Постанова

від 11.03.2020 по справі 607/8716/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 607/8716/16

провадження № 61-42980 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів Щавурської Н. Б., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та просила поділити спільне майно подружжя шляхом:

- визнання за нею права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ,

- визнання за нею права власності на будівельні матеріали на суму 129 992 грн, використані для побудови дачного будинку у дачно-садовому кооперативі Садове товариство за адресою АДРЕСА_4;

- залишення у її користуванні одного із трьох набутих за час шлюбу автомобілів, зокрема, автомобіля марки ВАЗ 21124 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринковою вартістю 110 000 грн, зареєстрованого за відповідачем 04 березня 2014 року;

- стягнення з відповідача на її користь 15 000 грн як 1/2 спільно нажитих під час шлюбу коштів, розміщених на рахунках ПАТ Ощадбанк .

У власності відповідача просила залишити автомобілі марки Ford Transit ринковою вартістю 60 000 грн, та марки ВАЗ 063 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ринковою вартістю 54 430 грн, зареєстровані за ОСОБА_2 26 листопада 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що за рахунок особистих коштів вона брала участь у будівництві будинку у с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області та придбала однокімнатну квартиру за вищевказаною адресою, а тому вважає її об`єктом особистої приватної власності, на який режим спільного майна подружжя не розповсюджується.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 3 005 323,3 грн як належну йому частку у спільному майні подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку площею 0,0583 га, кадастровий номер 6110100000:12:002:0006, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_3 , унаслідок чого отримала 233 513,86 доларів США.

Земельна ділянка була спільною власністю подружжя, оскільки право власності на неї виникло після укладення шлюбу, при оформленні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 як другий із подружжя надавав згоду на відчуження цієї нерухомості.

ОСОБА_1 заперечує його право на половину вказаних коштів, а тому ОСОБА_2 просить стягнути з неї у судовому порядку 116 756,93 доларів США, що еквівалентно 3 005 323,30 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2017 року об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання майна особистою власністю та справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 , у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 4 282 323,37 грн як 1/2 частини спільного майна подружжя відмовлено.

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про визнання квартири особистою власністю позивача та відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення коштів з позивача мотивоване тим, що спірна квартира придбана за гроші, отримані від продажу земельної ділянки, яка належала (перебувала на праві користування) родині позивача до шлюбу. Факт видачі ОСОБА_1 правовстановлюючого документа на земельну ділянку після укладення шлюбу не дає підстав вважати це майно спільною сумісною власністю подружжя.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будівельні матеріали для побудови дачного будинку у дачно-садовому кооперативі суд першої інстанції виходив із того, що позивач не вказала чіткого їх переліку та не довела належними, допустимими та достовірними доказами право особистої власності на них.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 15 000 грн як половини розміщених на рахунках ПАТ Ощадбанк коштів, суд першої інстанції виходив із того, що сума вкладу була повернута готівкою 25 лютого 2014 року, тобто у період часу, коли сторони ще перебували у шлюбі. Позивач не надав доказів, а суд не встановив, що ОСОБА_2 здійснив використання вказаних коштів на свій розсуд проти волі позивача і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його.

Відмовляючи позивачу у поділі автомобілів, суд першої інстанції виходив із того, що автомобілі набуті відповідачем до шлюбу, тому є його особистою власністю.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року - залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції на підставі належних і допустимих доказів установив обставини, що мають значення для вирішення справи, їм дана належна правова оцінка, рішення прийняте у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , окрім стягнення з нього 7 500 грн як 1/2 спільно нажитих під час шлюбу коштів, розміщених на рахунках ПАТ Ощадбанк , задовольнити його зустрічні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 3 005 323,30 грн як 1/2 частини спільного майна подружжя, провести зустрічне зарахування вищенаведених вимог.

Зазначає, що апеляційний суд неправомірно долучив докази на підтвердження приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 , які позивач не подала при розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки причини такого неподання не підтверджено належними доказами.

Вважає, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з моменту державної реєстрації права власності на нього під час шлюбу, тому це майно є спільним сумісним майном подружжя.

Стверджує, що у заяві від 30 січня 2008 року надавав згоду на продаж земельної ділянки площею 0,0583 га, кадастровий номер 6110100000:12:002:0006, і зазначав, що така ділянка придбана ними за час шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності. Аналогічно у заяві від 13 лютого 2008 року давав згоду на придбання квартири АДРЕСА_1 і зазначав, що квартира придбавається за кошти, які є спільною сумісною власністю.

Зазначає, що кадастровий номер спірній земельній ділянці присвоєний лише 10 січня 2008 року, без чого не відбувся б її продаж.

Посилається на рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 по справі № 1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, у якому зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування. У зв`язку з цим вважає, що оскільки земельна ділянка не була успадкована ОСОБА_1 , вона не є її особистою власністю.

Вважає, що рішення суду першої інстанції та апеляційного суду протирічать рішенню Верховного Суду України у справі № 6-55цс13, рішенню Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 по справі № 1-8/2012, справа містить виключну правову проблему, тому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Рішення суду першої інстанції та апеляційного суду у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали на суму 129 992 грн, використані для побудови дачного будинку у дачно-садовому кооперативі Садове товариство за адресою: АДРЕСА_4, поділ автомобілів у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від адвоката Парубія І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , у якому представник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 є власницею трьох квартир, дві з яких отримала за договором дарування у січні 2008 року, тому вони є її особистою приватною власністю, а спірну третю квартиру придбала за договором купівлі-продажу за власні кошти, отримані від продажу будинку, набутого у порядку спадкування, тому вона також є її особистою власністю.

Зазначає, що приватизацію спірної земельної ділянки ОСОБА_1 розпочала задовго до шлюбу, зокрема Тернопільська міська рада ще рішенням від 12 грудня 2003 року № 4/9/93 передала їй безоплатно у власність вищезазначену земельну ділянку.

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшло пояснення від ОСОБА_2 на відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 грудня 1999 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 .

14 листопада 2003 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на іншу 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 .

Для обслуговування будинку по АДРЕСА_3 використовувалась земельна ділянка (на якій він був розташований) площею 0,0583 га з кадастровим номером 6110100000:12:002:006 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

24 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбав автомобіль моделі ВАЗ 21124 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

04 липня 2007 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 016076, виданий Тернопільською міською радою, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010766100356.

30 січня 2008 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_3 за 1 179 245 грн та житловий будинок АДРЕСА_3 за 140 970 грн.

13 лютого 2008 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 за 10 978 грн.

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 працювала та мала стабільний заробіток.

Відомості про наявність у користуванні ОСОБА_2 земельної ділянки на території Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області відсутні. Право власності на дачний будинок за ОСОБА_2 не зареєстровано.

28 травня 2013 року ОСОБА_2 та Тернопільське обласне управління АТ Ощадбанк уклали договір № 4883219 на вклад Депозитний , за умовами якого на відкритий на ім`я ОСОБА_2 рахунок ним було внесено 15 000 грн строком 29 листопада 2013 року під 17 % річних.

За закінченням строку дії вказаного договору 29 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено новий договір № 6509119 на вклад Депозитний на суму 15 000 грн до 30 травня 2014 року під 16,5 % річних. Сума вкладу була повернута вкладнику готівкою 25 лютого 2014 року.

24 грудня 2015 року набрало чинності рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року про розірвання шлюбу між сторонами, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими .

Відповідно до статті статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 зробив висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Такий же висновок неодноразово робив Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18).

Окрім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) зробила висновок про принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що земельна ділянка площею 0,0583 га з кадастровим номером 6110100000:12:002:0006 має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також розташована по АДРЕСА_3 під будинком, який належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину. Ця ділянка була приватизована ОСОБА_1 , 04 липня 2007 року вона отримала державний акт про право власності на земельну ділянку.

У зв`язку з тим, що вищезазначена земельна ділянка була приватизована ОСОБА_1 , розташований на ній будинок також належав на праві приватної власності ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого та правильного висновку, що така земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , як і грошові кошти, отримані від її продажу, тому відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення половини грошових коштів, отриманих від продажу земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги щодо написання ОСОБА_2 заяви про надання згоди на продаж вищезазначеної земельної ділянки, у якій ОСОБА_2 зазначив, що ця земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності, не мають значення для правильного вирішення справи, оскільки така заява позивача за зустрічним позовом не є підставою для визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , то колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про їх обґрунтованість.

Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15, Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 довела факт придбання квартири АДРЕСА_1 13 лютого 2008 року за особисті грошові кошти, отримані від продажу 30 січня 2018 року будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_3 .

При цьому суди врахували, що ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів на спростування зазначених обставин.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до того, що ОСОБА_2 у своїй заяві про надання згоди на придбання квартири зазначив, що вона купується за спільні кошти. Вказані доводи не достатні для висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині. Відповідач не наводить інших обставин на підтвердження того, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя.

Доводи ОСОБА_2 щодо необхідності задоволення вимог позивача про стягнення з нього 7500 грн депозитних коштів та скасування рішення суду першої інстанції у цій частині обґрунтовано були відхилені апеляційним судом, який зазначив, що така позовна вимога була заявлена ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції в цій частині ОСОБА_1 не оскаржувалося, тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Відсутні підстави для скасування і рішення апеляційного суду у цій частині.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який лише перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то у касаційній скарзі ним перелічено передбачені статтею 403 ЦПК України підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду та шрифтом виділено частину п`яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому касаційна скарга не містить обґрунтувань і мотивів, у чому полягає виключна правова проблема у цій справі, не містить доводів про відсутність єдиної правозастосовчої практики. Не вбачає наявності такої правової проблеми і підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів, тому клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 404, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 02 серпня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , стягнення 15 000 грн, котрі були розміщені на рахунках публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , позовних вимогОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 005 323,3 грн як належної йому частки у спільному майні подружжязалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук