Рішення

від 07.06.2018 по справі 753/22367/17

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22367/17

провадження № 2/753/2629/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Комаревцевої Л.В.

з секретарем - Гаврилюк О.В.

без участі сторін

розглянувши в загальному позовному провадженні в м. Києві в залі суду за адресою: Кошиця, 5а цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Омега Банк про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №2615/0908/71-85 від 30 вересня 2008 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Омега Банк , яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Сведбанк , а той в свою чергу правонаступником Відкритого акционерного товариства Сведбанк - надалі Банк , про захист прав споживачів, у якому просив визнати недійсним Кредитний договір 2615/0908/71-085 від 30 вересня 2008 року.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 30.09.2008, між ним та Відкритим акціонерним товариством Сведбанк (надалі - Відповідач), був підписаний споживчий Кредитний договір №2615/0908/71-085 (надалі - Кредитний договір), згідно з умовами якого банк зобов'язався надати кредит в іноземній валюті у сумі 170000 доларів США. Публічне акціонерне товариство Омега Банк (ЄДРПОУ 19356840) є правонаступником Публічного акціонерного товариства Сведбанк (ЄДРПОУ 19356840), а той в свою чергу правонаступником Відкритого акціонерного товариства Сведбанк (ЄДРПОУ 19356840) і таким чином є належним відповідачем.

В обґрунтування позову вимог Позивач посилається на те, що відповідач під час укладення кредитного договору порушив право споживача фінансових послуг банку та вимоги діючого на дату укладення оспорюваного кредитного договору законодавства у сфері споживчого кредитування. Відповідачем були проігноровані вимоги закону, а саме: щодо обов'язковості розкриття йому належної, доступної та достовірної інформації в письмовій формі; про умови кредитування які він мав б розуміти при укладенні оспорюваного кредитного договору; щодо вартості усіх послуг з оформлення договору про надання кредиту та загальну вартість (ціну) кредиту, які позичальник мав би сплатити на користь банку за весь період кредитування. Вказує на відсутність графіка платежів по кредиту, у якому мало б бути узгоджено порядок і алгоритм розподілу помісячних платежів за кредитом та викладено помісячно знижувальний залишок по кредиту і суми процентів за користування кредитом та про всі супутні витрати на користь третіх осіб, які пов`язані з укладенням, обслуговуванням та виконанням кредитного договору. Також не було викладено про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку та про тарифи банку, у тому числі тих, які пов'язані з конвертацією і купівлею валюти. Позивач посилаючись на завищення банком сукупної вартості кредиту на дату укладення оспорюваного договору як у процентному значенні так і в грошовому виразі, які за його твердженням є явно завищені від узгоджених з ним у кредитному договорі, зазначає, що відповідач під час укладення оспорюваного договору, скориставшись своїм переважним становищем відносно нього, за вище вказаних обставин позбавив його в реалізації права на вільне волевиявлення, чим ввів в оману, під впливом якого позивач підписала кредитний договір.

За сукупністю викладених обставин Позивач вважає, що внаслідок недобросовісних дій Банку під час укладення спірного кредитного договору, які на його думку є нічим іншим як забороненою нечесною підприємницькою практикою, порушено його права та інтереси як споживача фінансової послуги, передбачені та охоронювані Законом України Про захист прав споживачів , а відтак вважає, що ці права та інтереси можуть бути поновлені судом у спосіб, передбачений ст.ст. 18, 19 названого Закону, а саме визнання недійсним спірного кредитного договору.

Вказуючи на те, що, на його думку, в діях (бездіяльності) Відповідача, які полягають у замовчуванні та перекрученні перед Позивачем реальної ціни пропонованої йому фінансової послуги, вбачаються ознаки нечесної підприємницької практики. Зауважив, що Відповідач є суб'єктом господарювання, метою діяльності якого є отримання прибутку, що вказує на мотив таких дій Відповідача, а саме, в отримання ним прибутку у розмірі більшому ніж той, на який би він міг розраховувати, дотримуючись чесної підприємницької практики. Вважає, що введення Відповідачем в оману Позивача щодо ціни спірного кредитного договору спонукало останнього до помилкового його виконання, а ці обставини є підставами визнання недійсним спірного кредитного договору в силу вимог ст.19 Законом України Про захист прав споживачів . Зазначив, що викладені ним доводи підтверджуються належними та допустимими доказами у матеріалах справи.

Позивач зазначає, що Банк не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику об'єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання Позивача, є ознаками введення його Банком в оману. За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним, укладеним під приводом обману.

15.12.2017 набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законадавчих актів № 2147-VIII,від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Так, згідно п.п.9, п.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 06.03.2018 був визначений порядок здійснення розгляду позовної заяви ОСОБА_2 за правилами загального позовного провадження (а.с.28,29) та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.04.2018 надано позивачу, відповідачу, додатковий строк для подання заяви по суті справи (відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив; заперечення), з наданням доказів якими вони обґрунтовуються до 20.05.2018 та призначено справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Омега Банк про захист прав споживачів та визнання недійсним договору до розгляду по суті.

Відповідач в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відзив на позов не надав, заяв з приводу участі у розгляді справи не надійшло.

Представник Позивача звернулась до суду із заявою про розгляд справи без її участі в заочному порядку з дотриманням вимог ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши надані у справі докази, взявши до уваги письмові пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, про можливість проведення заочного розгляду справи за наданими суду доказами.

Згідно з частинами 1-5 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 30.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Сведбанк , а той в свою чергу правонаступником Відкритого акционерного товариства Сведбанк - був підписаний споживчий Кредитний договір №2615/0908/71-085, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати кредит в іноземній валюті у сумі 170000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних.

Кредит надається Банком у готівковій формі через касу Банку або у безготівковій формі на підставі заяви Позичальниказ метою для кредиту в інозеній валюті подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національу валюту України внесення коштів в національній валюті України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МОНТАЖСПЕЦСТРОЙ (ідентифікаційний код: 34618336) в оплату за Договором купівлі-продажу, зазначеним у п. 1.4. Договору.

Згідно умови п. 1.5. До складу сукупної (загальної) вартості кредиту для Позичальника (його витрат) у зв'язку з отриманням кредиту на умовах цього Договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми, передбачених им Договором процентів, комісій, можливих неустойок, а також вартість втрат, пов'язаних з укладанням іпотечного договору, передбаченого п.2.1. цього Договору, у тому чслі будь-яких змін та доповнень до нього, а вартість страхувння предмету іпотеки за іпотечним договором відповідно до п.5.1.8. Договору. Витрати, пов'язані з укладанням/зміною іпотечного договору, договору страхування предмету іпотеки сплачуються Позичальником самостійно безпосередньо особам, що надають відповідні нотаріальніпослуги/послуги страхування.

30 вересня 2008 року між Банком та Позичальником для забезпечення кредитного договору було укладено іпотечний договір №2615/0908/71-085-Z-85.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до положень ст.ст. 1054 , 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).

Проте, аналіз норми ч. 4 ст. 42 Конституції України, надає підстави для висновку, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, яка звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу .

Частиною 2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів та ч.1 ст.6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг передбачено, що Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування .

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та ч.1 ст.6 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг встановлено: У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, в даному випадку є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV).

Статею 1 вказаного Закону № 979-IV визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-IV, Договір про іпотечний борг виникає з цивільно- правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена ним у письмовій формі містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону передумова обов`язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості), є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправя сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У іншому випадку, відсутність в умовах спірного правочину вищезазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вищенаведена правова конструкція норм Законів, надає суду підстави для висновку, що на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України , ЗУ Про захист прав споживачів , ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , також поширюється дія норм ЗУ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами , і при укладенні такого виду кредитного договору, кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-IV, щодо необхідності та обов'язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та ч.1 ст.6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі .

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та є необхідними і обов'язковими для такого виду договорів.

Відповідно до п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України Про захист прав споживачів .

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

А отже, виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що свобода договору при укладенні кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30 вересня 2008 року, не є абсолютною та обмежується спеціальними нормами законодавства у сфері споживчого кредитування. За таких умов, сторони кредитного договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, оскільки, урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (Правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 11 вересня 2013 року у справі №6-52цс13).

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд погоджується з доводами представника позивача про деформацію процесу формування волі позичальника під впливом омани під час прийняття ним рішення про отримання кредиту, недотримання Банком істотних умов кредитного договору, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам, та про наявність умислу в діях Банку щодо введення споживача в оману, під впливом якої позичальником укладено кредитний договір, що оспорюється.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України Про банки та банківську діяльність та ст.ст. 11 , 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг встановлено обов'язок кредитора, щодо неухильного дотримання вимоги Закону України Про захист прав споживачів .

Пунктом 4 частини 1 статті 4 та частини 1 статті 15 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Вимогою ч. 2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів зобов'язано Банки перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із зазначенням викладеної в цих умовах переліком інформації.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача, про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Вимогами ч.4 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів , встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту Банки зобов'язані зазначати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а й отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору. У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Таким чином, з метою належного захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, банки зобов`язано надавати споживачам необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію зокрема, про орієнтовну сукупну (реальну) вартість кредиту.

Такого роду інформація про ціну (сукупну вартість) кредиту - по своїй суті та правовій природі є суттєвою, яка істотно впливає на вибір і волевиявлення позичальника, щодо прийняття ним рішення про необхідність укладання кредитного договору на таких умовах оскільки, споживач може не володіти спеціальними знаннями про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває, а тому обов'язок доведення необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про продукцію (у даному випадку про послугу споживчого кредитування та реальну вартість кредиту) законодавцем покладається саме на суб'єкта господарювання (кредитора).

А тому, враховуючи вищенаведене, істотними умовами кредитного договору, щодо яких має бути досягнуто згоди в обов'язковому порядку, є умови, які встановлені частинами 2 та 4 статті 11 ЗУ Про захист прав споживачів .

У Директиві Європейського Парламенту та Ради ЄС 2005/29/ЄС від 11.05.2005 щодо несправедливих видів торговельної практики зазначено, що фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Згідно із п. 9 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Відтак, беручи до уваги приписи пункту 14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин , в системному звязку зі ст. 11 , 19, ч.1 ст.21 Закону України Про захист прав споживачів суд констатує, що в їх змісті законодавцем визначено чіткі критерії і обставин умислу, які з вини кредитора (банку) у будь-якому разі порушують права споживача внаслідок умисних дій/бездіяльності банку та є нечесною підприємницькою практикою, якими зокрема, є: порушення права споживача на свободу вибору продукції при реалізації продукції будь-яким чином; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну продукції визначено неналежним чином.

Вимогою ч.3 ст.203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При визначенні вільного волевиявлення учасника правочину (зокрема, позичальника у даному випадку) і відповідність її внутрішньої волі на укладення правочину, суд враховує наступне.

При укладенні правочину під впливом обману формування волі споживача відбувається не вільно, а внаслідок недобросовісних дій інших осіб, що полягали у здійсненні впливу на формування волі споживача шляхом повідомлення йому таких відомостей, які спонукають споживача до укладення договору.

Таким чином, аналіз змісту вище наведеного дозволяє суду дійти висновку, що умисне замовчування кредитором про факти, які мають істотне значення для споживача, суттєво впливають на його волевиявлення та можуть перешкодити вчиненню правочину, які є ознаками омани під впливом якої волевиявлення споживача є не вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів , згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11 , 18 , 21 Закону України Про захист прав споживачів , а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 .

Згідно ч. 1 ст. 106 Цивільного процесуального кодексу України Позивач ОСОБА_2 подав до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 72 ЦПК України експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Відповідно до ч. 6 ст. 106 ЦПК України експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. У висновку експерта зазнається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, згідно ч. 5 ст. 106 ЦПК України.

Керуючись ч.3 ст. 102, ч. 1 ст. 106 ЦПК України, виходячи з того, що дослідження обставин, які входять до предмета доказування (а саме сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки) та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань Позивач ОСОБА_2 12 березня 2018 року звернувся із заявою на проведення економічної експертизи до Київської судово-експертної установи (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців 21, тел (044) 501-69-88, (067) 317-02-22 info@kise.ua, www.kise.ua ).

На вирішення експертизи були поставлені наступні питання:

- Якими є реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за Кредитним договором №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року відповідно до умов, викладених на момент укладення договору? Чи відповідають розраховані реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту даним, наведеним в зазначеному договорі і додатках до нього на момент укладення договору?

- Який розмір складає документально обґрунтований щомісячний платіж (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами) відповідно до умов, зазначених на момент укладення Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008? Чи обґрунтовано нормативно та документально виконано Банком оформлення з надання та погашення кредиту за Кредитним договором №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 ?

Відповідна економічна експертиза була проведена і у Висновку експерта №2468 від 22.03.2018 за результатами проведеної економічної експертизи зазначено наступне:

За даними п. 1.3 Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 процентна ставка за користування кредитом становить 12,5% річних. В межах наявних матеріалів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008, не визначені. В результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008. Встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає: реальна процентна ставка на момент укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року - 14,61%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року - 347472,02 дол. США.

В межах наданих матеріалів документально обґрунтований помісячний платіж (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), відповідно умов кредитування, викладених на момент укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008, складає: від 195,00 доларів США (в останній період сплати) до 2927,33 долари США.

Враховуючи зазначене, згідно наданих документів, оформлення банком інформації про умови кредитування (в т.ч. перед укладанням кредитного договору) та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року, виконано з недотриманням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року) та ЗУ Про захист прав споживачів

Разом з тим, судом враховано, що на виконання вимоги ст. 203 ЦК України , ст.11 Закону України Про захист прав споживачів , відповідач зобовязаний перед укладенням кредитного договору надати позичальнику інформацію в письмовій формі, про умови кредитування з подальшим їх викладенням у змісті кредитного договору та отримати про це, письмове підтвердження з наявним особистим підписом позичальника, про його отримання, у якій мало б бути викладено інформаційні умови, які позичальник мала б розуміти підписуючи заяву позичальника та укладаючи кредитний договір (Правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15).

Проте, як встановлено судом за наданими доказами, позичальник особисто не отримувала такої письмової інформації від банку перед укладенням кредитного договору. У той же час, такого роду письмової інформації та відомостей банк не надав їй і в змісті кредитного договору під час його укладення.

При цьому суд вважає, що така поведінка банку, як зацікавленої особи завжди містить прямий умисел і як правило, є результативним наслідком умисного порушення/ невиконання існуючих вимог закону чи/або правил.

В той же час, суд вбачає, що позичальник як споживач, з вини банку не міг знати як до, так і на час підписання кредитного договору, що той містить несправедливі умови, оскільки кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про Умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги банку, які вона мала б розуміти, підписуючи заяву позичальника та укладаючи кредитний договір.

Відтак, на підставі вище наведеного суд приходить до висновку, що в порушення вимоги ст. 203 ЦК України , ст.11 Закону України Про захист прав споживачів , позичальник з вини банку не був належно ознайомлений як перед, так і під час укладення кредитного договору зі всіма його умовами, які для неї мають суттєве значення та істотно могли вплинути на формування її волевиявлення і здійснення свідомого вибору, що є обставинами, які викривили її уявлення щодо дійсності істотних умов договору та унеможливили позичальнику реалізувати вільну можливість і змогу, надати дійсну оцінку положенням умов кредитування банку та наслідкам укладення такого кредитного договору.

Окрім того, відповідач у змісті оспорюваного кредитного договору не навів належний графік платежів (а саме, не визначив усі складові щомісячного платежу, який повинен складатися з суми погашення основної заборгованості по кредиту, відсотків за користування кредитом, суми винагороди та комісії банку);не зазначив вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості;не розкрив умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку позичальнику;не зазначив інформації про банківські тарифи та про всі суми платежів, які споживач має сплатити за спірним договором для укладення та виконання спірного кредитного договору, у тому числі на користь третіх осіб.

Суд погоджується з доводами позивача про недотримання згоди між сторонами оспорюваного кредитного договору щодо істотних умов договору та водночас, про наявність нечесної підприємницької практики в діях відповідача, які проявляються у тому, що Банк приховав від позичальника повну та достовірну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у спірному кредитному договорі заниженні значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної ціни кредиту та фінансової послуги банку, які мають бути виражені Банком у вигляді реальної (ефективної) відсоткової ставки та кінцевої загальної вартості кредиту, яку має сплатити позичальник на користь Банку, погашаючи кредит у строки, визначені кредитним договором.

Сукупність вище наведених доводів позивача підтверджуються Висновком судового експерта Висновку експерта №2468 від 22.03.2018 згідно якого: Встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає: реальна процентна ставка на момент укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 - 14,61%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 - 347472,02 дол. США.

Враховуючи зазначене, згідно наданих документів, оформлення банком інформації про умови кредитування (в т.ч. перед укладанням кредитного договору) та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладання Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008, виконано з недотриманням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року) та ЗУ Про захист прав споживачів

Постановою Пленуму Верховного суду України № 8 від 30.05.1997 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Враховуючи що відповідачем не надано суду доказів, які б ставили під сумнів правильність і обгрунтованість Висновку експерта №2468 від 22.03.2018 та спростовували встановлені ним обставини, а також те, що іншого передбаченого законом способу доведення обставин обману позичальника фактично не існує, то за таких умов, суд визнає даний Висновок достатнім, належним, допустимим та достовірним доказом по справі.

В зв'язку з цим суд вважає, що Висновком судового експерта підтверджуються наведені позивачем доводи і обставини введення банком її в оману щодо істотних умов кредитного договору, який укладено нею під впливом відсутності з вини банку необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, про умови кредитування та ціну фінансової послуги.

У результаті цього, кредитор отримав можливість отримати від позивача як позичальника, сплати на його користь надлишкової суми по кредиту (тобто, суму переплати позичальником по кредиту), яка є більшою від розміру передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору абсолютного значення подорожчання кредиту (загальної вартості кредиту), яка не була узгоджена з позичальником в письмовій формі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для неї умовах, з якими позичальник як споживач, була позбавлена з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно. Тому з урахуванням наведеного суд погоджується з доводами представника позивача, що позивач підписавши кредитний договір, хоча і підтвердила свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке її волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Ради ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р., розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.

Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (п.п. 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Згідно п.2 ст. 7 Директиви комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, такою що вводить в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

У статті 19 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції чинній на дату укладення оспорюваного кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року) було встановлено заборону нечесної підприємницької практики, яка включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни. Такі дії суперечать правилам, торговим чи іншим чесним звичаям, що впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції, та у відповідності до правила ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , є нечесною підприємницькою практикою, яка заборонена. А правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , є недійсні.

Таким чином встановлені судом обставини, зокрема і встановлені Висновком судового експерта дані, що Банк під час укладання кредитного договору приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та ефективної (реальної) відсоткової ставки за цим договором, а також те, що всі розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь Банку, суд вважає це умислом у діях Банку з метою отримання ним прихованого прибутку. За таких обставин, суд приходить до висновку, що підписання оспорюваного кредитного договору позивачем було здійснено під впливом омани з боку відповідача.

Кредитний договір не містить реквізитів банківського (поточного) рахунку класу 2620, який мав бути відкритим на ім'я Позивача, з якого повинні були надаватися грошові кошти в іноземній валюті (доларах США) з операційної каси банку, що суперечить нормам цивільного законодавства та нормативно-правовим актам НБУ, згідно яких видача готівкової іноземної валюти можлива виключно з банківського рахунку клієнта банку, відкритого на його ім'я.

Згідно вимогам абзацу 4 п.3.4. Постанови Правління НБУ №168 від 2007р банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: … про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; … Ця умова має значення тому, що згідно вимогам Інструкції про касові операції в Банках України , затвердженою Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003, Постанови Правління НБУ №495 від 14.10.2004, враховуючи Лист НБУ від 30 вересня 2011 року за № 19-118/8009, для видачі іноземної валюти банк повинен відкрити банківський (поточний) рахунок. Відповідно до вказаних актів цивільного законодавства та абзацу 2 ч.2 ст. 1067, ч.1 ст. 1068 ЦК України, якщо Банк видає іноземну валюту, він зобов'язаний укласти с клієнтом договір банківського рахунку, а в кредитному договорі зазначити поточний(банківський) рахунок для зарахування сум наданих кредитних ресурсів. В Кредитному договорі про відкриття банківського (поточного) рахунку не зазначено. Договір про відкриття банківського (поточного) рахунку на імя ОСОБА_2 не підписувався Відповідач не відкрив банківський рахунок для зарахування на нього сум наданих кредитних ресурсів, - тим самим ввів позичальника в оману щодо надання кредитних ресурсів в іноземній валюті (дол. США).

Це підтверджується ще однією експертизою , яка була проведена відповідно Ухвали суду від 22 грудня 2015року за заявою Позивача, під час розгляду Оболонським районним судом м. Києва цивільної справи 756/5278/15-ц за позовом ОСОБА_2 про захист прав споживачів, яка стосувалася Кредитного договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року було призначено по справі судову економічну експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: Чи підтверджується документами первинного і вторинного бухгалтерського обліку отримання ОСОБА_2 170000 (сто сімдесят тисяч) доларів США 00 центів по Договору про надання споживчого кредиту № 2615/0908/71-085 від 30 вересня 2008 року. Експертним шляхом встановити факт видачі 170000 (сто сімдесят тисяч) доларів США 00 центів ймовірної конвертації даної валюти та перерахуванням коштів Товариству з обмеженою відповідальністю Монтажспецстрой за платіжним дорученням № CRD 42502751 від 30.09.2008 р. з вказанням бухгалтерських проводок та номерів рахунків, які були задіяні при цьому. Відповідна судова економічна експертиза була проведена і у висновку зазначено наступне: По першому питанню: Оскільки реквізити заяви на видачу готівки №3179887/0419 від 30.092008 р. щодо відображення в обліку видачі кредиту згідно договору №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року не відповідають вимогам п. 4. Глави 3 Інструкції №337 та Інструкції №280. Тому, підтвердити первинними документами та відповідно даними бухгалтерського обліку отримання ОСОБА_2 170 000 (сто сімдесят тисяч) доларів США 00 центів по Договору про надання споживчого кредиту №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року не видається за можливе. (а.с.96-103, том 1).

Тобто експертиза встановила невідповідність документів, наданих банком начебто на підтвердження факту отримання коштів готівкою іноземної валюти - доларами США вимогам діючого на той час законодавства.

Таким чином, Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення судово-економічної експертизи №282/12212/16-45 від 02.08.2016 підтверджує порушення ПАТ Сведбанк (ВАТ Сведбанк ) вимог Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р., Інструкції про касові операції в Банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003, Постанови Правління НБУ №495 від 14.10.2004, наявності інформації … про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення судово-економічної експертизи №282/12212/16-45 від 02.08.2016 підтверджує, що оформлення операції з надання кредиту було виконане банком з порушенням діючого на той момент Банківського Закону.

У Кредитному договорі №2615/0908/71-085 відсутнє застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків.

Також в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на несправедливість умов п.3.11 тап.3.12. Крім того, Кредитний договір №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 року містить ще й інші дискримінаційні щодо споживача положення.

Відповідно до ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів банк не має права включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до статті 19 ЗУ Про захист прав споживачів Заборона нечесної підприємницької практики : 1. Нечесна підприємницька практика забороняється. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

П. 3.11. За перевірку документів згідно цього Договору Позичальник сплачує Банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 1% (Один відсоток) від розміру кредиту без ПДВ шляхом сплати суми комісії на рахунок №373970029483101 через касу Банку або безготівковим шляхом в національній валюті по офіційному курсу НБУ на день такої сплати.

П. 3.12. За касове обслуговування згідно цього Договору Позичальник сплачує Банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 0,75% (Нуль цілих сімдесят п'ять сотих відсотка) від суми видачі через касу банку без ПДВ, шляхом сплати через касу Банку в національній валюті по офіційному курсу НБУ на день такої сплати.

Надаючи оцінку цим доводам Позивача та наведеній обставині, суд керується приписом п.3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, згідно з яким, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відтак, суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що умови пп. 3.11, 3.12 спірного Кредитного договору є несправедливими та протиправними.

Згідно ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Так, відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Ураховуючи наведене, перевірка документів з надання кредиту, не є послугою банку, оскільки зумовлена вимогами закону до порядку організації бухгалтерського обліку та ведення справи.

Статтями 18 і 19 Закону України Про захист прав споживачів передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Несправедливими умовами зокрема є установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди ( чи її умов) недійсними.

Так за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Враховуючи вищевикладені обставини по справі, суд приходить до висновку, що оскаржуваний кредитний договір №2615/0908/71-085 від 30.09.2008 є укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики, а тому наявні підстави для визнання його недійсним у цілому.

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку з цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач була звільнена від сплати судового збору за позовом про захист прав споживачів на підставі ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів .

На час звернення до суду ст. 4 Закону України Про судовий збір була визначена ставка судового збору за позовною вимогою немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 640,00 грн.

Оскільки позов про захист порушеного права споживача фінансових послуг.визнання недійсним кредитного договору №2615/0908/71-85 від 30 вересня 2008 року задоволено повністю, то з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12,76,77,78,79,80,81,263,265,280,285,289 ЦПК України , суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Омега Банк про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №2615/0908/71-85 від 30 вересня 2008 року - задовольнити.

Визнати недійсним Кредитний договір №2615/0908/71-085 від 30 вересня 2008 року, підписаний між ВАТ Сведбанк (відкритим акціонерним товариством Сведбанк ) код ЄДРПОУ 19356840, правонаступником якого є ПАТ Сведбанк (публічне акціонерне товариство Сведбанк ) код ЄДРПОУ 19356840, наступний правонаступник ПАТ Омега Банк (публічне акціонерне товариство Омега Банк ) код ЄДРПОУ 19356840) та громадянином України ОСОБА_2.

Стягнути з відповідача - ПАТ Омега Банк (Публічного Акціонерного товариства Омега Банк ) код ЄДРПОУ 19356840 судові витрати в сумі 604.80 грн. 00 коп. на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Комаревцева Л.В.