Ухвала

від 21.06.2018 по справі 904/2244/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/2244/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за касаційною скаргою ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі Вечірка І.О. - головуючого, Антоніка С.Г., Чимбар Л.О. від 11 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у складі Мельниченко І.Ф. - головуючого, Ліпинського О.В., Суховарова А.В. від 17 жовтня 2017 року

за позовом ОСОБА_4

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"

про визнання договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 02 травня 2018 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року у даній справі.

За наслідками перевірки матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) ухвалою Суду від 24 травня 2018 року скаргу залишено без руху з наданням скаржникові строку (10 днів з дня вручення копії ухвали) для наведення інших підстав поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження.

19 червня 2018 року до Суду надійшло клопотання скаржника в якому, на його думку, наведено інші підстави поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.

Так скаржник зазначає, що в період з 09 лютого 2018 року по 23 квітня 2018 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в Криворізькій міській лікарні № 3, а тому, відповідно, не міг звернутися з касаційною скаргою до Суду раніше.

Однак Суд не вважає такі доводи достатніми для поновлення пропущеного майже на пів року процесуального строку і в обґрунтування своєї позиції зазначає таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення Суду у справі Мушта проти України, no. 8863/06, від 18.11.2010).

Тривале перебування скаржника на лікуванні жодним чином не обмежувало його право скористатися послугами адвоката чи іншого представника для того що би вчасно звернутися до Суду з касаційною скаргою і при цьому Судом встановлено, що ухвалу Суду від 31 січня 2018 року, якою Суд повернув первісно подану касаційну скаргу ОСОБА_4 без розгляду, отримав саме уповноважений представник скаржника і при цьому отримав 10 лютого 2018 року, тобто в період перебування ОСОБА_4 у лікарні.

Крім цього процесуальний закон не містить вимог про те, що касаційна скарга має подаватися саме до приміщення суду, її можна надіслати наприклад поштою чи, навіть, електронною поштою, за умови дотримання певних вимог.

За таких обставин Суд не вважає причини пропуску строку на касаційне оскарження об'єктивними, оскільки маючи дійсний намір отримати судовий захист скаржник мав для цього усі можливості однак ними не скористався.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) якщо заяву (про поновлення пропущеного строку) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись статтями 234, 288, 292, пунктом 4 частини 1 статті 293, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 904/2244/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.