Постанова

від 04.06.2018 по справі 917/1657/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р. Справа № 917/1657/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі судового засідання Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вх. №613 П/2)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017, ухвалене об 11:05 год. в м. Полтаві (суддя Бунякіна Г.І.), повний текст рішення складено та підписано 14.12.2017,

у справі №917/1657/17

за позовом Фермерського господарства "Хризоліт", АДРЕСА_1,

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава, вул. Уютна, 23,

про визнання права користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Хризоліт" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просить суд визнати за позивачем право користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 35,5609 га, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства по договору оренди землі від 29.05.2014 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Полтавській області від 28.04.2014 № 16-282/16-14-СГ надана в оренду гр. ОСОБА_1 за договором оренди від 29.05.2014. Позивач вказує, що фактично спірна земельна ділянка використовується фермерським господарством, яке несе всі витрати, сплачує обов'язкові платежі, пов'язані з користуванням землею, у тому числі орендну плату, однак формально стороною за договором є ОСОБА_1 ФГ "Хризоліт" звернулось до ГУ Держземагенства з заявою, в якій просило визнати право користування ФГ Хризоліт та внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 29.05.2014. Відмова Головного управління Держземагенства стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі № 917/1657/17 позовні вимоги задоволені. Визнано за фермерським господарством "Хризоліт" (код ЄДРПОУ 37114969) право користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 35, 5609 га, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, за договором оренди землі від 29.05.2014, що зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014.

Місцевий господарський суд на підставі положень ст. 15-1, 152, 186-1 ЗК України, ст.ст. 1, 7, 8 ОСОБА_2 України "Про фермерське господарство", дійшов висновку, що земельна ділянка надавалась громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із створенням юридичної особи - Фермерського господарства "Хризоліт", разом з тим стаття 12 ОСОБА_2 України "Про фермерське господарство" не ставить в залежність ту обставину, хто є формальним орендарем земельної ділянки: громадянин-учасник (засновник) фермерського господарства чи саме господарство як юридична особа. Зважаючи на те, що захист прав громадян та юридичних осібна земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні у громадянина ОСОБА_1 на підставі діючого договору оренди землі, яким не передбачений порядок заміни сторони, який можна застосувати до спірних правовідносин. Відповідач також посилається на те, що замінити сторону в договорі оренди від 29.05.2014 неможливо, оскільки порядок набуття права оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідно до положень Земельного кодексу України, здійснюється в порядку аукціону. Крім того, сам договір оренди землі від 29.10.2013 (за яким орендарем визначено громадянина ОСОБА_1І.) пройшов відповідну державну реєстрацію, що була вчинена за правилами на час вчинення цього правочину, містить всі істотні умови за чинним законодавством.

На думку відповідача, відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні громадян або юридичних осіб передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку визначеному законом.

Також скаржник зазначає, що підпункт «в» ст. 12 ЗУ «Про фермерське господарство» , за яким закріплено, що землі ФГ можуть складатися із «земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди» , за змістовим навантаженням стосується лише земельної ділянки, що надана в оренду безпосередньо фермерському господарству, а саме: з закріпленням в договорі стороною - орендарем господарство, а не громадянина (засновника чи учасника цього господарства).

Фермерським господарством "Хризоліт" подано клопотання про розгляд справи без участі представника в судовому засіданні.

В судове засіданні представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про причину неявки суд не повідомили.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до ст. 7 ОСОБА_2 України "Про фермерське господарство" № 973-1V від 19.06.2003 р. (в редакції станом на 2013 рік) ОСОБА_1, який на момент звернення до суду є головою Фермерського господарства «Хризоліт» (позивач), 29.10.2013 р. (з посиланням на ст.ст. 15 1 , 22, 31, 122, 123, 124 ЗК України) звернувся до Головного управління Дерземагентсва у Полтавській області, як розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності на момент звернення, правонаступником якого на сьогодні є відповідач - ГУ Дергеокадастру у Полтавській області, з заявою (а.с. 49) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства (із земель сільськогосподарського призначення державної власності) орієнтовною площею 35,5609 га (рілля - 35,5609 га) на території Бабичівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Бабичівка) Глобинського району Полтавської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 06.12.2013 року № ПЛ/5320680400:00:011/00000384 (а.с. 51) ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої з південно-західної сторони с.Бабичівка Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, орієнтовною площею 35,5612 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 28.04.2014 року № 16-282/16-14-СГ (а.с. 24): а) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства (із земель сільськогосподарського призначення державної власності) на території Бабичівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Бабичівка) Глобинського району Полтавської області, б) надано гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136, площею 35,5609 га (рілля) для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 20 років, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області. При цьому п. 5 цього ж наказу зроблено застереження - земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 України «Про фермерське господарство» та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, за якою право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності ( в даному випадку - ведення фермерського господарства), 29 травня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди землі ( а.с. 25-27) строком на 20 років, відповідно до якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку ( для ведення фермерського господарства ) площею 35,5609га (рілля) - кадастровий номер земельної ділянки 5320680400:00:011:0136, яка знаходяться на території Бабичівської сільської ради (за межами населених пунктів) Глобинського району Полтавської області.

Як засвідчують умови договору, на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна (п.3 договору), а земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 6).

Договір оренди землі від 29.05.2014р. був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 29.05.2014р., номер запису про інше речове право - 5843774 (а.с.28).

Фермерське господарство «Хризоліт» було створене ОСОБА_1 ( п. 1.2 Статуту ФГ , а.с. 10-14) в 2010 році відповідно до положень частини 1 ст. 1 ОСОБА_2 України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на час створення господарства), за якою дається визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

15 вересня 2017 року голова Фермерського господарства «Хризоліт» ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Дергеокадастру у Полтавській області, як розпорядника земель сільгосппризначення державної форми власності, з листом (вх.реєстраційний номер кореспонденції ГУ 27-11948/0/1-17 від 18.09.2017р., а .с. 109), в якому просив відповідача: а) визнати право користування за ФГ «Хризоліт» земельною ділянкою площею 35,5609 га кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 та б) внести зміни до договору оренди землі від 29.05.2014р. (зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 29.05.2014р.) в частині зміни орендаря земельної ділянки: громадянина ОСОБА_1 на Фермерське господарство «Хризоліт» в особі голови ОСОБА_1.

На зазначене звернення відповідач листом від 21.09.2017 за №27-16-0.332-7203/2-17 (а.с. 29,111) відмовив у заявлених вимогах.

З огляду на це та відповідно до положень ст. 152 ЗК України, п. 1.2.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. (зі змінами і доповненнями), ФГ «Хризоліт» стверджує про можливість захистити свої права в господарському суді як землекористувачу у спосіб щодо визнання права користування на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 35,5609 га, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, за договором оренди землі від 29.05.2014 р., що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014р. номер запису про інше речове право - 5843774.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Поняття "фермерське господарство" визначається ст. 1 ОСОБА_2 України "Про фермерське господарство" як "форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону". Засади діяльності та статус фермерських господарств визначаються насамперед названим ОСОБА_2, ст. 114 Господарського кодексу України, а також іншими положеннями господарського та цивільного законодавства України.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 16.01.2012 (а.с. 9) та Статуту ФГ «Хризоліт» (а.с. 10-14) ОСОБА_1 є керівником (головою) Фермерського господарства «Хризоліт» , яке зареєстроване державним реєстратором Глобинської РДА 05.05.2010 за № 15611020000000794.

За положенням ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на 2013 рік) та ст. 15 1 , ст. 186 1 Земельного кодексу України саме громадяни звертаються до відповідного розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності для отримання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 ОСОБА_2).

У цьому аспекті слід визнати, що в силу наведених вище положень статей 7,8 ОСОБА_2 земельну ділянку на умовах оренди отримує фізична особа, однак комплекс прав і обов'язків землекористувача несе фермерське господарство.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_3 Верховного суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, згідно якої визначено, що після укладення договору тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ОСОБА_2 України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

ОСОБА_2 не ставить статус земель фермерського господарства в залежність від обставини, хто є формальним орендарем земельної ділянки: громадянин-учасник (засновник) фермерського господарства чи саме господарство як юридична особа, а також не забороняє використовувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, орендовані особисто членами господарства (а не господарством) тощо.

Зважаючи на загально-дозвільний принцип "дозволено все, що не заборонено законом", який зумовлює зміст і спрямованість поведінки людини та всіх інститутів громадянського суспільства, яким гарантується можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи індивідуальну свободу, права інших людей чи законодавчо встановлені заборони, під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти не лише землі, які використовуються самим господарством на певному правовому титулі, а й земельні ділянки, права на які мають його члени.

При цьому, кількісних обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства законодавець не встановив. Як засвідчує податкова звітність, надана позивачем (а.с.17-23), господарство має в користуванні на умовах оренди з метою здійснення фермерської діяльності, починаючи з 01.11.2011р., декілька земельних ділянок, в т.ч. і земельну ділянку кадастровий номер 5320680400:00:011:0136, площею 35,5609 га (рілля).

Правовий режим земельних ділянок, що використовуються для ведення фермерського господарства, визначається земельно-кадастровою документацією, їх належністю до певних видів сільськогосподарських або несільськогосподарських угідь.

Стаття 1 ОСОБА_2 України "Про землеустрій" від 22.05.2003 N 858-IV дає визначення цільового призначенні земельної ділянки - як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. За видовими ознаками документація із землеустрою перелічена в ст. 25 цього закону, серед яких, зокрема, є: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 (а.с. 38-89) кадастровий номер 5320680400:00:011:0136, що був затверджений за наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 28.04.2014 року № 16-282/16-14-СГ, цільове призначення цієї земельної ділянки площею 35,5609 га (рілля) - для ведення фермерського господарства.

Колегією суддів встановлено, що на час отримання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка мала своє цільове призначення - забезпечувала господарську діяльність специфічного суб'єкта підприємництва - селянського (фермерського) господарства.

Крім того, сам відповідач зазначив, що з моменту укладення договору оренди землі від 29.10.2013 до моменту звернення позивача із позовом пройшло майже три роки, протягом яких ФГ «Хризоліт» використовувало земельну ділянку площею 35,5609 га з кадастровим номером 5320680400:00:011:0136, сплачувало податки, статус фермерського господарства як землекористувача ніяким чином не заперечувався з боку Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Отже, зазначена земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством «Хризоліт» , яке й було створене для цілей, визначених в п. 1.2 Статуту юридичної особи, а саме для ведення фермерського господарства з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Приписи норм права, наведених вище, які визначили фермерське господарство як землекористувача земельної ділянки, отриманої її членом, в тому числі в порядку оренди, обумовили законні очікування позивача на наявність в нього прав володіння і користування землю в обсязі, який визначений договором оренди.

Водночас статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного ОСОБА_2 в статті 17 ОСОБА_2 України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Зокрема, Суд наголосив: «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» , зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним» .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні (громадян України та юридичних осіб-резидентів).

У своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland ЄСПЛ визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний «складовою частиною власності заявника» в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 (п. 29 даної постанови).

Колегія суддів зазначає, що умовою наявності законного очікування (legitimate expectations) в розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

У даному спорі законні очікування позивача мають ще більш очевидний характер, аніж в наведеній справі ЄСПЛ, оскільки:

- законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки - для здійснення господарської діяльності позивача;

- використання позивачем земельної ділянки на підставі ОСОБА_2 носить тривалий характер;

- право позивача на використання спірної ділянки визнано як державними фіскальними органами (а. с. 17 - 23), так і самим відповідачем, про що зазначено у поясненнях відповідача від 10.05.2018, наданих до апеляційного суду, в яких він вказав, що з приводу володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320680400:00:011:0136 площею 35,5609 га ФГ «Хризоліт» Головне управління не заперечує.

Тому права позивача на строкове використання земельної ділянки, яка була надана для ведення господарської діяльності ФГ «Хризоліт» , є законними очікуваннями (legitimate expectations), і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Опираючись на викладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку визнання права користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою за ФГ «Хризоліт» є правомірним з огляду на гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

ОСОБА_2 показує, що законодавець не встановив законодавчих гарантій безперешкодного здійснення фермерським господарством господарської діяльності на земельній ділянці, яка належить фізичній особі (засновнику ФГ) на праві оренди (строкового користування). Ця обставина підтверджується відмовою у визнанні відповідачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320680400:00:011:0136 площею 35,5609 га за ФГ "Хризоліт" в листі від 21.09.2017 № 27-16-0.332-7203/2-17 за договором оренди землі від 29.05.2014, що стало причиною виникнення даного судового спору.

Разом з тим, висновок про наявність у фермерського господарства певних прав щодо земельної ділянки, переданої в оренду засновнику господарства, прямо випливає з закону і є очевидним. В силу викладеного колегія вважає, що зміст та обсяг прав землекористувача ФГ «Хризоліт» , визначених ОСОБА_2, повинні були прийматися до уваги всіма державними органами, які приймали рішення щодо цих права, в тому числі відповідачем при вирішенні звернення позивача.

Відповідач, який є державним органом, однією з функцій якого є ведення державного обліку і реєстрації земель, а також забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не міг не знати, що позивач є користувачем земельної ділянки, яка була надана саме для функціонування підприємства позивача, і несе відповідний комплекс прав та обов'язків.

На думку колегії суддів, на стадії розгляду звернення позивача від 15.09.2017 відповідач самоусунувся від визначення обсягу прав ФГ «Хризоліт» , замість цього надавши формально вірну відповідь щодо процедурної неможливості заміни сторони договору оренди землі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач як землекористувач є суб'єктом відповідних прав на землю в межах наданих договором оренди правомочностей, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо задоволення заявлених позовних вимог.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час винесення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі №917/1657/17 колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі №917/1657/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 08.06.2018.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов