Ухвала

від 12.10.2018 по справі 918/117/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 918/117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув матеріали касаційної скарги регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області (далі - регіональне відділення ФДМУ)

на рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018

(суддя Церковна Н.Ф.) та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018

(головуючий - суддя Грязнов В.В., судді: Розізнана І.В. і Мельник О.В.)

у справі № 918/117/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" (далі - Товариство)

до регіонального відділення ФДМУ та

Головного управління державної казначейської служби України в Рівненській області (далі - Головне управління)

про стягнення 235 460, 59 грн. "інфляційних втрат" та 29 820 грн. - 3% річних.

За результатами розгляду матеріалів касаційних скарг Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення "інфляційних втрат" у сумі 235 460,59 грн. та 29 820 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 у справі № 11/119, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2013.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.04.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018: позов задоволено частково; стягнуто з регіонального відділення ФДМУ на користь Товариства 29 820, 30 грн. - 3% річних, 235 460, 59 грн. "інфляційних втрат" та 3 979,20 грн. судового збору; у позові до Головного управління відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що судове рішення про стягнення з регіонального відділення ФДМУ коштів фактично не виконано, тому Товариство вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум "інфляційних нарахувань" та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Крім того, матеріально-правова вимога позивача не спрямована до Управління, а тому в позові до Управління відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, регіональне відділення ФДМУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- виконання рішення суду про стягнення коштів за рішенням суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган врегульовано спеціальними нормами, якими і передбачається компенсація грошових коштів за невиконання рішення суду у встановлені законом строки. Висновок про те, що рішення суду не виконано регіональним відділенням ФДМУ є помилковим, оскільки виконання рішення суду здійснюється саме центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

- висновок судів попередніх інстанцій про те, що невиконанням регіональним відділенням ФДМУ рішення суду щодо оплати вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, позивачу нанесені збитки є помилковим. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитки. При цьому відповідно до вимог частини другої статті 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем;

- оскільки наказ на виконання рішення щодо стягнення боргу пред'явлено до Управління державної казначейської служби України у м. Рівне 02.01.2014, то позовна давність спливла 02.01.2017, однак позовну заяву подано 28.02.2018.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначає, що: грошове зобов'язання регіонального відділення ФДМУ перед Товариством виникло на підставі договору оренди, тобто це звичайні договірні відносини; застосування до даних правовідносин положення статей 22, 623 ЦК України є неправомірним, оскільки дані норми та стаття 625 названого Кодексу є різними, і взаємопосилання на них недопустиме; із розрахунків "інфляційних втрат" та 3% річних вбачається, що нарахування проведено позивачем у межах 1096 - ти днів відповідно до рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляцій при розгляді судових справ.

Касаційним господарським судом з'ясовано, що ухвалою Касаційного господарського суду від 24.07.2018 у справі № 922/4099/17 за позовом PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO HANDLOWO-USLUGOWE "HYDRAMET" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (виробничо-торгівельно-сервісного підприємства "HYDRAMET" товариства з обмеженою відповідальністю) до товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна" про стягнення 39 414,32 євро (еквівалент 1 268 233,19 грн.) справу № 922/4099/17 разом з касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна" на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, які розглядалися колегіями суддів Касаційного господарського суду, що входять до складу інших палат.

Передаючи згадану справу № 922/4099/17 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний господарський суд виходив з такого.

У справі № 910/16945/14 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду дійшов висновку, що згідно з приписами статті 625 ЦК України, які узгоджуються з нормами статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена за весь час прострочення (за увесь час користування чужими коштами).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

У справі № 908/1394/17 суди виходили з того, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Судами у справі № 908/1394/17 встановлено, що заборгованість за договором не була погашена відповідачем у період і після прийняття рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2017 у справі № 908/1297/16.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 908/1394/17 погодився з висновком апеляційного суду щодо правової природи нарахувань за статтею 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов'язання, а тому встановлена статтею 257 ЦК України позовна давність щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов'язання боржником не виконано.

Колегія суддів вважала за необхідне відійти від висновків про те, що позовна давність щодо нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, з огляду на таке.

Нормами чинного законодавства визначено початок перебігу позовної давності та наслідки її спливу.

Таким чином, Касаційний господарський суд вважав, що при застосуванні положень статті 625 ЦК України правомірним є визначення початку перебігу позовної давності з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не зворотного відліку позовної давності від дати звернення особи до суду, оскільки такий відлік нівелює передбачені законом наслідки пропуску позовної давності та не відповідає вимогам законодавства щодо визначення дня початку перебігу позовної давності.

Ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2018: прийнято до розгляду названою палатою справу № 922/4099/17 та призначено згадану справу до розгляду.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Правовідносини у даній справі № 918/117/18 та у справі № 922/4099/17 за характером спору та сферою правового регулювання є подібними. Висновок об'єднаної палати у справі № 922/4099/17 має суттєве значення для вирішення спору в даній справі та для єдності судової практики, враховуючи остаточність постанови Верховного Суду.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає за необхідне зупинити провадження в даній справі № 918/117/18 відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України до прийняття відповідного рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/4099/17.

Керуючись пунктом 7 статті 228 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 918/117/18 за касаційною скаргою регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 у справі № 918/117/18 до прийняття відповідного рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/4099/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов