж2, огорожа літ. N, вимощення літ. І, оглядова яма літ. д (далі - предмет іпотеки). На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця відповідно до цільового призначення.

Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, враховуючи можливу наявність додаткових угод, у тому числі щодо продовження строку дії Кредитного договору, зміни (зокрема, збільшення) розміру (суми) кредиту, зміни (зокрема, збільшення) процентної ставки та інше (п.5.1 Договору іпотеки).

Договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бабіч Л.Ю. 22.03.2013 та зареєстровано в реєстрі №438, про що свідчить відповідна відмітка на останньому аркуші вказаного договору (том справи - 1, аркуш справи - 34 (на звороті)).

На думку позивача, зі змісту п.1.1 Договору іпотеки є неможливим вирахувати суму зобов'язань, що забезпечуються даним договором, оскільки відсутні чіткі визначення розміру вимоги, що підлягає виконанню в грошовій формі та не надано критерії, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, що не відповідає положенням ч.2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку". Посилання на максимальну суму кредитного ліміту та визначення відсоткової ставки по кредиту не можуть вважатися чітким визначенням грошового зобов'язання, оскільки кредитна лінія передбачає, як часткове використання кредитного ліміту, так і повне його використання, а тому і відсотки підлягають нарахуванню саме на суму використаного кредитного ліміту. Також позивач зазначав про те, що у Договорі іпотеки містяться посилання на інші платежі, що випливають з основного зобов'язання, без конкретизації їх розмірів.

Позивач вважає, що Договір іпотеки є одностороннім договором, оскільки зобов'язує лише іпотекодавця вчинити певні дії, а кредитор наділений лише правом вимоги; закріплення в договорі іпотеки зобов'язання іпотекодавця забезпечити виконання основного зобов'язання боржником в тому ж обсязі, що і боржника, є незаконним збільшенням обсягу відповідальності майнового поручителя, що прямо суперечить положенням чинного законодавства України.

Окрім того, позивач стверджує, що Договір іпотеки було підписано особою з перевищенням наданих їй повноважень, оскільки позивач є акціонерним товариством, а тому згідно із Законом України "Про акціонерні товариства" та установчих документів товариства господарські договори, які укладаються товариством з іншими юридичними особами, відносяться до правочинів (господарських договорів) та мають визначену законодавством України процедуру та порядок їх укладання, які у даному випадку дотримані не були.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просив суд визнати недійсним Договір іпотеки, яким передано в іпотеку нерухоме майно: нежитлові будівлі (майновий комплекс), розташовані за адресою: м. Кіровоград, вул. Генерала Родимцева, 100-а, розміщені на земельній ділянці площею 2,5141 га, кадастровий номер 3510100000:44:344:0059.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. (із змінами та доповненнями) Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним Договору іпотеки, з посиланням на невідповідність його умов Закону України Про іпотеку та укладенням вказаного правочину від імені позивача особою, яка не мала для цього необхідного обсягу повноважень.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 575 названого Кодексу визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відносно посилання позивача у позові та в апеляційній скарзі на відсутність у особи, яка від імені позивача уклала спірний Договір іпотеки необхідного обсягу повноважень, судом було з'ясовано наступне.

В ст. ст. 92, 97 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим ч.2 ст. 98 Цивільного кодексу України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до положень п."і" ч.5 ст. 41, ч.1 ст. 59, ст. 62 Закону України „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

В процесі судового розгляду було встановлено, що 07.04.2012 відбулися чергові загальні збори акціонерів товариства позивача, про що складено протокол №2 від 07.04.2012 (том справи - 1, аркуші справи - 35-37). До порядку денного зборів було включено питання про: обрання членів лічильної комісії, голови та секретаря зборів, затвердження регламенту; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту виконавчого органу - Директора товариства за 2011 рік та про напрямки діяльності на 2012 рік; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту Наглядової ради товариства за 2011 рік та його затвердження; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту Ревізійної комісії за 2011 рік та його затвердження; затвердження річного звіту товариства за 2011 рік та розподіл прибутку/збитку товариства за 2011 рік; схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом одного року та надання повноважень на укладання таких угод.

За результатами проведення загальних зборів товариства позивача було, зокрема, прийнято рішення:

- схвалити значні правочини, які можуть вчинятися товариством протягом одного року, тобто до проведення наступних загальних зборів акціонерів, але не пізніше ніж до 07.04.2013 (включно);

- визначення доцільності укладання таких угод покладено на Наглядову раду товариства; визначено граничний розмір значних правочинів, вчинення яких можливо за згодою Наглядової ради у розмірі 40 млн. грн.;

- надано директору товариства повноваження на підписання угод, що є значними правочинами з визначенням фінансової (банківської) установи за згодою Наглядової ради, яка повинна бути оформлена відповідним рішенням Наглядової ради.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір іпотеки було укладено від імені позивача, як іпотекодавця, директором товариства ОСОБА_9.

Згідно зі Статутом Публічного акціонерного товариства Технотранссервіс (в редакції, чинній на дату укладення Договору іпотеки - том справи - 1, аркуші справи - 14-23), а саме п.п.4 п.9.5.2, п.п.22 п.9.2.6, п.п.16 п.9.3.2 Статуту до компетенції директора товариства належить укладення правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10% вартості активів за даними останньої річної звітності Товариства, після погодження проекту такого правочину Наглядовою радою. До виключної компетенції загальних зборів товариства належить вирішення питання щодо прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. До виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна становить до 25% вартості активів за даними останньої річної звітності товариства.

До матеріалів справи надано Фінансовий звіт Публічного акціонерного товариства "Технотранссервіс" за 2012 рік (том справи - 1, аркуш справи - 40), з якого вбачається, що вартість активів товариства за вказаний період складала 10 796,5 тис. грн.

Таким чином, 25% активів позивача відповідно до останньої річної звітності становила 2 699 125,00 грн. (10 796 500,00 * 25% = 2 699 125,00 грн.).

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, згідно зі змістом оскаржуваного позивачем Договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання зобов'язань боржником (Приватним підприємством "Кіровоградспецстандарт"), що випливають з укладеного з іпотекодержателем Кредитного договору з максимальним лімітом заборгованості 2 500 000,00 грн. та сплатою процентів за користування кредитом, комісії, неустойки (пені, штрафи), всі без виключення інші платежі/суми в розмірах, строки, у випадках та на умовах, передбачених основним зобов'язанням.

10.02.2013 відбулося засідання Наглядової ради позивача (протокол №2 від 10.02.2013), до порядку денного якого було включено наступні питання:

- розгляд питання про звернення директора ПП "Кіровоградспецстандарт" Мошак Ю.Є. до ПАТ ТТС про забезпечення застави для отримання кредитних коштів від АТ Златобанк ;

- розгляд питання про надання в заставу майна для забезпечення повернення кредиту Приватним підприємством "Кіровоградспецстандарт" по кредитному договору з АТ Златобанк ;

- розгляд питання про надання повноважень директору товариства ОСОБА_9 на підписання договору застави.

За результатами проведення засідання, зокрема, було прийнято рішення надати в заставу для забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з кредитної угоди майновий комплекс, розташований за адресою: м. Кіровоград, вул. Генерала Родимцева, 100А, яке належить підприємству на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №874 від 30.08.2011, видане на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, балансовою вартістю 4 262 634,57 грн., заставною вартістю 6 695 800,00 грн.; комплекс обладнання по переробці насіння соняшнику та виробництва біопалива балансовою вартістю 3 413 907,11 грн. та заставною вартістю 12 269 100 і знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Генерала Родимцева, 100А. Окрім того, уповноважили директора товариства ОСОБА_9 на укладення з АТ Златобанк договору застави від імені товариства з визначенням решти істотних умов цього договору на його розсуд (том справи - 1, аркуш справи - 38).

22.02.2013 між третьою особою відповідача, як заставодержателем/банком, та позивачем, як заставодавцем, було укладено договір застави №72/13/13-S1 (далі - Договір застави) (том справи - 1, аркуші справи - 86-90).

Згідно з визначенням термінів, наведених у розділі 1 Договору застави кредитним договором у тексті Договору застави є кредитний договір №72/13/13-KL від 22.03.2013.

Предметом застави є майно (основні засоби) заставодавця, що надається в заставу згідно з цим договором. Перелік рухомого майна (виробничого обладнання), яке передається в заставу наведено у Додатку №1 до Договору застави (том справи - 1, аркуші справи - 90-91).

Право застави виникає з моменту підписання цього договору. Право застави припиняється виконанням забезпечених заставою зобов'язань за Кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.п.5.1, 5.2 Договору застави).

Таким чином, рішення Наглядової ради, оформлене протоколом №2 від 10.02.1013, надати в заставу для забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з кредитної угоди нерухоме майно, що є предметом іпотеки за спірним договором, та уповноваження директора товариства позивача на укладення з третьою особою відповідача договору застави від імені товариства, не суперечить положенням Статуту товариства позивача, про які зазначалося вище, а також спрямоване на волевиявлення позивача щодо застави по Кредитному договору.

Позивач зазначав про перевищення повноважень на підписання Договору іпотеки в частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яким встановлюються строки та порядок досудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя, що за своєю суттю є окремим правочином.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже наголошувалося вище, відповідно до рішення Наглядової ради товариства позивача (протокол №2 від 10.02.2013) директора товариства ОСОБА_9 було уповноважено на укладення з третьою особою відповідача Договору застави від імені Товариства з визначенням решти істотних умов цього договору на його розсуд, а по питанню другому порядку денного було ухвалено рішення про надання в заставу нерухомого майна, що є предметом спірного іпотечного договору. Іпотека за своєю цивільно-правовою природою і є заставою нерухомого майна, а питання порядку денного, поставлені на вирішення засідання Наглядової ради товариства позивача, оформлені протоколом №2 від 10.02.2013, стосуються саме вирішення питання забезпечення застави для отримання кредитних коштів від АТ "Златобанк" (третьої особи відповідача).

Позивач зазначав про те, що директора товариства позивача було уповноважено на укладання саме Договору застави, а не Договору іпотеки.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, іпотека за своєю цивільно-правовою природою і є заставою нерухомого майна.

20.04.2013 року відбулися річні загальні збори акціонерів товариства позивача (протокол №3 від 20.04.2013 - том справи - 1, аркуші справи - 41-45), на яких, серед іншого, було схвалено рішення Наглядової ради щодо передачі майна, в межах компетенції, в заставу згідно протоколу засідання Наглядової ради №2 від 10.02.2013 за Договором застави від 22.03.2013. Окрім того, питання щодо інших договорів (поруки та іпотеки) запропоновано вирішити шляхом попереднього схвалення цими зборами значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом одного року (а саме 2013-2014рр.) та з подальшим прийняттям рішення про вчинення цих правочинів Договору поруки та Договору іпотеки загальними зборами.

Наведене свідчить про те, що загальними зборами акціонерів товариства позивача прийнято рішення про попереднє схвалення спірного Договору іпотеки.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про перевищення повноважень директором товариства позивача при укладенні Договору іпотеки.

Решта доводів позивача також не знайшла свого підтвердження під час розгляду даної справи.

В ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази і пояснення учасників судового розгляду підтверджують висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача.

Водночас, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача і з цього приводу судом було встановлено наступне.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки за результатами розгляду даної справи судом не було встановлено наявності порушених прав та/або інтересів позивача, правові підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню, оскільки спір у справі №912/3653/16, про яку зазначав у своєму клопотанні відповідач, розглядається між іншими сторонами, ані ж у справі №910/12772/17.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Технотранссервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/12772/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/12772/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12772/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

В.О. Зеленін

Повний текст постанови складено 24.04.2018