Рішення

від 03.05.2018 по справі 906/695/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" травня 2018 р. Справа № 906/695/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

cекретаря судового засідання: Стретович Н.К.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. №1190 від 29.12.17р.

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп" (м. Харків)

про стягнення 185592,47 грн.

Ухвалами суду від 12.10.2017, 16.11.2017 та 06.02.2018 провадження у справі було зупинено, а згідно ухвал від 09.11.2017, 25.01.2018 та 28.03.2018 - поновлено.

ПАТ "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Комбікормовий завод "Константа" 185592,47 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

25.01.2018 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами Закону України від 03.10.2017 №2147-19 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; визначено форму судового процесу як загальне позовне провадження; стадію розгляду справи - розгляд справи по суті (ухвала від 25.01.2018, а.с.109-110, т.1).

Ухвалою суду від 05.04.2018 заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про заміну сторони задоволено; замінено відповідача у справі з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Константа" (12431, Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Піски, вул. Польова, 3) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 44).

При цьому, замінюючи відповідача у справі суд, виходив з наступного.

З метою перевірки інформації про діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Константа" судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр). Відповідно до даних Реєстру за ідентифікаційний кодом 39143022 вказаного підприємства не існує.

Однак за зазначеними пошуковими параметрами (за ідентифікаційний кодом 39143022) міститься інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп", місцезнаходження якого: 61166, м. Харків, вул. Новгородська, 44.

Згідно з п.6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу, ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом.

В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Крім того, судом витребувано реєстраційну справу ТОВ "Тадеуш Груп", в матеріалах якої наявний договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Комбікормовий завод "Константа" від 14.12.2017 №1160 (а.с. 110-111,т.2), за умовами якого продавці зобов'язуються передати у власність покупця статутний (складений) капітал ТОВ "Комбікормовий завод "Константа", а продавець зобов'язується прийняти та оплатити цю частку у статутному капіталі товариства (п. 1.1. договору). У пункті 1.3 договору викладені відомості про товариство, зокрема, повне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбікормовий завод "Константа", ідентифікаційний код - 39143022, дата та номер запису в ЄДР - 20.03.2014 , №12661020000053476, розмір статутного капіталу - 1000,00 грн та місцезнаходження.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що у власність покупця передається частка продавців у розмірі 1000,00 (одна тисяча) грн, що становить 100% статутного капіталу.

При цьому покупець підтверджує, що він є належним чином повідомлений про характер діяльності та фінансовий стан товариства на момент укладання цього договору (п. 1.5 договору).

На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Комбікормовий завод "Константа" від 14.12.2017, договору купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Комбікормовий завод "Константа" від 14.12.2017 №1160, статуту ТОВ "Тадеуш груп" державним реєстратором 18.12.2017 внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Таким чином, станом на даний час відповідачем у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 44).

Також варто зазначити, що відповідно до вимог п. 2 ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи викладені обставини, дана справа підсудна Господарському суду Житомирської області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, оскільки ухвала суду направлялась відповідачеві на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

02.05.2018 до суду повернулася ухвала, яка направлялась на адресу відповідача, з відміткою поштового відділення "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки".

Відповідно до п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, суд вжив всі необхідні заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи.

Проте відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, а тому неявка відповідача належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.01.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик, позивач) та гр. ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту "Каско" №030327/4610/0000025 (а.с.15-16, т.1), предметом якого є страхування транспортного засобу "Honda CR-V 2.4 AT", реєстраційний номер НОМЕР_1.

28.11.2016 на автодорозі Київ-Чоп відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу "Вольво", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3016334511303340 (а.с.13-14, т.1) та копією трудової книжки зазначеної особи (а.с.78-79, т.1).

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 16.02.2017 у справі №278/227/17, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 31.03.2017 (а.с.19-20, т.1), громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на підставі п.7 ст. 247 КУпАП провадження у справі закрито (а.с.18-19, т.1).

Також зазначеною постановою встановлено, що гр. ОСОБА_3 станом на момент дорожньо-транспортної пригоди працював водієм ТОВ "Комбікормовий завод "Константа", правонаступником якого є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп".

Відповідно до звіту №01-18/01від 18.01.2017, складеного суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, вартість матеріального збитку, спричиненого в результаті аварійних пошкоджень транспортного засобу "Honda CR-V", на момент оцінки складає 669135,93 грн (а.с.21-24, т.1).

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу №00209455 від 06.02.2017, складеного ТОВ "Сател Груп", ринкова вартість пошкодженого легкового автомобіля "Honda CR-V", реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 385890,00 грн (а.с.35-40, т.1).

Відповідно до умов договору страхування від 15.01.2016, на підставі страхового ОСОБА_1 (а.с.10, т.1), позивач 17.02.2017 здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 235592,47 грн на рахунок страхувальника - ОСОБА_2, про що свідчить платіжне доручення №006387 від 17.02.2017 (а.с.48, т.1).

Разом з тим, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована у СТДВ "Глобус" згідно з полісом АЕ/6116216. Страхова компанія відповідача виконала взяті на себе зобов'язання, сплативши в межах страхової суми за вказаним полісом №АЕ/6116216 відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (ст. 36.1 зазначеного Закону).

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи викладені обставини, позивач, посилаючись на ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 185592,47 грн, що становить різницю між виплаченим відшкодуванням у сумі 235592,47 грн та 50000,00 грн відшкодування за полісом АЕ/6116216.

Відповідач (представник ТОВ "Комбікормовий завод "Константа") в процесі розгляду справи не погоджувався зі звітом про оцінку транспортного засобу, вважаючи, що сума страхового відшкодування та вартість відновлювального ремонту автомобіля "Honda CR-V" є спірною.

За таких обставин, суд з метою встановлення розміру відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу, завданого власнику транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження при ДТП, яка мала місце 28.11.2016 ухвалою від 16.11.2017 призначив у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерта було поставлено наступне питання:

- який розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу - HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, яка мала місце 28.11.2016 за участі автомобіля VOLVO, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Зазначеною ухвалою від 16.11.2017, а також ухвалою від 06.02.2018 відповідача зобов'язано здійснити попередню оплату вартості проведення судової експертизи, а докази оплати надати суду.

Крім того, позивача зобов'язано на вимогу експерта надати об'єкт дослідження - автомобіль HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску для проведення експертизи.

Разом з тим, 26.03.2018 на адресу суду від КНДІСЕ надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової автотоварознавчої експертизи. В обґрунтування такої неможливості судовий експерт зазначив, що у визначений час об'єкт дослідження не був представлений для огляду, а надані для дослідження кольорові фотографії містять інформацію загального характеру, не дають змоги встановити характер та врахувати всі пошкодження в повному обсязі колісного транспортного засобу (а.с.125, т.1).

Крім того, від відповідача на адресу суду докази здійснення попередньої оплати вартості проведення судової експертизи не надходили.

Відповідно до п. 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи.

Згідно з ч.4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи та надавши їм правову оцінку відповідно до ст.86 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 статті 981 ЦК України визначено, що договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Як визначено п.3 ч.1 ст. 20 ЗУ "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону).

У ст. 7 Закону України „Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7).

01.07.2004 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( далі - Закон).

Даний Закон є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За ст. 2 Закону відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Як передбачено ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК України необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених у законі.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення громадянином ОСОБА_3, який станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ "Комбікормовий завод "Константа", правонаступником якого є відповідач, Правил дорожнього руху України.

Також встановлено, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу суду не надав.

При цьому позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до норм чинного законодавства та підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тадеуш Груп" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, 44, ідентифікаційний код 39143022)

на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, м. Київ, вулиця Саксаганського, 70-А, ідентифікаційний код 20033533)

- 185592,47 грн - заборгованості;

- 2783,89 грн - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 11.05.2018

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу (рек. з пов).