Ухвала

від 21.05.2018 по справі 910/23439/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.05.2018Справа № 910/23439/15

За скаргою Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

За позовом Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни

До Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ"

Про стягнення 260 593,39 грн.

Суддя Лиськов М.О.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

03.09.2015 Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" (надалі також - "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (надалі також - "Відповідач") про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 260 593,39 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 02.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 119/Ю , проте Відповідач в порушення умов вказаного Договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 260 593,39 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.09.2015 порушено провадження у справі № 910/23439/15, судове засідання призначено на 05.10.2015.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.10.2015, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 позов Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" - задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" на користь Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 250 393 грн. 99 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 9 181 грн. 04 коп. та пеню у розмірі 1 018 грн. 36 коп.

13.01.2016 на виконання рішення суду видано накази.

11.05.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить:

- Визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувану від 16.04.2018 р. у виконавчому провадженні №50770585;

- Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/23439/15 в порядку, встановленому законом.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.05.2018 розгляд скарги призначено на 21.05.2018, зобов'язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцову Олену Сергіївну не пізніше 21.05.2018р. надати суду копії матеріалів виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі №910/23439/15 ВП №550770585; письмові пояснення по суті скарги, а також докази направлення письмових пояснень з доданими до них документами на адресу скаржника.

У судове засідання, призначене на 21.05.2018 з'явився представник скаржника, надав пояснення по суті скарги.

У судове засідання, призначене на 21.05.2018, представники ДВС та боржника не з'явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Статтею 342 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників відповідача (боржника) та ДВС в судові засідання по розгляду скарги обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що присутній у судовому засіданні 21.05.2018 представник стягувача (скаржника) проти розгляду скарги без участі уповноважених представників боржника та третьої особи не заперечували, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників вказаних осіб, виключно за наявними у справі матеріалами.

Скарга представника ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві мотивована наступним.

У зв'язку з тим, що рішення суду від 21.10.2015 року в добровільному порядку виконано не було, ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК пред'явив наказ від 13.01.2016 року до виконання.

02.05.2018 року ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК отримав постанову від 16.04.2018 старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіїни про повернення виконавчого документа стягувачу. Підтвердженням цього факту є вхідна відмітка Банку про отримання на супровідному листі ВДВС до оскаржуваної постанови.

Банк вважає винесену державним виконавцем постанову незаконною, передчасною та такою, що потребує скасуванню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 18 Закону України Про виконавче провадження Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право:

- на безпосередній доступ до інформації про боржників. їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення: накладати арешт на майно боржника;

- звертати стягнення на кошти, цінні папери, інше майно і майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції;

- у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Приписами п. 7 розділу XIII прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження передбачено, що - виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 8. ст. 48 Закону України Про виконавче провадження виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні, щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. В матеріалах виконавчого провадження не міститься інформації, щодо проведення вказаних виконавчих дій.

Положення статті 54 Закону України Про виконавче провадження передбачають, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів, а органи доходів і зборів зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Звертаючись зі скаргою до суду, скаржник стверджує, що повернення виконавчого документу здійснено на підставі того, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення та здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За твердженням скаржника, для встановлення вказаних обставин державним виконавцем не було вчинено всіх необхідних дій, передбачених ЗУ Про виконавче провадження : не отримано інформації щодо наявності у Боржника цінних паперів, водних транспортних засобів, інших самохідних транспортних засобів, в т.ч. дорожньо-будівельної техніки, об'єктів права інтелектуальної власності тощо.

Окрім того, скаржник посилається на ту обставину, що ТОВ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ , будучи позичальником за кредитним договором та в рахунок належного виконання зобов'язань передавав в заставу ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК належне йому на праві власності майно (транспортні засоби, спецтехніку, тощо).

В оскаржуваній постанові від 16.04.2018 року зазначається, що вжитими державним виконавцем заходами встановлено, що за боржником на праві власності зареєстровано транспортні засоби. Державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, однак протягом одного року транспортні засоби не розшукано.

Проте, скаржник стверджує, що факт того, що майно Боржника не розшукане не означає, що таке майно відсутнє.

Таким чином, скаржник заявляє, що висновок державного виконавця, що протягом року не розшукано майна боржника є передчасним, постанова про повернення виконавчого документу стягувану є неправомірною та такою що підлягає скасуванню.

Дослідивши матеріали скарги, заслухавши у судовому засіданні доводи представника скаржника, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення скарги на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Задовольняючи скаргу, суд виходить з наступних підстав.

Статтями 339-340 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Законодавцем передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу ст.124 Конституції України та ст.241 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби та регламентує порядок і особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст.3 Закону України „Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Зокрема, згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.

Відповідно до ч. 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом. Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

При цьому Закон України "Про виконавче провадження" можливість оскарження всього виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа не передбачає.

Державним виконавцем Кравцовою О.С. Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.2018 р. у виконавчому провадженні №50770585.

В обґрунтування поданої скарги скаржник (стягувач) посилається на порушення норм чинного законодавства України державним виконавцем при винесенні постанови від 16.04.2018 р. у виконавчому провадженні №50770585 повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, скаржником зазначено, що державним виконавцем не вжито всіх необхідних заходів щодо виконання рішення Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, для реалізації чого йому надано значний перелік прав. Внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності є наслідком вжиття всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та встановлення неможливості такого виконання, тобто встановлення того факту, що механізми та інструменти, якими закон наділяє виконавця при виконанні рішень про зобов'язання боржника особисто вчинити певні дії є вичерпаними. Тобто, лише після вичерпання усіх наданих законом засобів щодо виконання рішення, виконавець повідомляє про вчинення кримінального правопорушення та закриває виконавче провадження.

Натомість, за твердженням скаржника, державний виконавець уникав виконання своїх обов'язків: ним не вжито достатніх заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення, зокрема, Державний виконавець не скористався своїм правом звернутися до Суду із заявою за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням, не викликав посадових осіб Боржника на прийом для надання пояснень за фактами невиконання вимог, хоча право на всі перелічені дії, встановлено ч. 2 ст. 18 Закону.

Таким чином, з огляду на вищезазначені обставини, стягувач вважає, що при винесенні Постанови Державним виконавцем допущене порушення прав стягувача, у зв'язку з чим останній звертається до суду з цією скаргою.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і Законом (ч.2 ст.11 Закону).

Приписами ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.

Окрім того, ухвалою від 15.05.2018 зобов'язано ДВС надати копії матеріалів виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі № 910/23439/15, вказана вимога суду не виконана.

Отже, приймаючи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення Державним виконавцем Печерського районного Відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві реальних виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 07.12.2015 у справі № 910/23439/15, суд доходить висновку про безпідставність застосування Печерським ВДВС міста Києва МУЮ п. 2, 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та повернення на вказаній підставі виконавчого документу без виконання оскаржуваною постановою від 16.04.2018 у ВП № №50770585.

Пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, за огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова ВП №50770585 від 16.04.2018 з виконання наказу суду від 13.01.2016 у справі № 910/23439/15 Державного виконавця Шевченківського районного Відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження, суд дійшов висновку про незаконність дій Державного виконавця

Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіївни, а отже вказана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.2018 р. у виконавчому провадженні №50770585 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі № 910/23439/15 є такою, що підлягає скасуванню, вимоги скаржника в цій частині - правомірними, а скарга стягувача (позивача) такою, що підлягає задоволенню.

При цьому судом враховано наступне, відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійсни" суд.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Аналогічне положення міститься в ст. 18 Господарського процесуального кодексу України.

Конституційним Судом України зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №1 1-рп/2012.

Відповідно до мотивувальної частини рішення № 16-рп/2009 від 30.06.2009 Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до пункту 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Стаття 343 Господарського процесуального кодексу України говорить про те, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст. ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. задовольнити.

2. Визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувану від 16.04.2018 р. у виконавчому провадженні.

3. Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/23439/15 в порядку, встановленому законом.

4. Згідно ч.1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.05.2018р.

Суддя М.О. Лиськов