Постанова

від 16.11.2018 по справі 918/117/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 918/117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (далі - регіональне відділення ФДМУ)

на рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018

(суддя Церковна Н.Ф.) та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018

(головуючий - суддя Грязнов В.В., судді: Розізнана І.В. і Мельник О.В.)

у справі № 918/117/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" (далі - Товариство)

до регіонального відділення ФДМУ та

Головного управління державної казначейської служби України в Рівненській області (далі - Головне управління)

про стягнення 235 460, 59 грн. "інфляційних втрат" та 29 820 грн. - 3% річних.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення "інфляційних втрат" у сумі 235 460,59 грн. та 29 820 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 у справі № 11/119, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2013.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.04.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018: позов задоволено частково; стягнуто з регіонального відділення ФДМУ на користь Товариства 29 820, 30 грн. - 3% річних, 235 460, 59 грн. "інфляційних втрат" та 3 979,20 грн. судового збору; у позові до Головного управління відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що судове рішення про стягнення з регіонального відділення ФДМУ коштів фактично не виконано, тому Товариство вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум "інфляційних нарахувань" та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Крім того, матеріально-правова вимога позивача не спрямована до Управління, а тому в позові до Управління відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, регіональне відділення ФДМУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- виконання рішення суду про стягнення коштів за рішенням суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, врегульовано спеціальними нормами, якими й передбачається компенсація грошових коштів за невиконання рішення суду у встановлені законом строки. Висновок про те, що рішення суду не виконано регіональним відділенням ФДМУ є помилковим, оскільки виконання рішення суду здійснюється саме центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

- висновок судів попередніх інстанцій про те, що невиконанням регіональним відділенням ФДМУ рішення суду щодо оплати вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна позивачу нанесені збитки є помилковим. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитки. При цьому відповідно до вимог частини другої статті 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем;

- оскільки наказ на виконання рішення щодо стягнення боргу пред'явлено до Управління державної казначейської служби України у м. Рівне 02.01.2014, то позовна давність спливла 02.01.2017, однак позовну заяву подано 28.02.2018.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, що: грошове зобов'язання регіонального відділення ФДМУ перед Товариством виникло на підставі договору оренди, тобто це звичайні договірні відносини; застосування до даних правовідносин положення статей 22, 623 ЦК України є неправомірним, оскільки дані норми та стаття 625 названого Кодексу є різними, і взаємопосилання на них недопустиме; із розрахунків "інфляційних втрат" та 3% річних вбачається, що нарахування проведено позивачем в межах 1096 - ти днів відповідно до рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 зупинено касаційне провадження у справі №918/117/18 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №922/4099/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2018 поновлено касаційне провадження у справі № 918/117/18 за касаційною скаргою регіонального відділенням ФДМУ на рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018.

Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, що:

- 02.02.2004 регіональним відділенням ФДМУ (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди державного майна № 145-2004 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендар прийняв згідно з актом приймання-передачі від 29.03.2004 у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 209,5 кв.м, розташовані на 7, 8 і 9 поверхах будинку № 42-А по вул. Відінська у м. Рівне;

- за згодою регіонального відділення ФДМУ Товариством були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого за вказаним договором майна щодо опорядження головного фасаду, а також внутрішні ремонтно-відновлювальні роботи на суму 331 034,40 грн.;

- після завершення дії договору оренди даний договір не було продовжено, і орендар отримав право на відшкодування орендодавцем вартості здійснених поліпшень орендованого майна, у зв'язку з чим звернувся з позовом до господарського суду Рівненської області;

- рішенням господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 у справі №11/199, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2013: позов задоволено частково; стягнуто з регіонального відділення ФДМУ на користь Товариства: вартість невід'ємних поліпшень у сумі 331 034,40 грн.; 3 310,34 грн. витрат зі сплати державного мита за подання позовної заяви; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1 471,20 грн. витрат на проведення судової експертизи; у позові до Головного управління відмовлено;

- 31.07.2013 на примусове виконання рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 у справі №11/199 видано наказ;

- 02.01.2014 оригінал наказу господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 №11/199 із супровідними документами передано для виконання Управлінню державної казначейської служби України у м. Рівне за місцем операційного фінансового обслуговування боржника;

- регіональне відділення ФДМУ листом від 11.01.2014 №11-07-00056 повідомило Управління державної казначейської служби України у м. Рівне про код програмної класифікації видатків для безспірного списання коштів та про своє звернення до Фонду державного майна України з проханням виділити 336 051,94 грн. додаткових коштів для виконання наказу господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 у справі №11/199;

- у зв'язку з неможливістю виконання судового рішення протягом двох місяців з дня його надходження Управління державної казначейської служби України у м. Рівне листом від 28.02.2014 №03-20/589 направило наказ господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 № 11/199 до Головного управління через відсутність коштів на рахунку боржника;

- 04.03.2014 у зв'язку з неможливістю здійснити безспірне списання коштів з рахунків боржника Головне управління листом №15-10/1783/125 направило до Державної казначейської служби України документи щодо виконання зазначеного наказу для виконання за бюджетною програмою;

- матеріали справи не містять доказів виконання регіональним відділенням ФДМУ рішення у справі №11/199 щодо оплати вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна;

- предметом судового спору у справі № 918/117/18 є стягнення позивачем з відповідачів у зв'язку з неоплатою регіональним відділенням ФДМУ вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, відповідно до статті 625 ЦК України, 3% річних та інфляційних втрат.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, виходили з такого.

Надавши дозвіл на виконання ремонтно-будівельних робіт невідокремлюваних поліпшень орендованого майна в сумі 331 034,40 грн. та погодивши проект та кошторис на виконання цих робіт у тій же сумі на підставі пункту 7.3 Договору оренди, регіональне відділення ФДМУ взяло на себе грошове зобов'язання перед Товариством оплатити вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки регіональне відділення ФДМУ своєчасно своїх зобов'язань не виконало, то вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних за весь час прострочення є обґрунтованими.

Що ж до заявленої регіональним відділенням ФДМУ вимоги про застосування до позовних вимог позовної давності, то суди зазначили, що нарахування інфляційних та 3% річних проведено позивачем в межах 1096 - ти днів відповідно до рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляцій при розгляді судових справ, а тому немає підстав для застосування позовної давності.

Оскільки статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пунктом 10.5 Договору оренди обов'язок відшкодування вартості невід'ємних поліпшень покладено на орендодавця - регіональне відділення ФДМУ, а не на державу, суди дійшли висновку про те, що в позові до Головного управління слід відмовити.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що регіональним відділення ФДМУ було заявлено про застосування позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що регіональне відділення ФДМУ має грошове зобов'язання перед Товариством, що підтверджується рішенням господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 у справі № 11/119, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2013.

На підставі частини другої статті 625 ЦК України Товариством зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з регіонального відділення ФДМУ 3% річних у розмірі 29 820 грн. за період з 21.02.2015 по 20.02.2018 та "інфляційні втрати" у розмірі 235 460,59 грн. за період з 01.03.2015 по 31.01.2018.

Касаційний господарський суд погоджується з рішеннями попередніх судових інстанцій про правомірність стягнення заявлених сум 3% річних та "інфляційних втрат", оскільки судове рішення (у справі № 11/119) про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, а кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Крім того, доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційний господарський суд бере до уваги аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права та обставинами даної справи.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 17.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 зі справи № 918/117/18- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов