Постанова

від 10.05.2018 по справі 141/176/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/176/17

Провадження № 22-ц/772/603/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Лисак О. І.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 рокуСправа № 141/176/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Панасюка О.С. (суддя - доповідач), суддів: Шемети Т.М., Ковальчука О.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

відповідач Приватне підприємство Агрофірма Відродження ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відділ Держгеокадастру в Оратівському районі Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Відродження на рішення Оратівського районного суду Вінницької області, у складі судді Лисака О.І., ухвалене 20 грудня 2017 року в селищі міського типу Оратів о 14 год. 35 хв. (дата складання повного тексту рішення: 29 грудня 2017 року), -

встановив:

01 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Агрофірма Відродження (далі ПП Агрофірма Відродження ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру в Оратівському районі Вінницької області, про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки, площею 1,7000 га, з цільовим призначенням -для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області. Восени 2016 році вона дізналася, що ПП Агрофірма Відродження самовільно, без її відома та дозволу склало, підписало та зареєструвало у відділі Держкомзему договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 років. Примірник договору їй не надавався, договір вона не підписувала, відтак просила визнати цей договір не дійсним, скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений на земельну ділянку загальною площею 1,7000 га, між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження , зареєстрований у відділі Держкомзему в Оратівському районі Вінницької області 13 вересня 2010 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_3. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_3, цільове призначення: - для ведення особистого селянського господарства, площею 1,7000 га, що знаходиться на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, зареєстрованого у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №051210004007385.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

В апеляційній скарзі ПП Агрофірма Відродження , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просило скасувати це рішення суду в частині, якою позовні вимоги задоволено та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, шо суд першої не перевірив доводів відповідача про те, що оспорюваний договір оренди відповідав внутрішній волі позивача, оскільки з 2010 року належним чином виконувався сторонами, жодних зауважень щодо його змісту вона не мала, орендар не уповноважений перевіряти добросовісність орендодавця при підписанні договору, оскільки таке підписання відбувалось шляхом направлення пропозиції з примірником договору, після чого підписаний договір (можливо через кілька днів) повертався на підприємство.

Крім того, суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, тому що у справі містяться докази отримання ОСОБА_3 орендної плати за весь час дії договору.

Також, суд першої інстанції помилково вважав неналежним доказом підписаний позивачкою за більш ніж три роки до моменту звернення з цим позовом Акт підтвердження особи орендодавця, за яким ОСОБА_3 підтвердила, що договір підписаний нею особисто (з її відома та дозволу), без вчинення будь-якого тиску.

29 березня 2018 року до апеляційного суду Вінницької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, який ніким не підписаний, а тому не може братись до уваги судом апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частини перша та друга статті 367 ЦПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди землі підписаний не ОСОБА_3, а іншою особою, відтак волевиявлення позивача на встановлення її цивільних прав та обов'язків за договором було відсутнє.

Також суд прийшов до висновку, що строк позовної давності ОСОБА_3 не пропустила, тому що про порушення свого права дізналася в 2016 році, коли звернулась до ПП Агрофірма Відродження з вимогою повернути її земельну ділянку з метою передати її іншому орендарю на більш вигідних умовах, крім того відповідно до відомості про видачу паїв № НОМЕР_4 ОСОБА_3 отримувала пшеницю в рахунок орендної плати 12 серпня 2014 року, а позов було подано 21 березня 2017 року, тобто в межах строку трирічної позовної давності.

Проте, повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданим 03 грудня 2008 року відділом Держкомзему в Оратівському районі Вінницької області, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, загальною площею 1,7000 га, що розташована на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області (а. с. 10).

13 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження був укладений договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років, зареєстрований за № 052310004007385 у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах (а. с. 7 - 9).

Відповідно до Акту прийому - передачі ОСОБА_3 передала ПП Агрофірма Відродження , в особі директора підприємства ОСОБА_5, в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром 1,7000 га, розташовану в адміністративних межах Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області (а. с. 13).

Як видно з довідки, виданої ПП Агрофірма Відродження позивач протягом 2014 - 2016 років отримала виплати за цим договором (а. с. 38 - 63).

Висновком судово-почеркознавчої та технічної експертизи Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 198-П від 19 липня 2017 року встановлено, що підпис графі Орендодавець в договорі оренди землі від 13 вересня 2010 року, укладеному між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження , виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 95 - 104).

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст. ст. 14, 18, 20 Закону в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину).

Ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Оскільки висновком експерта встановлено, щодо договір підписано не ОСОБА_3, а іншою особою, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на час укладення цього правочину було відсутнє її вільне волевиявлення, спрямоване на настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, з висновком суду про початок перебігу позовної давності з кінця 2016 року - коли ОСОБА_3 звернулась до ПП Агрофірма Відродження з вимогою повернути її земельну ділянку з метою передати її іншому орендарю на більш вигідних умовах,погодитись не можна з таких міркувань.

У своїх запереченнях проти позову відповідач, заявляючи про застосування строку позовної давності, посилавсь на Акт підтвердження особи орендодавця по договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2013 року (а. с. 36) як на доказ того, що про наявність оскаржуваного договору позивач дізналась не пізніше дати підписання цього договору. Однак суд першої інстанції визнав цей доказ неналежним та недопустимим, як такий, що не стосується предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої - третьої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Отже, неналежними доказами є ті, що не стосуються предмету доказування, а недопустимими є ті, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

При цьому, з огляду на приписи частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є не лише обставини, що підтверджують заявлені вимоги позивача, а й мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення, зокрема й обставини щодо початку перебігу строку позовної давності.

Закон не обмежує встановлення цих обставин певними засобами доказування і не передбачає особливого порядку одержання таких доказів.

Таким чином, оскільки у власноручно підписаному акті 01 вересня 2013 року ОСОБА_3 підтвердила своє волевиявлення щодо укладення 13 вересня 2010 року договору оренди землі і таким чином визнала факт своєї обізнаності про його існування, суд першої інстанції не мав підстав визнавати цей доказ неналежним і недопустимим.

Сама по собі відсутність у Законі України Про оренду землі норми щодо необхідності складання такого документу, не позбавляла сторін договору права його підписати. І хоча цей акт і не створює для сторін правових наслідків, однак містить інформацію щодо предмета та доказування, зокрема про те, що ОСОБА_3 було відомо про існування оспорюваного договору.

Акт підтвердження особи орендодавця по договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2013 року викладений у письмовій формі та підписаний особисто позивачкою, а тому є письмовим доказом у розумінні ч. 1 ст. 95 ЦПК України.

За змістом статей 256, 258 ЦК України загальна позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, - встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною чотири статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.

За змістом статей 18, 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність та розсудливість віднесено до загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власність зобов'язує.

Пунктами а , б , ґ частини першої статті 91 ЗК України покладають на власника земельної ділянки обов'язки, зокрема: забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Системний аналіз цих норм вказує на те, що власник земельної ділянки зобов'язаний розсудливо та добросовісно ставитись до своїх прав, бути обізнаним про них та вживати заходів щодо виявлення та припинення їх порушень.

Відтак, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не мала жодних об'єктивних перешкод довідатись про наявність договору оренди земельної ділянки з часу його укладення в 2010 році, натомість з огляду на приписи статей 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, за умови розсудливого та добросовісного ставлення до своїх прав як власника земельної ділянки могла і повинна була довідатись про їх порушення у зв'язку із вчиненням спірного договору та особу, яка ці права порушила після набуття чинності правочином в жовтні 2012 року, а оскільки підписавши 01 вересня 2013 року Акт підтвердження особи орендодавця власноручним підписом підтвердила факт обізнаності про наявність договору оренди, зазначивши його реквізити та дані щодо предмета оренди, то саме з цього часу необхідно рахувати початок перебігу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі. Проте, з позовом ОСОБА_3 звернулась лише в березні 2017 року.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 звернулась до суду після спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Відродження задовольнити.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2017 рокускасувати.

У позові ОСОБА_3 до Приватного підприємства Агрофірма Відродження , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ Держгеокадастру в Оратівському районі Вінницької області, про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь Приватного підприємства Агрофірма Відродження (ЄДРПОУ - 31686560) 1920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) грн 00 к. у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ О.В. Ковальчук

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом О.С. Панасюк