Ухвала

від 11.06.2018 по справі 918/12/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

УХВАЛА

"11" червня 2018 р. Справа № 918/12/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С. І.М" (далі - Товариство) від 1 червня 2018 року на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - Відділ) у справі № 918/12/18 за позовом Товариства до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості за договором субпідряду в сумі 1 641 418 грн. 80 коп.,

за участі представників:

від стягувача: не з'явився;

від боржника не з'явився;

від Відділу: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Товариство звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Підприємства заборгованості за укладеним між сторонами договором субпідряду на надання послуг з нанесення осьової горизонтальної розмітки від 4 серпня 2017 року № 19 в сумі 1 641 418 грн. 80 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 4 січня 2018 року відкрито провадження у справі № 918/12/18 та призначено її до розгляду.

У процесі розгляду справи через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява Товариства про зменшення розміру позовних вимог від 27 лютого 2018 року, згідно якої останнє просило суд стягнути з Підприємства заборгованість за укладеним між сторонами договором субпідряду на надання послуг з нанесення осьової горизонтальної розмітки від 4 серпня 2017 року № 19 у розмірі 1 408 902 грн. 48 коп. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у даній справі вимоги Товариства задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь позивача 1 408 902 грн. 48 коп. основного боргу, 10 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 2 березня 2018 року у цій справі стягнуто з Підприємства на користь Товариства 19 533 грн. 53 коп. судового збору.

2 квітня 2018 року на виконання вищенаведених рішень суду Господарським судом Рівненської області було видано відповідні накази.

1 червня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла скарга Товариства від 1 червня 2018 року на бездіяльність Відділу, в якій стягувач просив суд визнати неправомірною бездіяльність Відділу в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на майно та кошти боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), в тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО: 331489; зобов'язати Відділ вжити заходів для забезпечення реального виконання цього рішення суду та накласти арешт на майно та кошти Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), у тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО 331489, а також стягнути з Відділу понесені стягувачем судові витрати, пов'язані з розглядом даної скарги.

В обґрунтування поданої скарги позивач посилався на те, що в порушення статей 26, 56 Закону України "Про виконавче провадження" Відділом не було вжито заходів для забезпечення реального виконання рішення суду та не накладено арешт на наявні на рахунках боржника грошові кошти та майно Підприємства і створених ним філій (відокремлених підрозділів) попри те, що про необхідність накладення такого арешту та інформацію про рахунки було зазначено в заяві Товариства.

Ухвалою суду від 4 червня 2018 року скаргу Товариства було прийнято до розгляду та призначено її до слухання в судовому засіданні на 11 червня 2018 року.

Стягувач, боржник та Відділ про дату, час і місце розгляду скарги Підприємця були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.

Згідно частини 2 статті 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку про розгляд скарги Товариства від 1 червня 2018 року на бездіяльність Відділу без участі представників боржника, стягувача та Відділу.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга Товариства, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду скарги і її вирішення по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення наведеної скарги з огляду на наступне.

За змістом статті 129 1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За приписами частини 1 статті 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) випадках - на приватних виконавців.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій посадових осіб державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З матеріалів справи, а також зі змісту наявної в Автоматизованій системі виконавчого провадження інформації, вбачається, що 8 травня 2018 року старшим державним виконавцем Відділу винесено постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП № 56332283 та ВП № 56332044) з примусового виконання наказів Господарського суду Рівненської області від 2 квітня 2018 року № 918/12/18 про стягнення з Підприємства на користь Товариства відповідно 19 533 грн. 53 коп. судового збору (а.с. 150-151) та 1 408 902 грн. 48 коп. основного боргу, 10 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу і 1 600 грн. 00 коп. судового збору (а.с. 154-155).

Зазначеними постановами боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно і попереджено останнього про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Крім того, зазначеними документами стягнуто з Підприємства відповідно 1 953 грн. 35 коп. та 142 050 грн. 25 коп. виконавчого збору.

Крім того, з матеріалів справи, а також зі змісту наявної в автоматизованій системі виконавчого провадження інформації, також вбачається, що постановами старшого державного виконавця Відділу про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 8 травня 2018 року, виконавчі провадження ВП № 56332283 та ВП № 56332044 з примусового виконання наказів Господарського суду Рівненської області від 2 квітня 2018 року № 918/12/18 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 42423745, яке веде Відділ.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство просило суд, зокрема, визнати неправомірною бездіяльність Відділу в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на кошти боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), в тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО: 331489, а також зобов'язати Відділ вжити вищезазначених заходів для забезпечення реального виконання вказаного судового рішення.

Як було зазначено вище, за змістом статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження, згідно статті 2 Закону, здійснюється, зокрема, з дотриманням таких засад: верховенства права; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Згідно з правилами статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами статті 18 Закону унормовано, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частин 1, 2 статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Таким чином, Закон встановлює строки прийняття рішень виконавцями і вчинення виконавчих дій та зобов'язує державних виконавцем їх дотримуватись.

Зі змісту наявних у матеріалах справи копій заяв Товариства про примусове виконання судового рішення від 5 травня 2018 року (а.с. 136-139) вбачається, що стягувачем у вказаних заявах в порядку частини 7 статті 26 Закону було вказано необхідні реквізити боржника та його філій (відокремлених підрозділів), а також долучено інформацію щодо реквізитів рахунків відокремлених підрозділів боржника (а.с. 140-149).

Згідно частини 3 статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

У свою чергу відповідно до частини 2 статті 96 цього Кодексу юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відтак, створені боржником філії відповідають за зобов'язаннями юридичної особи-боржника.

Наведені обставини щодо можливості накладення арешту на належні філіям юридичної особи грошові кошти додатково підтверджуються положеннями Закону, зокрема, частини 2 статті 52 Закону, відповідно до якої виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що всупереч вимогам статті 26 Закону та попри зазначення стягувачем в його заявах рахунків боржника (його філій) у банках, інших фінансових установах, державним виконавцем Відділу негайно після відкриття виконавчого провадження не було накладено арешту на такі кошти боржника, що знаходяться на рахунках, які були зазначені в заяві стягувача.

Наведені обставини підтверджуються, зокрема, наявною у матеріалах справи копією банківської виписки від 25 травня 2018 року, яка свідчить про здійснення Підприємством через його філію "Рівненська ДЕД" часткового погашення заборгованості перед Товариством в сумі 50 000 грн. 00 коп. на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 2 квітня 2018 року у справі № 918/12/18.

Докази накладення арешту на кошти боржника, які містяться на рахунках Підприємства (його філій) у банках, інших фінансових установах, негайно після відкриття виконавчого провадження ВП № 56332283 та ВП № 56332044, а також в рамках зведеного виконавчого провадження ВП № 42423745, у матеріалах справи відсутні.

Суд констатує, що бездіяльністю є пасивною поведінкою суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення дій, які особа повинна була і могла вчинити, в даному випадку на виконання приписів Закону.

Відтак, наведені обставини свідчать про наявність ознак незаконної бездіяльності Відділу, яка полягає у невиконанні передбачених Законом заходів примусового виконання судового рішення, зокрема, негайному після відкриття виконавчого провадження накладенні арешту на грошові кошти боржника за наявності усіх законодавчо передбачених умов.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У частинах 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У даному випадку судом враховано, що Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Суду у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26 липня 2012 року та у справі "Глоба проти України", no. 15729/07 від 5 липня 2012 року вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11 грудня 2008 року та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20 травня 2010 року Європейський суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

Суд також зазначає, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично (рішення Суду у справі Чіжов проти України, заява №6962/02).

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року (заява № 3236/03) існування заборгованості, підтверджене обов'язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства щодо визнання неправомірною бездіяльності Відділу в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на кошти боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), в тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО: 331489.

Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З системного аналізу вищевказаних норм права слідує, що передумовою звернення скаржника зі скаргою на дії відділу ДВС до суду є порушення рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби прав даного скаржника .

При цьому визначальним в даному контексті є поновлення порушених прав за результатами розгляду даної скарги судом.

Тобто, за своєю суттю звернення скаржника до суду зі скаргою зводиться до одного ключового наслідку за результатом розгляду скарги - поновлення порушеного права скаржника.

Саме зазначене розуміння процесуального інституту звернення скаржника зі скаргою до суду на дії відділу ДВС і висвітлено законодавцем в розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень".

Водночас слід зазначити, що за змістом імперативних приписів чинного законодавства за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Водночас за частиною 3 статті 56 Закону арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відтак, скарга Товариства щодо визнання неправомірною бездіяльності Відділу в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на кошти боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), в тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО: 331489, а також зобов'язання Відділу вжити вищезазначених заходів для забезпечення реального виконання вказаного судового рішення підлягає частковому задоволенню з урахуванням положень частини 3 статті 56 Закону.

У той же час у своїй скарзі від 1 червня 2018 року Товариство також просило суд визнати неправомірною бездіяльності Відділу в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на майно боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), а також зобов'язати Відділ вжити вищезазначених заходів для забезпечення реального виконання вказаного судового рішення.

Відповідно до частини 5 статті 18 під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Згідно статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У відповідно до статті 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Абзацом 2 частини 7 статті 26 Закону встановлено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

У той же час зі змісту наявних у матеріалах справи копій заяв Товариства про примусове виконання судового рішення від 5 травня 2018 року (а.с. 136-139) вбачається, що стягувачем у вказаних заявах не було зазначено конкретного майна боржника в порядку частини 7 статті 26 Закону, що виключає виникнення у Відділу обов'язку негайно після відкриття виконавчого провадження перевірити в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накласти на нього арешт. Так, у даному випадку застосуванню підлягає норма 2 речення 2 абзацу частини 7 статті 26 Закону, за якою на інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, враховуючи встановлену судом відсутність у державного виконавця Відділу обов'язку негайно після відкриття виконавчого провадження перевірити в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накласти на нього арешт, а також враховуючи презумпцію неможливості зобов'язання особи вчиняти дії, які прямо не передбачені законом як обов'язкові, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги Товариства в частині визнання неправомірною бездіяльності Відділу щодо не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на майно боржника - Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), а також зобов'язання Відділу вжити вищезазначених заходів для забезпечення реального виконання вказаного судового рішення.

Враховуючи все вищенаведене, скарга Товариства від 1 червня 2018 року підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим суд наголошує, що згідно статті 345 ГПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

На підставі статей 234, 235, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ :

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С. І.М" від 1 червня 2018 року на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області у справі № 918/12/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С. І.М" до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договором субпідряду в сумі 1 641 418 грн. 80 коп. задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в частині не вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та не накладення арешту на кошти боржника - Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та створених ним філій (відокремлених підрозділів), в тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО: 331489, у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області вжити заходів для забезпечення реального виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у справі № 918/12/18 та накласти арешт на кошти Підприємства та створених ним філій (відокремлених підрозділів), у тому числі на рахунок філії "Рівненська ДЕД" р/р: 26000210353860, відкритий в АТ "Полтава-Банк", МФО 331489, у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

У задоволенні скарги в решті вимог - відмовити.

Про виконання ухвали Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Ухвала набирає законної сили 11 червня 2018 року та підлягає оскарженню відповідно до статей 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Церковна Н.Ф.