Постанова

від 10.05.2018 по справі 181/692/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/878/18 Справа № 181/692/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Курочкіна О. М. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Куценко Т.Р., Пищиди М.М.

при секретарі - Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, треті особи Відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області та ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Зорянської сілької ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа Відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову - задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_2 користуватися земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва площею 11.160 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та здавати вказану земельну ділянку в оренду. В іншій частині відмовлено (а.с.10-11).

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулася до суду із апеляційною скаргою та фактично просить скасувати ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що вона не відповідає нормам процесуального права.(а.с.64-71)

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Згідно п.9 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу в оскаржуваній частині скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Петропавлівського районного суду знаходиться цивільна справа № 181/692/14-ц, провадження № 2/188/3/2017 за позовом ОСОБА_2 до Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, треті особи: відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області та ОСОБА_3, про поновлення строку позовної давності визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа Відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Відповідно до ст.151 ЦПК України (в редакції чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали), суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст.152 ЦПК України (в редакції чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, перелік яких визначено даною статтею.

Вживаючи заходи забезпечення позову, суд 1 інстанції керувався ст. ст. 151-152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення ухвали) та посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Однак, колегія суддів не може погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, в провадженні Петропавлівського районного суду дійсно знаходиться цивільна справа № 181/692/14-ц, провадження № 2/188/3/2017 за позовом ОСОБА_2 до Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, треті особи: відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області та ОСОБА_3, про поновлення строку позовної давності визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа Відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

В судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову в якій зазначив, що на час розгляду даної справи у користуванні ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва площею 11,160 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка є предметом спору.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.11.2014 року рішення Межівського районного суду від 30.07.2014 року, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, було скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 року зазначені вище рішення були скасовані, справу передано на новий розгляд.

Таким чином право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку фактично скасовано, але незважаючи на це ОСОБА_2 на даний момент продовжує користуватися земельною ділянкою, використовуючи те, що відомості про неї як про власника вказаної земельної ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№6713646).

При цьому, право власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку також не зареєстровано.

Таким чином, спірна земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва площею 11,160 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка є предметом спору, сторонам по справі фактично не належить, право власності на неї в порядку спадкування на теперішній час за жодною із сторін не визнано, хоча формально залишилися відомості про ОСОБА_2 як про власника вказаної земельної ділянки, які було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі скасованого судового рішення.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , за змістом ч. 1 ст.151 ЦПК України (у редакції, яка діяла на день подання заяви), єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Проте, як видно з матеріалів справи, заява ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, не містить жодних обґрунтувань щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 " Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно із абзацом 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ", ухвала про забезпечення позову постановляється відповідно до ст. 209 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення ухвали), і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Із ухвали вбачається, що вона фактично не має обґрунтування, як у необхідності застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, так і необхідності застосування саме такого виду забезпечення позову як заборона користування та здача в оренду спірної земельної ділянки, а має лише посилання щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому в ухвалі не зазначено, яким чином заборона ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, забезпечить виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен був перевірити: наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

З оскаржуваної ухвали не вбачається, що судом було перевірено всі вищевказані обставини, необхідні для з'ясування обґрунтованості заяви, та яким чином обрані ОСОБА_3 й застосовані судом 1 інстанції засоби забезпечення позову, його забезпечать, а їх не вжиття зробить не можливим виконання рішення суду в разі задоволення зустрічного позову.

Також, судом не перевірено та не встановлено чи не буде забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, порушувати інтереси інших осіб, права яких можуть бути обмежені у зв'язку із застосуванням заборони користування спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва, оскільки особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, бо існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Отже, постановляючи вказану ухвалу про заборону ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, суд прийняв до уваги лише інтереси ОСОБА_3, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушеними, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими, у зв'язку із застосуванням саме такого виду забезпечення позу, необхідність застосування якого при розгляді саме цієї справи належним чином не обґрунтована.

Враховуючи викладене, а також те, що судом було порушено норми процесуального права при вирішенні питання щодо забезпечення позову про заборону ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва та здавати вказану земельну ділянку в оренду, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала в цій частині підлягає скасуванню, з ухвалення постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову в цій частині.

Керуючись ст .ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити .

Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року в оскарженій частині - скасувати .

У задоволенні заяви в цій частині ОСОБА_3 про забезпечення позову - відмовити .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: