Постанова

від 07.05.2018 по справі 925/852/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/852/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-Інформ"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (судді: Коротун О.М., Гончаров С.А., Майданевич А.Г.) у справі

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-Інформ"

про стягнення 87 800,75 грн,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Черкаська міська рада звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-Інформ" (надалі - ТОВ "Метро-Інформ") про стягнення 87 800,75 грн збитків у виді неодержаного доходу за час фактичного користування земельною ділянкою, посилаючись на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України та статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.08.2017 (суддя Васянович А.В.) у задоволенні позову відмовлено з огляду на встановлення обставин щодо правомірного використання відповідачем земельної ділянки, на якій розташовано орендоване ТОВ "Метро-Інформ" у Черкаської міської ради нерухоме майно.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 рішення Господарського суду Черкаської області від 15.08.2017 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю, стягнуто з ТОВ "Метро-Інформ" на користь Черкаської міської ради 87 800,75 грн збитків у виді неодержаного доходу за час фактичного користування земельною ділянкою з огляду на доведеність та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, ТОВ "Метро-Інформ" у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 15.08.2017, наголошуючи на залишенні судом апеляційної інстанції поза увагою факту вжиття відповідачем всіх необхідних заходів для належного оформлення договірних правовідносин землекористування, що свідчить про відсутність вини та протиправної поведінки ТОВ "Метро-Інформ", а отже і відсутність підстав для стягнення збитків у виді неодержаного доходу.

У відзиві на касаційну скаргу Черкаська міська рада, заперечуючи проти її задоволення просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін з огляду на правомірність та обґрунтованість висновків суду.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога Черкаської міської ради про стягнення з ТОВ "Метро-Інформ" збитків у виді неодержаного доходу за час фактичного користування земельною ділянкою, зважаючи на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України і статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, з огляду на використання земельної ділянки без належного оформлення права такого користування.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, чи зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою.

Статтею 125 цього Кодексу передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За змістом статті 211 цього Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними щодо правовідносин із відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у виді неодержаних ними доходів.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом "д" частини 1 статті 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, зважаючи на викладені норми, користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у виді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), за змістом пункту 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно пунктом 2 Порядку визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Отже, зважаючи на викладене, у разі неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 Земельного кодексу України та Порядком.

Разом із цим відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 31.08.2016 між Черкаською міською радою (орендодавець) і ТОВ "Метро-Інформ" (орендар) укладено договір об'єкта нерухомості № 914, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар - прийняти у строкове платне користування нежитлові будівлі загальною площею 5906,40 м 2 , розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 15/1, що належать до комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

За змістом пункту 7.1.12 цього договору орендар зобов'язаний укласти із власником землі договір про плату за землю або цивільно-правову угоду про фактичне використання землі.

Суд апеляційної інстанції установив, що 20.10.2016 ТОВ "Метро-Інформ" звернулося до Черкаської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку землевпорядної документації.

Рішенням Черкаської міської ради від 17.11.2016 № 2-1375 ТОВ "Метро-Інформ" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7636 га по вул. Сумгаїтській, 15/1 під нежитлові приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції аргументував судове рішення тим, що оскільки фактично договір оренди майна між сторонами у справі укладено 31.08.2016, відповідач був зобов'язаний за умовами цього договору укласти договір оренди земельної ділянки, натомість у порушення пункту 7.1.12 договору оренди майна ТОВ "Метро-Інформ" договору оренди землі не уклало. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме невиконання відповідачем умов розділу 7 договору оренди призвело до заподіяння позивачеві збитків у сумі 87 800,75 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 626, 627 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 цього Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як убачається із матеріалів справи, у пункті 7.1 договору оренди об'єкта нерухомості від 01.08.2016 визначено зобов'язання орендаря, зокрема, укласти з власником землі договір про плату за землю або цивільно-правову угоду за фактичне користування землею (підпункт 7.1.12 пункту 7.1 розділу 7 договору).

Разом із цим у розділі 9 договору оренди об'єкта нерухомості встановлена відповідальність сторін. Так, згідно з пунктом 9.3 за порушення або невиконання умов, передбачених пунктом 7.1 договору, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів за кожен випадок порушень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення саме збитків у вигді неодержаного доходу за час фактичного користування земельною ділянкою на підставі статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України і статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України у зв'язку із порушенням відповідачем вимог підпункту 7.1.12 пункту 7.1 розділу 7 договору оренди об'єкта нерухомості, не надав належної оцінки правовій природі заявленої до стягнення суми, ураховуючи вимоги чинного законодавства та правовідносини сторін.

Крім того, як убачається із матеріалів справи та установлено судом, за результатами розгляду заяви ТОВ "Метро-Інформ" від 20.10.2016 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,7636 га (а.с. 23) Черкаською міською радою 17.11.2016 прийнято відповідне рішення № 2-1375 (а.с. 24).

У подальшому ТОВ "Метро-Інформ" подало до Черкаської міської ради клопотання від 21.06.2017 № 10 про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 № 2-1375 у частині розміру земельної ділянки - збільшення з 0,7636 га до 0,7885 га відповідно до плану встановлення меж у зв'язку із виявленням помилки щодо зазначення площі земельної ділянки, джопущеної під час проведення геодезичних робіт (а.с. 48).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За змістом статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте здійснюючи судовий розгляд справи, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи відповідача, викладені ним у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу, зокрема щодо відсутності його вини та протиправної поведінки у неукладенні договору оренди землі, а також стосовно вжиття всіх залежних від ТОВ "Метро-Інформ" заходів на оформлення права користування земельною ділянкою.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому постанова Київського апеляційного господарського суду у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-Інформ" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі № 925/852/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак