Постанова

від 19.06.2018 по справі 910/22488/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 910/22488/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: не з'явились;

від відповідача 1 за первісним позовом: не з'явились;

від відповідача 2 за первісним позовом: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Буну Ірини Костянтиновни

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року

у справі № 910/22488/16 (суддя: Спичак О.М., повний текст рішення складено 13.02.2017 р.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал"

до 1.Фізичної особи-підприємця Буну Ірини Костянтинівни,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К"

про зобов'язання звільнити приміщення та стягнення збитків,-

за зустрічним позовом:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К"

2. Фізичної особи-підприємця Буни Ірини Костянтинівни

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал"

про зобов'язання виконувати обов'язки орендодавця

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Український капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Буни Ірини Костянтинівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" про зобов'язання звільнити приміщення та стягнення 118 090,00 грн. збитків.

22.12.2016 року відповідачами подано зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" про зобов'язання виконувати обов'язки орендодавця за договорами оренди приміщень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року по справі № 910/22488/16 первісний позов задоволено частково, зобов'язано Фізичну особу-підприємця Буну Ірину Костянтинівну звільнити нежитлові приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_1, загальною площею 251,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" звільнити нежитлові приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_1, загальною площею 251,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; в іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Буну Ірина Костянтинівна в березні 2017 року вперше звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічну позовну заяву задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Буну Ірини Костянтинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22488/16 та повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

16.03.2017 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга від сторони, яка не брала участь у даній справі Фізичної особи-підприємця Кривошапко Анджели Миколаївни в порядку ст. 91 ГПК України на Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 № 910/22488/16, в якій просила поновити строк апеляційного оскарження, зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити; залучити її в якості третьої особи у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кривошапко Анджели Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 по справі № 910/22488/16 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 року касаційну скаргу Кривошапко Анджели Миколаївни залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року - без змін.

07.09.2017 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду вдруге надійшла апеляційна скарга від Фізичної особи - підприємця Буну Ірини Костянтинівни на Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 р. № 910/22488/16, в якій апелянт просить поновити строк апеляційного оскарження, зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 р. в частині часткового задоволення первісних позовних вимог та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних є незаконним та необґрунтованим, оскільки з наявних в матеріалах справи повідомлень вбачається, що позивач за первісним позовом у повному обсязі визнав, що до нього перейшли всі права та обов'язки орендодавця приміщень № 63 та № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. Також апелянт зазначає, що вимога позивача, адресована на адресу відповідачів є офертою щодо продовження орендних правовідносин з приводу оренди нежитлових приміщень на умовах, викладених у договорах оренди від 01.05.2015 р., а тому здійснивши перерахування орендної плати та прийнявши її сторони підтвердили акцептування оферти.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сулім В.В. - головуючий суддя, судді Гончаров С.А., Коротун О.М.

12.09.2017 року суддею Сулім В.В. заявлено самовідвід у розгляді апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Буну Ірини Костянтинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року у справі №910/22488/16, з метою недопущення сумнівів в його неупередженості, які можуть виникнути в зв'язку з участю в розгляді даної справи його близької особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 року заяву судді Київського апеляційного господарського суду Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи №910/22488/16 задоволено.

Справу № 910/22488/16 передано для визначення складу суду відповідно до ч. 3 ст. 2-1 ГПК України.

Розпорядженням № 09-52/589/17 від 15.09.2017 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/22488/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Дідиченко М.А., суддів: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року поновлено Фізичній особі - підприємцю Буну Ірини Костянтиновни строк апеляційного оскарження, прийнято її до свого провадження та призначено до розгляду на 17.10.2017 року.

17.10.2017 року від ОСОБА_5 надійшло клопотання, про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Також, 17.10.2017 року через відділ документального забезпечення суду Публічним акціонерним товариством "Банк "Український капітал" подано касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року зупинено провадження у справі № 910/22488/16 до вирішення питання щодо перегляду ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року Вищим господарський судом.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Український Капітал" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року у справі № 910/22488/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 року поновлено апеляційне провадження у справі № 910/22488/16 та призначено справу до розгляду на 19.06.2018 року.

19.06.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу ФОП Буни Ірини Костянтиновни відхилити та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 р. залишити без змін.

Позивач за первісним позовом, заперечуючи проти апеляційної скарги, вказав, що згоди на укладення ОСОБА_5 договорів оренди, на які ФОП Буну І.К. та ТОВ Меролекс і К посилаються як на підставу своїх позовних вимог за зустрічним позовом, банк, як іпотекодержатель майна, не надавав і вказані договори укладені із порушенням діючого законодавства. Позивач за первісним позовом зазначив, що використання приміщення відповідачами за первісним позовом порушує права та інтереси банку, як власника приміщень, і банк цілком обґрунтовано має право вимагати захисту свого порушеного права шляхом подачі позову про звільнення приміщення.

Представники сторін у судове засідання 19.06.2018 р. не з'явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином, проте 12.06.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача 1 за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що представник відповідачів за первісним позовом адвокат Журавльов М.М. не зможе прийняти участь у судовому засіданні 19.06.2018 р., оскільки буде знаходиться в відрядженні.

19.06.2018 року колегія суддів ухвалила клопотання представника відповідачів залишити без задоволення з наступних підстав.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що наведені представником відповідачів обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідачі, як учасники судового процесу, не позбавлені права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштових відправлень, з яких вбачається належне повідомлення відповідачів про дату, час і місце судового засідання. Крім того, представником відповідачів у клопотанні підтверджено обізнаність останнього про призначення справи до розгляду на 19.06.2018 року на 14:45 у будівлі Київського апеляційного господарського суду.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 19.06.2018 року за відсутності представника відповідачів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.04.2007 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк "Український капітал", як іпотекодержателем (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та ОСОБА_5, як іпотекодавцем, з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №26св-07 від 26.04.2007, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко Н.Є за реєстровим №2589, предметом іпотеки за яким є нежилі приміщення НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначені нежилі приміщення складають один єдиний об'єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 666119580000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12.11.2013 у справі №758/10412/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" до ОСОБА_5, стягнуто заборгованість за кредитним договором №26св-07 від 26.04.2007 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Під час примусового виконання зазначеного рішення суду державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві 14.10.2014 був складений акт опису та арешту майна за яким приміщення НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 передані на відповідальне зберігання представнику Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" та встановлена заборона відчуження цього майна.

За актом передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 24.06.2015, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального правління юстиції у м. Києві, приміщення було передано банку у власність про що 24.06.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. видане відповідне свідоцтво за реєстровим №3489. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.06.2015 за індексним №39637868 право власності банку на приміщення зареєстровано за номером запису 10169599.

01.05.2015 р. між ОСОБА_5, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Буну І.К., як орендарем, був укладений договір оренди №01-05/15 нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 198,3 кв.м.

Крім того, 01.05.2015 між ОСОБА_5, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К", як орендарем, був укладений договір оренди №01-05/15 нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 49,8 кв.м.

07.07.2015 р. позивач за первісним позовом звернувся до ФОП Буни І.К. з повідомленням про перехід права власності на нерухоме майно № 1059/1 від 01.07.2015 р., в якому зазначив, що банк став новим власником приміщення та для врегулювання питання щодо подальшої оренди ПАТ Банк Український капітал пропонував укласти договір оренди в новій редакції, проект якого було додано до цього листа.

Однак, вказаний лист позивача залишився без відповіді та реагування.

Позивач, звертаючись з первісними позовними вимогами, вказав, що договори оренди були укладені іпотекодавцем після підписання договору іпотеки та без згоди на те іпотекодержателя, а тому в силу приписів ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" є нікчемними у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Банк "Український капітал" просить зобов'язати Фізичну особу-підприємця Буну Ірину Костянтинівну та Товариство з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" звільнити нежитлові приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути солідарно збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 118 090,00 грн.

Крім того, Фізична особа-підприємець Буну Ірина Костянтинівна та Товариство з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" подали до суду зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" в якому просять суд зобов'язати останнього виконувати обов'язки орендодавця за договорами оренди №01-05/15 від 01.05.2015 р.

Як зазначали позивачі за зустрічним позовом (відповідачі-1,-2 за первісним позовом), після переходу до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" права власності на орендовані ними за договорами оренди №01-05/15 від 01.05.2015 р. приміщення, банк визнав, що до нього перейшли всі права та обов'язки орендодавця цих приміщень, про що, зокрема, зазначав в повідомленнях від 15.12.2015 р., вимогах від 21.12.2015 р. та просив сплачувати орендну плату на його рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст. 574 Цивільного кодексу України передбачено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, і правила про яку встановлюються законом.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що в забезпечення зобов'язань за кредитним договором №26св-07 від 26.04.2007, між ОСОБА_5, як іпотекодавцем, та Публічним акціонерним товариством "Банк "Український капітал", як іпотекодержателем, був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки за яким є нежилі приміщення НОМЕР_2 (загальною площею 113,20 кв.м) та НОМЕР_1 (загальною площеб 138,40 кв.м), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 9.6, 9.12 договору іпотеки, іпотекодавець зобов'язався, зокрема, не розпоряджатись (не відчужувати) предмет іпотеки без попередньої письмової згоди іпотекодержателя та не передавати предмет іпотеки в найм (орендну).

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12.11.2013 р. у справі №758/10412/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" до ОСОБА_5, стягнуто заборгованість за кредитним договором №26св-07 від 26.04.2007 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежилі приміщення НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва від 24.06.2015 р. реєстровий номер 3489, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішення Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві 24.06.2015, нежилі приміщення НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Банк "Український капітал".

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.06.2015 за індексним №39637868 право власності банку на приміщення зареєстровано за номером запису 10169599.

Зазначені нежилі приміщення складають один єдиний об'єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 666119580000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, після укладення договору іпотеки від 26.04.2007 р., предмет іпотеки, на підставі договорів оренди від 01.05.2015 №№01-05/15 був переданий іпотекодевцем в тимчасове користування відповідачам за первісним позовом - Фізичній особі-підприємцю Буну Ірині Костянтинівні та Товариству з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К".

Статтею 9 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що передавати предмет іпотеки в оренду іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

З огляду на наведене, зважаючи на відсутність письмової згоди ПАТ Банк Український капітал (як іпотекодержателя за укладеним між позивачем та ОСОБА_5 договором іпотеки від 26.04.2007 р.), яка би передувала укладенню між ОСОБА_5 та Фізичною особою-підприємцем Буну Іриною Костянтинівною, Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" договорів оренди від 01.05.2015 р. №№01-05/15 (стосовно передачі в оренду відповідачам приміщення, що є предметом іпотеки), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недійсність договорів оренди від 01.05.2015 р. №№01-05/15 встановлена законом (ч.3. ст. 12 Закону України Про іпотеку ).

Відтак, в силу положень частини 2 ст.215 Цивільного кодексу України, зазначений договір оренди є нікчемним правочином, визнання недійсним якого судом в окремому позовному провадженні не вимагається.

Колегія суддів відзначає, що сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

З огляду на положення ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України зазначені договори оренди є нікчемними з моменту їх вчинення та не створюють будь-яких юридичних наслідків, встановлених умовами цих договорів.

Посилання відповідачів на те, що відповідно до ст. 770 ЦК України до позивача за первісним позовом перейшли всі права та обов'язки орендодавця, спростовується наступним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Проте, зазначена норма стосується переходу прав та обов'язків орендодавця лише за чинними договорами оренди, які не вважаються нікчемними та не визнані судом недійсними.

Однак, як було встановлено вище, договори оренди від 01.05.2015 р. №№01-05/15 є нікчемними з моменту їх вчинення та не створюють будь-яких юридичних наслідків для нового власника предмета іпотеки.

Твердження відповідачів за первісним позовом про те, що адресовані на їх адресу позивачем вимоги №2077, № 2078 від 21.12.2015 р. є офертою щодо продовження орендних відносин з приводу оренди приміщень НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, між ними, як орендарями та банком, як орендодавцем на умовах викладених в договорах оренди від 01.05.2015 р., а перерахування ними орендної плати за користування цими приміщеннями на рахунок банку свідчать про акцептування оферти, є безпідставними з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, Публічне акціонерне товариство "Банк "Український капітал" зверталось до Фізичної особи-підприємця Буну Ірини Костянтинівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" з пропозиціями щодо врегулювання питань оренди зазначених приміщень з банком, як новим власником цих приміщень.

Зокрема, листом №1059/1 від 01.07.2015 р. банк повідомив Фізичну особу-підприємця Буну Ірину Костянтинівну про зміну власника приміщень НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та запропонував до укладення договору оренди в новій редакції перераховувати плату за користування приміщеннями на рахунок банку;

15.12.2015 представником Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" були передані Фізичній особі-підприємцю Буну І.К. та Товариству з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" листи, якими останніх повідомлено про зміну власника орендованих ними приміщень та запропоновано звернутись до банку з метою врегулювання питання щодо подальшої оренди приміщень.

Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені листи залишені Фізичною особою-підприємцем Буну І.К. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" без відповіді та задоволення.

Крім того, 21.12.2015 банком Фізичній особі-підприємцю Буну І.К. та Товариству з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" були надіслані листи №№2077, 2078, якими банк повідомив про зміну власника орендованих приміщень та запропонував перерахувати на його рахунок орендну плату за грудень 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі за первісним позовом з грудня 2015 року по листопад 2016 року сплачували Публічному акціонерному товариству "Банк "Український капітал" банку кошти за користування приміщеннями НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №136 від 29.12.2015 на суму 2 000,00 грн., №10 від 26.01.2016 на суму 2 000,00 грн., №21 від 25.02.2016 на суму 2 000,00 грн, №31 від 29.03.2016 на суму 2 000,00 грн, №38 від 27.04.2016 на суму 2 000,00 грн, №49 від 30.05.2016 на суму 2 000,00 грн, №58 від 29.06.2016 на суму 2 000,00 грн, №67 від 28.07.2016 на суму 2 000,00 грн, №75 від 29.08.2016 на суму 2 000,00 грн, №84 від 27.09.2016 на суму 2 000,00 грн, №93 від 26.10.2016 на суму 2 000,00 грн, №104 від 28.11.2016 на суму 2 000,00 грн (платник Товариство з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К"); №28 від 28.12.2015 на суму 5 000,00 грн, №1 від 26.01.2016 на суму 5 000,00 грн, №3 від 25.02.206 на суму 5 000,00 грн, №12 від 29.03.2016 на суму 5 000,00 грн, №18 від 26.04.2016 на суму 5 000,00 грн, №24 від 30.05.2016 на суму 5 000,00 грн, №31 від 29.06.2016 на суму 5 000,00 грн, №35 від 27.07.2016 на суму 5 000,00 грн, №37 від 29.08.2016 на суму 5 000,00 грн, №39 від 27.09.2016 на суму 5 000,00 грн, №46 від 26.10.2016 на суму 5 000,00 грн, №51 від 29.11.2016 на суму 5 000,00 грн (платник Фізична особа-підприємець Буну І.К.)

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 статті 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ЦК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Частиною 8 статті 181 ЦК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що банком було надіслано пропозицію укласти договори оренди з відповідачами.

Колегія суддів зазначає, що листи банку №№2077, 2078 від 21.21.2015 р. не є пропозицією укласти договори оренди (офертою), оскільки не містять істотних умов договорів оренди, зокрема, не містять розміру плати за користування цими приміщеннями та строк такого користування, в них лише зазначено про зміну власника приміщень та запропоновано користувачам приміщення сплати орендну плату за грудень 2015 року.

В свою чергу, перерахування Фізичною особою-підприємцем Буну І.К. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" банку коштів за користування приміщеннями за період з грудня 2015 року по листопад 2016 року не є акцептом пропозицій укласти договори оренди, викладеної, як зазначав представник Фізичної особи-підприємця Буну І.К. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К", у вимогах банку №№2077, 2078 від 21.21.2015 р., оскільки, як вже зазначалось, ці вимоги не є офертою, а розмір грошових коштів за користування приміщеннями Фізична особа-підприємець Буну І.К. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" визначало самостійно, без погодження з власником цих приміщень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між Публічним акціонерним товариством "Банк "Український капітал" та Фізичною особою-підприємцем Буну І.К., Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" не були укладені договори оренди нежилих приміщень НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин з приводу оренди приміщень НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Буну І.К. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" виконувати обов'язки орендодавця за договорами оренди №01-05/15 від 01.05.2015 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 ЦК України).

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1, 2, 3 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про зобов'язання звільнити займані приміщення.

Таким чином, оскільки договірні відносини щодо оренди приміщень НОМЕР_2,НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Український капітал" та Фізичною особою - підприємцем Буну І.К., Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" відсутні, а останні користуються належними банку приміщеннями, без достатніх на те правових підстав, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення первісного позову в частині зобов'язання Фізичної особи-підприємця Буну Ірини Костянтинівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" звільнити зазначені нежитлові приміщення.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо солідарного стягнення з Фізичної особи-підприємця Буну І.К. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" 118 090,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які, на думку банку, він міг би отримати від надання приміщення в оренду іншим особам або самим відповідачам в період з липня 2015 року по січень 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження доводів щодо завдання Фізичною особою-підприємцем Буну І.К. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" банку збитків у вигляді упущеної вигоди, останній надав суду висновок суб'єкта оціночної діяльності ФОП Качинської В. І. від 19.01.2016 р., відповідно до якого ринкова вартість орендної плати за зазначені приміщення за календарний місяць складає 55 753,00 грн., що становить 222,00 грн. за 1 кв.м.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 225 ГК України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 р. у справі N 42/78-10.

У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань настає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

При обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на потерпілого.

Неодержаний прибуток - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення, тобто якщо ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані у випадку неналежного виконання боржником своїх зобов'язань.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі виконання боржником своїх зобов'язань. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 09.12.2014 р. у справі N 3-188гс14.

Таким чином, позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Втім, позивачем за первісним позовом не доведена реальність понесених збитків, тієї обставини, що збитки позивача за первісним позовом не є абстрактними та не доведено, що позивач за первісним позовом міг і повинен був отримати доходи, і тільки неправомірні дії відповідачів за первісним позовом стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача за первісним позовом про солідарне стягнення з Фізичної особи-підприємця Буну І.К. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меролекс і К" 118 090,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Стосовно клопотання ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання про залучення третьої особи задоволенню не підлягає, оскільки заявником не наведено обставин того, що рішення по даній справі може вплинути на права і обов'язки ОСОБА_5

Відсутність порушення оскаржуваним рішенням прав та обов'язків ОСОБА_5 було також встановлено у постанові Вищого господарського суду України від 29.08.2017 р. у даній справі, якою переглядалась ухвала Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 р. про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року у справі № 910/22488/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Буну Ірини Костянтиновни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 р. у справі № 910/22488/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 р. у справі № 910/22488/16 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/22488/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.06.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко