Постанова

від 11.08.2006 по справі 11/240

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/240

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

11 серпня 2006 р.                                                             Справа  № 11/240

 За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород  

 до відповідача:  Дочірного підприємства "Автостиль", м.Ужгород

Розглядається справа про стягнення 6556 грн. штрафних санкцій, в тому числі 175грн. пені  .

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.  

Представники:

від позивача - Шибаєв А.М.    –представник,  довіреність  від  17.04.2006.

від відповідача - не з"явився.

СУТЬ СПОРУ:  Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення         6381грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон), а також 175грн. пені за порушення  термінів сплати адміністративно-господарських  санкцій, нарахованих на підставі  статті              20 згаданого  Закону. Відповідно до  вимог  статті 19 Закону відповідач повинен  був працевлаштувати одного інваліда, однак, не працевлаштував, що видно із поданого до відділення звіту (форма 10 ПІ річна  „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік), тому повинен відрахувати йому (позивачу)  адміністративно-господарські санкції.

         Відповідач у запереченні на позов позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що він не є платником єдиного податку, тому не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача,

СУД ВСТАНОВИВ:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств ( об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” ( далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже,  нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік ( форма №10- ПІ ), копія якого міститься в матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 26 чоловік, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до ч.1 ст. 19 згаданого Закону, становить 1 робоче місце, однак, відповідач не виконав вказаний норматив.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом  2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідачем не подано суду доказів про створення такого робочого місця, інформування відповідних органів про його створення, та доказів працевлаштування інваліда, явку свого уповноваженого  представника  у судове  засідання не  забезпечив, обставини, викладені у позовній заяві не спростував.

        Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні    особи,    які    використовують   найману   працю,   де середньооблікова   чисельність   працюючих  інвалідів  менша,  ніж установлено  нормативом,  передбаченим  статтею  19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів    адміністративно-господарські   санкції,   сума   яких визначається  в  розмірі  середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі підприємстві,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичної  особи,  яка  використовує найману працю, за кожне робоче місце,  призначене  для  працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом.  Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств,   організацій   громадських   організацій  інвалідів, фізичних   осіб,   на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір адміністративно-господарських  санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в   розмірі   половини   середньої   річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  в установі, організації, у тому числі підприємстві,  організації  громадських  організацій  інвалідів.

         Враховуючи, що відповідачем не працевлаштовано одного інваліда, а середньорічна заробітна плата штатного працівника  на підприємстві у  2005 році становила  6381 грн. (графа 05 звіту форми № 10 –ПІ), він (відповідач) повинен сплатити позивачу 6381грн. адміністративно-господарських  санкцій             ( 6381 х 1). Однак, відповідач вказану суму позивачу добровільно не сплатив, у зв"язку з чим, вона підлягає стягненню.

            Відповідно до статті 20 Закону позивач також нарахував відповідачу пеню,  за порушення  термінів сплати  адміністративно-господарських санкцій, у сумі 175грн., яка також підлягає стягненню.

            Суд не приймає до уваги твердження відповідача , що він звільнений від сплати внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, бо є платником єдиного податку, оскільки  штрафні санкції,  передбачені статтею  20  Закону  України

" Про основи соціальної захищиності інвалідів в Україні " є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено у статтях 238-250 Господарського кодексу України.

         З огляду на зазначені приписи, суб"єкти малого підриємництва не звільняються від сплати штрафних санкцій на підставі ст.6 Указу Призидента України від 03.07.1998 № 727/98 "Про спрошену систему оподаткування, обліку та звітності суб"єктів малого підприємництва".

          Керуючись ст.ст. 17, 18,  21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства,

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Дочірного підприємства "Автостиль"( м.Ужгород вул.Волошина 52, код 32637163):

а) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м.Ужгород, пл.Ш.Петефі,14, код 13592841) суму 6556грн., з яких   6381 грн. адміністративно-господарські санкції, 175грн. пеня.

3. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Якимчук Л.М.