Рішення

від 18.04.2018 по справі 607/8716/16-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.04.2018 Справа №607/8716/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Грицака Р.М.

за участю секретаря Чех Ю.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача - позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання майно особистою власністю, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

позивач ОСОБА_4 пред'явила в суд позовну заяву до відповідача ОСОБА_2 У ній, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 29), просить поділити спільне майно подружжя шляхом залишення у її власності, однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та будівельних матеріалів, використаних для побудови усього дачного будинку у дачно-садовому кооперативі Садове товариство за адресою: вул. Квіткова, с. Петриків, Тернопільського району (далі Дачний будинок ) на суму 129'992 грн., як її особисту приватну власність. Також просить залишити у її власності автомобіль НОМЕР_1, придбаний відповідачем та зареєстрований 04 березня 2014 року, ринковою вартістю 110'000 грн. Стягнути з відповідача в свою користь 15'000 грн., як ? спільно нажитих під час шлюбу коштів, котрі були розміщені на рахунках Ощадбанку України. У власності відповідача вважає за необхідне залишити автомобіль НОМЕР_2, придбаний ОСОБА_2 та зареєстрований 26 листопада 2008 року, ринковою вартістю 60'000 грн. та автомобіль НОМЕР_3, придбаний ОСОБА_2 та зареєстрований 26 листопада 2008 року, ринковою вартістю 54'430 грн.

В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем. За час спільного життя ними було набуто вказані автомобілі. Відповідач не визнає її право власності на частину цього майна, а тому його слід поділити у запропонованому нею порядку. Окрім цього, вона брала участь у будівництві будинку у с. Петриків, Тернопільського району Тернопільської області, шляхом залучення особистих коштів, виручених від продажу майна. Також за ці ж кошти, тобто за її особисті, вони придбали зазначену квартиру, а тому вона є її особистою приватною власністю і режим спільного майна подружжя на неї не розповсюджується.

В судовому засіданні представник позивача вказані вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, а також заяві про збільшення позовних вимог та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з тих мотивів, що кошти, котрі були використані на придбання вказаної квартири, є спільною власністю подружжя, оскільки позивач отримала їх від продажу земельної ділянки, яка була набута у шлюбі. Автомобілі були придбані ним до шлюбу, а тому не є спільною власністю подружжя та поділу не підлягають. Щодо будівельних матеріалів, використаних для побудови дачного будинку, то такого майна взагалі не існує, а тому ділити нічого. Грошові кошти на банківських рахунках, про які веде мову позивач, були використані в інтересах сім'ї, а тому відшкодуванню не підлягають.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2017 року (т. 2 а.с. 61) було об'єднано справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання майна особистою власністю з іншою - за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

У цьому (зустрічному) позові ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_4 в його користь 4'282'323,37 грн., як належну йому частку у спільному майні подружжя. В обґрунтування цих вимог зазначає, що ОСОБА_4 відчужила земельну ділянку площею 0,0583 га., кадастровий номер 6110100000:12:002:0006, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, котра розташована по вул. Танцорова, 23 у м. Тернополі від чого виручила 233'513,86 дол. США. Це майно було їх спільною власністю подружжя, оскільки право на нього виникло після укладення шлюбу. Ця обставина також підтверджується тим, що при оформленні договору купівлі-продажу він надавав згоду на відчуження цієї нерухомості. Однак ОСОБА_4 заперечує його право на половину вказаних коштів, а тому з неї слід стягнути 166'756,93 дол. США, що еквівалентно 4'282'323,37 грн.

ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні зустрічний позов підтримали та просять його задовольнити з мотивів, викладених у ньому, численних письмових поясненнях та виступі у судових дебатах.

Представник ОСОБА_4 у судовому засіданні проти зустрічного позову заперечив та пояснив, що земельна ділянка була особистою власністю його клієнтки, а тому і виручені від її продажу кошти спільною власністю подружжя не являлись.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що є колишнім чоловіком позивача і йому відомо про отримання нею у спадщину після смерті матері будинку по вул. Танцорова у м. Тернополі. Земельна ділянка під цим будинком була приватизована пізніше. Сам процес приватизації тривав ще з двохтисячного року. Також він знає, що відповідач має дачу у с. Петриків, Тернопільського району Тернопільської області куди він забирав речі з будинку матері позивача. У подальшому спадщина після матері була продана та за виручені кошти було придбано квартиру на масиві Дружба у м. Тернополі.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що є хресною мамою та опікуном дочки позивача, котру вона знає з двохтисячного року. Вони товаришували, ділились інформацією, працювали разом. Вона часто бувала вдома у ОСОБА_4 У позивача померла мати і баба. Вона, тобто свідок, та позивач разом оформляли спадщину після смерті останніх на будинок та земельну ділянку. Процедура приватизації розпочалась у двохтисячних роках, під час того, як позивач перебувала у першому шлюбі, - не з відповідачем. Погодження меж земельної ділянки з сусідами тривало довго, оскільки сусідка не хотіла погоджувати їх. Позивач працювала на кількох роботах і утримувала сім'ю. Чи працював відповідач свідку не відомо, але вона знає, що він завжди був вдома. Спірна квартира була придбана за кошти, вилучені від продажу будинку та земельної ділянки. В 2011 році позивач порушував питання щодо поділу квартири. Також свідок зазначає, що чула про наявність дачі у відповідача, котра знаходиться у с. Петриків, Тернопільського району Тернопільської області та про те, що він забрав туди багато речей з будинку матері позивача, а саме: вікна, двері, будматеріали. В 2015 році відповідач проживав на дачі з дочкою майже ціле літо.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона є дочкою позивача і народилась у шлюбі ОСОБА_4 з ОСОБА_5 Позивач має три квартири. Одну з них, а саме ту, котра розташована на вул. Карпенка у м. Тернополі ОСОБА_4 купила, а ще дві були їй подаровані. Ці квартири були придбані за кошти, виручені від продажу будинку на вул. Танцорова у м. Тернополі, котрий ОСОБА_4 отримала у спадщину після смерті її матері, тобто баби свідка. Приватизацію земельної ділянки під будинком мати розпочала ще коли проживала з батьком свідка. Їй відомо, що відповідач має дачу в с. Петриків, на вул. Квіткова, Тернопільського району Тернопільської області. Там вона була після 2006 року. Туди ОСОБА_2 забрав багато речей (меблі, вікна, побутова техніка) та будівельних матеріалів з будинку баби. Мати витрачала кошти на будівництво вказаної дачі, купувала туди речі. Залишились там і особисті речі свідка, а саме велосипед. Коли укладались договора дарування на квартири вона не пам'ятає. Квартири по вул. Карпенка і вул. Транспортна здаються в оренду. Також свідок зазначила, що її мати завжди працювала і утримувала сім'ю. Чи працював десь відповідач їй не відомо. Більшість часу він проводив вдома.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, всесторонньо, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі, вважає, що первісний позов слід задовольнити частково, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з огляду на наступне.

Позивач та відповідач перебували у шлюбі з 24 травня 2007 року (дня укладення шлюбу) до 24 грудня 2015 року - дня набрання чинності рішенням суду про його розірвання, ухваленого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 16 листопада 2015 року та залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24 грудня 2015 року (частина 2 ст. 114 Сімейного кодексу України (далі СК України). Вказані обставини доказуванню не підлягають в силу вимог частини 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки встановлені таким, що набрало законної сили вказаним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

До укладення цього шлюбу позивач отримала у спадок житловий будинок № 23 по вул. Г.Танцорова у м. Тернополі (далі Будинок), що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 грудня 1999 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-6814 (т. 1 а.с. 22) та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 листопада 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-6270 (т. 1 а.с. 23).

Будинок був розташований по вул. Г.Танцорова, 23 у м. Тернополі та для його обслуговування використовувалась земельна ділянка площею 0,0583 га, кадастровий номер 6110100000:12:002:006 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ці обставини доказуванню не підлягають в силу частини 1 ст. 82 ЦПК України, оскільки визнані сторонами та сумнівів щодо її достовірності або добровільності визнання у суду не виникає.

Як вбачається з пункту 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1069 (т. 2 а.с. 74), Земельна ділянка належала позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 016076, виданого Тернопільською міською радою 04 липня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010766100356.

На підставі зазначеного договору, позивач відчужила Земельну ділянку ОСОБА_9 за 1'179'245 грн.

Цій же особі позивач продала і Будинок, за 140'970 грн. на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1064. (т. 2 а.с. 73)

13 лютого 2008 року позивач придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 43; далі Квартира).

Відповідно до частин 1, 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 ст. 65 СК).

Водночас, згідно з вимогами пунктами 1 та 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

На підставі вказаних норм права суд прийшов до переконання, що, і Будинок, і Земельна ділянка є особистою власністю позивача.

Відповідач та його представник помилкова вважають, що факт, видачі позивачу правовстановлюючого документа на Земельну ділянку після укладення шлюбу автоматично робить це майно спільною сумісною власністю подружжя, адже у цьому правилі закон мість винятки і вони визначені пунктами 1, 2, 5 ч. 1 ст. 57 СК України. Саме така ситуація має місце у даному випадку. Будинок та Земельна ділянка, на якій він був розташований, належали (перебували на праві користування) родині позивача до шлюбу і подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не набувались.

При цьому слід зазначити, що ні відповідач ні його представник не посилаються на протилежне, тобто на те, що таке набуття мало місце. Не зазначають яку конкретно участь у цьому брав ОСОБА_2, як член подружжя та з яких джерел, або ж з яких поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не приймав участі у набутті цього майна, що давало б йому визначені законом підстави вважати його спільною сумісною власністю подружжя.

Не є визначальним у цьому питанні і факт відібрання нотаріусом згоди відповідача на продаж Земельної ділянки (т. 1 а.с. 213), адже такий факт сам по собі не може спростувати зазначених вище обставин, щодо належності цього майна позивачу на праві особистої власності.

Таким чином кошти, отримані від продажу Земельної ділянки є особистою власністю позивача, за які нею було придбано квартиру АДРЕСА_2. Вказане підтверджується позами свідків. Також слід вказати, що проти цього не заперечувала сторона відповідача.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже Квартира є особистою власністю позивача, а тому вимоги останньої в частині визнання її права на це майно обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Оцінюючи фінансові можливості сторін спору, а звідси і спроможність вносити вклад у розвиток сім'ї, суд бере до уваги надані позивачем копії трудової книжки (т. 1 а.с. 16-17) та довідки № 19 від 14 серпня 2015 року (т. 1 а.с. 47, 48) з яких вбачається, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 не тільки мала особисті кошти, у розмірі достатньому для набуття Квартири, а й працювала та мала стабільний заробіток (т. 1 а.с .47).

В той же час відповідач не надав жодного доказу наявності у нього доходу. Його посилання на те, що він працював директором благодійного фонду суд до уваги не бере, оскільки вони не забезпечені доказово, а тому недоведені, всупереч вимогам частини 1 ст. 81 ЦПК України.

Суд не надає мотивованої оцінки доводам представника відповідача, викладеним у зустрічному позові, численних письмових поясненнях і виступі у судових дебатах, котрі стосуються необґрунтованості вимог позивача з цілої низки підстав, окрім тих, котрим наданий належний правовий аналіз вище, з огляду на норми пункту 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, оскільки частина таких аргументів очевидно не відносяться до предмета спору, а інша є явно необґрунтованим та неприйнятним з огляду на законодавство.

Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на будівельні матеріали, використаних при будівництві Дачного будинку, то у їх задоволенні слід відмовити, оскільки всупереч вимогам частини 1 ст. 81 ЦПК України вони не доведені належними, допустимими та достовірними доказами.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що згідно з інформаційною довідкою з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 85523319 від 21 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 237), відомості у якій часткового підтверджуються довідкою Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації № 70 від 03 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 234), за ОСОБА_2 не зареєстроване право власності на Дачний будинок.

Немає у користуванні ОСОБА_2 і земельної ділянки на території Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що підтверджується копією довідки № 1733 від 22 вересня 2015 року, виданою виконкомом вказаної сільської ради (т. 1 а.с. 141 ).

Позивач не надає належних та достовірних доказів існування Дачного будинку, його побудови відповідачем за спільні кошти подружжя.

Надані ОСОБА_4 фотографії (т. 2 а.с. 126-134) неспроможні довести вказані обставини, позаяк з них неможливо встановити, що саме за будинок та інше майно на них зафіксовано, де воно знаходиться та яке відношення до нього має позивач та відповідач.

Не містять повної та достовірної відповіді на ці запитання і покази свідків.

Окрім цього, заявляючи вимогу про поділ будівельних матеріалів, позивачем не вказано чіткого їх переліку, оскільки:

відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15.

28 травня 2013 року відповідач та Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк уклали договір № 4883219 на вклад Депозитний (т. 2 а.с. 9), за умовами якого ОСОБА_2 було відкрито рахунок № 26303004883219 на який ним було внесено 15'000 грн., строком на 6 міс. 1 день під 17 % річних. Днем повернення депозиту є 29 листопада 2013 року.

Також, 29 листопада 2013 року відповідач та Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк уклали договір № 6509119 на вклад Депозитний (т. 2 а.с. 8), за умовами якого ОСОБА_2 було відкрито рахунок № 26309006509119 на який ним було внесено 15'000 грн., строком на 6 міс. 1 день під 16,5 % річних. Днем повернення депозиту є 30 травня 2014 року.

Як вбачається з листа-відповіді в.о. начальника філії-Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк № 117.26-13/1.42/713 від 09 червня 2017 року (т. 2 а.с. 7), 29 листопада 2013 року, в день закінчення вкладу за договором № 4883219, вклад в сумі 15'000 грн. було переоформлено на такий самий термін відповідно до нового депозитного договору - № 6509119 на новий депозитний рахунок.

Отже предметом обох цих депозитних договорів була одна і та ж сума коштів - 15'000 грн., а не 30'000 як про це зазначає позивач.

Також з вказаного листа вбачається, що сума вкладу була повернута готівкою 25 лютого 2014 року, тобто у період часу, коли сторони ще перебували у шлюбі.

Відповідач посилається на те, що ці кошти були використані ним в інтересах сім'ї.

Водночас, позивачем не надано доказів, а тому судом не встановлено, того, що ОСОБА_2 здійснив використання вказаних коштів на свій розсуд проти волі позивача і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його.

За даних обставин суд прийшов до переконання, що це майно поділу не підлягає і у задоволенні вимог ОСОБА_4, в цій частині, слід відмовити.

Безпідставними є і вимоги позивача про залишення у її власності автомобіля НОМЕР_1, придбаного відповідачем, оскільки як вбачається з листа-відповіді регіонального сервісного центу в Тернопільській області № 31/19-1987 від 20 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 246), даний транспортний засіб був зареєстрований 24 жовтня 2006 року, тобто є майном, набутим до шлюбу, а отже особистою власністю ОСОБА_2

У задоволені зустрічного позову слід відмовити, оскільки як уже зазначав суд вище, і Земельна ділянка, і кошти, виручені від її продажу були особистою приватною власністю позивача, а тому, ні поділу, ні відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до вимог 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений при подачі позову, пропорційно до суми задоволених позовних вимог, тобто 640 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 82, 206, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_4.

В задоволенні решти позовних вимогах - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення 4 282 323 грн. 37 коп. як ? частину спільного майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 640 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст даного рішення складений та підписаний судом 26 квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_11