Постанова

від 05.06.2018 по справі 910/4216/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. м. Київ Справа № 910/4216/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: не з'явився від відповідача: Жадан К.М. - за довіреністю № 13 від 11.03.2016 від третьої особи: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 24.04.2018 суддя Маринченко Я.В. повний текст складено 03.05.2018 за позовомпублічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича, м. Київ допублічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз", м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Маркет Трейд Груп", м. Київ простягнення 67 480,63 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз" (надалі-відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Трейд Груп" (надалі-третя особа) про стягнення 67 480,63 грн. заборгованості за договором оренди обладнання № 18 від 01.12.2012.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання зі своєчасної сплати обумовлених договором орендних платежів внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 56 513,58 грн.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь пеню в сумі 7 122,58 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 132,34 грн. та 3 % річних в сумі 712,13 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 у справі № 910/4216/17 позов публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 56 513,58 грн., пеню в розмірі 6062,99 грн., інфляційні втрати в сумі 3 132,34 грн. та 3 % річних в розмірі 712,13 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 574,88 грн. ( т. 1, а.с. 147-153).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 у справі № 910/4216/17 залишено без змін ( т. 1, а.с. 186-200).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 у справі 910/4216/17 вищезазначені судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції ( т. 1, а.с. 242-248).

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, стягуючи з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 56 513,58 грн., пеню в розмірі 6 062,99 грн., інфляційні втрати в сумі 3 132,34 грн. та 3 % річних в розмірі 712,13 грн., належним чином не дослідили доводи відповідача щодо наявності його вини в простроченні виконання зобов'язань за договором, а також не встановили причинно-наслідковий зв'язок між виникненням надзвичайних і невідворотних обставин та неможливістю виконання зобов'язання, виходячи з конкретної ситуації. Також вказано на необхідність, після з'ясування зазначеного вище, вказати про наявність або відсутність підстав для стягнення пені, інфляційної складової боргу та 3% річних.

За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/4216/17 позов задоволено частково; стягнуто з публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз" на користь публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" 56 513,58 грн.- заборгованості, 6 062,99 грн. - пені, 3 132,34 грн.- інфляційних втрат, 712,13 грн.. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 574, 88 грн.; в іншій частині позову відмовлено ( т. 2, а.с. 87-94).

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 512, 513, 546, 547, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 232, 283, 286 Господарського кодексу України встановив факт несплати орендних платежів за договором оренди № 18 від 01.12.2012 за період з квітня 2016 по січень 2017 відповідачем, і, відповідно, прийшов до висновку про доведеність позовних вимог. Однак позов задовольнив часткового через помилковість здійсненого позивачем розрахунку пені. Крім того, беручи до уваги відсутність належних доказів у розумінні Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (відсутності відповідного висновку Торгово-промислової палати про настання у відповідача форс-мажорних обставин), суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність того факту, що невиконання відповідачем зобов'язання з оплати орендних платежів за період з квітня 2016 по січень 2017 відбулося поза його волею внаслідок настання обставин, що мають надзвичайний характер (непереборна сила), в розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, а тому відхилив такі доводи відповідача як необґрунтовані.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/4216/17, публічне акціонерне товариство Комерційний Банк Союз (надалі-ПАТ КБ Союз / скаржник) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ КБ Союз , вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що порушення виконання зобов'язання за договором оренди з боку відповідача було викликане перешкодою поза його контролем, а саме-внаслідок прийняття постанови Правління НБУ №162/БТ від 15.03.2016, постанови Правління НБУ № 299/ БТ від 28.04.2016, а також внаслідок невиконання НБУ судових рішень, згідно яких вищевказані постанови НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були визнані протиправними та скасовані, а діяльність АТ КБ "СОЮЗ" повинна була бути відновлена. Таким чином, починаючи з 15.03.2016 відповідач з вини НБУ був позбавлений можливості повноцінно здійснювати свою банківську діяльність, в тому числі в частині здійснення розрахунків.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський не врахував та не надав належної правової оцінки нормам ст. 617 Цивільного кодексу України в сукупності з пунктами 8.7., 8.8. та 8.10 договору оренди.

Також скаржник вказує про те, що до подання позивачем позовної заяви, він не звертався до відповідача із вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що розрахунок заборгованості за договором оренди, які надавалися до суду позивачем, є додатком до позовної заяви, взагалі відсутні відомості, за якими саме формулами були розраховані сума пені, інфляційних втрат та 3% річних, а відтак, на думку скаржника, перевірити обґрунтованість таких розрахунків, наведених позивачем не вбачається за можливе.

Вказує проте, що місцевим господарським судом не було виконано вказівки, що містилися в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4216/17; розгляд апеляційної скарги ПАТ КБ Союз призначено на 05.06.2018.

04.06.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду позивачем було відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ Союз , позивач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Третя особа не подала суду відзиву на апеляційну скаргу ПАТ КБ Союз . Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції ( ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (рекомендовані поштові повернення).

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності останніх.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення адвоката скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши пояснення скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 01.12.2012 між публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (орендодавець) та ТОВ "Маркет Трейд Груп" (орендар) був укладений договір оренди обладнання № 18 (далі - договір оренди).

Згідно з п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає в строкове платне користування, а саме - в оренду, майно згідно з переліком, що міститься в додатку № 1 до даного договору, а орендар зобов'язується прийняти від орендодавця обладнання у строкове платне користування та сплачувати за нього орендну плату.

Передача обладнання орендодавцем здійснюється за адресою: м. Донецьк, пр-т Ілліча, 17б на підставі акта приймання-передачі обладнання в оренду, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін (п. 2.1 договору оренди).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2014 включно, з подальшою його пролонгацією (п.п. 9.1, 9.2 договору оренди).

У подальшому договір оренди був продовжений додатковою угодою № 1 від 31.12.2014 - до 31.12.2016.

Так, позивач на виконання умов договору оренди передав ТОВ "Маркет Трейд Груп" в оренду обладнання, обумовлене сторонами, а орендар прийняв його у строкове платне користування, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.12.2012.

25.01.2016 між ПАТ "Родовід Банк" (строна-1), ТОВ "Маркет Трейд Груп" (строна-2) та ПАТ "Комерційний Банк "Союз" (сторона-3) була укладена угода, згідно якої сторона договору оренди, а саме - ТОВ "Маркет Трейд Груп" замінена на його правонаступника - ПАТ "Комерційний Банк "Союз". Згідно з указаною угодою останній набув усіх прав та обов'язків за договором оренди № 18 від 01.12.2012 .

Крім того, п. 4 угоди сторони погодили, що майно використовується ПАТ "Комерційний Банк "Союз" починаючи з 01.12.2015, враховуючи той факт, що предмет договору оренди №18 від 01.12.2012 знаходиться на території, яка не контролюється українською владою та фактично не передається від ПАТ "Родовід Банк" до ПАТ "Комерційний Банк "Союз".

Відповідно до п. 5 угоди сторони взаємно підтверджують, що станом на 01.12.2015 всі взаєморозрахунки між сторонами за договором оренди та суборенди проведені належним чином та в повному обсязі, а також відсутні будь-які претензії майнового характеру кожної із сторін до інших сторін угоди.

Отже, ПАТ "Комерційний Банк "Союз" замінив первісного орендаря та до нього перейшли відповідні права та обов'язки за договором оренди обладнання № 18 від 01.12.2012, починаючи з 01.12.2015.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 25.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (орендодавець) та ПАТ "Комерційний Банк "Союз" (орендар) був укладений договір оренди обладнання № 18 (в новій редакції).

Згідно з п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає в строкове платне користування, а саме - в оренду, майно згідно з переліком, що міститься в додатку № 1 до даного договору, а орендар зобов'язується прийняти від орендодавця обладнання у строкове платне користування та сплачувати за нього орендну плату.

Пунктами 3.1, 3.2 договору оренди, в редакції від 25.01.2016 передбачено, що орендна плата, розмір якої становить 5 560,00 грн. вноситься орендарем щомісячно до 10 числа календарного місяця, за який вона вноситься,

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 16.06.2017 включно, з подальшою його пролонгацією, а строк оренди розпочинається з 01.12.2015 (п.п. 9.1, 9.2 договору оренди).

Проте, відповідач, отримавши у користування обладнання, свої зобов'язання за договором оренди не виконав, а саме - у період з квітня 2016 по січень 2017 орендну плату позивачу не сплатив.

Враховуючи вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди №18 від 25.01.2016, в сумі 56 513,58 грн., пеню в сумі 7 122,58 грн., інфляційну складову боргу в сумі 3 132,34 грн. та 3 % річних у сумі 712,13 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі-ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України), кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Частиною 3 вказаної статті визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові ( ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ( ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Частинами першою та четвертою статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось вище, 25.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (орендодавець) та ПАТ "Комерційний Банк "Союз" (орендар) був укладений договір оренди обладнання № 18.

Відповідач отримавши у користування обладнання, свої зобов'язання за договором оренди не виконав, а саме - у період з квітня 2016 року по січень 2017 року орендну плату позивачу не сплатив, а тому у нього виникла заборгованість у сумі 56 513,58 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів протилежно відповідачем також і не надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 56 513,58 грн. основної заборгованості за період з квітня 2016 року по січень 2017 року за договором оренди № 18 в редакції від 25.01.2016

Стосовно доводів апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення, про неможливість своєчасної оплати орендних платежів у зв'язку з настанням незалежних від нього обставин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, постановами Правління Національного банку України № 162/БТ від 15.03.2016 та № 299/БТ від 28.04.2016 було відкликано банківську ліцензію відповідача.

Також виконавчою дирекцією Фонду прийняті рішення № 343 від 15.03.2016 та № 615 від 28.04.2016 про початок здійснення процедури ліквідації відповідача та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

Як вбачається із пояснень представника відповідача, вказані обставини відповідач вважає обставинами непереборної сили (форс-мажорними), а тому ПАТ "КБ "Союз" не мав можливості здійснювати свою банківську діяльність та був позбавлений можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами та, як наслідок, виконувати належним чином свої договірні зобов'язання перед своїми контрагентами, у тому числі і за договором оренди № 18 від 25.01.2016. Вказані обставини відповідачем було викладено у листі № 05/186 від 27.03.2017, направленому до ПАТ "Родовід Банк", у якому також ПАТ "КБ "Союз" пропонував провести консультативну зустріч та узгодити вказане питання укладанням відповідної додаткової угоди. Відповіді на вказаний лист позивачем надано не було.

За загальним правилом під форс-мажором розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін. У цьому випадку сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, що мають його підтверджувати.

Так, пунктом 8.7 договору оренди сторони передбачили, що вони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо таке часткове або повне невиконання зумовлене обставинами, що склалися після підписання цього договору внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які неможливо було передбачити або запобігти розумними заходами: стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежа, тощо), катастрофи, рішення органів державної влади, місцевого самоврядування, дії військового характеру, страйки, тощо).

При цьому необхідно зазначити, що форс-мажорні обставини засвідчує Торгово-промислова палата відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" з урахуванням умов конкретних договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вказані приписи кореспондуються зі статтею 218 Господарського кодексу України, а також закріплені у частині 1 статті 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Разом з тим, суд апеляційної інтенції зазначає, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності форс-мажорних обставин.

Також відсутні належні докази у відповідності до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (відсутності відповідного висновку Торгово-промислової палати про настання у відповідача форс-мажорних обставин).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про недоведеність того факту, що невиконання відповідачем зобов'язання з оплати орендних платежів за період з квітня 2016 по січень 2017 відбулося поза його волею, внаслідок настання обставин, що мають надзвичайний характер (непереборна сила) в розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, а тому такі доводи відповідача в цій частини є необґрунтованими.

Також, місцевим господарським судом встановлено та не заперечується сторонами, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2016 у справі № 826/4275/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016, були скасовані постанова Правління Національного банку України № 162/БТ від 15.03.2016 та рішення виконавчої дирекції Фонду № 343 від 15.03.2016 про відкликання банківської ліцензії у ПАТ "КБ "Союз" та його ліквідацію.

В свою чергу, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 826/7833/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційної адміністративного суду від 12.09.2016, були скасовані постанова Правління Національного банку України № 299/БТ від 28.04.2016 та рішення виконавчої дирекції Фонду № 615 від 28.04.2016 про відкликання банківської ліцензії у ПАТ "КБ "Союз" та його ліквідацію.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на час спірних правовідносин процедура ліквідації щодо ПАТ "КБ "Союз" була визнана неправомірною та має наслідком її відсутність, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що навіть, якщо банк перебував у стані ліквідації, таке становище не звільняє його від обов'язку сплачувати орендні платежі, оскільки договір оренди є договором, що забезпечує діяльність банку в процедурі ліквідації.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наслідком початку процедури ліквідації є відсутність додаткових зобов'язань банку, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Так, під час здійснення ліквідації банку існують зобов'язання останнього безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури, до яких можуть відноситись видатки із виплати заробітної плати працівникам банку, утримання банком приміщень його перебування, тощо.

Що стосується заявлених на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 712,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 132,34 грн., слід зазначити наступне.

Пунктами 3, 5 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Місцевим господарським судом встановлено, що рішеннями компетентних судів були визнані неправомірними відповідні рішення Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо запровадження у відповідача процедури ліквідації, що в свою чергу свідчить про її відсутність.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень п.п. 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, вважає такий розрахунок арифметично правильним.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 3 132,34 грн. та 3 % річних в сумі 712,13 грн. Відтак рішення суду першої інстанції в цій частині також є правильним та обґрунтованим.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 7 122,58 грн., колегія суддів зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі ( ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Пунктом 8.1 договору оренди, в редакції змін від 25.01.2016, сторони погодили, що за невнесення (несвоєчасне внесення) орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасного виконання зобов'язань по сплаті обумовлених наведеним договорам платежів, що є підставами для стягнення з відповідача пені, вимоги позивача в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, апеляційна інстанція, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, вважає розрахунок місцевого господарського суду арифметично правильним, та який був здійснений з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 6 062,99 грн.

Місцевий господарський суд дослідивши в повній мірі матеріали справи та виконавши вказівки, що містилися в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2017 встановив відсутність належних доказів відсутності вини відповідача в простроченні виконання зобов'язань за договором; відсутність доказів наявності надзвичайних і невідворотних обставин, які спричинили неможливість виконання зобов'язань за договором, а відтак, і наявність підстав для стягнення пені, інфляційної складової боргу та 3% річних.

З урахування наведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача в цій частині, як необґрунтовані.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що до подання позивачем позовної заяви до господарського суду, він (позивач) не звертався до відповідача із вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, а тому, враховуючи положення ст. 625 ЦК України останні повинні бути сплачені відповідачем лише в тому випадку, коли їх сплата вимагалась позивачем ще до подання позову і поза межами судової процедури. Відтак, на думку скаржника, у суду першої інстанції існували всі належні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

У п. 1.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим . Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо необхідності надіслання позивачем претензії стосовно виконання його зобов'язань зі сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того колегія суддів зазначає, що оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач реалізував своє право вимоги про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних витрат (нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України) шляхом подання даного позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Союз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/4216/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/4216/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 06.06.2018

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна