Постанова

від 13.06.2018 по справі 914/2422/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2018 р. Справа № 914/2422/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Мазепа Н.В.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № Ордер серія ЛВ № 1091132 від 04.06.18 ;

від відповідача : ОСОБА_3 довіреність № Ордер серія ЛВ № 068495 від 12.12.17;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» , № 163 від 24.04.2018р. (вх. № 01-05/1313/18 від 27.04.18)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018р. (суддя Козак І.Б., повний текст рішення складено 04.04.2018р.)

у справі № 914/2422/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до відповідача: Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» , с. Струтин Золочівського району Львівської області

про: стягнення 44 581, 20 грн.

В С Т А Н О В И В:

24.11.2017 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» про стягнення 366 44 581, 20 грн. суми попередньої оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору №312 від 19.07.2016р. та додатків до нього не поставив обумовлений договором товар (лісопродукцію) позивачу, відтак позивач просить стягнути з відповідача попередньо оплачену його вартість в розмірі 44 581,20 грн., судовий збір у розмірі 1600 грн. та витрати на професійну правову допомогу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2018р. у справі № 914/2422/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 44 581,20 грн. попередньої оплати, 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1 600, 00 грн. судового збору.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд враховував наступне, що оскільки строк виконання зобов'язання відповідачем закінчився, товар поставлений позивачу не був, грошові кошти не повернуті, отже внесені позивачем грошові кошти в якості передоплати за товар підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку. Також судом встановлено, що подані відповідачем копії ТТН та Специфікацій-накладних на відпуск лісоматеріалів не містять підпису ФОП ОСОБА_4. Зазначення ініціалів ФОП ОСОБА_4В. у графі прийняв ТТН та Специфікацій суд першої інстанції оцінює критично, адже деякі з них не підписані взагалі, а деякі не підписані підписом особи, а також не містять відбитку печатки одержувача товару. Крім того, у вимозі №1 від 06.09.2017р. вих. №06/09/4 позивач як покупець просив постачальника передати обумовлений товар у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги. Натомість, докази того, що після пред'явлення вимоги відповідач інформував позивача про готовність товару до поставки, поставки лісопродукції чи повернення коштів у матеріалах справи відсутні. Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 44 581,20 грн. попередньої оплати правомірні та такі, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2018р. у справі № 914/2422/17, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задоволити, рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018р. у справі № 914/2422/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ФОП ОСОБА_4 до Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» про стягнення попередньої оплати в сумі 44 581, 20 грн. - відмовити.

При цьому, скаржник стверджує, що суд першої інстанції прийшов до неправомірного висновку, щодо належності підпису в ТТН наданих суду відповідачем не ОСОБА_4, оскільки сформований виключно на припущеннях без призначення почеркознавчої та (або) графологічної експертизи на предмет походження підпису, та така судом не проводилоась. Крім того, є безпідставними твердження щодо необхідності печатки на ТТН з врахуванням п. 11.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Також, довіреність не є основним і єдиним документом на отримання товарно матеріальних цінностей, як про це зазначає місцевий господарський суд. Апелянт зазначає, що позивач заявляючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати останнім, неправильно обрав спосіб захисту, оскільки правильним способом захисту є виконання боржником обов'язку в натурі.

21.05.2018р. до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив б/н від 16.05.2018р. (вх. № 01-04/3134/18 від 21.05.18) на апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення Господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки рішення суду є законне та обґрунтоване в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.06.2018 року представники сторін надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи судами встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 та ДП Золочівське лісове господарство було укладено Договір №312 від 19.07.2016р. купівлі-продажу лісоматеріалів, за яким відповідач зобов'язувався передати належну йому лісопродукцію у власність позивачу, а позивач прийняти та сплатити на умовах договору.

Крім того, 01.09.2016р. сторони підписали Додаток №1 до договору №312 від 19.07.2016р., у якому погодили доповнити п.1.2 договору положенням про збільшення об'єму поставки дров паливних в кількості 100м3.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи виписок по рахунку, позивач перерахував відповідачу кошти на загальну суму 44 581,20 грн., а саме: 25.07.2016- 24750,00 грн.; 23.08.2016р. - 15000,00 грн.; 24.10.2016р. - 4831,20 грн.

02.10.2017р. ФОП ОСОБА_4 надіслав ДП Золочівське лісове господарство вимогу №1 про передачу товару або повернення коштів у сумі 44 581,20 грн., в якій зазначено, що станом на 02.10.2017р. оплачена продукція не передана. Також, станом на дату прийняття рішення спірна сума відповідачем не повернута позивачу.

Однак, відповідач заперечує твердження позивача, щодо не поставлення товару та зазначає, що ДП Золочівське лісове господарство відвантажило ФОП ОСОБА_4 товар: 28.07.2016р. згідно ТТН № 104740 (ТТН - ліс № ЛВА501843) - 28, 428 кбм. на суму 14 071, 87 грн.; 09.08.2016р. згідно ТТН №101642 (ТТН-ліс №ЛВА552510) - 16, 224 кбм. на суму 8 030, 88 грн.; 02.09.2016р. згідно ТТН № 104095 (ТТН-ліс № ЛВА542274) - 22, 950 кбм. на суму 11 360, 26 грн.; 09.09.2016р. згідно ТТН № 101408 (ТТН-ліс № ЛВА552612) - 22, 461 кбм. на суму 11 118, 20 грн.;. Таким чином, відповідач стверджує, що ФОП ОСОБА_4 було перераховано ДП Золочівське лісове господарство в розмірі 44 581, 20 грн. та на вказану суму поставлено товар позивачу.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу , зокрема з договорів та правочинів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України ).

За змістом частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтями 627 , 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662 , 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу . Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За умовами п. 1.1., 3.2 договору продавець зобов'язувався передати покупцю товар після 100% попередньої оплати.

Враховуючи вищенаведені обставини, місцевим господарським судом правильно встановлено, що позивачем перераховано відповідачу кошти на загальну суму 44 581,20 грн.

Таким чином, після внесення позивачем попередньої оплати, у відповідача виник обов'язок здійснити поставку деревини.

Щодо твердження апелянта на те, що факт поставки товару підтверджується ТТН, копії яких знаходяться в матеріалах справи, необхідно зазначити наступне.

Згідно з п.2.2 , 2.3 Договору, Завантаження товару на транспорт покупця здійснюється силами продавця і за його рахунок. Відпуск товару продавець проводить на підставі пред'явлення покупцем довіреності на товар та графіку поставки товару.

Необхідно зазначити, що подані товарно - транспортні накладні та специфікації які повинні свідчити про поставку товару відповідачем позивачу, не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі з врахуванням наступного.

Відповідно до визначень, наведених у пункті 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 року № 7, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, на виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи;

Пунктами 11.4, 11.6, 11.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Отже, оцінюючи подані відповідачем копії ТТН та Специфікацій-накладних на відпуск лісоматеріалів, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що такі не містять підпису ФОП ОСОБА_4 (замовника) тому є неналежними та недопустимими доказами поставки товару. Крім того, колегія суддів зазначає, що факт відсутності підпису на товарно - транспортних накладних ФОП ОСОБА_4В не заперечується відповідачем про що останній зазначив у судовому засіданні від 11.06.2018р.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта, що лісопродукція була поставлена ФОП ОСОБА_4 однак така лісопродукція була відвантажена іншій особі на вимогу ФОП ОСОБА_4, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б свідчили про відвантаження товару на вимогу чи по довіреності ФОП ОСОБА_4 іншій особі.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 241 ЦК України , правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що долучена до матеріалів справи нотаріально посвідчена заява ОСОБА_5 та ОСОБА_6С, від 16.02.2018р., в якій вони визнають факт одержання від відповідача товару на користь позивача, до уваги не беруться оскільки судом встановлено, що зазначені особи не уповноважувалися на одержання товару за Договором.

Апеляційний господарський суд здійснив оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу наявного у справі окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов до висновку про те, що заяви свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6С не спростовують інших встановлених обставин по справі, а в силу частини першої статті 218 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних, а саме: ТТН № 104740 (ТТН - ліс № ЛВА501843) - 28, 428 кбм. на суму 14 071, 87 грн.; ТТН №101642 (ТТН-ліс №ЛВА552510) - 16, 224 кбм. на суму 8 030, 88 грн.; ТТН № 104095 (ТТН-ліс № ЛВА542274) - 22, 950 кбм. на суму 11 360, 26 грн.; ТТН № 101408 (ТТН-ліс № ЛВА552612) - 22, 461 кбм. на суму 11 118, 20 грн., є неналежними доказами, оскільки такі не підписані позивачем.

Наявні в матеріалах справи специфікації-накладні на відпуск необроблених також не підписані позивачем, як одержувачем товару, а специфікації-накладні за №011036, №012414, № 101408 підписані невстановленими особами.

З цих підстав, суд першої інстанції правильно не прийняв вищезазначені копії товарно-транспортних накладних та специфікацій-накладних як належні докази на підтвердження поставки товару.

Відповідно до п.7.1, 7.2 Договору, такий вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині виконання грошових зобов'язань, до повного виконання. У разі, якщо один місяць до закінчення терміну дії договору сторони не виявили письмового бажання розірвати даний договір, то договір вважається пролонгований на такий же строк та на тих самих умовах. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторону від відповідальності, за порушення, яке відбулось в час дії договору.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №1 від 06.09.2017р. вих. №06/09-1 про поставку обумовленого товару, а у випадку її невиконання просив повернути внесену попередню оплату. Проте, як вбачається з матеріалів справи, вимога позивача залишена відповідачем без відповіді.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відтак, правильним є висновок місцевого господарського суду про невиконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару за договором №312 від 19.07.2016.

Також, як уже було вищенаведено, у вимозі №1 від 06.09.2017р. вих. №06/09/4 позивач як покупець просив постачальника передати обумовлений товар у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги. Натомість, докази того, що після пред'явлення вимоги відповідач інформував позивача про готовність товару до поставки, поставки лісопродукції чи повернення коштів у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи те, що строк виконання зобов'язання відповідачем порушено, товар поставлений позивачу не був, грошові кошти не повернуті, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що внесені позивачем грошові кошти в якості передоплати за товар підлягають стягненню з відповідача в розмірі 44 581,20 грн.

Щодо посилання відповідача, що суд першої інстанції в рішенні не зазначив про відмову відповідачу в залученні до участі в справі третьою особою ФОП ОСОБА_7, який деревину продану йому ФОП ОСОБА_4 на виконання вимог договору № 312 продав за межі України, отримавши для цього сертифікати про походження товару для пред'явлення його митним органам, необхідно зазначити наступне.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що у ФОП ОСОБА_7. відсутній юридичний інтерес у даній справі та прийняття судом рішення з даного спору жодним чином не вплине на його права та обов'язки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що твердження апелянта про те, що ФОП ОСОБА_7, деревину продану йому ФОП ОСОБА_4 на виконання вимог договору № 312 продав за межі України, отримавши для цього сертифікати про походження товару для пред'явлення його митним органам, що підтверджує отримання спірної лісопродукції ФОП ОСОБА_4В від ДП Золочівське лісове господарство , є такими що ґрунтуються на припущеннях та не мають правового зв'язку до предмету спору в цій справі.

Також, виходячи з положень ст. 126 ГПК України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 3000,00 грн., оскільки саме на цю суму позивачем надано докази понесення таких витрат.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про обрання позивачем неправильного способу захисту, оскільки повернення суми попередньої оплати за товар узгоджується з ч. 2 ст. 693 ЦК України та відповідає змісту правовідносин, які склались між сторонами.

Окрім того, необхідно зазначити, що місцевий господарський суд допустив технічну описку при зазначенні в мотивувальній частині рішення суму попередньої оплати в розмірі 91 974, 89 грн., оскільки, як вбачається в подальшому по тексті мотивувальної частини та з резолютивної частини рішення зазначено суму попередньої оплати 44 581, 20 грн., яка є належною до стягнення.

Також, в мотивувальній частині суд допустив описку, щодо пункту 7.3 договору, який відсутній у спірному договорі даних правовідносин, однак дане зазначення не змінило суті спірних правовідносин та на прийняття правомірного та законного рішення.

Оскільки, надання оцінки судом першої інстанції, щодо суми попередньої оплати та пункту договору не призвели до прийняття неправильного рішення по суті, вони не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Щодо заявлених до стягнення судових витрат, то відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 2 400, 00 грн. представником позивача долучено договір про надання юридичних послуг адвоката №068490/1 від 21.11.2017р., ордер на надання правової допомоги серії ЛВ № 068496, замовлення № 3-2 від 18.04.2-18р. про надання юридичних послуг ФОП ОСОБА_4 у Львівському апеляційному господарському суді, квитанції №18928410 від 01.06.2018р. на суму 800,00 грн., платіжні доручення № 58, від 08.06.2018р. на суму 800, 00 грн., №59 від 12.06.2018р. на суму 800, 00 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача повністю у розмірі 2400,00 грн., оскільки саме на цю суму позивачем надано докази понесення таких витрат.

Згідно із ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018р. в справі за номером 914/2422/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» , № 163 від 24.04.2018р. - без задоволення.

2. Стягнути з Державного підприємства Золочівське лісове господарство (адреса: 80743, Львівська обл., Золочівський р-н, с.Струтин, код ЄДРПОУ 00992467) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (адреса: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.. Леніна, буд. 67Б, ідентифікаційний номер 34063147) витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2 400, 00 грн.

3. Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду в порядку встановленого ст.ст. 287 , 288 ГПК України .

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 13.06.2018 року.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Галушко Н.А.