Постанова

від 19.06.2018 по справі 918/117/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року Справа № 918/117/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Петрук О.В. ,

представники учасників справи:

позивача- не з'явився;

відповідача 1- ОСОБА_1;

відповідача 2- ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача 1-Регіонального від-ділення Фонду Державного майна України по Рівненської області на рішення господарського су-ду Рівненської області від 17.04.2018р., повний текст якого складений 24.04.2018р., у справі №918/117/18 (суддя Церковна Н.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тараопторг м.Рівне

до 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України

по Рівненської області м.Рівне

2. Головного управління Державної казначейської служби України

в Рівненській області м.Рівне

про стягнення 235 460 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 29 820 грн. -3% річних, -

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Тараопторг (надалі в тек-сті - Товариство) звернулося до господарського суду рівненської області із позовом до Регіональ-ного відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області (надалі в тексті - Регіо-нальне відділення) та Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненсь-кій області (надалі в тексті - Управління) про стягнення 235 460 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 29 820 грн. -3% річних.(арк.справи 6-10).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.04.2018р. у справі №918/117/18 ча-стково задоволено позов. Присуджено до стягнення з Регіонального відділення Фонду Державно-го майна України по Рівненської області на користь ТзОВ Тараопторг 235 460 грн. 59 коп. інф-ляційних втрат, 29 820 грн. 30 коп. -3% річних та 3 979 грн. 20 коп. судового збору. У позові до Го-ловного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області відмовлено. (арк.справи 86-94).

Рішення вмотивоване тим, що судове рішення про стягнення з Регіонального відділення коштів фактично не виконано, тому Товариство вправі вимагати стягнення з нього в судовому по-рядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобо-в'язання. При цьому, нарахування інфляційних та 3% річних проведено позивачем в межах 1 096 днів відповідно до рекомендацій порядку застосування індексів інфляцій, тому немає підстав для застосування позовної давності, а з Регіонального відділення на користь Товариства належить стягнути 235 460 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 29 820 грн. 30 коп. -3% річних. Крім того, ма-теріально-правова вимога Позивача не спрямована до Головного управління Державного казна-чейства України у Рівненській області, а тому в позові до Управління відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Регіональне відділення подало скаргу до Рівнен-ського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018р. у даній справі та ухвалити нове, яким у позові відмовити.(арк. справи 109-112).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач-1 зазначає, що господарський суд першої інстанції непов-но з'ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно задоволив позовні вимоги щодо стягнення з Регіонального відділення інфляційних та річних, оскільки в разі неможливості виконання рішення суду Регіона-льним відділенням, виконавчий документ передається до Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, до яко-го і слід направляти вимогу про стягнення інфляційних та річних. Крім того, оскільки наказ на ви-конання рішення щодо стягнення боргу видано у 2014 році, то строк позовної давності сплив у квітні 2017р., однак позовну заяву подано 28.02.2018р.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018р. відкрито провад-ження за апеляційною скаргою Відповідача-1, справу призначено до слухання на 19.06.2018р.(арк. справи 108).

11.06.2018р. до канцелярії апеляційного суду поштою надійшов відзив Відповідача-2 на апеляційну скаргу, в якому він повідомляє, що рішення про стягнення боргу у справі №11/199 не виконано. Крім того, Відповідач-2 описує порядок виконання судового рішення про стягнення коштів з бюджетної установи.(арк.справи 125-127).

Крім того, 13.06.2018р. через канцелярію суду надійшов відзив Позивача, у якому він про-сить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.(арк. справи 138-141).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 19.06.2018р. представник Скаржника підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Представ-ник Відповідача-2 надав свої пояснення щодо апеляційної скарги, просив в частині відмови щодо нього залишити рішення суду першої інстанції без змін, а щодо іншої частини - на розсуд суду.

Позивач не забезпечив явку свого уповноваженого представника в призначене на 19.06.2018 року судове засідання. Разом з тим, така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присут-ність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розг-ляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесульного права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2004 року Регіональне відділення Фонду держав-ного майна України по Рівненській області-орендодавець та Товариство з обмеженою відповідаль-ністю Тараопторг -орендар уклали договір оренди державного майна №145-2004, за умовами якого орендар прийняв згідно з актом прийому-передачі від 29.03.2004р. в строкове платне корис-тування нежитлові приміщення загальною площею 1 209,5 м 2 , розташовані на 7, 8 і 9 поверхах бу-динку №42-А по вул.Відінська у м.Рівне.(арк.справи 27-31).

В подальшому, за згодою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, Позивачем були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого за вказаним договором майна щодо опорядження головного фасаду, а також внутрішні ремонтно-відновлюва-льні роботи на суму 331 034 грн. 40 коп.(арк.справи 32-35).

Після завершення дії договору оренди він, за ініціативою орендодавця, не був продовжений і орендар отримав право на відшкодування орендодавцем вартості здійснених поліпшень орендо-ваного майна, про що звернувся з позовом до господарського суду Рівненської області.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.05.2013р. у справі №11/199, зали-шеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2013р., позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівнен-ській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тараопторг вартість невід' -ємних поліпшень у сумі 331 034 грн. 40 коп., 3 310 грн. 34 коп. витрат зі сплати державного мита за подання позовної заяви, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1 471 грн. 20 коп. витрат на проведення судової експертизи. В позові до Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області відмовлено.(арк.справи 14-24).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2013р. на примусове виконання рішення госпо-дарським судом Рівненської області №11/199 видано наказ.(арк.справи 25).

Матеріали справи свідчать, що 02.01.2014р. оригінал наказу господарського суду Рівненсь-кої області №11/199 від 31.07.2013р. із супровідними документами відповідно до постанови КМУ від 03.08.2011р. №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів дер-жавного та місцевих бюджетів або боржників передано для виконання Управлінню державної казначейської служби України в м.Рівне за місцем операційного фінансового обслуговування борж-ника.(арк.справи 52-53).

Регіональне відділення листом від 11.01.2014р. №11-07-00056 повідомило Управління про код програмної класифікації видатків для безспірного списання коштів та про своє звернення до Фонду державного майна України з проханням виділити 336 051 грн. 94 коп. додаткових коштів для виконання наказу господарського суду Рівненської області від 31.07.2013р. у справі №11/199. (арк.справи 54).

У зв'язку з неможливістю виконання судового рішення протягом двох місяців з дня його надходження, Управління листом від 28.02.2014р. №03-20/589, з покликанням на п.33 Порядку №845 та наказу Державної казначейської служби України від 19.04.2013р. №63 Про здійснення без спірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програ-мою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (чинний до моменту затверд-ження Порядку №295), направило наказ господарського суду Рівненської області №11/199 від 31.07.2013р. до Головного управління через відсутність коштів на рахунку боржника.(арк. справи 55).

04.03.2014р. у зв'язку з неможливістю здійснити безспірне списання коштів з рахунків бор-жника, Головне управління державної казначейської служби України у Рівненській області листом №15-10/1783/125 направило до Державної казначейської служби України документи щодо вико-нання зазначеного наказу для виконання за бюджетною програмою.(арк.справи 56-57).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів виконання Регіональним відділенням рі-шення у справі №11/199 щодо оплати вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.

Вважаючи, що таким невиконанням судового рішення йому завдано матеріальної шкоди, Товариство звернулося до господарського суду із позовом про стягнення 235 460 грн. 59 коп. інф-ляційних втрат та 29 820 грн. 30 коп. -3% річних за весь період прострочення, які просить стягнути в судовому порядку.

Як зазначалося вище, рішенням від 17.04.2018р. господарський суд Рівненської області час-тково задоволив позов, присудивши до стягнення з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області на користь ТзОВ Тараопторг 235 460 грн. 59 коп. інфля-ційних втрат, 29 820 грн. 30 коп. -3% річних та 3 979 грн. 20 коп. витрат зі сплати судового збору. У позові до Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області відмовлено.(арк.справи 86-94).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Предметом даного спору є стягнення заборгованості - інфляційних втрат та відсотків річних через невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) - госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов'язан-ня у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Зобов'язанням, згідно ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (борж-ник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, ви-конати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських дого-ворів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного Виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи стверджено та вірно встановлено судом першої інстанції, що надавши дозвіл на виконання ремонтно-будівельних робіт невідокремлюваних поліпшень орендованого майна в сумі 331 034 грн. 40 коп. та погодивши проект і кошторис на виконання цих робіт на цю ж суму , Відповідач-1 на підставі п.7.3 договору оренди, взяв на себе грошове зобов'язання перед Позивачем зі сплати вартості виконаних ремонтно-будівельних робіт. Аналогічні норми передба-чені також ст.778 ЦК України, ч.2 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна відповідно до яких передбачено обов'язок орендодавця оплатити вартість проведених за його дозволом невідокремлюваних поліпшень орендованого майна орендарю.

При цьому, зазначені обставини не потребують доказування в силу ч.4 ст.75 ГПК України, оскільки рішенням господарського суду Рівненської області від 15.05.2013р. у справі №11/199, яке набрало законної сили, вже досліджено як питання надання дозволу на виконання ремонтно-бу-дівельних робіт невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, так і фактичне виконання Позивачем невід'ємних поліпшень на суму 331 034 грн. 40 коп. За наслідками розгляду справи №11/199 з Регіонального відділення присуджено до стягнення на користь Товариства 331 034 грн. 40 коп. вартості невід'ємних поліпшень.

Разом з тим, доказів виконання рішення суду у справі №11/199 від 15.05.2013р. матеріали справи не містять.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, вста-новлених договором або законом. Положеннями ч.1 ст.202 ГК України передбачено, що господар-ське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених догово-ром або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведе-ним належним чином.(ст.599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'я-зання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.

При цьому, положення ч.2 ст.625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення су-дом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов'язує припинення зобо-в'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його при-мусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошо-вих зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахун-ків. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183.

Водночас, відповідно до положень п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування кош-тів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за немож-ливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено-го індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встанов-лений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штраф-них санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в разі коли судове рі-шення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стяг-нення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Так, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.(статті 526, 530 ЦК України).

Перевіривши згідно ст.625 ЦК України нараховані 235 460 грн. 59 коп. інфляційних втрат за період з 01.03.2015р. по 31.01.2018р. та 29 820 грн. -3% річних за період з 21.02.2015р. по 20.02. 2018р., колегія суддів дійшла висновку, що інфляційні та річні нараховані підставно і обчислені арифметично вірно, тому підлягають стягненню з Відповідача, про що вірно вказано судом пер-шої інстанції.

При цьому, при обчисленні заявлених до стягнення сум судом враховано вимоги статей 253, 254 ЦК України, фактична кількість днів у році, в якому проводиться розрахунок, а щодо інф-ляційних також те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його наймен-ший період визначення складає місяць.

Зазначені норми не обмежують можливості кредитора звернутися до суду за захистом сво-го права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після вирішення судом питання про стяг-нення основного боргу. Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити на-раховані на основний борг, пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних, є подільними одне від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного зако-нодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основ-ної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення пені, інфляційних та трьох відсот-ків річних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання. Аналогічні правові вис-новки наведені у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2013р. у справі №7/ 113-12 та від 13.06.2017р. у справі №914/2743/16.

Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів погоджується із висновком суду пер-шої інстанції щодо безпідставності тверджень Відповідача-1 про необхідність застосування строку позовної давності, з огляду на те, що позовна давність, згідно ст.256 ЦК України - це строк, у ме-жах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інте-ресу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч.1 ст.1 ЦК України, та у гос-подарських відносинах (ст.3 ГК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За правилами ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спли-вом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свід-чить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.(ст.264 ЦК України).

Разом з тим, враховуючи триваючий характер порушення майнового права - нарахування інфляційних та 3% річних здійснено Позивачем в межах 1096-ти днів відповідно до рекомендацій порядку застосування індексів інфляцій при розгляді судових справ (лист ВСУ №62-97 від 03.04. 1997р. та постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 01.12.2013р., а тому підстави для застосування по-зовної давності відсутні.

На переконання колегії суддів, відмова суду першої інстанції у задоволенні позову до Го-ловного управління Державного казначейства України у Рівненській області є правомірною.

При цьому, як передбачено умовами п.10.5 договору оренди, питання компенсації орендо-давцем збільшення вартості орендованого майна в результаті невідокремлювальних поліпшень ви-рішуються відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою КМУ від 21.12.2005р. №1232, основними завданнями Казначейства є, зокрема, розрахунково-касо-ве обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

Підпунктами 1, 4 п.4 Положення про Державне казначейство України передбачено, що Каз-начейство відповідно до покладених на нього завдань: здійснює розрахунково-касове обслугову-вання розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюд-жетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку; провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліко-вуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Оскільки ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п.10.5 договору оренди №145-2004 від 02.02.2004р. - обов'язок відшкодування вартості невід'ємних по-ліпшень покладено на орендодавця-Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області, а не на державу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що в позові до Відповідача-2 Головного управління ДКУ у Рівненській області належить відмовити.

Крім того, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання Скаржника на положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , оскільки стаття 5 цього Закону передбачає, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну по-літику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не пе-рерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині чет-вертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечен-ня виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалі-зує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перераху-вання коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу дер-жавної виконавчої служби. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відпо-відного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмі-рі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим, матеріали справи не містять ні доказів виконання рішення суду 2013 року, ні доказів вчинення органами державної влади жодних інших дій щодо перерахування коштів Пози-вачеві чи нарахування йому компенсації. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, проте Закон передбачає компенсацію лише у донарахуванні 3% річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог до Відповідача-1 та стягнення з нього на користь Позивача інфляційних втрат в сумі 235 460 грн. 59 коп. та 3% річних за весь період прострочення в сумі 29 820 грн. 30 коп. При цьому, в задоволенні позову до Відповідача-2 відмовлено правомірно, тому апеляційну скаргу Відповідача-1 належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інс-танції - без змін.

Порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов'язань Відпо-відача-1, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про обґрунтованість заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та без-посередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаю-ться такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи змі-ни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого госпо-дарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського про-цесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівнен-ської області на рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018р. у справі №918/ 117/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3 . Матеріали справи №918/117/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.