Постанова

від 02.08.2018 по справі 607/8716/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/8716/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/789/651/18 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 46

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 року колегія суддів Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

секретаря - Романюк Х.Ю.

сторін - позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Парубія І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу № 607/8716/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року, постановлене суддею Грицаком Р.М., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання майна особистою власністю, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, шляхом визнання за нею права власності на: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; будівельні матеріали на суму 129992 грн., використані для побудови дачного будинку у дачно-садовому кооперативі Садове товариство за адресою АДРЕСА_2. Також просила залишити у її користуванні один із троьх, набутих за час шлюбу автомобілів, зокрема, автомобіль "ВАЗ 21124", д.р.н. НОМЕР_1, ринковою вартістю 110000 грн., придбаний відповідачем та зареєстрований 04 березня 2014 року; стягнути з відповідача в свою користь 15000 грн., як 1/2 спільно нажитих під час шлюбу коштів, котрі були розміщені на рахунках Ощадбанку України. У власності ОСОБА_1 просила залишити автомобілі: марки "Ford Transit" ринковою вартістю 60000 грн., придбаний ОСОБА_1 та зареєстрований 26 листопада 2008 року та марки "ВАЗ 063", д.р.н. НОМЕР_2, ринковою вартістю 54430 грн., придбаний ОСОБА_1 та зареєстрований 26 листопада 2008 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказала, що вона брала участь у будівництві будинку у АДРЕСА_2, шляхом залучення особистих коштів, виручених від продажу майна. Також за її особисті кошти, вони придбали зазначену однокімнатну квартиру, а тому вона є її особистою приватною власністю і режим спільного майна подружжя на неї не розповсюджується (т.1 а.с.7-11).

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим в подальшому зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_2 в його користь коштів в сумі 3005323,30 грн., як належної йому частки у спільному майні подружжя. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер НОМЕР_3, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, котра розташована по АДРЕСА_3 від чого виручила 233513,86 дол. США. Це майно було спільною власністю подружжя, оскільки право власності на нього виникло після укладення шлюбу. Дана обставина підтверджується тим, що при оформленні договору купівлі-продажу він надавав згоду на відчуження цієї нерухомості. Проте ОСОБА_2 заперечує його право на половину вказаних коштів, а тому з неї слід стягнути 116756,93 дол. США, що еквівалентно 3005323,30 грн. (а.с.88 т.1).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2017 року було об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання майна особистою власністю та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (т. 2 а.с.61).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 4282323 грн. 37 коп., як 1/2 частини спільного майна подружжя відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 4 640 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, прийнятим з порушенням норм права та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, судом не було враховано обставин, що мають значення для справи, зокрема, того факту, що купуючи квартиру АДРЕСА_1 та отримуючи письмову згоду від ОСОБА_1 для придбання вказаного майна, у якій містилося посилання на те, що квартира придбана за спільні кошти, що належать подружжю, ОСОБА_2 тим самим підтвердила, що договір укладався одним із подружжя в інтересах сім'ї й одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, а тому створює обов'язки для другого з подружжя.

Крім цього, звертає увагу на неврахування судом при ухваленні рішення порушення позивачем законодавства, що стосується оформлення нею спадщини на житловий будинок по АДРЕСА_3 після померлої матері та бабусі. Зокрема, посилається на виготовлення технічного паспорту на даний житловий будинок з використанням позивачем паспорта України, виданого на ім'я ОСОБА_2 від 07.09.1996 року, хоча станом на 18.10.2004 року ОСОБА_2 носила прізвище ОСОБА_2 та не мала документів на відчужену земельну ділянку.

Також стверджує, що ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ніколи не успадковувала земельну ділянку площею 0,0058 га по АДРЕСА_3. Дана земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 04.07.2007 року - в період існування подружжя ОСОБА_2. А тому, з урахуванням видачі правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку під час шлюбу, а також отримання позивачем 30 січня 2008 року нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження вказаної ділянки, де було зазначено, що вона придбана під час шлюбу і є об'єктом права спільної сумісної власності, вважає безпідставними висновки суду про відмову в його зустрічному позові щодо стягнення половини коштів, отриманих від відчуження земельної ділянки.

Порушення судом норм процесуального права вбачає у невирішенні його позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 3005323,30 грн., заявлених в уточненій позовній заяві 13.09.2017 року (т.2 а.с.88) а також у виході судом за межі позовних вимог, що полягає у відмові в позові ОСОБА_1 на суму, що не заявлялася (4282323,37 грн), оскільки позовні вимоги були уточнені позивачем (зменшено суму стягнення до 3005323,30 грн.) .

Крім цього, стверджує про порушення судом права на справедливий суд, що полягає у не врахуванні всупереч вимог ст.206 ЦПК України факту визнання ним первісного позову в частині поділу грошових коштів у сумі 15000 грн. та безпідставної відмови у позові ОСОБА_2 в цій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача відносно її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає. Звертає увагу на безпідставність вимоги відповідача про скасування рішення суду в повному обсязі та відмові позивачу в позові про визнання за нею права власності на будівельні матеріали та на траспортні засоби, оскільки в цій частині позивачу судом і так було відмовлено.

Крім цього, безпідставною вважає й вимогу відповідача про задоволення позову ОСОБА_2 в частині стягнення у її користь 7500 грн., що знаходилися на рахунках Ощадбанку, оскільки рішення суду в цій частині, яким у позові було відмовлено, позивачем не оскаржувалось, а відповідачем такі позовні вимоги в зустрічному позові не заявлялися. Окрім цього, вважає необґрунтованим посилання відповідача на неврахування судом при ухваленні рішення його визнання позову в цій частині, оскільки в суді першої інстанції позов ОСОБА_2 в цій частині відповідачем категорично заперечувався, що стало підставою для витребування відповідних документів у банку та відкладення у зв'язку з цим розгляду справи.

Також, вважає критичній оцінці підлягають і твердження апелянта щодо неможливості укладення ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу земельної ділянки чи будинку без його згоди, оскільки за умови перебування сторін у шлюбі нотаріус при укладенні договору завжди вимагає згоди іншого з подружжя, а за умови відмови нотаріуса посвідчити договори купівлі-продажу без згоди іншого з подружжя, ОСОБА_2 вправі була оскаржити таку відмову в передбаченому законом порядку, в тому числі до суду, й у випадку доведення порушення її прав з підстав, що майно є її особистою власністю - здійснити нотаріальне посвідчення договорів шляхом зобов'язання нотаріуса здійснити такі дії.

Що стосується зміни прізвища позивача, видачі їй у зв'язку з цим нового паспорта, то особа позивача, не зважаючи на існуванння у неї в різні періоди часу різних прізвищ залишилася однією і тією ж, чого не заперечили в судовому засіданні відповідач і його представник, а правомірність спадкування ОСОБА_2 та реєстрації права власності предметом оскарження жодної з осіб, в тому числі й відповідача, не були.

Крім цього, вважає безпідставними доводи відповідача в частині, що земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності, так як не висуваючи жодних претензій на успадкований позивачем будинок по АДРЕСА_3 та визнаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться, в тому числі під будинком, відповідачем необґрунтовано, без будь-яких доказів, що свідчать про спільну з позивачем підставу набуття вказаної земельної ділянки, стверджується , що така є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Натомість, з урахуванням факту успадкування ОСОБА_2 будинку за вищезгаданою адресою у грудні 1999 року, право на отримання нею земельної ділянки, що знаходиться під будинком і біля будинку, відповідно виникло з цього ж часу. Однак, було реалізоване пізніше, зокрема, приватизацію розпочато у 2003 році та завершено у 2007 році.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені у ній; просив таку задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Парубій І.М. апеляційної скарги не визнав з підстав, наведених у письмовому відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

24 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року шлюб між сторонами в справі розірвано (т.1 а.с.12).

До укладення шлюбу з ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 отримала у спадок житловий АДРЕСА_3 (т.1 а.с.22-23).

Для обслуговування будинку по АДРЕСА_3 використовувалась земельна ділянка (на якій він був розташований) площею 0,0583 га, кадастровий номер НОМЕР_3 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

30 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку по АДРЕСА_3 ОСОБА_5 за 1179245 грн.

Земельна ділянка належала позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого Тернопільською міською радою 04 липня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010766100356 (т.2 а.с.74).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 підтвердили факт проведення позивачем приватизації земельної ділянки у двохтисячних роках.

30 січня 2008 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 також і житловий АДРЕСА_3 за 140 970 грн. (т.2 а.с.73).

13 лютого 2008 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_9 Квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.43).

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1, ОСОБА_2 працювала та мала стабільний заробіток (т.1 а.с.47-48).

Відомості про наявність у користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки на території Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області відсутні (т.1 а.с.141 ).

Право власності на дачний будинок за ОСОБА_1 не зареєстровано (т.1 а.с.234).

28 травня 2013 року між ОСОБА_1 та Тернопільським обласним управління АТ Ощадбанк було укладено договір № 4883219 на вклад Депозитний , за умовами якого на відкритий на ім'я ОСОБА_1 рахунок ним було внесено 15000 грн. строком на 6 міс. 1 день під 17 % річних. Днем повернення депозиту було 29 листопада 2013 року (т.2 а.с. 9).

За закінченням вказаного договору такий був переоформлений на новий такий самий відповідно до нового депозитного договору від 29 листопада 2013 року. Сума вкладу була повернута готівкою 25 лютого 2014 року (т.2 а.с.7-8).

У відповідності до ч.2 ст.367 ЦПК Ураїни суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Приймаючи до уваги подані представником позивача на підтвердження обставин, що мають значення для справи, докази, зокрема, технічну документацію для підготовки та видачі документів на право власності на земельну ділянку землевласнику ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з наявності об'єктивних причин неподання таких суду першої інстанції, пов'язаних з тривалим проживанням позивача за кордоном, відсутністю у неї вказаних документів та з'ясуванням в ході апеляційного розгляду справи про відшукання таких документів її колишнім чоловіком ОСОБА_6 у себе вдома (який допитувався судом першої інстанції з приводу обставин приватизації позивачем земельної ділянки по АДРЕСА_3 й зазначав, що така була розпочата його колишньою дружиною ще за час їх перебування у шлюбі).

Так, з виданої землевласнику ОСОБА_2 КП "Земельно-кадастровим бюро" у 2003 році технічної документації для підготовки та видачі документів на право власності на земельну ділянку вбачається наявність у ній: рішення 9-ї сесії 4 скликання Тернопільської міської ради від 12.12.2003 рок за № 4/9/93 про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_3 загальною площею 583 кв.м ОСОБА_2; заяви ОСОБА_2 від 13.08.2003 року з проханням виконання геодезичних робіт; виданий на підставі вищевказаного рішення державний акт про право власності земельної ділянки від 04.07.2007 року. Тобто, процес приватизації земельної ділянки тривав з грудня 2003 року до липня 2007 року.

За загальним правилом ст.60 Сімейного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція зазначених норм свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.24 своєї постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК).

Згідно п.п.1, 5 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3 ч.1 ст.57СК України).

Тобто, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму у ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Тому, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, яку позивач ОСОБА_2 спростувала, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірне майно (однокімнатна квартира АДРЕСА_1) було придбано ОСОБА_2 13.02.2008 року за особисті кошти вилучені від продажу нею 30.01.2008 року (за два тижні до придбання квартрири) належних їй на праві особистої власності земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_3, а тому дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2

Вірним та зробленим з урахуванням наявних у справі доказів є й висновок суду першої інстанції в частині належності на праві особистої власності ОСОБА_2 земельної по АДРЕСА_3, продану нею за час перебування в шлюбі з ОСОБА_1, з підстав, що успадкований позивачем будинок знаходився на вказаній земельній ділянці, яка перебувала в користуванні родини позивача до шлюбу з ОСОБА_10 Окрім цього, факт набуття даної земельної ділянки позивачем в порядку приватизації додатково підтверджується встановленими в ході апеляційного розгляду справи доказами (технічною документацією на вказану земельну ділянку) .

Відповідач ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження доводів тих обставин, якими обґрунтовував зустрічний позов та апеляційну скаргу, зокрема, придбання спірної квартири за кошти які є спільною власністю подружжя, оскільки отримані після продажу набутої в шлюбі земельної ділянки, суду не надав. Твердження відповідача щодо набуття вказаної земельної ділянки під час шлюбу за спільною з ОСОБА_2 заявою в порядку приватизації належними й допустимими доказами не підтверджені.

Такими, що зроблені з урахуванням обставин, що мають значення для справи є й висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав у зв'язку з недоведеністю для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на будівельні матеріали та на грошові кошти, що знаходилися на рахунках в Ощадбанку.

Також, вірну оцінку дано судом у рішенні й факту придбання 24.10.2006 року відповідачем автомобіля "ВАЗ 21124", д.р.н. НОМЕР_1, а зокрема, що даний автомобіль, як такий, що придбаний до шлюбу з позивачем є особистою власністю відповідача й поділу не підлягає.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо не врахування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема, того факту, що купуючи квартиру АДРЕСА_1 та відчужуючи земельну ділянку по АДРЕСА_3, позивач отримувала в нотаріуса його письмові згоди, у якій містилося посилання на те, що вказане майно придбане за спільні кошти, що належать подружжю, колегія суддів вважає необґрунтованими й такими, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення, в абз.6 на стор.7 (т.3 а.с.24) якого судом першої інстанції дано вірну правову оцінку факту відібрання нотаріусом згоди відповідача на продаж земельної ділянки, яка не спростовує належності земельної ділянки позивачу (як такої, що набута нею особисто в порядку приватизації у період 2003-2007 р.р.). При цьому, видача державного акта на вказану земельну ділянку вже під час перебування сторін у шлюбі не спростовує підстав набуття такої земельної ділянки, зазначених у рішенні Тернопільської міської ради, що міститься у відповідній технічній документації.

Аналогічно, не спростовує встановлених судом обставин й факт відібрання нотаріусом згоди відповідача й для придбання позивачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Зокрема, підтверджені документально факт продажу позивачем за два тижні до придбання вказаної квартири житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_3, що належали їй на праві особистої власності, в сукупності з фактом оренди нею сейфу в банківській установі для зберігання одержаних від продажу коштів, який закінчився за день до того, як була придбана квартира, а також той факт, що вартість отриманих від продажу коштів значно перевищила вартість спірної квартири (зокрема, лише від коштів, отриманих за відчуження будинку можна було придбати квартиру), давали суду підстави зробити висновок про належність даної квартири на праві особистої власності позивачу. При цьому, судом підставно було враховано підтверджені документально фінансові можливості сторін спору щодо спроможності внесення вкладу в розвиток сім'ї.

Не заслуговують на увагу, як такі, що не стосуються предмета судового розгляду доводи апеляційної скарги відповідача в частині неврахування судом порушення позивачем законодавства при оформленні нею спадщини на житловий будинок по АДРЕСА_3 після померлої матері та бабусі, яке апелянт пов'язує з існуванням у ОСОБА_2, на його думку незаконних паспортів у зв'язку зі зміною прізвища позивача, оскільки правовстановлючі документи на житловий будинок по АДРЕСА_3 за час належності такого позивачу, ніким не оспорювались, а відтак - були дійсними й на час відчуження такого.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині, що ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ніколи не успадковувала земельну ділянку площею 0,0058 га по АДРЕСА_3, оскільки рішення суду таких висновків не містить. Що стосується доводів апелянта в частині доведеності вимог його зустрічного позову з посиланням на наявність виданого в період їх з позивачем перебування у шлюбі державного акта, то правова оцінка з цього приводу дана апеляційним судом у своїй постанові вище (абз.1 на стор.9 постанови).

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм процесуального права, що полягає у невирішенні зустрічних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 3005323,30 грн., заявлених в уточненій позовній заяві 13.09.2017 року (т.2 а.с.88) а також у виході судом за межі позовних вимог, що полягає у відмові в позові ОСОБА_1 на суму, що не заявлялася (4282323,37 грн), оскільки уточнення зустрічних позовних вимог, що полягає у зменшенні відповідачем суми, яку він просив стягнути з позивача з 4282323,37 грн. до 3005323,30 грн. пов'язано лише з перерахунком вказаної суми з урахуванням офіційного курсу долара по відношенню до гривні, а не зі змістом позовних вимог, а тому зазначення судом у своєму рішенні про відмову в позові, виходячи з попередньо заявленої суми є нічим іншим, як опискою, що може бути виправлена у передбаченому ЦПК України порядку, а не виходом судом за межі позовних вимог та невирішенням зустрічної позовної вимоги, як помилково вважає апелянт.

Також, безпідставними колегія суддів вважає й доводи апеляційної скарги з приводу порушення судом права на справедливий суд, що полягає у не врахуванні всупереч вимог ст.206 ЦПК України факту визнання ним первісного позову в частині поділу грошових коштів у сумі 15000 грн. та безпідставної відмови у позові ОСОБА_2 в цій частині, ч.4 ст.206 ЦПК України, яка надає суду право ухвалити рішення про задоволення позову у випадку визнання такого відповідачем, відповідне право суду ставить у залежність від наявності для того законних підстав. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, законних підстав для задоволення позову в цій частині в суду не було, виходячи з наявних письмових доказів про розірвання вкладу ще за час перебування сторін у шлюбі та недоведеності позивачем факту використання відповідачем коштів, що знаходилися на рахунках в банку на власний розсуд.

Що стосується вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення суду, яким у позові ОСОБА_2 про стягнення з нього ? частини коштів, що знаходилися на рахунках в Ощадбанку й задоволення вимог у цій частині в зв'язку з визнанням ним таких вимог в суді апеляційної інстанції, то з урахуванням того, що рішення суду в цій частині ОСОБА_2 не оскаржувалося, а відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 У зустрічному позові не заявлялися, то такі дані вимоги апеляційної скарги з урахуванням, передбаченого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності, не можуть бути задоволеними в даній справі в будь-якому випадку.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених Тернопільським міськрайонним судом письмових доказів, колегія суддів приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені, таким обставинам дана належна правова оцінка, а тому рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, з підстав, наведених в апеляційній скарзі ПАТ "Креді Агріколь Банк", скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.35 ч.1; 259 ч.ч.1, 2, 6, 8; 367 ч.ч.1-3; 372 ч.2; 374 ч.1 п.1; 375 ч.1; 381 ч.ч.1, 3; 382 ч.ч.1, 2; 384 ч.1; 389 ч.1 п.1; 390 ч.1; 391 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи