Постанова

від 16.05.2018 по справі 904/1053/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/1053/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактон-Кривбас"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді Іванов О.Г., Вечірко І.О.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 (суддя Золотарьова Я.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс-КР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактон-Кривбас"

про стягнення 35 143,53 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс-КР" (далі - позивач), просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактон-Кривбас" (далі - відповідач) 32 819,45 грн. заборгованості, 1861,73 грн. інфляційних втрат, 462,35 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив за надані позивачем послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.12.2014 по 31.12.2016, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у відповідній сумі, на яку були нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що відсутність між сторонами договору на надання житлово-комунальних послуг, виключає у відповідача обов'язок сплачувати позивачу відповідні платежі. При цьому відповідач посилається на те, що судами не надано оцінки листу відповідача від 12.09.2016, згідно якого останній самостійно здійснює утримання будинку без участі позивача. Відповідач вказує на те, що позивач не надавав послуги відповідачу, а подані ним документи на їх підтвердження є неналежними доказами. Також відповідач зазначає, що позивач не подав документів щодо власності чи користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будинок відносно якого позивач надає послуги. Суди безпідставно відхилили клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи. Крім того, відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що суди у відповідності до норм матеріального та процесуального права прийняли судові рішення, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, приміщення № 57 загальною площею 976,7 кв.м за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого будинок №31-Б належить відповідачу.

Вказаний будинок знаходиться в управлінні позивача, який був йому переданий Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради (замовник), згідно договору про надання послуг з управління будинків, спорудою або групою будинків і споруд у Саксаганському районі від 20.01.2014 та відповідного акта.

Виконуючи функції управителя будинком №31-Б по вул. Володимира Великого у м. Кривому Розі, позивач в період з 01.12.2014 по 31.12.2016 надав відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на загальну суму 32819,45 грн.

На оплату наданих позивачем послуг, відповідачу було виставлено рахунки на загальну суму 32 819,45 грн., які відповідач не оплатив.

Розрахунок вартості наданих послуг проводився позивачем на підставі рішень виконавчого комітету Криворізької міської ради: №416 від 14.12.2011 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення Саксаганського району м. Кривого Рогу" та №435 від 27.12.2011 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для власників (орендарів) нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) у м. Кривому Розі".

Також встановлено, що позивач пропонував відповідачу укласти договір на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, але останній ухилявся від його укладання, про що свідчить наявна в матеріалах справи переписка сторін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив порушення вимог чинного законодавства, яке регулює питання щодо надання та оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, яке виразилося в тому, що у спірний період відповідач не вносив плату за надані позивачем послуги, оскільки відсутність договору не звільняло його від даного обов'язку, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку згідно вимог статті 625 ЦК України позивач правомірно нарахував інфляційні втрати та три відсотки річних.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Отже, відповідно до встановлених судами обставин, позивач у цій справі є належним управителем, а тому він має права, передбачені частиною першою статті 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються зокрема на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

При цьому зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Відтак, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Встановивши, що позивач у спірний період надав відповідачу послуги з утримання будинку та прибудинкової території, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач повинен їх оплатити, незважаючи на відсутність між сторонами зі справи відповідного договору.

За таких обставин висновок апеляційного суду про задоволення позову, є законним та обґрунтованим.

Відповідач наведених обставин не спростував.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на нормах права.

Твердження відповідача про те, що судами не надано оцінки листу відповідача від 12.09.2016 згідно якого останній самостійно здійснює утримання будинку без участі позивача, а також на те, що позивач не надавав послуги відповідачу, а подані ним документи на їх підтвердження є неналежними доказами, відхиляються виходячи із вищенаведеного, а також із врахуванням того, що згідно частини третьої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи відповідача про те, що суди безпідставно відхилили його клопотання про призначення судово-економічної експертизи, не є підставою для скасування оскаржуваних відповідачем судових рішень, оскільки відповідно до встановлених ними обставин, не вбачається необхідність її проведення.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними, оскільки у ній відносини виникли із договору купівлі-продажу стосовно стягнення авансового платежу, тоді як у справі, що переглядається предметом спору є стягнення заборгованості за комунальні послуги, отже правовідносини у справах не є подібними.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати із касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактон-Кривбас" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/1053/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов