Ухвала

від 07.05.2018 по справі 804/2445/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2018 року

Київ

справа №804/2445/17

касаційне провадження №К/9901/49288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя-доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 за позовом Приватного підприємства "ВСВ-Сервіс" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у Дніпропетровській області 23.04.2018 подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017.

Одночасно податковим органом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Перевіряючи те, чи подано касаційну скаргу з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, суд зважає на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Скаржник до касаційної скарги не додав документ про сплату судового збору.

У статті 5 цього Закону також встановлено перелік суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні.

Водночас, суд звертає увагу на те, що органи Державної фіскальної служби є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції ухвалою від 14.04.2017 відкрив провадження в цій адміністративній справі. Тобто позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у квітні 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом судових рішень позовна заява має майновий характер, а ціна позову становить 110 491,25 грн.

Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 № 1801-VIII прожитковий мінімуму на 01.01.2017 встановлено у розмірі 1600,00 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання позову у цій справі становить 1657,37 грн (110 491,25х 1,5%), а ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду - 3314,74 грн (1657,37 грн х 200%).

Відповідно до частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017) касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі (частина п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення апеляційної інстанції).

Як свідчить текст ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017, апеляційний перегляд справи здійснено у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін. Разом з тим, касаційну скаргу на судові рішення скаржник подав 23.04.2018.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами, проте вони були повернуті через несплату судового збору. При цьому відповідач зазначає, що відсутність кошторису та відсутність коштів на рахунках відповідача на сплату судового збору об'єктивно виключило можливість сплатити судовий збір під час подання первісної касаційної скарги. На підтвердження вказаних доводів податковий орган надав копію службової записки від 04.01.2018 № 1/04-36-05-02-27.

Суд вважає, що вказані підстави пропуску строку касаційного оскарження є неповажними з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечувалось право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) було передбачено право оскаржити в касаційному провадженні судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково у встановлений цим кодексом строк.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, яка є чинною на дату розгляду судом клопотання про поновлення строку касаційного оскарження) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зважаючи на наведене, касаційна скарга залишається без руху із наданням десятиденного строку з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, протягом якого скаржник має право надати/надіслати суду касаційної інстанції:

заяву, в якій вказати інші підстави для поновлення строку та надати докази на підтвердження вказаних обставин;

документ про сплату судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.

Керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без руху.

Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна