Постанова

від 19.06.2018 по справі 925/1579/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. м. Київ Справа № 925/1579/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від прокуратури: згідно протоколу судового засідання від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання від третьої особи: згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокуратура Черкаської області на рішенняГосподарського суду Черкаської області від 23.06.2018 суддя Дорошенко М.В. повний текст складено 16.04.2018 за позовомпершого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури, м. Сміла, Черкаська обл. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, м. Черкаси дофермерського господарства "Нива", с. Носачів, Смілянський р-н, Черкаська обл. третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Смілянська районна державна адміністрація, м. Сміла, Черкаська обл. пророзірвання договору та повернення земельної ділянки

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (надалі-прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (надалі-позивач) до фермерського господарства "Нива" (надалі-відповідач), в якій просив суд:

1. достроково розірвати договір оренди землі від 29.12.2012, укладений між Смілянською районною державною адміністрацією та фермерським господарством "Нива";

2. зобов'язати фермерське господарство "Нива" повернути земельну ділянку площею 12,7001 га (кадастровий номер 7123785500:02:001:0051), яка знаходиться за межами населеного пункту на території Носачівської міської ради Смілянського району Черкаської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що у 2016-2017 роках відповідач в порушення договору оренди землі від 29.12.2012 та вимог Земельного кодексу України використовував надану йому в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 12,7001 га не за її видом цільового призначення як пасовища, а як ріллю для вирощування зернової сільськогосподарської культури.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.03.2018 у справі № 925/1579/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності прокурором та позивачем зміни відповідачем виду використання земельної ділянки.

При цьому місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст. 19, 20, 22, 34, 93 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 24, 25, Закону України Про оренду землі , ст.ст. 35, 37 Закону України Про охорону земель та ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.03.2018 у справі № 925/1579/17, заступник прокуратура Черкаської області (надалі-скаржник) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що виражено у неповному дослідженні доказів наданих позивачем; неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також порушенням норм матеріально права,- зокрема, ст.ст. 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 31, 32, 34 Закону України Про оренду землі , ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1579/17 та розгляд апеляційної скарги заступника прокуратура Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.03.2018 у справі № 925/1579/17 призначено на 29.05.2018.

29.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду фермерським господарством "Нива" було подано заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 розгляд справи № 925/1579/17 відкладено на 19.06.2018.

01.06.2018 через відділ автоматизованого розподілу контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області було подано пояснення, у яких останнє підтримує подану прокуратурою Черкаської області апеляційну скаргу та просить її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

15.06.2018 через відділ автоматизованого розподілу контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від фермерського господарства "Нива" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу заступника прокуратура Черкаської області відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі заступника прокурора Київської області та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Третя особа не подала суду відзиву на апеляційну заступника прокуратура Черкаської області. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції ( ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні представник прокуратури вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав подану прокуратурою Черкаської області апеляційну скаргу та просив її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 23.03.2018 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (рекомендовані поштові повернення).

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника прокуратури та представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що 23.07.2012 року голова Смілянської районної державної адміністрації видав розпорядження №267/01-02-1 "Про надання земельних ділянок в оренду ФГ "Нива".

Зокрема, вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 15,0547 га, з них: 2,3546 га ріллі та 12,7001 га пасовищ з кадастровими номерами 7123785500:02:001:0051 та 7123785500:02:001:0052 в адміністративних межах Носачівської сільської ради для ведення фермерського господарства і надати ці земельні ділянки в оренду фермерському господарству "Нива".

29.12.2012 року Смілянська районна державна адміністрація, як орендодавець, і фермерське господарство "Нива", як орендар, на підставі розпорядження голови Смілянської районної державної адміністрації від 23.07.2012 № 267/01-02-1 уклали між собою договір оренди землі (надалі - договір від 29.12.2012).

Відповідно до п. 1. договору від 29.12.2012 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя, які знаходяться в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

У п. 2 договору від 29.12.2012 сторони визначили, що в оренду передаються земельні ділянки з кадастровими номерами 7123785500:02:001:0051 та 7123785500:02:001:0052 загальною площею 15,0547 га, у тому числі: 12,7001 га пасовища та 2,3546 га рілля.

Згідно з п. 8 договору від 29.12.2012 останній укладено на 15 років.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства ( п. 14. договору від 29.12.2012).

Відповідно до п. 15 договору від 29.12.2012 цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарські угіддя, у тому числі: пасовища та рілля.

У п. 16 договору від договору від 29.12.2012 його сторони визначили, що умовами збереження стану об'єкта оренди є застосування заходів з підвищення родючості ґрунтів та їх захисту від ерозії, дотримання вимог протиерозійної організації території та екологічних норм.

Серед передбачених п. 32 договору від договору від 29.12.2012 обов'язків орендаря є обов'язки щодо дотримання заходів з підвищення родючості ґрунтів та їх захисту від ерозії; дотримання вимог протиерозійної організації території та екологічних норм.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10. 2013 на підставі договору від 2012.2012 державний реєстратор Смілянського міськрайонного управління юстиції Стригун Л.М. зареєструвала за фермерським господарством "Нива" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди строком на 15 років на земельну ділянку площею 12,7001 га з кадастровим номером 7123785500:02:001:0051, що підтверджується інформаційною довідкою із вказаного реєстру від 06.12.2017 № 106493756.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, що 01.01.2013 повноваження щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" перейшли від районних державних адміністрацій до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким на той час було Державне агентство земельних ресурсів України, та до його територіальних органів.

Наказом від 25.01.2013 № 40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого, Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до пункту 2 та пункту 5 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру":

утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області;

реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Черкаській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області;

встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Судом апеляційної інстанції перевірено, що 25.04.2015 року була проведена державна реєстрація Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наказом Держгеокадастру України від 26.05.2015 № 84 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області" погоджена можливість забезпечення здійснення покладених на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області функцій і повноважень Головного управління Держземагенства у Черкаській області, що припиняється.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 26.05.2015 внаслідок реорганізації Головного управління Держземагенства у Черкаській області його повноваження перейшли до правонаступника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області і саме останнє (відповідач) з 26.05.2015 є фактичним орендодавцем вказаних у договорі від 29.12.2012 земельних ділянок.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 11.05.2017 державний інспектор у сфері державного контролю за використанням і охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Лавріненко О.М. (надалі - державний інспектор Лавріненко О.М.) за участю спеціаліста землевпорядника Носачівської сільської ради Іщенко Р.І. та у присутності голови фермерського господарства "Нива" ОСОБА_5 провів обстеження орендованої цим господарством за договором від 29.12.2012 земельної ділянки площею 12,7001 з кадастровим номером 7123785500:02:001:0051 і встановив при цьому, що на цій земельній ділянці росте сільськогосподарська зернова культура і є залишки сільськогосподарської зернової культури з попереднього року, про що був складений відповідний акт обстеження земельної ділянки від 11.05.2017.

В процесі розгляду справи встановлено, що 30.10.2017 державний інспектор Лавріненко О.М. у м. Черкасах, без виїзду на земельну ділянку, що він підтвердив у судовому засіданні як свідок, у присутності голови фермерського господарства "Нива" ОСОБА_5 склав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки, у якому вказав, що в результаті перевірки виявлено порушення земельного законодавства, що полягає у відхиленні від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, а саме земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 12,7001 з кадастровим номером 7123785500:02:001:0051в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району за межами населеного пункту, що надана фермерському господарству "Нива" для сінокосіння, використовується для вирощування зернової сільськогосподарської культури.

30.10.2017 державний інспектор Лавріненко О.М. видав голові фермерського господарства "Нива" ОСОБА_5 припис на усунення в 30-ти денний строк вказаних в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 30.10.2017 порушень земельного законодавства.

30.10. 2017 року державний інспектор Лавріненко О.М. склав протокол про адміністративне правопорушення, у якому вказав, що 30.10.2017 виявлено порушення земельного законодавства, що полягає у відхиленні від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, а саме земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 12,7001 з кадастровим номером 7123785500:02:001:0051 в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району за межами населеного пункту, що надана фермерському господарству "Нива" для сінокосіння, використовується для вирощування зернової сільськогосподарської культури, що є порушенням Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про землеустрій" та ст. 25 Закону України "Про охорону земель", за яке ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення та п. "і" ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України.

Також, 30.10.2017 року державний інспектор Лавріненко О.М. прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення, якою за вказане у протоколі про адміністративне правопорушення від 30.10.2017 правопорушення наклав на голову фермерського господарства "Нива" ОСОБА_5 передбачене ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

В свою чергу, фермерське господарство "Нива" платіжним дорученням від 31.10.2017 № 77073637 сплатило застосований постановою про накладення адміністративного стягнення від 30.10.2017 штраф.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України. Частина 2 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачає, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Частина 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" передбачає право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" визначено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до частин 1-3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів,передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" визначає цільове призначення земельної ділянки як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Частинами 1-4 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Відповідно до ст. 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Пунктами 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

З викладених вище норм чинного законодавства України випливає, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженій наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення певного виду використання забороняється використовувати як землі іншого виду використання.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну із сторін зобов'язання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Прокурор і позивач в підтвердження зміни відповідачем визначеного договором від 29.12.2012 і технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) такого виду використання орендованої ним земельної ділянки сільськогосподарського призначення як пасовища на ріллю для вирощування зернової сільськогосподарської культури вказали як на докази на вказаний вище акт обстеження цієї земельної ділянки державним інспектором Лавріненком О.М. від 11.05.2017 та на оформлені ним 30.10.2017 акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки, припис, протокол про адміністративне правопорушення постанову про накладення адміністративного стягнення.

Дослідивши обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили, що орендар використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, 11.05.2017 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням і охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Лавріненко О.М. було складено акт обстеження земельної ділянки.

Однак, акт обстеження земельної ділянки від 11.05.2017 не містить таких даних як систематичне розорювання спірної земельної ділянки, вирощування на ній сільськогосподарських культур задля збирання урожаю, а не для випасання худоби, фактичне збирання урожаю зі спірної земельної ділянки, які б (дані) означали про використання відповідачем спірної земельної ділянки як ріллі.

Місцевим господарським судом встановлено, що оформленні інспектором Лавріненком О.М. 30.10.2017 акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки, припис, протокол про адміністративне правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення були оформлені без проведення фактичної перевірки спірної земельної ділянки.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оформленні інспектором Лавріненком О.М. 30.10.2017 акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки, припис, протокол про адміністративне правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення не можуть бути належними доказами використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням. Крім того, враховуючи те, що вказані вище документи були оформлені без проведення фактичної перевірки спірної земельної ділянки, а тому на підставі них не можна встановити дійсні обставини, які входять в предмет доказування.

При цьому суд апеляційної інстанції враховував те, що підписання цих документів головою фермерського господарства "Нива" і сплата останнім штрафу не означає про визнання відповідачем вказаних у цих документах даних.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокуратура Черкаської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 23.03.2018 у справі № 925/1579/17 залишити без змін.

2. Справу № 925/1579/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 25.06.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна