Рішення

від 03.05.2018 по справі 2а-9287/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-9287/11/1370

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

за участі:

представника позивача Бардина Р.І.,

представника відповідача Міклош Т.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Бурштин"-Львів" до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Львівській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство Бурштин-Львів (далі - позивач, ПП Бурштин-Львів ) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) у якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 16.03.2011 року №0000442300/0/6333, №0000452300/0/6336, №0000472300/0/6334, від 15.06.2011 року №0001732300/14986, № 0001622300/14985, №0001672300/14984.

ПП Бурштин-Львів вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення безпідставними з огляду на наступне. Висновки зроблені в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства базуються на припущеннях працівників податкового органу і спростовуються доказами, що є в матеріалах справи. Податковий орган описує в акті перевірки первинні документи надані позивачем, однак робить необґрунтований висновок про заниження податку на прибуток на тій підставі, що позивач мав господарські операції з сумнівними контрагентами. Проте, описані в акті перевірки підрядні роботи відображені в бухгалтерському та податковому обліку не лише в складі податкового кредиту, а й у складі податкового зобов'язання при передачі таких послуг безпосереднім замовникам.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні. Пояснив, що низка контрагентів позивача не могли здійснювати господарські операції з позивачем, оскільки проведеними дослідженнями фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств встановлено відсутність основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова від 16.03.2011 року №0000442300/0/6333, №0000452300/0/6336, від 15.06.2011 року №0001732300/14986, №0001622300/14985. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено /Т.6, а.с.42-48/.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Львова залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року - без змін /Т.6 а.с.117-122/.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2017 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції /Т.6 а.с.161-166/.

Серед іншого Вищим адміністративним судом України наголошено, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам податкового органу на підтвердження відсутності реального характеру спірних господарських операцій, тоді як обставини, на які посилається податковий орган входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення в податковому обліку податкового кредиту за документами, які виписані від імені цієї юридичної особи. За підтвердження в кримінальному процесі обставин, зокрема щодо невідповідності особи, вказаної у податкових накладних, особі, уповноваженій а здійснення операцій з поставки, такі податкові накладні, а також інші документи, виписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку товариства, втрачають значення первинних документів і не можуть бути підставою для податкового обліку.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2017 року справу прийнято до провадження, а ухвалою від 30.03.2017 року замінено відповідача на належного: Личаківську ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області /Т.6 а.с.169, 196-197/.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року провадження у адміністративній справі за клопотанням позивача закрито в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000472300/0/6334, №0001672300/14984 /Т.7/.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ПП Бурштин-Львів з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт №162/33/23-1/33252300 від 01.03.2011 року, в якому зафіксовано, зокрема:

- в порушення п. 4.1.6 п. 4.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 450926,00 грн.;

- в порушення п.п.7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість всього в сумі 347738,00 грн.;

- в порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п. 16.3.2 ст. 16 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб несвоєчасно перераховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 440,51 грн. /Т.1 а.с.68/.

Після висновків викладених в акті директор ПП Бурштин-Львів зазначив, що з ними не погоджується /Т.1 а.с.68/ та застосував процедуру адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, за результатами якої Державна податкова адміністрація України рішенням від 04.08.2011 року №14028/6/25-0215 залишила без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова з врахуванням рішення ДПА у Львівській області від 27.05.2011 року №14554/10/25-005/1124 /Т.1 а.с.16-22, 20/.

За результатами перевірки, на підставі Акта перевірки та розгляду первинної скарги, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000442300/0/6333 від 16.03.2011 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 563658,00 грн., в тому числі 450926,00 грн. за основним платежем та 112732,00 грн. за штрафними санкціями;

- №0000442300/0/6336 від 16.03.2011 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 434673,00 грн., в тому числі 347738,00 грн. за основним платежем та 86935,00 грн. за штрафними санкціями;

- №0001622300/14985 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 548757,81 грн., в тому числі 439006,25 грн. за основним платежем та 109751,56 грн. за штрафними санкціями;

- №0001732300/14986 від 15.06.2011 року, яким позивачу визначено грошове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 432691,75 грн., в тому числі 346153,00 грн. за основним платежем та 86538,75 грн. за штрафними санкціями /Т.1 а.с.10-15/.

Вважаючи рішення відповідача безпідставними та такими, що порушують його права та інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України Про оподаткування прибутку підприємств та Про податок на додану вартість , Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно з п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість , встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За правилами встановленими п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з приписами п. 1.3 ст. 1 Закону, платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у п.п. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Відтак, несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем укладено низку договорів про виконання підрядних робіт із ПП Вілмат Електрик , ПП Львівпроектбудреставрація , ПП Торгівельна компанія Бізнесхолдинг , ПП Львівкомфортгруп К , ПП Універсалбуд , ТОВ Іртас , ТОВ Віктор Ко , ПП Будівельна фірма Віалекс , ТОВ Світ промислових товарів , ТОВ Славір .

На підтвердження факту виконання відповідних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, акти здачі-приймання робіт.

Позивачем отримано товари від тих же контрагентів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та податкових накладних, виписаних позивачу зазначеними контрагентами.

Представник позивача пояснив, що надані до справи акти виконаних робіт засвідчують використання позивачем при виконанні ним підрядних робіт за договорами з ТОВ Кроно-Україна , ТОВ Кроноспан-УА , ДП Львівський радіоремонтний завод , ВАТ ЛЛРЗ ДП Львівенергорембуд , ВАТ Стрийський вагоноремонтний завод , ДП Львівенергорембуд ВАТ Львівобленерго . Стороною позивача долучено також акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2, КБ-2в, КБ-3.

Представник відповідача не висловив зауважень щодо форми та змісту наданих позивачем первинних документів на доказ здійснення господарських операцій, однак вказав, що вказані документи не можуть підтверджувати реальне здійснення господарських операцій. На доказ власної правової позиції вказав на обвинувальний висновок про обвинувачення посадових осіб контрагентів ПП Бурштин-Львів , а саме: ТОВ Віктор Ко , ТОВ Іртас , ПП Універсалбуд , ПП БФ Віалекс та надав постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29.11.2011 року, якою, як вважає відповідач, визнано винними у вчиненні злочину посадових осіб ТОВ Віктор Ко , ТОВ Іртас , ПП Універсалбуд , ПП БФ Віалекс /Т.6 а.с.228-231/.

Судом встановлено, що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 року низку посадових осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.) обвинувачено у вчиненні злочинів передбачених ст. 205, ст. 367 Кримінального Кодексу України. Проте, ці особи звільнені від кримінальної відповідальності на підставі Закону України Про амністію у 2011 році .

Суд зважає на покликання відповідача про те, що звільнення на підставі амністії не є реабілітуючою підставою чи виправдувальним актом стосовно звільнених у такий спосіб осіб. Водночас слід зауважити, що у даному судовому рішенні не досліджено питання вини у вчиненні інкримінованих звільненим особам злочинів. Тому, суд не може погодитися з відповідачем у тому, що таке судове рішення може бути покладено в основу звинувачення позивача у здійсненні фіктивних господарських операцій, спрямованих виключно на отримання неправомірної податкової вигоди.

Фактично в основу заперечень податкової інспекції покладено аналіз господарських правовідносин позивача з іншими суб'єктами господарювання. Однак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання ТзОВ Бурштин-Україна незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідачем не спростовується факт наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій на момент виконання договорів та зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента.

Щодо покликання відповідача не нікчемність укладених позивачем правочинів в силу закону суд зазначає наступне.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: ...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину .

Тому навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність.

Законодавством не переджбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначеною нормою недійсність господарського зобов'язання пов'язується з невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто повинна бути спеціальна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи (керівника юридичної особи) тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів відповідачем не надано.

Тому суд не бере до уваги покликання відповідача на нікчемність укладених позивачем правочинів.

За правилами встановленими у ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем належними доказами доведено реальність здійснення господарських операцій, натомість відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а отже позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до встановлених ст. 139 КАС України правил розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1).

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова від 16.03.2011 року № 0000442300/0/6333, № 0000452300/0/6336, від 15.06.2011 року № 0001732300/14986, № 0001622300/14985.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Львівській області (м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35 ЄДРПОУ 39518763) на користь Приватного підприємства "Бурштин"-Львів" (м. Львів, вул. Б. Хмельницького, буд. 273, кв.35 код ЄДРПОУ 33252300) 2 (дві гривні) грн. 27 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2018 року.