Постанова

від 02.05.2018 по справі 915/2168/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/2168/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Діброви Г.І.,

суддів : Принцевської Н.М., Лавриненко Л.В.

секретар судового засідання - Бендерук Є.О.

за участю представників учасників сторін:

від позивача - Шерегі В.М. - за довіреністю від 16.09.2017 року і ордером від 12.01.2018 року серія ЗР № 33931;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року, м. Миколаїв, суддя Алексєєв А.П., повний текст складено 19.02.2018 року

у справі № 915/2168/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області

до відповідача Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства Банк "Морський", м. Севастополь в особі ліквідатора Матвієнка А.А., м. Київ

про стягнення 1 040 901 грн. 15 коп.

Короткий зміст позовних вимог і рішень господарських судів.

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м.Бровари Київської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв, в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області заборгованість у розмірі 1 040 901 грн. 15 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту 998 760 грн. 97 коп., заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам 42 140 грн. 18 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано укладенням договору переводу зобов'язань від 07.06.2012 року №640511/об, договору про відступлення права вимоги від 16.06.2014 року, а також невиконанням Приватним підприємством виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв умов кредитного договору від 03.06.2011 року № 640511-КЮ (з урахуванням змін) щодо своєчасної та повної оплати кредитних коштів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 року у справі №915/2168/15 (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 року (головуючий суддя Разюк Г.П., судді: Колоколов С.І., Петров М.С.), позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області грошові кошти в загальній сумі 1 040 901 грн. 15 коп., з яких: 998 760 грн. 97 коп. - заборгованість з повернення кредитних коштів, 42 140 грн. 18 коп. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016 року у справі №915/2168/15 рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 року і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 року у справі №915/2168/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

При прийнятті постанови Вищий господарський суд України висловив вказівки щодо нового розгляду справи, зокрема, зазначив про те, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 16.06.2014 року за кредитним договором від 03.06.2011року № 640511-КЮ, укладеним між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області, грошова вимога до боржника Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв була уступлена (передана) первісним кредитором Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" новому кредитору Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області в обмін на грошові кошти, які новий кредитор зобов'язався сплатити первісному кредитору; тобто за умовами вказаного договору про відступлення права вимоги від 16.06.2014 року фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Суд касаційної інстанції зауважив, що правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 Цивільного кодексу України, а згідно з частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Вищий господарський суд України вказав, що при вирішенні даної справи, судами попередніх інстанцій залишилася не дослідженою та обставина, чи є позивач фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, оскільки згідно з пунктом 11 статті 4 даного Закону факторинг є фінансовою послугою.

За результатами нового розгляду справи № 915/2168/15 рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.11.2016 року (суддя Фролов В.Д.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року (головуючий суддя Ліпчанська Н.В., судді Лисенко В.А., Ярош А.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 року у справі №915/2168/15 (головуючий суддя Барицька Т.Л., судді Губенко Н.М., Іванова Л.Б.) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.11.2016 року у справі № 915/2168/15 скасовано, справу передано до Господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Вищий господарський суд України зауважив, що суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що укладений між первісним та новими кредиторами договір є договором факторингу, однак, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином вказаних умов у їх сукупності на предмет того, чи відбулося фактичне фінансування новим кредитором (позивачем) первісного кредитора, за отримане за укладеним між ними договором право вимоги до боржника чи все-таки відбулася договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору, що притаманне договорам, які мають іншу правову природу аніж договори факторингу і для укладення яких (інших договорів - договорів відступлення права вимоги), сторона, яка отримує право вимоги, не повинна бути фінансовою установою, позаяк, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м.Бровари Київської області з тих підстав, що він не є фінансовою установою, є передчасним.

Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2018 року у справі № 915/2168/15 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Банк "Морський", м. Севастополь в особі ліквідатора Матвієнка А.А., м. Київ.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі №915/2168/15 (суддя Алексєєв А.П.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області грошові кошти у загальній сумі 1 040 901 грн. 15 коп., з яких 998 760 грн. 97 коп. - основний борг, 42 140 грн. 18 коп. - борг по відсотках, а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог, а також тим, що до позивача перейшло право вимоги заборгованості відповідача за кредитним договором від 03.06.2011року № 640511-КЮ в обсязі, заявленому до стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Приватне підприємство виробничо-торгівельна фірма "ТАБ", м. Миколаїв з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив ту обставину, що борг відповідача перед третьою особою у розмірі 998 760 грн. 97 коп. було погашено 09.04.2014 року, що підтверджується копією платіжного доручення, наданою до суду першої інстанції 02.11.2016 року.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв зазначає, що спірний договір є саме договором факторингу, а позивач не має статусу фінансової установи, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, у зв'язку з чим в позові слід відмовити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

02.05.2018 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області просить суд апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м. Миколаїв відхилити, рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15 залишити без змін.

У відзиві позивач зазначає, що спірний договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Тобто, в даному випадку фінансування як складова договору факторингу відсутня.

Судовою колегіє відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області долучено до матеріалів справи.

Письмових пояснень від третьої особи на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав заперечення на апеляційну скаргу з мотивів, що викладені у відзиві. Представники відповідача і третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, копія реєстру вихідної кореспонденції Одеського апеляційного господарського суду і роздруківки з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта . Учасники справи про причини неявки суд не повідомили та не скористались своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях. Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов'язковою, тому колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 915/2168/15 та наданих присутнім представником позивача пояснень.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги відповідача, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом і апеляційним господарським судом встановлено та неоспорено учасниками справи такі обставини.

Між публічним акціонерним товариством Банк "Морський" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота-Плюс" (Позичальник) укладено кредитний договір від 03.06.2011 року №640511-КЮ, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у формі відновлюваної відзивної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої уставної діяльності, в тому числі на поповнення обігових коштів, у сумі 2 000 000 грн. 00 коп.; відкрити позичальнику позичковий рахунок та перераховувати позичкові кошти траншами по заяві позичальника в межах ліміту, передбаченого пунктом 1.1 договору на поточний рахунок позичальника, а Позичальник зобов'язався повернути отриману суму кредиту до 03.06.2014 року, здійснюючи чергові платежі по погашенню у відповідності до графіку зниження ліміту кредитної лінії, і за користування кредитними коштами сплатити відсотки в розмірі 20 % річних, які нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, щомісячно, з 1 по 10 число (включно) наступного місяця (пункти 1.1, 1.2, 1.4.1, 1.4.2, 2.3.1, 2.3.3 договору).

При розрахунку відсотків ураховується перший день користування кредитом та не враховується останній день користування кредитом; проценти нараховуються за методом "факт-факт", коли для розрахунку береться фактична кількість днів у місяці та в році пункти 1.4.3, 1.4.4 договору).

При здійсненні першого строкового платежу по зобов'язанням позичальника відсотки розраховуються за період від дня отримання окремих сум по кредиту до початку його погашення. При наступних платежах відсотки розраховуються на залишок заборгованості за період від попереднього платежу (пункт 1.4.5 договору).

Даним договором встановлено, що у випадку не надходження платежів від позичальника в установлені дійсним договором строки суми несплачених в строк платежів переносяться на рахунок прострочених кредитів (відсотків), відсотки за користування кредитом нараховуються кожного місяця за період з 1 числа поточного місяця (або з дати фактичної видачі коштів по кредитному договору) по останній день поточного місяця включно або на дату фактичного погашення кредиту (пункти 1.4.6, 1.4.7).

У відповідності до пункту 6.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У додатку №1 до даного кредитного договору сторони встановили позичальнику графік зниження ліміту кредитної лінії (том 1 а.с. 8).

07.06.2012 року Публічне акціонерне товариство Банк "Морський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота-Плюс" (первісний позичальник) та Приватне підприємство виробничо-торгівельної фірми "ТАБ" (новий позичальник) уклали договір переводу зобов'язань за №640511/об, за умовами якого первісний позичальник переводить зобов'язання по кредитному договору від 03.06.2011року № 640511-КЮ, який був укладений між ним та банком, а новий позичальник приймає на себе зобов'язання останнього перед банком по кредитному договору по погашенню кредиту в формі відновлювальної відзивної кредитної лінії на умовах і в порядку, передбачених кредитним договором (пункт 1.1).

У пункті 1.2 договору вказано, що первісний позичальник переводить на нового позичальника зобов'язання по кредитному договору в об'ємі і на умовах які існували в момент укладання даного договору. На момент підписання даного договору зобов'язання складають:

- ліміт кредитування - 2 000 000 грн. 00 коп.;

- залишок заборгованості по кредиту - 0,00 грн;

У відповідності до пункту 1.3 зобов'язання, вказані в пункті 1.1 даного договору, переходять до нового позичальника, і він стає позичальником по кредитному договору від 03.06.2011 року № 640511-КЮ з моменту вступу в силу даного договору.

Сторони узгодили, що перехід зобов'язання включає в себе також зобов'язання по сплаті відсотків за користування кредитом, виходячи з встановленої відсоткової ставки в розмірі 20% річних (розмір процентної ставки може бути збільшений на 2% річних в випадках, передбачених пунктом 2.2.7 і абзацом другим пункту 2.3.2 кредитного договору), штрафів, пені і по відшкодуванню витрат банку на умовах і в порядку, передбачених кредитним договором (пункт 1.4).

Відповідно до пункту 4.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання новим позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору.

07.06.2012 року Публічне акціонерне товариство Банк "Морський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота-Плюс" (первісний позичальник) та Приватне підприємство виробничо-торгівельної фірми "ТАБ" (новий позичальник) уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору від 03.06.2011 року № 640511-КЮ, якою замінили позичальника на нового та виклали пункт 2.1.1 в наступній редакції: "2.1.1 відкрити позичальнику позичковий рахунок за № 206360115130 і перераховувати позикові кошти траншами по заяві позичальника в межах ліміту, передбаченого пункт 1.1 даного договору на поточний рахунок позичальника №260050115130 в Публічному акціонерному товаристві Банк "Морський", код банку 324742", пункт 2.3.3 кредитного договору від 03.06.2011 року №640511-КЮ виклали в наступній редакції: "2.3.3 сплачувати відсотки за кредит щомісячно, виходячи із ставки, передбаченої пунктом 1.4.1 даного договору, з 1 по 10 число включно наступного місяця на рахунок № 206810115130 в Публічному акціонерному товаристві Банк "Морський", код банку 324742".

Банком на виконання договору надано відповідачу, починаючи з 14.06.2012 року, грошові кошти в сумі встановленого договором ліміту, про що свідчать витяги з особових рахунків підприємства № 206360115130, 206700115130, 206810115130, 206920115130 за період з 03.06.2011 року по 16.06.2014 року.

З цих витягів також випливає, що підприємством використано кредитний ліміт, проте не здійснено платежі на виконання своїх грошових зобов'язань за договором з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, і тому утворилася заборгованість з повернення кредитних коштів у сумі 998760 грн. 97 коп. та зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у сумі 42140 грн. 18 коп., а всього в сумі 1040901 грн. 15 коп.

16.06.2014 року між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги за договором №640511-КЮ від 03.06.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" та Приватним підприємством виробничо-торгівельною фірмою "ТАБ" (відповідачем/боржником).

Відповідно до положень договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор Публічне акціонерне товариство Банк "Морський" в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна" приймає (набуває) право грошової вимоги первісного кредитора за договором від 03.06.2011 року №640511-КЮ з урахуванням змін та доповнень до нього. Загальна сума заборгованості боржника за правочином, вказаним у пункті 1.1. цього договору, станом на дату укладення цього договору становить 1 040 901 грн. 15 коп., з яких: 988 760 грн. 97 коп. - заборгованість по кредиту, 42 140 грн. 18 коп. - заборгованість по відсотках (пункт 1.1. договору).

У відповідності з пунктом 1.2 до нового кредитора переходить право вимоги в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та зазначені у пункті 1.1 цього договору.

Пунктом 1.3 договору визначено, що новий кредитор повідомлений, про всі правовідносини між боржником та кредитором та про всі наявні у Боржника заперечення.

Згідно з пунктом 2.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор та новий кредитор домовились, що загальна вартість відступлених прав вимоги за кредитним договором (ціна продажу) складає 1 040 901 грн. 15 коп. та оплачується новим кредитором відповідно до умов, визначених у пункті 2.2. цього договору.

Положеннями пункту 2.2. договору визначено, що новий кредитор зобов'язаний оплатити первісному кредитору вартість відступлених прав за кредитним договором (ціну продажу) шляхом перерахування суми, визначеної у пункті 2.1. цього договору протягом 5 робочих днів з моменту отримання грошових коштів від боржника. У разі отримання грошових коштів не в повному обсязі, зазначеному в пункті 2.1. договору, а частками, новий кредитор перераховує грошові кошти у розмірі отриманої частки та перераховує цю частку первісному кредитору протягом 5 робочих днів з моменту її отримання.

Згідно з пунктом 3.1. договору про відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору вартість відступлених прав вимоги (ціну продажу) за кредитним договором відповідно до умов цього договору.

За умовами пункту 4.3 первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність вимоги, яка може існувати на момент передачі та відома первісному кредитору, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язань, право на вимогу яких відступається згідно з цим договором.

Строк дії договору передбачений пунктом 6.1, де визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками.

За актом приймання передачі від 16.06.2014 року до договору про відступлення права вимоги у відповідності до статті 517 Цивільного кодексу України Банком передано позивачу документи, що засвідчують права, що передаються за договором відступлення права вимоги від 16.06.2014 року по зобов'язанням, що виникають з кредитного договору від 03.06.2011 року №640511-КЮ:

- оригінал кредитного договору від 03.06.2011 року №640511-КЮ;

- довідка про заборгованість станом на 16.06.2014 року;

- виписка з банківського рахунку про рух коштів.

У зв'язку з тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання по поверненню позивачу кредиту та відсотків за користування ним, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна", м. Бровари Київської області звернулось до господарського суду з відповідним позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що й основний правочин.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 3 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містить визначення поняття факторингу як придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.

Приписами статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога).

За змістом частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Факторингові операції відповідно до статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносяться до фінансових послуг.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів.

У пункті 7 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому даний Закон поширює свою дію не на усіх юридичних осіб, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною 2 статті 34 даного Закону визначено, що здійснення вказаної фінансової діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

А частиною 4 статті 5 цього Закону передбачено можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Договір факторингу за своєю правовою природою спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення спірного договору відступлення права вимоги є отримання новим кредитором прибутку у вигляді відповідної плати первісного кредитора.

Тобто, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Судова колегія зазначає, що між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, ані з боржником, ані з новим кредитором, тобто по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. Водночас, за договором факторингу фактор може отримувати грошові кошти як від клієнта (у вигляді плати за отримане фінансування), так і від боржника (внаслідок виконання боржником грошової вимоги, право якої відступлено), тобто вони розраховуються з фактором, як це передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на який посилається позивач, випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

Якщо новий кредитор не є фінансовою установою, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми Цивільного кодексу України, які регулюють питання відступлення права вимоги. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 року № 6-85цс11, від 30.05.2012 року у справі №6-48цс12, від 18.07.2012 року у справі №6-79цс12, від 05.11.2014 року у справі №6-132цс14 та Вищого господарського суду України від 26.09.2017 року у справі № 910/20164/16, від 30.05.2017 року у справі №904/9738/16, від 20.03.2017 року у справі №910/32809/15.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Отже, відсутні правові підстави для визнання судом оспорюваного договору відступлення права вимоги договором факторингу.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про те, що до позивача перейшло право вимоги заборгованості відповідача за кредитним договором від 03.06.2011 року №640511-КЮ в обсязі, заявленому до стягнення, також, що угода про заміну первісного кредитора Банку на нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна" за договором, за яким відповідач зобов'язаний сплатити грошові кошти в сумі 1040901 грн. 15 коп., узгоджується з положеннями чинного законодавства України, згідно яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), при цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором (статті 512, 516 Цивільного кодексу України), а надання згоди на таку заміну боржником ні законом, ні кредитним договором не передбачено.

При цьому, судовою колегією розглянуті і відхилені доводи скаржника про те, що сума заборгованості була погашена 09.04.2014 року, на підтвердження чого відповідачем було надано копію платіжного доручення на суму 998 760 грн. 97 коп., виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки-даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (підпункти 2.1. 2.4. Положення).

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5,27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання га споживчої політики від 07.04.2003 №55. а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимог и щодо оформлення копій. - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Надана відповідачем копія платіжного доручення на суму 998 760 грн. 97 коп. не відповідає данім вимогам, оскільки не засвідчена підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки. Тому не може бути належним та допустимим доказом в розумінні статей 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22 встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав.

Така форма обов'язково повинна містити наступні реквізити: "Платник". "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", а також "М.П." та "Підписи платника", "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача", а також "М.П. отримувача".

Згідно з пунктом 2.5. Інструкції, якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5. 6 і 12 та додатка 8 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 16 додатку 8 Інструкції, в графі код отримувача зазначається ідентифікаційний код отримувача за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або реєстраційний (обліковий) номер платника податку, який присвоюється органами державної податкової служби (далі - ідентифікаційний код). Якщо платник знає, що ідентифікаційний код юридичній особі не присвоєний,то ставиться дев'ять нулів.

При цьому, в поданій копії платіжного доручення в графі Отримувач вказаний ПАТ Банк Морський , однак код отримувача зазначений 19295417, тобто відповідача.

В разі отримання такого платіжного документу, він був би повернутий Платнику у відповідності до пункту 2.5. Інструкції, в зв'язку із помилкою у заповненні реквізиту.

Відповідно до пункту 51 додатку 8 Інструкції, в розділі дата виконання зазначаються число, місяць та рік списання коштів з рахунку платника які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Печатка Публічного акціонерного товариства Банк Морський проставлена в графі дата отримання платіжного доручення , а в графі проведено банком відсутня дата, підпис та печатка відповідальної особи банку про його виконання.

Оскільки дане платіжне доручення не було виконано, у доданих до матеріалів справи виписках відсутні відомості про погашення заборгованості, воно не може бути прийняте судом в якості належного та допустимого доказу виконання відповідачем його грошового зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі.

Місцевий господарський суд, дослідивши обставини справи, надавши правову кваліфікацію діям сторін, правильно дійшов висновку про те, що порушені права позивача на отримання заборгованості за кредитним договором від 03.06.2011 року №640511-КЮ в обсязі, заявленому до стягнення, тому вірно задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Одеської області неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми "ТАБ", м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2018 року у справі № 915/2168/15- залишити без змін.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.05.2018 року, повний текст постанови складено 05 травня 2018 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Л.В. Лавриненко