Справа № 693/267/18
Провадження № 2/693/216/18
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
24.05.2018 року м. Жашків
Жашківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Коцюбинської Ю.Д.,
за участю: секретаря судових засідань Чумак Р.М.,
прокурора Скрипника О.Є.
представника відповідача Нагірнянської
сільської ради Жашківського району
Черкаської області Стельмаха А.С.
представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Жашків позовну заяву заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації,
В С Т А Н О В И В:
Заступник керівника Уманської місцевої прокуратури (надалі позивач, прокурор) звернувся до суду в інтересах держави із позовом до Нагірнянської сільської ради Жашківського району (надалі відповідач 1) та ОСОБА_4 (надалі відповідача 2) про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації (арк. с. 1-12).
Позов вмотивовано тим, що прокуратурою встановлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки в межах населеного пункту с. Нагірна Жашківського району Черкаської області, що полягає у незаконній зміні цільового виду використання землі, її передачі особі, яка не може володіти нею для таких цілей.
Прокурор зазначає, що земельна ділянка передана в оренду поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Крім того, на момент прийняття спірного рішення та укладення договору оренди зазначеній земельній ділянці було встановлено її вид цільового використання, передбачений ст. 34 Земельного кодексу України - для сінокосіння та випасання худоби.
Натомість ведення фермерського господарства відповідно до ст. 31 та ст. 20 Земельного кодексу України є іншим, окремим видом цільового використання землі.
Таким чином, на думку прокурора, спірна земля надана ОСОБА_4 не для сінокосіння, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі.
Також позивач посилається на Закон України Про фермерське господарство , ч. 2 ст. 2 якого встановлено, що дія цього закону не розповсюджується на осіб, які займаються, зокрема, сінокосінням та випасанням худоби. Отже, на думку позивача, ОСОБА_4, не мав права на умовах вказаного закону отримати та використовувати спірну земельну ділянку для сінокосіння, оскільки цей закон не розповсюджується на такі правовідносини.
За таких обставин прокурор стверджує, що укладений договір оренди землі не лише порушує вимоги закону, а й права держави на законне розпорядження її землями у визначеному порядку.
Нагірнянська сільська рада Жашківського району Черкаської області не погодилась із позовом та надала суду відзив на позовну заяву (арк. с. 91-95), в якої просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки вона мала повне право розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності і нею не порушено порядок надання земельних ділянок. Твердження позивача про те, що відбулася зміна цільового призначення є помилковим. Помилка відбулася із-за не розмежування таких понять як цільове призначення земельної ділянки і вид використання земель.
Відповідач 1 посилається на ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, яка визначає обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) - не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Крім того, за приписами ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Тобто такі земельні ділянки як сіножаті та пасовища мають одне цільове призначення - сільськогосподарське.
На підставі викладеного, відповідач 1 вважає, що посилання позивача на те, що відбулась зміна цільового призначення є помилковим.
Не погодившись із позовними вимогами відповідач 2 надав відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову повністю з огляду на наступне (арк. с. 67-70).
Під час передачі відповідачу 2 у користування земельних ділянок зміна цільового призначення останніх не відбувалась і не могла мати місця. Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 року, передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать земельні ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для ведення фермерського господарства, для сінокосіння і випасання худоби тощо.
Таким чином, твердження позивача про неправомірну зміну цільового призначення земельних ділянок є надуманим. Аналогічно відповідач 2 відхиляє доводи позивача щодо неможливості отримання земельних ділянок із складом угідь сіножаті для фермерського господарства.
Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 28 березня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання. 4 травня 2018 року підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, які підтверджені доказами, що були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):
Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Вказані висновки викладені Верховним Судом у Постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.
Станом на 21 березня 2018 року ринкова вартість земельної ділянки площею 7,4059 га кадастровий номер НОМЕР_2 складає 2 009 517 грн.; вартість земельної ділянки площею 3,2904 га кадастровий номер НОМЕР_1 складає 892 817 грн. (арк. с. 59). Позивачем зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Таким чином, законність надання її у використання, у тому числі передача в оренду, беззаперечно становить інтерес держави.
Враховуючи зазначене та викладені в позовній підстави доводи прокурора, щодо відсутності органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, спираючись на вищевказані висновки Верховного Суду - суд встановлює наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 707/1580/15 встановлено, що при вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб'єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження органом місцевого самоврядування землею комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб'єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб'єктів приватного права.
Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.
В судовому засіданні досліджено заяви ОСОБА_4 до сесії Нагірнянської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу сільськогосподарського призначення для фермерського господарства (арк. с. 14, 15).
Рішенням Нагірнянської сільської ради № 6-3/VII від 16 березня 2016 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою (арк. с. 37).
4 серпня 2016 року рішенням Нагірнянської сільської ради № 11-3/VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, надано в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (арк. с. 13).
Договір оренди землі між Нагірнянською сільською радою та ОСОБА_4 укладено 30 листопада 2016 року (арк. с. 18-21).
Фермерське господарство Тищук (ідентифікаційний номер 41450317) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10 липня 2017 року (арк. с. 72).
Вказані обставини встановлені в судовому засіданні та не є спірними між сторонами.
За приписами частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В судовому засіданні встановлено три спірних питання, які суду необхідно з'ясувати при прийнятті рішення, а саме: чи можливо надавати спірні землі для ведення фермерського господарства?; чи відбулась зміна цільового призначення землі?; чи необхідне проведення земельних торгів при наданні в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства?
Щодо можливості надання землі для ведення фермерського господарства.
Довідками з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом від 3 березня 2016 року № 19-28-0.4-212/15-16 (арк. с. 27) та № 19-28-0.4-213/15-16 (арк. с. 28) встановлено, що земельні ділянки в адміністративних межах Нагірнянської сільської ради (в межах населеного пункту) площею 3,2904 га та 7,4059 га відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Пунктом а ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
В свою чергу, п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Таким чином, Земельний кодекс України прямо встановлює можливість надання для ведення фермерського господарства земель сільськогосподарського призначення, до яких відносяться, зокрема, сіножаті.
Посилання прокурора на ч. 2 ст. 2 Закону України Про фермерське господарство , згідно якої цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби суд вважає безпідставним, з огляду на наступне.
Закон України Про фермерське господарство № 973-IV від 19 червня 2003 року визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.
Частиною 1 ст. 1 вказаного закону зазначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Поняття особистого селянського господарства встановлено ст. 1 Закону України Про особисте селянське господарство № 742-IV від 15 травня 2003 року, відповідно до якого особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Отже, законодавець не розрізняє фермерське господарство та особисте селянське господарство по видам господарської діяльності, різниця полягає у організаційно-правовій формі та у меті діяльності. Таким чином, хибним є висновок прокуратури, що фермерське господарство, як вид господарської діяльності, не включає в себе таку господарську діяльність як сінокосіння та випасання худоби.
Підсумовуючи, доводи позивача, щодо неможливості надання земельної ділянки, яка відноситься до сіножатей, для ведення фермерського господарства, не знайшли підтвердження при розгляді справи.
Щодо зміни цільового призначення землі.
Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Вказаний перелік є вичерпним. Суд зазначає, що у даному переліку відсутнє таке цільове призначення, як землі фермерського господарства.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
За приписами пункту а ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Отже, аналіз зазначеної норми дає підстави стверджувати, що сіножаті, які є землею сільськогосподарського призначення, можливо надавати у користування для ведення фермерського господарства та це не є зміною цільового призначення землі.
Таким чином, прокурором в судовому засіданні не доведено, що при наданні сіножатей у оренду для ведення фермерського господарства змінилось цільове призначення землі.
Щодо необхідності проведення земельних торгів.
Статтею 7 Закону України Про фермерські господарства встановлено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Як встановлено ч. 1 ст. 134 ЗК України в редакції, яка діяла на момент затвердження проекту землеустрою, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Ч. 2 ст. 134 ЗК України не містить такого випадку не проведення земельних торгів, як надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.
Дійсно, попередньою редакцією абзацу 16 ч. 2 статті 134 ЗК України було передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Але, Законом України Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів № 1012-VIII від 18 лютого 2016 року зазначений абзац змінено. Вказаний закон набув чинності 3 квітня 2016 року.
Статтею 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону встановлено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.
Пунктом 1 статті 1 розділу І вищевказаного закону у частині другій статті 134 Земельного кодексу України виключено абзаци шостий, чотирнадцятий, сімнадцятий, вісімнадцятий, двадцятий, двадцять перший, двадцять третій та двадцять шостий виключити.
Абзац шістнадцятий викладено в іншій редакції.
Таким чином, оскільки підстава для не проведення земельних торгів, а саме абзац 16 частини 2 ст. 134 ЗК України не виключена Законом 1012, а викладена в іншій редакції - відсутня підстава вважати, що надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства після 3 квітня 2016 року можливе без проведення земельних торгів.
За таких обставин, суд погоджується з доводом прокурора що у Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області не було правових підстав приймати рішення про затвердження документації із землеустрою та надання спірної земельної ділянки в оренду, а тому таке рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
За приписами частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 цієї ж норми встановлено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як встановлено ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме земельну ділянку надано у оренду без проведення земельних торгів, - він підлягає визнанню недійсним, а реєстрація прав та обтяжень, здійснена на підставі договору - скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи, наведені позивачем у позовній заяві знайшли підтвердження при розгляді справи судом. За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідачів у рівному розмірі.
Керуючись ст.ст. 133, 134, 137, 141, 189-200, 209-214, 227-229, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації - задовольнити
Визнати незаконним та скасувати рішення Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 04.08.2016 року № 11-3/VII
Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 30.11. 2016 року площею 3,2904 га, вартістю 13246 грн. та 7,4059 га, вартістю 29815 грн. (кадастрові номери відповідно - НОМЕР_1, НОМЕР_2), яка розташована в межах Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області, укладений між Нагірнянською сільською радою Черкаської області та ОСОБА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 13.12.2016 року, індексний номер 33004088, прийняте державним реєстратором Підгаєцькою Л.В., 13.12.2016 року реєстраційної служби виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області.
Стягнути з Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області та ОСОБА_4 на користь прокуратури Черкаської області (код ЄДРПОУ 02911119, місцезнаходження 18015, м. Черкаси, бул. Шевченка, 286, розрахунковий рахунок 35212034003751, Державна казначейська служба України у м. Київ, код банку 820172) у рівних частинах сплачений судовий збір за поданням до суду позовної заяви в розмірі 3524 грн. 00 коп., тобто 1762 грн. 00 коп. з кожного.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5 п. 5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 31 травня 2018 року.
Головуючий: Ю. Д. Коцюбинська
Суд | Жашківський районний суд Черкаської області |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2018 |
Оприлюднено | 13.06.2018 |
Номер документу | 74626398 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні