Рішення

від 24.04.2018 по справі 920/1173/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2018 Справа № 920/1173/17 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1173/17 в порядку загального позовного провадження

за позовом: заступника керівника Сумської місцевої прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 79, м. Суми, 40000) в інтересах держави в особі позивача - ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Петропавлівська, буд. 108, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 39765885),

до відповідачів: 1. Сумської міської ради (пл. Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23823253),

2. Приватного виробничо-сервісного підприємства Проспект (пр-т Шевченка, буд. 1, м. Суми, 40011, ідентифікаційний код 14004881),

про скасування рішення, звільнення земельної ділянки на підставі статей 79, 99, 116, 123, 134 Земельного кодексу України, 215, 235, 401, 626, 1212 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України Про оренду землі ,

представники сторін:

прокурор у справі: ОСОБА_2 згідно посвідчення № 031733 від 26.01.2015,

позивача: ОСОБА_3 за довіреністю № 9-18-06.03/62-18 від 12.01.2018,

відповідачів: 1. ОСОБА_4 за довіреністю б/н від 04.01.2017,

2. ОСОБА_5 за довіреністю б/н від 18.01.2018.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради № 4101-МР від 03.03.2015 Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в частині передачі Приватному виробного-сервісному підприємству Проспект у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т. Шевченка, біля буд. 1 площею 0,0050 га; зобов?язати другого відповідача повернути територіальній громаді м. Суми в особі Сумської міської ради земельну ділянку площею 0,0050 вартістю 54958,00 грн., що знаходиться в м. Суми проспект Т. Шевченка, біля буд. 1. переданої відповідно до договору особистого строкового сервітуту від 01.07.2015 № 011/15; стягнути з відповідачів судові витрати, пов'язані з розглядом справі розмірі 3200,00 грн. на користь Прокуратури Сумської області.

Позивач у відзив на позовну заяву прокурора зазначає, що підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Перший відповідач у відзиві на позов № 1119/03.02.02-15 від 16.01.2018 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність оспорюваного рішення та договору.

Разом з відзивом першим відповідачем подано до суду клопотання від 17.01.2018 № 1119/03.02.02-15 про залишення позову без розгляду та повернення позовної заяви, в якому перший відповідач просить суд залишити без розгляду та повернути позовну заяву заступника керівника Сумської міської прокуратури в інтересах держави в особі позивача - ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області до Сумської міської ради, Приватного виробничо-сервісного підприємства Проспект про визнання недійсним договору, скасування рішення та звільнення земельної ділянки.

Зазначене клопотання першого відповідача вмотивовано тим, що прокурором невірно визначено орган. Уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Посилаючись на пункт 1 положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011, перший відповідач зазначає, що центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна інспекція сільського господарства України. перший відповідач, посилаючись на положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 за № 15, зазначає, що до повноважень Держгеокадастру не відноситься організація та здійснення державного нагляду (контролю) дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель у сіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Держгеокадастр, як зазначає перший відповідач не є правонаступником Держсільгоспінспекції, в тому числі і її територіальних органів.

Крім наведеного представник першого відповідача зазначає, що право прокуратури на представництво інтересів територіальних громад у статті 121 Конституції України не передбачено. Прийняття оскаржуваного рішення та укладання відповідного договору є виключним правом Сумської міської ради, і до інтересів держави не має ніякого відношення.

Ухвалою від 05.04.2018 у даній справі судом відмовлено у задоволенні клопотання першого відповідача від 17.01.2018 № 1119/03.02.02-15 про залишення позову без розгляду та повернення позовної заяви, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2018.

Другий відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 489 від 18.01.2018) просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, посилаючись на те, що паспорт прив'язки розміщення літнього майданчика за адресою: м. Суми, пр-т. Шевченка, 1 дійсний до 01.07.2020 та відсутні умови, які передбачені пунктом 2.27 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, для анулювання паспорту прив'язки.

Сумська місцева прокуратура у відповіді № 112-902вих18 від 23.01.2018 на відзив першого відповідача зазначає, що Закони України мають вищу юридичну силу ніж вищевказані нормативно-правові акти, та його положення щодо механізму розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності можуть застосовуватись лише при наявності виділеної у встановленому порядку у власність або користування земельної ділянки, отже розміщення тимчасових споруд і оформлення земельних ділянок у користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

28.02.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив першого відповідача, в якій зазначає, що передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України Про оренду землі . Крім того, позивач надав суду заперечення на клопотання про залишення без розгляду та повернення позовної заяви, в яких зазначає, що орган Прокуратури в межах своїх повноважень звернувся до суду з метою захисту інтересів держави в особі позивача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області, оскільки ОСОБА_1 управлінням до моменту подачі позовної заяви не було проведено перевірки, тому відсутні підстави для звернення з позовними вимогами як позивач самостійно.

Сумська місцева прокуратура надала суду відповідь № 112-2475вих18 від 27.02.2018 на відзив другого відповідача, в якій просить суд позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки суть правовідносин між сторонами по спірному договору, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а отже договір сервітуту укладений з порушенням норм чинного земельного законодавства.

В судовому засіданні прокурор і позивач позовні вимоги підтримали, просять господарський суд, позов задовольнити у повному обсязі.

Перший та другий відповідачі в судовому засіданні проти позовних вимог заперечують, просять господарський суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

В судовому засіданні 24.04.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Господарський суд Сумської області розглянувши позовні вимоги, перевіривши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін, встановив наступне.

Рішенням Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4101-МР Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на підставі заяви другого відповідача, надано у користування земельну ділянку за адресою: проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, в м. Суми, загальною площею 0,0050 га., на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасової пересувної споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності.

01.07.2015 року між першим та другим відповідачами укладено договір № 011/15 про встановлення особистого строковою сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди (літній майданчик, площею 50,0 кв. м.) в м. Суми за адресою: м. Суми, проспект Т. Шевченка, біля будинку 1 (далі - договір).

Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Журналі реєстрації договорів особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради та укладається терміном на 5 (п'ять) років.

Прокурор у поданому ним позові просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4101-МР Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в частині передачі Приватному виробничо-серісному підприємству Проспект у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, площею 0,0050 га.

Щодо вищезазначеної позовної вимоги прокурора суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин.

Чинне законодавство не містить обов'язку виключної передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності, а передбачає також інші способи землекористування.

Відповідно до пункту 38 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується таке питання, як надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об?єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв?язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, позов, предметом якого є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту, не може бути задоволено, з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г та в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16.

Слід зазначити, що оспорюване прокурором рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4101-МР Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в частині передачі Приватному виробничо-серісному підприємству Проспект у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, площею 0,0050 га, вичерпало свою дію фактом його реалізації, відтак, визнання недійсним та скасування вищезгаданого рішення не є засобом поновлення інтересів держави.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України.

Згідно статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Отже, у частині другій статті 100 Земельного кодексу України, право вимоги земельного сервітуту у формі особистого сервітуту належить не лише власникам (володільцям) земельних ділянок, але - і іншим особам. При цьому, такий особистий сервітут встановлюється договором.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до статті 402 цього ж Кодексу, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв?язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (частина перша статті 404 Цивільного кодексу України).

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на момент укладення спірного договору другий відповідач є власником приміщення, яке розташоване в багатоквартирному будинку, що розташований поряд з оспорюванню прокурором земельною ділянкою по проспекту Т.Г. Шевченка, 1 в м. Суми.

Отже, другий відповідач як власник нежитлового приміщення, яке розташоване в багатоквартирному будинку, що розташований поряд з оспорюванню прокурором земельною ділянкою має право на укладення договору від 02.02.2015 № 001/15 про встановлення особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасової споруди в м. Суми, і він відповідно не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом, оскільки на суміжній земельній ділянці розмішено багатоквартирний будинок по проспекту Т.Г. Шевченка, 1 в м. Суми, в якому розташовано нежитлове приміщення, що належать відповідачеві на праві приватної власності, яке використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності, а на земельній ділянці площею 0,0050 га, на яку встановлено особистий строковий сервітут, розміщено літній майданчик на якому другий відповідач не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки вона зазначена земельна ділянка потрібна другому відповідачу для обслуговування вищезазначеного нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, буд 1.

У відповідності до положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (статті 28 Закону), тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок, встановлений Мінрегіонбудом України, визначає механізм розміщення тимчасових споруд, але не регулює відносини, пов'язані із використанням відповідної земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вищевказаного Порядку, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Зазначений перелік документів є вичерпним.

Пунктами 2.4 та 2.5 Порядку визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності) будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення ТС на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення ТС визначаються пунктом 2.6 Порядку, яким передбачено, що для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення ТС, що затверджено Додатком 1 Порядку. Додаток 1 Положення містить форму схеми розміщення ТС з вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив'язки, мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (пункт 2.6 додаток 1 Порядку).

Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку, паспорт прив'язки включає: схему розміщення тимчасової споруди, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасової споруди); технічні умови щодо інженерного забезпечення тимчасової споруди, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.13 Порядку, при оформлені паспорта прив'язки тимчасової споруди забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, не передбачених законом та цим Порядком.

Отже, наявність у особи, яка має намір встановити тимчасову споруду, документів, що посвідчують землекористування Порядком не вимагається.

Виходячи з аналізу норм Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України № 244 від 21.10.2011 року, а також вищезгаданих норм Земельного та Цивільного кодексів України, враховуючи те, що відсутність документа на землекористування не є підставою для відмови у видачі паспорта прив'язки і, відповідно до пункту 2.20 Порядку, встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, беручи до уваги заборону вимагати інші, крім визначених Порядком, документи і погодження - складається ситуація передбачена статтею 401 Цивільного кодексу України і під встановленою тимчасовою спорудою іншого способу врегулювання земельних відносин крім встановлення сервітуту, визначеного пунктом в статті 99 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 191-VІІІ від 12.02.2015 року, чинним законодавством України не передбачено.

Статтею 25 Закону України Про землеустрій передбачено такий вид документації із землеустрою як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

З урахуванням вищенаведеного, в межах повноважень визначених статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування , першим відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

Посилання прокурора у позовній заяві, як на підставу визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту, на те, що оспорюваним договором передбачено у пункті 3.1 договору, що за користуванням особистим строковим сервітутом сервітуарій сплачує власнику 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка станом на 2015 рік становить 1099,16 грн. за 1 кв. м., суд вважає не обґрунтованим, оскільки наявність у оспорюваному договорі умови щодо внесення плати за користування особистим строковим сервітутом може бути підставо для приведення договору про встановлення особистого строкового сервітуту у відповідність до норм діючого законодавства України, а не підставою визнання недійсним такого правочину.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4101-МР Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в частині передачі Приватному виробничо-серісному підприємству Проспект у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, площею 0,0050 га, суд відмовляє із зазначених вище підстав.

У зв?язку з необґрунтованістю позовних вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4101-МР Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в частині передачі Приватному виробничо-серісному підприємству Проспект у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, площею 0,0050 га, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання другого відповідача повернути територіальній громаді міста Суми в особі Сумської міської ради земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 54958,00 грн., що знаходиться в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, переданої відповідно до договору особистого строкового сервітуту від 01.07.2015 № 011/15, визнається судом необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокурора у зв'язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова