Постанова

від 22.05.2018 по справі 922/3875/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3875/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О.В.,

позивача - Горбаня Р.М.,

відповідачів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (судді: Бородіна Л.І., Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 (суддя Прохоров С.А.) у справі

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

до Селянського фермерського господарства "Еліта", Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Селянського фермерського господарства "Еліта" (далі - СФГ "Еліта") і Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Шевченківська райдержадміністрація) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами 11.04.2007, з підстав порушення положень статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме укладення договору без проведення нормативної грошової оцінки землі. При цьому прокурор зазначив, що оскільки позивач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про спірний договір дізналося із листа Ізюмської місцевої прокуратури від 05.10.2017 № 10-20-14-14452/0/19-17, відлікпозовної давності слід здійснювати саме з цього часу.

Шевченківська райдержадміністрація у відзиві на позовну заяву просила відмовити в її задоволенні, наголошуючи на укладенні спірного договору Шевченківською райдержадміністрацією у межах наданих законом повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. При цьому відповідач зазначив про недоведеність прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та акцентував на пропуску прокурором і позивачем позовної давності для звернення до суду.

СФГ "Еліта" у відзиві на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні, вважаючи вимоги прокурора незаконними та акцентуючи, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 затверджено форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, грошову оцінку яких не проведено, на підставі якої і було визначено розмір орендної плати у спірному договорі оренди землі. При цьому відповідач зазначив, що станом на день подання прокурором позову за зверненням СФГ "Еліта" розроблено технічну документацію з нормативної грошової оцінки землі, яку затверджено у встановленому законом порядку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2018, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі, наголошуючи, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися, змінюватися чи припинятися сторонами договору за власним волевиявленням. Спірний договір, на думку скаржника, укладено із порушенням вимог статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, що не взято судами до уваги під час розгляду справи.

Шевченківська райдержадміністрація у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, просить судові рішення у справі залишити без змін і зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 11.04.2007 між Шевченківською райдержадміністрацією (орендодавець) і СФГ "Еліта" (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії "Центр ДЗК" при Держкомземі України" від 11.04.2007 за № 040770400224.

Згідно з пунктом 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі розпорядження Голови Шевченківської райдержадміністрації від 08.08.2006 № 263 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди СФГ "Еліта" на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу, розташованих на території Шевченківської селищної ради за межами населеного пункту".

Пунктами 2, 3, 13, 14 договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка із земель запасу площею 45,00 га, у тому числі рілля - 45,00 га. На земельній ділянці немає об'єктів нерухомого майна. Земельна ділянка передається в оренду з метою вирощування сільськогосподарських культур. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 449 865,00 грн.

Орендна плата становить 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 8 договору оренди земельної ділянки).

11.04.2007 між сторонами договору складено акт передачі-прийому земельної ділянки, за яким Шевченківська райдержадміністрація передала, а СФГ "Еліта" прийняло земельну ділянку площею 45,00 га з земельно-кадастровим планом.

Підставою звернення з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 11.04.2007 між Шевченківською райдержадміністрацією і СФГ "Еліта", прокурор визначив порушення інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного договору без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто з порушенням положень статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватися у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, розташованими на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору - 11.04.2007) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 цього Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору - 11.04.2007) було передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно зі статтею 6 цього Закону (у відповідній редакції) ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною 1 цієї статті.

За змістом статті 19 Закону України "Про плату за землю" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час державної реєстрації спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Як убачається із матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що з урахуванням положень пунктів 4, 8 договору у цьому договорі визначено нормативну грошову оцінку землі у сумі 449 865,00 грн та визначено таку істотну умову договору як розмір орендної плати, який встановлюється у процентному співвідношенні від нормативної грошової оцінки землі, яка передана в оренду.

За змістом статті 1, частини 1 статті 13 та частини 1 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, яка проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Проте суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не установили підстав визначення у договорі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, переданої за спірним договором, у сумі 449 865,00 грн, а отже і наявності підстав, чи навпаки їх відсутності, для висновку про порушення норм чинного на момент укладення 11.04.2007 між відповідачами договору оренди землі та підстав для визнання його недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає передчасним і висновок судів стосовно відмови у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю порушеного права позивача та вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, з урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій мали в повній мірі дослідити всі обставини справи, виходячи із доводів і аргументів всіх учасників справи, установити обставини щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди землі від 11.04.2007 з огляду на незатвердження, за посиланнями прокурора, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а отже і невідповідність такого договору вимогам закону, з'ясувавши питання наявності, чи навпаки, підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а отже судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог прокурора та надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів та доказів, а відтак і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі № 922/3875/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак