КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" червня 2018 р. Справа№ 910/19181/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Отрюха Б.В.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 04.06.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 (повний текст складено 12.03.2018)
у справі №910/19181/17 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Колективне підприємство Фірма Азовбудматеріали
про стягнення 100 000,00 грн.
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю М-СТАР (далі, позивач або ТОВ М-СТАР ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі, відповідач або Банк) про стягнення 100 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Колективне підприємство Фірма Азовбудматеріали (далі, третя особа).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору про розрахунково-касове обслуговування від 30.10.2012 та зазначає, що згідно платіжного доручення №68 від 16.11.2016 Колективне підприємство Фірма Азовбудматеріали перерахувало на рахунок ТОВ М-СТАР , відкритий у ПАТ КБ Приватбанк , грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за вугілля АС (6-13) по рах. №25 від 02.11.2016, з-но з дог. №201 від 02.11.2016. Однак, вказані кошти, сплачені третьою особою за договором №201 від 02.11.2016, були безпідставно списані банком з його рахунку та зараховані на рахунок ПАТ КБ Приватбанк в рахунок погашення неіснуючої заборгованості за договором про розрахунково-касове обслуговування.
ТОВ М-Стар стверджує, що не має заборгованості перед Банком та не мав її на дату переказу (16.11.2016), а тому кошти у сумі 100 000,00 грн. були списані з його рахунку безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР грошові кошти у розмірі 64 318 (шістдесят чотири тисячі триста вісімнадцять) грн. 37 коп. та 1029 (одну тисячу двадцять дев'ять) грн. 09 коп. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. До апеляційної скарги також додане клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За твердженнями скаржника, через порушення зобов'язань за Договором від 30.10.2012 у позивача виникла заборгованість за кредитним лімітом, у зв'язку з чим Банк звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом до ТОВ М-СТАР про стягнення заборгованості у розмірі 33 683,20 грн., виходячи із розрахунку заборгованості, що існувала станом на 02.12.2014. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.03.2015 у справі №908/516/15-г позовні вимоги було задоволено. У свою чергу, стягнута Банком за вказаним рішенням суду сума у розмірі 33 625,40 грн. 24.08.2016 була зарахована Банком в рахунок погашення заборгованості ТОВ М-Стар за договором по пені, що виникла у зв'язку з тим, що рішення суду не зупиняло нарахування штрафних санкцій по заборгованості, а на суму кредиту нараховувались відсотки, пеня і комісії.
Банк стверджує, що зараховуючи суму стягнутих судом грошових коштів у розмірі 33 625,40 грн. в рахунок погашення пені за договором, діяв виключно в рамках погоджених сторонами Умов і правил банківського обслуговування ПАТ КБ Приватбанк та приписів законодавства.
Відтак, оскільки стягнута сума за рішенням суду була спрямована Банком на погашення пені, основна заборгованість за договором банківського обслуговування існувати не припинила, а тому грошові кошти у сумі 64 364,90 грн. із 100 000,00 грн., які надійшли на рахунок ТОВ М-Стар від Колективного підприємства Фірма Азовбудматеріали згідно переказу від 16.11.2016, були списані Банком для погашення заборгованості, яка залишилася за позивачем згідно договору банківського обслуговування (на погашення пені - 4 497,34 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 6 021,00 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 31 546,56 грн., боргу за договором - 22 300,00 грн.).
Враховуючи зазначене, як вказує Банк, дії відповідача стосовно зарахування спірних коштів на рахунок Банку є правомірними, а підстави для задоволення позову відсутні.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству Комерційний банк Приватбанк пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17, відкрито апеляційне провадження у справі №910/19181/17, розгляд справи призначено на 21.05.2018.
21.05.2018 від позивача та третьої особи через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, у яких вони просили суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Представники позивача та третьої особи у судове засідання, призначене на 21.05.2018, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 розгляд справи відкладено на 04.06.2018.
Представники позивача та третьої особи у судове засідання знову не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення та витяг із сайту Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та третьої особи.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.10.2012 ТОВ М-СТАР (клієнт) звернулось до ПАТ КБ Приватбанк (банк) із заявою про відкриття поточного рахунку №26009054004733 та карткового рахунку №26056054006063.
Згідно даної заяви позивач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг (далі, Умови), що розміщені на сайті банку www.privatbank.ua, Тарифів ПАТ КБ Приватбанк , які разом із заявою складають договір банківського обслуговування №б/н від 30.10.2012 (далі, Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Позивачу на підставі його заяви відкрито Банком поточний рахунок №26009054004733 та картковий рахунок №26056054006063.
Розділом 3.18. Умов передбачено надання послуги щодо встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок корпоративного клієнта.
Відповідно до пункту 3.18.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
Згідно пункту 3.18.1.3. Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.
Пунктом 3.18.6.1. Умов визначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку) та/або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах визначеної суми, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами.
Так, відповідно до договору позивачу було також встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок №26009054004733 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг .
Позивач здійснював користування наданим йому кредитним лімітом за рахунком №26009054004733, що сторонами не заперечувалось.
Судом встановлено, що 02.11.2016 між ТОВ М-СТАР (продавець, позивач) та Колективним підприємством Фірма Азовбудматеріали (покупець, третя особа) укладено договір №201, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар.
Згідно платіжного доручення №68 від 16.11.2016 Колективне підприємство Фірма Азовбудматеріали перерахувало на рахунок ТОВ М-СТАР , відкритий у ПАТ КБ Приватбанк , грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за вугілля АС (6-13) по рах. №25 від 02.11.2016, з-но з дог. №201 від 02.11.2016.
Натомість, сплачені третьою особою за договором №201 від 02.11.2016 кошти, як зазначає позивач, були списані з його рахунку та, згідно відповідей банку (копії наявні у матеріалах справи), були зараховані на рахунок ПАТ КБ Приватбанк в рахунок погашення його заборгованості перед Банком, а саме: 22 300,00 грн. - борг за кредитом по договору про розрахунково-касове обслуговування, 31 546,56 грн. - відсотки за користування кредитом за договором, 6 021,00 грн. - комісія за користування кредитом, 4 450,81 грн. - пеня за кредитом, 34 032,47 грн. - заборгованість по пені за кредитом.
Позивач зазначає, що дійсно рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.03.2015 у справі №908/516/15-г було задоволено позов Банку до нього та стягнуто з ТОВ М-СТАР на користь ПАТ КБ Приватбанк 33 683,20 грн., з яких: 22 300,00 грн. заборгованості за кредитом; 6 744,01 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 234,29 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1 404,90 грн. заборгованості по комісії за користуванням кредитом, а також 1 827,00 грн. судового збору.
Проте, 22.08.2016 старшим державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки на користь стягувача (Банку) було стягнуто та перераховано суму боргу відповідно до виконавчого документа, виданого Господарським судом Запорізької області №908/516/15-г від 27.03.2015.
Таким чином, позивач зазначає, що станом на 22.08.2016 рішення Господарського суду Запорізької області від 27.03.2015 у справі №908/516/15-г було виконано, а тому відповідач (ПАТ КБ Приватбанк ), на думку позивача, не мав права списувати з його рахунку суму у розмірі 100 000,00 грн. для зарахування заборгованості за договором банківського обслуговування № б/н від 30.10.2012.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення позову, Банк зазначає, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не свідчить про припинення правовідносин між сторонами за договором банківського обслуговування та не говорить про відсутність заборгованості за таким. Банком надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого 24.08.2016 суму у розмірі 33 625,40 грн. було зараховано в рахунок погашення пені за договором, а перераховану третьою особою на рахунок позивача 16.11.2016 суму зараховано на: погашення пені - 4 497,34 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 6 021,00 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 31 546,56 грн., боргу за договором - 22 300,00 грн.
При цьому, відповідач посилається на те, що зараховуючи вказані суми грошових коштів в рахунок погашення пені за договором, та здійснюючи відповідне списання коштів, діяв виключно в рамках погоджених сторонами Умов і правил банківського обслуговування ПАТ КБ Приватбанк та приписів законодавства.
За таких обставин, відповідач вважає, що списання банком грошових коштів з рахунку клієнта (позивача) для погашення заборгованості за договором банківського обслуговування є правомірним та погодженим між сторонами як одна з умов договору, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
За своєю правовою природою укладений між ПАТ КБ Приватбанк та ТОВ М-СТАР договір є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.
Правовідносини між сторонами щодо надання кредиту та обслуговування банківського рахунку врегульовані главами 71, 72 Цивільного кодексу України, Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , а також договором банківського обслуговування, укладеним між ними.
Згідно вимог частин 1, 3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно з пунктами 26.1., 26.4. статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахункове-касове обслуговування або в іншому договору про надання банківських послуг.
Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком (пункт 26.3. статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ).
Аналогічні положення закріплені в пункті 6.5. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного Банку України № 22 від 21 січня 2004 року.
Так, згідно з пунктами 3.18.2.2.8. Умов і правил банківського обслуговування ПАТ КБ Приватбанк , на які погодився позивач, підписуючи заяву про приєднання, клієнт доручає банку списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків (як відкритих на момент початку обслуговування банком ліміта клієнта, так і тих, які відкриті після цього), у валюті кредиту для виконання зобов'язань з погашення кредиту, а також відсотків за його використання, а також в рахунок оплати договорів страхування, за якими банк є вигодонабувачем, з усіх своїх поточних рахунків у гривні, для виконання зобов'язань з погашення винагороди, а також неустойки, в межах сум, що підлягають сплаті банку згідно з цим розділом Умов та правил надання банківських послуг , а також за іншими кредитними договорами, укладеними клієнтом з банком, при настанні термінів платежів (здійснювати договірне списання).
Відповідно до пункту 3.18.2.3.7. Умов при порушенні клієнтом строків виконання яких-небудь з грошових зобов'язань (за відсутності коштів у необхідних сумах на рахунках клієнта для здійснення повноважень відповідно до п. 3.18.2.2.8.), клієнт доручає банку здійснювати списання коштів з усіх поточних і депозитних рахунків клієнта в банку в порядку, передбаченому законодавством та цим розділом Умов та правил надання банківських послуг .
Таким чином, умовами спірного договору сторони погодили можливість списання Банком грошових коштів для виконання зобов'язань з погашення кредиту, процентів за його використання, винагороди та неустойки в межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором.
Судом встановлено, що через порушення зобов'язань за договором у позивача існувала заборгованість за кредитом, у зв'язку з чим Банк звертався до Господарського суду Запорізької області із позовом до ТОВ М-СТАР про стягнення заборгованості у розмірі 33 683,20 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.03.2015 у справі №908/516/15-г задоволено позов Банку та стягнуто з ТОВ М-СТАР на користь ПАТ КБ Приватбанк 33 683,20 грн., з яких: 22 300,00 грн. заборгованості за кредитом по договору; 6 744,01 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 234,29 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1 404,90 грн. заборгованості по комісії за користуванням кредитом, а також 1 827,00 грн. судового збору.
На виконання вказаного рішення 14.04.2015 видано наказ №908/516/15-г від 27.03.2015 та відкрито виконавче провадження.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ М-СТАР погашено вказану суму в повному обсязі, що підтверджується випискою з банку від 11.08.2016 (том 1, а.с. 9) та постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області про закінчення виконавчого провадження №51795179 від 22.08.2016 (том 1, а.с. 10) у зв'язку з повним виконанням рішення суду та перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок відповідача.
Натомість, як вбачається із наданого Банком розрахунку, 24.08.2016 суму у розмірі 33 625,40 грн. (сума, яка стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.03.2015 у справі №908/516/15-г, і яка складається з: 22 300 грн. заборгованості за кредитом; 6 744,01 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 234,29 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1404,90 грн. заборгованості по комісії за користуванням кредитом) була зарахована банком лише на рахунок погашення пені.
Зазначаючи про правомірність зарахування здійсненої ТОВ М-СТАР 11.08.2016 оплати у рахунок погашення заборгованості по пені Банк посилається на пункт 3.18.4.10. Умов (у редакції станом на дату укладення договору), згідно якого зобов'язання виконуються в такій послідовності: кошти, отримані від клієнта, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості, насамперед спрямовуються для погашення витрат/збитків Банку згідно з пунктами 3.18.2.2.16, 3.18.2.3.15., далі для погашення неустойки згідно розділу 3.18.5. цього розділу Умов, далі - простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - відсотків, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту.
Однак, суд апеляційної інстанції у даному випадку вважає такі посилання відповідача безпідставними з огляду на наступне.
За приписами статей 4-5 статті 115 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на 11.08.2016) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Як зазначено у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Відповідно до частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на 11.08.2016) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Пунктом 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 встановлено, що реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Так, ТОВ М-СТАР 11.08.2016 здійснив оплату заборгованості за кредитом перед Банком із призначенням платежу саме як стягнення згідно наказу №908/516/15-г, що підтверджується випискою з банку від 11.08.2016.
Вказана обставина підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №51795179 від 22.08.2016, якою встановлено, що на користь стягувача стягнуто та перераховано суму боргу відповідно до виконавчого документа.
Відтак, оскільки позивачем 11.08.2016 погашення заборгованості згідно рішення суду у розмірі 33 683,20 грн. здійснювалось із призначенням платежу саме на виконання рішення суду у справі №908/516/15-г та згідно наказу №908/516/15-г, у Банку були відсутні підстави для зарахування відповідних коштів у рахунок погашення будь-якої іншої заборгованості, у тому числі штрафних санкцій, нарахованих за період, не охоплений спірним періодом у справі №908/516/15-г.
Сплачені позивачем кошти згідно рішення суду мали бути зараховані Банком саме наступним чином: 22 300,00 грн. - на погашення заборгованості за кредитом; 6 744,01 грн. - на погашення заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 234,29 грн. на погашення заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1 404,90 грн. на погашення заборгованості по комісії за користуванням кредитом.
Посилання скаржника на те, що позивачем не оспорювався розподіл грошових коштів при погашенні заборгованості, а дана обставина не вказувалась ним як одна із підстав для задоволення позовних вимог, не приймаються судом до уваги оскільки позивач у позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про повне погашення ним кредиту та нарахованих на нього процентів, комісії та пені згідно рішення суду у справі №908/516/15-г. Тобто фактично позивач, здійснюючи погашення заборгованості за рішенням суду, розраховував на те, що сплачені ним кошти були зараховані саме на погашення заборгованості за вказаним рішенням суду, а не на погашення пені, яка за твердженнями відповідача була нарахована за період, не охоплений рішення суду.
Як уже зазначалося вище, згідно платіжного доручення №68 від 16.11.2016 Колективне підприємство Фірма Азовбудматеріали перерахувало на рахунок ТОВ М-СТАР , відкритий у ПАТ КБ Приватбанк , грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за вугілля АС (6-13) по рах. №25 від 02.11.2016, з-но з дог. №201 від 02.11.2016, 64 318,37 грн. з яких 16.11.2016 було списано Банком на рахунок погашення заборгованості позивача за кредитом, а саме: на погашення пені - 4 497,34 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 6 021,0 грн., комісії за користування кредитним лімітом - 31 546,56 грн., а також боргу за договором - 22 300,00 грн.
Таке списання, з огляду на те, що позивачем 11.08.2016 було повністю погашено заборгованість за рішенням суду у справі №908/516/15-г від 27.03.2015, є безпідставним, оскільки фактично Банком повторно було стягнуто з позивача суму заборгованості у розмірі 22 300,00 грн., яка вже була стягнута за рішенням суду, а також самостійно списано пеню у розмірі 4 497,34 грн., комісію за користування кредитним лімітом у розмірі 6 021,00 грн. та комісію за користування кредитним лімітом у розмірі 31 546,56 грн., суми яких не є безспірними і розрахунок яких за встановлених обставин справи є необґрунтованим, враховуючи сплату позивачем основного боргу.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевстановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджено суду факт наявності у позивача станом на 16.11.2016 заборгованості за наданим йому на підставі вищевказаного договору кредитом, у рахунок якої Банком на підставі Умов було списано 64 318,37 грн.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що відповідачем порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти, у т. ч., враховуючи положення пункту 3.1. статті 3 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , які існують у формі записів на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.
Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача 100 000,00 грн., в той час як з матеріалів справи вбачається, що банком було списано грошові кошти у загальному розмірі 64 318,37 грн.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги ТОВ М-СТАР у даній справі підлягають задоволенню частково, про що вірно зазначив суд першої інстанції, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 64 318,37 грн., які були безпідставно списані Банком із позивача.
Судом взята до уваги невідповідність деяких висновків суду першої інстанції обставинам справи (щодо погодженої сторонами згідно Умов можливості договірного списання коштів), однак зазначене не вплинуло на правильність прийнятого судом рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17 підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/19181/17 залишити без змін.
Матеріали справи №910/19181/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та випадках, передбачених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.06.2018.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді Б.В. Отрюх
А.І. Тищенко
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 04.06.2018 |
Оприлюднено | 12.06.2018 |
Номер документу | 74538775 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Михальська Ю.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні