Постанова

від 19.06.2018 по справі 487/10129/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №487/10129/14-ц 19.06.2018

Провадження №22-ц/784/782/18

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Серебрякової Т.В.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю прокурора - Цвікілевич Н.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощенного позовного провадження

апеляційну скаргу

заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року, ухвалене головуючим суддею Кузьменком В.В. у приміщенні цього ж суду о 11 год.35 хв. у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними правочинів, скасування реєстраційного запису та повернення майна,

В С Т А Н О В И Л А :

16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся з позовом в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 (після зміни прізвища - ОСОБА_4) А.В., ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними правочинів, скасування реєстраційного запису та повернення майна.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що рішенням Миколаївської міської ради № 33/37 від 30 січня 2009 року товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївбудпроект (далі - ТОВ Миколаївбудпроект ) надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв.м. з метою надання їм в оренду даної земельної ділянки для обслуговування придбаного товариством майна, що знаходиться по вул. Спортивній, 25 у м.Миколаєві.

19 червня 2009 року рішенням Миколаївської міської ради № 33/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 м 2 , у тому числі 55 м 2 під капітальною забудовою, 99 м 2 під спорудами, 1766 м 2 під проходами, проїздами та площадками, 20 236 м 2 під зеленими насадженнями за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, земельної ділянки площею, віднесенням її до земель комерційного використання, з передачею в оренду строком на 10 років ТОВ Миколаївбудпроект для обслуговування придбаного майна по вул. Спортивній, 25.

Відносно даної земельної ділянки встановлено обмеження у використанні згідно класифікатора КОПВНЗТВЗД: правові, типу 1.1. -„зміна цільового використання» .

Дане рішення було прийнято без проведення земельних торгів і до затвердження генерального плану міста. До того ж договір оренди з ТОВ Миколаївбудпроект не укладався.

04 версеня 2009 року Миколаївською міською радою було прийнято рішення №36/61 яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1000м 2 за рахунок земель ТОВ Миколаївбудпроект , з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по пров. Авіаційному, у тому числі - ОСОБА_6 земельної ділянки площею 981 м 2 по пров. Авіаційному, 3.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 одержав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. В подальшому дана земельна ділянка була продана ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу від 14 травня 2010 року, а потім ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 12 березня 2013 року.

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог діючого законодавства, так як знаходиться у прибережній захисній смузі річки Південний Буг і відноситься до земель водного фонду з обмеженою сферою використання, прокурор просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009р. в частині надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 981 м 2 по пров. Авіаційному, 3 в м. Миколаєві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений 14 травня 2010р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_5;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 2013р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_2;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по пров. Авіаційному, 3 в м. Миколаєві, внесену державним реєстратором 12 березня 2013р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- повернути земельну ділянку площею 981 м 2 по пров. Авіаційному, 3 в м. Миколаєві до комунальної власності.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015р. у задоволені позову прокурору відмовлено в звязку пропуском прокурорм строк позовної давності.

Прокуратурою Миколаївської області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріально та процесуально права,висновки суду не відповідають обставинам справи, просили рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у зв'язку з тим, що прокурором обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, а позов пред'явлено передчасно.

Постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційної інстанції.

08 травня 2018 року на адресу Апеляційного суду Миколаївської області від представника ОСОБА_2- адвоката ОСОБА_3 надійшов відзив. В якому він зазначає, що прокурор не є носієм порушеного права, а від так строк позовної давності пропущено. Крім того, представник відповідача наголошує на тому, що на сесії міської ради був присутній представник прокуратури, а від так строк для звернення за захистом порушених прав в інтересах держави потрібно рахувати не з моменту проведення перевірки прокурором, а саме з моменту прийняття відповідного рішення.

Представник прокуратури у суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачі ОСОБА_4 (П`ятибрат) А.В., ОСОБА_7, представник Миколаївської міської ради, представник третьої особи у судове засідання не зявилися, про дату ча час розгляду справи повідомлялися належним чином.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не зявилися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судове рішення апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Згідно ст. 10 ЦПК України, в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, в редакції 2004 року, ч.1 ст.13 ЦПК України, в редакції 2017 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Крім того згідно ст.60 ЦПК України ( в редакції 2004 р.), ч.1 ст.81 ЦПК України( в редакції 2017 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості пред'явлених вимог прокурора, але останнім пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки на сесії Миколаївської міської ради був присутній представник прокуратури м. Миколаєва, а відтак право на звернення до суду виникло з 04 вересня 2009 року.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Миколаївської міської ради № 35/51 від 19 червня 2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м., у тому числі 55 кв.м. під капітальною забудовою, 99 кв.м. під спорудами, 1766 кв.м. під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв.м. під зеленим насадженням, за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель комерційного використання, ТОВ Миколаївбудпроект для обслуговування придбаного майна по вул. Леваневців, 25 в м. Миколаєві та передано вказану земельну ділянку площею 22156 кв.м. ТОВ Миколаївбудпроект в оренду строком на десять років ( т.1 а.с.8).

Рішенням Миколаївської міської ради №35/70 від 19 червня 2009 року ТОВ Миколаївбудпроект надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки провулку Авіаційному у м. Миколаєві.

04 вересня 2009 року рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 ( п.40) затверджено проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ Миколаївбудпроект , з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по провулку Авіаційному,3 у м. Миколаєві, в тому числі, п.40.1 надано відповідачеві ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 981 кв. м по провулку Авіаційному, 3 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд ( т.1 а.с.9-10 ).

На підставі вказаного рішення, 27 листопада 2009 року ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0.0981 га кадастровий номер 4810136300:12:001:0017 з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140142( т.2 а.с.83).

За договором купівлі-продажу від 14 травня 2010 року ОСОБА_6 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_5, яка 24 грудня 2010 року отримала Державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

12 березня 2013 року ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 ( т.2 а.с.81-82,83,84 ).

09 вересня 2014 року відомості про право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2В внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а.с.16 т.1).

Згідно акту державного інспектора з ОНПС Держекоінспекції від 14 березня 2013 року, земельна ділянка по провулку Авіаційному в м.Миколаєві площею 12424 кв.м. знаходиться на відстані дев'яти метрів від урізу води Бузького лиману, довжина ділянки вздовж лиману становить 176 м., ширина 84.5 м.( т.1 а.с.13).

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЗК України та ст.4 ВК України землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, належать до земель водного фонду. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, ст. 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно ж до ч.4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними обєктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними обєктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних обєктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 ЗК України та ст.ст.1, 88-90 ВК України.

Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України № 434 від 05.11. 2004р., у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних обєктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі та нормативні акти у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 981 кв.м. є незаконним і підлягає скасуванню.

А враховуючи те, що надання земельної ділянки П`ятибрату А.В. відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконним і подальше відчуження ним земельної ділянки

Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення у справі представник ОСОБА_4 ( П'ятибрата) А.В.- ОСОБА_8, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 звернулися з заявами про застосування позовної давності.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст.167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку п.2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України становить три роки.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема у п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, тому не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до частини другої Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , вказаний пункт зі ст. 268 ЦК України виключено.

Згідно з ч.1 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації , пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За змістом ст.ст.256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Виходячи з викладеного, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якого наполягали відповідачі.

Зокрема, суд правильно виходив із того, що позовні вимоги першого заступника прокурора Миколаївської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади і саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Так, факт відчуження земельних ділянок органами державної влади мав місце 04 вересня 2009 році, тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності. У подальшому земельна ділянка відчужувалася й видавалися нові державні акти у 2010, 2013 роках, а до суду з цим позовом заступник прокурора звернувся у жовтні 2014 року,тобто із пропущенням установленого законом трирічного строку позовної давності.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання Миколаївської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронні сфері на те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної у 2013 році та 2014 році, оскільки таке не спростовує висновків суду щодо початку, перебігу й закінчення строку позовної давності.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Миколаївської міської ради. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його затвердження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі статтею 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади.

Таким чином, державі в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

У силу вимог указаних вище норм матеріального права, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Посилання прокурора у позові на предявлення його в інтересах Держсільгоспінспекції України та її територіальних органів, як на орган, який здійснює державний контроль за використанням та охоронною земель усіх категорій та форм власності, але який позбавлений повноважень на звернення до суду з такими вимогами не заслуговують на увагу, оскільки вказаний орган створено лише у квітня 2011 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право порушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до стенограми рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, органам прокуратури було відомо про прийняття Миколаївською міською радою даного рішення з моменту його прийняття, оскільки на засіданні сесії була присутня помічник прокурора м. Миколаєва -ОСОБА_10 Більш того, копію рішення 15 вересня 2009 року направлено до прокуратури м. Миколаєва ( т.1 а.с.253-264).

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався з 04 вересня 2009 року, тобто з часу початку передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4

Враховуючи положення Закону України Про прокуратуру , а також встановлену судом обізнаність прокуратури про прийняття Миколаївською міською радою рішення, прокурор мав можливість здійснити перевірку правомірності прийняття спірного рішення з власної ініциативи та звернутися до суду із відповідним позовом у межах строку позовної давності.З позовом до суду прокурор звернувся лише 14 жовтня 2014 року .

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що про порушення вимог закону при передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 прокурор дізнався 4 вересня 2009 року, оскільки брав участь у роботі 33 сесії Миколаївської міської ради п'ятого скликання, а тому у задоволенні позову прокурора слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності, так як цей строк необхідно рахувати з часу коли прокурору могло бути відомо про порушення права, а не з часу проведення прокурорської перевірки.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що початком перебігу позовної давності є день, коли прокурору стало відомо про порушення вимог законодавства за результатами перевірки, проведеної за завданням Генаральної прокуратури України, безпідставні, оскільки на такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 8 червня 2016 року № 6-3029цс15.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначається у цій у скарзі.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбаченихст.375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_11

Повний текст постанови складено 23 червня 2018 р.